Постанова

від 13.12.2024 по справі 922/2409/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2409/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Мартюхіна Н.О.,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Державного підприємства "Світанок" (вх.№2242 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 (повний текст складено 05.09.2024, суддя Кухар Н.М.)

у справі №922/2409/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім", м. Зміїв, Харківська обл.,

до Державного підприємства "Світанок", м. Балаклія, Харківська обл.,

про стягнення 292 463,84 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (код ЄДРПОУ 40136385) 11.07.2024 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Світанок" (код ЄДРПОУ 08183514) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла за договором №Х38/25/2023/6 від 25.04.2023 в сумі 159 637,94 грн; курсової різниці в сумі 15 259,19 грн, пені в сумі 24068,55 грн; штрафу 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати, в сумі 59 891,38 грн; відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) в сумі 25286,65 грн, інфляційних витрат в сумі 5 177,56 грн, а також 3% річних в сумі 3142,57 грн, що загалом становить 292 463,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору та приписів чинного законодавства, не в повному обсязі сплатив за товар, поставлений позивачем згідно з видатковою накладною №ТДАГ3929 від 25.04.2023.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 у справі №922/2409/24 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Світанок" (вул. Заміська, буд. 7, м. Балаклія, Балаклійський р-н, Харківська обл., 64200; код ЄДРПОУ 08183514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (вул. Харківська, буд. 86а, м. Зміїв, Харківська обл., 63401; код ЄДРПОУ 40136385; IBAN НОМЕР_1 , в ПАТ "ОТП БАНК", м. Київ) заборгованість, що виникла за договором № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023 в розмірі 159637,94 грн; курсову різницю в розмірі 15259,19 грн; пеню в розмірі 24068,55 грн; штраф 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати, в розмірі 59891,38 грн; відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25286,65 грн; інфляційні втрати в розмірі 5177,56 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 3471,86 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19785,10 грн; в частині стягнення 3% річних у розмірі 3142,57 грн - у позові відмовлено.

Задовольняючи заявлені вимоги, місцевий господарський суд посилається на положення ст.ст. 509, 526, 530, 598, 599, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вказує про підтвердження з боку позивача виконання своїх зобов`язань за договором №Х38/25/2023/6 від 25.04.2023, за наслідками поставки обумовленого договором товару на загальну суму 199 637,94 грн. На думку суду, відповідач в процесі розгляду справи не спростував наявності боргу за договором в розмірі 159 637,94, у зв`язку з чим задовольнив позов в цій частині.

Щодо вимог в частині стягнення курсової різниці, здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми та з урахуванням вимог ст. 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), місцевий суд дійшов висновку про задоволення заявленого позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці у розмірі 15 259,19 грн. Щодо вимог в частині стягнення пені та штрафу суд дійшов висновку про арифметичну вірність наданого позивачем розрахунку та задовольнив позов в зазначеній частині і стягнув з відповідача 24 068,55 грн пені та 59 891,38 грн штрафу. Відносно вимог про стягнення інфляційних, 24% річних та 3% річних суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову в зазначених частинах та стягнення з відповідача на користь позивача 25 286,65 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами (24% річних), та 5 177,56 грн інфляційних за період прострочення оплати з 02.11.2023 по 28.06.2024. В решті позову про стягнення 3 % річних судом відмовлено у зв`язку з безпідставністю їх нарахування, з огляду на наявне у позивача право на нарахування 24 % річних у відповідності до ст. 652 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Світанок" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 у справі №922/2409/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" до Державного підприємства "Світанок" про стягнення 292 463,84 грн в повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог відповідач вказує про таке:

- Державне підприємство "Світанок" не було належним чином повідомлено про відкриття провадження у даній справі та її розгляд у зв`язку з відсутністю доступу до кабінету підсистеми "Електронний суд". ТОВ "Торговий дім "Агрохім" позовну заяву з додатками поштою на адресу відповідача не було направлено; ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 12.07.2024 також отримано не було.

