Рішення

від 03.12.2024 по справі 524/1020/24

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/1020/24

Провадження 2/524/1164/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря Булаєнко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Інформаційнийцентр» Міністерстваюстиції України про скасування арешту з нерухомого майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 13.02.2012, Управління служби безпеки України в Полтавській області (слідчий відділ), зареєстрований реєстратором: Полтавська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 12157824 і № 12157986 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про арешт нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , ухвалив таке рішення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позовна заява була обґрунтована тим, що 03.08.2023 громадянці ОСОБА_1 стало відомо, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі постанови про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 13.02.2012р., Управлінням служби безпеки України в Полтавській області (слідчий відділ), було накладено арешт на все майно, що їй належить.

Листом від 05.09.2023 р. за вих. № 17-23/468 Департамент державної реєстрації виконкому Кременчуцької міської ради було відмовлено ОСОБА_1 у проведені державної реєстрації припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, оскільки дані відомості внесені на підставі постанови слідчого СВ Управління служби безпеки України в Полтавській області про накладення арешту на майно обвинуваченого від 13.02.2012, а в постанові старшого слідчого Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області про задоволення клопотання та зняття арешту з майна від 12.05.2017 у кримінальному провадженні № 42014170090000007 арешт на вище зазначене майно накладався постановою слідчого слідчого відділу УСБУ в Полтавській області від 10.02.2012.

Станом на сьогоднішній день неможливо усунути вище зазначені розбіжності (протиріччя), що містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внаслідок допущених помилок реєстратором нерухоме майно ОСОБА_1 вважається арештованим, чим порушується її право на власність у вигляді позбавлення права розпоряджатись майно, в зв`язку з чим і стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про зняття арешту та виключення запису щодо обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явилось, відзив не подала.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПО СПРАВІ

03 травня 2024 року замінено відповідача по справі ДП «НАІС» на належного - ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

26 вересня 2024 року закрито підготовче провадження.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено, що 10 лютого 2012 року Слідчим СВ УСБУ в Полтавській області прийнято постанову про накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_1 в кримінальній справі №445.

13.02.2012 12:07:10 Полтавською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі Постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 13.02.2012, Управління служби безпеки України в Полтавській області (слідчий відділ) зареєстровано обтяження 12157824 у виді арешту квартири за адресою: АДРЕСА_3 , власник: ОСОБА_1 .

13.02.2012 12:17:21 Полтавською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі Постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 13.02.2012, Управління служби безпеки України в Полтавській області (слідчий відділ) зареєстровано обтяження № 12157986 у виді арешту квартири за адресою: АДРЕСА_4 , власник: ОСОБА_1 .

12.05.2017 старшим слідчим Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області Грисюком С.П. прийнято постанову про задоволення клопотання та зняття арешту з майна квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_5 , які накладені постановою слідчого СВ УСБУ в Полтавській області від 10 лютого 2012 року.

05.09.2023 №117-23/468 Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області відмовив у здійснені заходів, направлених на припинення арештів стосовно квартир, що належать на праві власності ОСОБА_1 . Відмова була обґрунтована тим, що згідно з даними Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяжувачем та заявником зазначено Управління служби безпеки України в Полтавській області, а до заяви долучено копію постанови вже слідчого відділу Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області.

НОРМИ ПРАВА

У ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За змістом ч. 1 ст. 316, ч.ч.1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

В своєму рішенні від 23 січня 2014 року по справі «East/West Alliance Limited» проти України»(остаточне 02/06/2014) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.Суд наголошуєна тому,що першата найбільшважлива вимогастатті 1Першого протоколудо Конвенціїполягає утому,що будь-якевтручання державногооргану управо намирне володіннямайном повиннобути законним.Вимога щодозаконності урозумінні Конвенціївимагає дотриманнявідповідних положеньнаціонального законодавствата відповідностіпринципові верховенстваправа,що включаєсвободу відсвавілля. Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

ОЦІНКА СУДУ

Враховуючи те, що предметом позовних вимог є скасування арешту з майна, що був накладений в рамках кримінального провадження відповідно до положень КПК України 1960 року, тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року, викладеної за наслідками розгляду справи № 372/2904/17-ц, згідно якої юрисдикційна підсудність справ щодо зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження залишається незмінноюспір має розглядатися у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, проте, якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України 2012 року, то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Суд враховує те, що подані позивачем докази підтверджують те, що станом день розгляду справи потреба в арешті майна позивача відпала через закриття кримінального провадження, а тому існування записів про обтяження нерухомого майна в державному реєстрі порушує право власності позивача.

Разом із тим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц(Провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження»

В постановівід 13листопада 2019року посправі №519/1191/15-ц(провадження№ 61-30310св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт на майно, а тому суд констатує, що даний позов пред`явлений до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 258, 259, 263 265, 280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "НАЦІОНАЛЬНІІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ" про звільнення майна з-під арешту.

Судові витрати покласти на позивача.

Заочне рішенняможе бутипереглянуте судом,що йогоухвалив,за письмовоюзаявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцятиднів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Діна АНДРІЄЦЬ