- між позивачем та відповідачем було укладено 7 однотипних договорів постачання протягом одного тижня, що вказує на порушення п.11.2 і 11.6. Статуту відповідача відповідно до порядку вчинення правочинів, в контексті чого апелянт посилається на положення ст.241 Цивільного кодексу України щодо перевищення повноважень директора підприємства та ст.ст.215, 234, 236 цього Кодексу відносно недійсності фіктивного правочину і моменту такої недійсності.

- на думку скаржника, з урахуванням того, що договір постачання № Х38/25/2023/6 датований 25.04.2023, тобто на час введення воєнного стану, стягнення з відповідача курсової різниці в розмірі 15 259,19грн, пені в розмірі 24 068,55 грн, штрафу 30% від суми специфікації, по яких допущено прострочення оплати в розмірі 59 891,38 грн, відсотків за користування чужими коштами в розмірі 25 286,65 грн, інфляційних в розмірі 5 177,56 грн є незаконним відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

- заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на її виконання та обсягом наданих адвокатом послуг. Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що адвокатом заявлено про правничу допомогу по всім 7 позовам до відповідача, які пред`явлені за однотипними договорами.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 апеляційна скарга у справі № 922/2409/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Світанок" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 у справі №922/2409/24; ухвалено здійснити розгляд справи №922/2409/24 в порядку спрощеного провадження, без виклику (повідомлення) учасників справи; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2409/24.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему електронний суд до кабінету користувачів і доставлена позивачу та відповідачу 15.10.2024.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи, направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку письмового провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

18.10.2024 матеріали справи № 922/2409/24 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

15.10.2024 через підсистему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№13181), в якому просить апеляційну скаргу ДП "Світанок" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 у справі № 922/2409/24 залишити без задоволення, судове рішення без змін (вх.№ 13181).

В обґрунтування своєї позиції у справі позивач зазначає про наступне:

- матеріалами справи спростовується неналежне повідомлення скаржника про розгляд справи судом першої інстанції, а також відсутність надіслання йому копії апеляційної скарги; позовну заяву та додані до неї докази у відповідності до ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України було направлено до електронного кабінету відповідача в підсистемі "Електронний суд" та позивач не повинен був бути обізнаний про доступ керівника відповідача до кабінету юридичної особи в Електронному суді; твердження апелянта, що після звільнення попереднього керівника апелянта він не передав новому керівнику електронний ключ до кабінету в Електронному суді не стосуються позивача та є виключно справами підприємства відповідача;

- позивачем до матеріалів справи додані наявні у позивача первинні документи: договір, специфікацію, видаткову накладну, що свідчить про акцептування відповідачем умов договору; позивач зауважує, що фат поставки товару відповідачу підтверджується складеною податковою накладною, що зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідну. Таким чином, відповідач скористався податковим кредитом, відповідно до приписів Податкового кодексу України;

- твердження апелянта про відсутність підтвердження надіслання позивачем та отримання відповідачем листа №765 від 28.06.2024 щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства укладеного між сторонами договору з додатками спростовуються долученими разом із поданим позовом доказами (квитанцією ПАТ "Укрпошти" та описом вкладення до Експрес-листа), що вказує на намагання апелянта ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи;

- апелянт не огбгрунтовує невідповідність правочину вимогам закону, не зазначає яким саме вимогам закону та в чому саме полягає його невідповідність; договір постачання не визнаний в установленому порядку недійним, фіктивним, нікчемним тощо; апелянтом не заявлено претензій щодо поставленого товару, його кількості або якості, у зв`язку із чим позивач вважає себе таким, що належним чином та в повному обсязі виконав прийняті на себе зобов`язання за договором постачання;

- твердження апелянта, що через військовий стан останній має бути звільнений від відповідальності за невиконання умов договору поставки є необгрунтованими та не підкріплені нормативним обґрунтуванням, а нормативні акти, на які він посилається, стосуються договорів надання позики банками;

- посилання апелянта на введений воєнний стан і знаходження в зоні бойових дій є маніпулятивними і недобросовісними, оскільки договір постачання №Х38/25/2023/4 укладено 21.04.2023 та поставка товару відбулась 24.04.2023, коли воєнний стан було введено та він подовжувався понад рік. Таким чином, укладаючи договір постачання, апелянт цілком розумів і усвідомлював всі можливі ризики, в тому числі за наслідками введення воєнного стану;

- процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання; відповідачем не подавалось клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу та нічим, окрім власної незгоди, не обґрунтовано неспівмірність заявлених витрат із складністю роботи, обсягом та витраченим часом.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення, викладені по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

25.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством "Світанок" (покупець, відповідач у справі) було укладено договір постачання № Х38/25/2023/6.

Згідно з п. 1.1 вищевказаного договору постачальник зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, або інше (далі - "товар"), а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, загальна кількість, асортимент (номенклатура), комплектність, (та/або інші характеристики), а також термін поставки і оплати товару, що постачається, визначаються у специфікаціях, які є невід`ємними додатками до цього договору.

У п.3.1 договору сторони погодили, що поставка (приймання-передачі товару) здійснюється на умовах самовивозу зі складу позивача за адресою: Харківська область, м.Зміїв, вул. Харківська, 86-А, якщо інше не передбачено у додатках (специфікаціях) до договору. Товар поставляється партіями.

За умовами п.4.1, п.4.2 договору вартість (ціна) і термін оплати товару визначається у додатках до цього договору специфікаціях. Загальна вартість товару з ПДВ визнається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору.

Відповідно до п. 4.5 договору у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.

Порядок розрахунків за поставлений позивачем товар сторони погодили у розділі 5 договору, а саме: оплата товару здійснюється в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу постачальника. Покупець зобов`язаний неухильно дотримуватись строків оплати, що передбачені у специфікаціях.

За порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки (п.8.3 договору).

За змістом п. 8.4 договору у разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді: штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації, по якій допущено прострочення.

Сторони також дійшли згоди, що у разі порушення строку оплати за поставлений товар, що узгоджений сторонами у відповідних специфікаціях, відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за вимогою позивача сплачує постачальнику 24% річних. Зазначені річні нараховуються на суму простроченого зобов`язання з оплати товару з моменту виникнення такого прострочення до дати повного розрахунку за поставлений товар (п. 8.5 договору).

Відповідно до п.10.1 договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині фінансових зобов`язань - до моменту повного виконання сторонами взятих на себе за даною угодою зобов`язань.

25.04.2023 між сторонами до укладеного договору складено та підписано специфікацію № 1-НАС(К), в якій погоджено найменування товару (насіння соняшника ЛГ 5492 ХО КЛ Круїзер, насіння кукурудзи РАМ 1333) одиницю виміру, кількість товару, його вартість.

Пунктами 1-2 специфікації передбачено, що загальна сума вартості товару по цій специфікації становить: 199637,94 грн. (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот тридцять сім гривень 94 копійки, в т.ч. ПДВ: двадцять чотири тисячі п`ятсот шістнадцять гривень 94 копійки.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов`язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 36,93 грн за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 5405,85 доларів США.

Пунктом 4 специфікації також передбачено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку: в розмірі 39 927,59 грн до 04.05.2023, в розмірі 159 710,35 грн до 01.11.2023 (включно).

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 199 637,94 грн, що підтверджується копією видаткової накладної № ТДАГ3929 від 25.04.2023, наявною в матеріалах справи. Накладна підписана та скріплена печатками позивача та відповідача.

21.06.2023 відповідачем частково сплачено на користь позивача 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №21/06/2023777 (а.с.12).

З огляду на те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконав, частково розрахувавшись за поставлений товар, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 159637,94грн, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

На суму основного боргу в розмірі 159 637,94 грн позивач здійснив нарахування курсової різниці в сумі 15 259,19 грн, пені в сумі 24 068,55 грн, 30% штрафу в розмірі 59891,38 грн, відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) в розмірі 25 286,65 грн, збитків від інфляції в розмірі 5 177,56 грн та 3% річних в розмірі 3142,57 грн.

05.09.2024 прийнято оскаржуване судове рішення з підстав, викладених вище.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до чч.1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню зволю до настання відповідних правових наслідків.

За загальним правилом, встановленим статтею 638 ЦК України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 ЦК України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 ЦК України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).

З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов`язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України (далі ГК України) укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини 2, 4 ст. 207 ЦК України).

Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 ЦК України).

За викладеним у статті 73 ГПК України визначенням доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1 статті 91 ГПК України).

Зважаючи на вимоги статей 2, 13, 76-79, 86 ГПК України, керуючись завданнями та принципами господарського судочинства, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, при вирішенні спору суд повинен оцінити надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому за вимогами частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

З метою доведення обставини укладання договору між сторонами, позивачем до матеріалів справи долучено договір постачання № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023 із зазначенням сторін договору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" та Державне підприємство "Світанок" (а.с.26-29).

Вказаний договір підписано та скріплено печаткою "Торговий дім "Агрохім". У графі "Покупець" - Державне підприємство "Світанок" - відсутній підпис представника, проте міститься печатка підприємства.

В матеріалах справи відсутні докази того, що печатка відповідача була використана особою, не уповноваженою на її використання, зокрема звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки. Крім того, відсутні докази звернення до правоохоронних органів з заявою про підробку такої печатки.

Крім того, позивачем надано суду специфікацію №1-НАС(К) від 25.04.2023 (а.с.29), яка є додатком до договору № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023, в якій погоджено найменування товару (насіння соняшника ЛГ 5492 ХО КЛ Круїзер, насіння кукурудзи РАМ 1333) одиницю виміру, кількість товару, його вартість. Специфікація №1-НАС(К) від 25.04.2023 підписана та скріплена печатками з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" та Державного підприємства "Світанок".

Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріали справи містять видаткову накладну №ТДАГ3929 від 25.04.2023, в якій міститься посилання на договір. Накладна підписана та скріплена печаткою позивача та відповідача (а.с.30).

Враховуючи вказані обставини, відповідач погодив умови договору №Х38/25/2023/6 від 25.04.2023.

Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц) зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 Цивільного кодексу України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Водночас обставина часткового виконання договору однією зі сторін може свідчити про наявність договірних правовідносин між відповідними особами в сукупності та взаємозв`язку з іншими обставинами справи.

Відповідно до п.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі - Інструкція), платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Згідно із п.37 Інструкції платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача.

Платник заповнює обов`язкові реквізити платіжної інструкції, оформленої у паперовій формі, від руки/із застосуванням технічних засобів або надавач платіжних послуг платника за згодою платника заповнює платіжну інструкцію із застосуванням технічних засобів.

Правильність заповнення реквізитів платіжної інструкції надавачем платіжних послуг платника із застосуванням технічних засобів платник засвідчує власноручним/електронним підписом.

Також відповідно до п.41 Інструкції платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі платіжної інструкції від 21.06.2023 №21/06/2023777 ДП "Світанок" здійснено часткову оплату за договором № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023 на суму 40 000,00 грн з призначенням платежу (оплата за насіння соняшнику; зг.рах. № ТДАГ2917 від 25.04.2023; в т.ч. ПДВ 4912,28 грн) (а.с. 12).

Отже, відповідач самостійно визначав призначення платежу та здійснював переказ коштів на користь позивача з чітким призначення платежу, яке можна ідентифікувати як волову дію сторони на виконання умов договору поставки № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023.

Факт здійснення оплати саме по договору № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023, а також обставини щодо його виконання відповідачем не спростовується належними доказами у справі.

Крім того, відповідачем не доводиться, що суб`єктом управлінням відповідача (Фондом державного майна України) було висловлено незгоду з укладенням відповідного правочину, як станом на момент проведення часткової оплати відповідачем за договором (21.06.2023),- так і звернення позивачем з даним позовом (11.07.2024).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід також зазначити, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частини перша, третя статті 92 ЦК України).

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень є оспорюваними, оскільки підставою його недійсності є цілий ряд оціночних категорій, як то доведення відповідачем належними доказами в чому полягала недобросовісність позивача за наслідками укладення відповідного договору, ознайомлення вказаної особи з положеннями Статуту ДП "Світанок", наявності відомостей щодо обмеження прав директора підприємства на укладення відповідного правочину за наслідками дослідження інформації, яка перебуває у загальному доступі тощо. Відтак для застосування таких категорій необхідний судовий контроль.

Судом першо інстанції встановлено, що правочин, укладений між сторонами недійсними в судовому порядку не визнавався. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, як такі, що у відповідності до ч. 5 означеної статті обмежує право суду приймати і розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, наразі є неможливим визнання недійним правочину без пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою.

За таких обставин, оскільки предметом спору у межах розглядуваної справи не є питання дійсності вказаного договору поставки, а за його природою та висловленими апелянтом твердження апеляційним судом не вбачається наявність підстав для визнання його нікчемним в силу вказівки закону, судовою колегією відхиляється доводи апелянта з приводу його недійсності (укладення представником з перевищенням повноважень, фіктивності), з огляду на не спростовану належними доказами презумпцію правомірності відповідного правочину (ст.204 ЦК).

Отже, з огляду на всі надані позивачем докази у їх сукупності, та враховуючи, що відповідач не надав жодних доказів на спростування обставин щодо отримання від позивача товару за договором, який міститься в специфікації та видатковій накладній (посилання на договір поставки № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023), суд вважає, що відповідні обставини є доведеними.

Згідно із ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).

Так, відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було встановлено судом, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити розрахунок за поставлений товар в розмірі 39927,59 грн до 04.05.2023, в розмірі 159710,35 грн до 01.11.2023 (включно).

Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 199 637,94 грн підтверджується копією видаткової накладної №ТДАГ3929 від 25.04.2023 року, наявною в матеріалах справи.

Видаткова накладна підписана уповноваженою особою відповідача та скріплена печаткою товариства без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач повністю розрахувався за товар, поставлений позивачем, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 159 637,94 грн є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

За наслідками переглядаючи оскаржуваного рішення в частині стягнення курсової різниці, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Згідно з статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.

Таким чином, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв`язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.

Відповідно до умов п. 4.2 договору крім встановлення ціни та загальної вартості товару в гривні, сторони, додатково у специфікаціях визначають грошовий еквівалент ціни та/або загальної вартості товару в іноземній валюті доларах США та/або Євро, та фіксують курс іноземної валюти, використовуючи середньозважений курс продажу відповідної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http//minfin.com.ua/currency/mb/.

У випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товар (п. 4.5 договору).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть реалізувати свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.1 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині фінансових зобов`язань до моменту повного виконання сторонами узятих на себе за даною угодою зобов`язань.

Матеріали справи не містять доказів реалізації позивачем зазначеного права коригування ціни через коливання курсу валюти, еквівалент якої визначено у специфікації, що унеможливлює і виникнення права на заявлену до стягнення суму курсової різниці.

Слід також врахувати, що у відповідності до принципу Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Аналіз умов укладеного між сторонами договору дозволяє стверджувати, що право постачальника на зміну ціни договору не може втілюватися в позовній заяві. Подання позивачем позовної заяви до суду є складовою господарського процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як дотримання визначеного сторонами умовами договору порядку зміни ціни договору.

З огляду на те, що апеляційний суд згідно ч.4 ст.269 ГПК не обмежений доводами апеляційної скарги у разі, зокрема, встановленого неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права, судова колегія дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 15 259,19 грн курсової різниці з подальшою відмовою в цих вимогах у зв`язку з неправильним застосуванням ч.2 ст.632 ЦК.

В контексті зазначеного, колегія суддів також акцентує увагу на тому, що істотним для вирішення між сторонами спору є з`ясування правового питання стосовно можливості нарахування інфляційних втрат на відповідну суму грошового зобов`язання з дати перерахунку у гривню до дати фактичного погашення.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Такі правові висновки є усталеними у практиці Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2134цс15, від 08.02.2017 у справі № 6-1905цс16 вказано, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, у кожному конкретному випадку слід враховувати положення укладеного сторонами договору з метою визначення моменту формування суми заборгованості у гривні, дати прострочення виконання такої суми та можливості нарахування інфляційних втрат за період такого прострочення.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20 зазначає, що якщо за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневою, то з моменту перерахунку у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору боржник відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов`язання (зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору). Оскільки у такому разі матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів за сумою донарахування (курсової різниці), що визначається лише у гривні та у подальшому не коригується, не покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці. Подібний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17.

З огляду на те, що судова колегія не вбачає реалізації позивачем права на зміну ціни договору шляхом коригування у відповідності до зміни відповідного курсу іноземної валюти на момент розрахунку за поставлений товар в установленому договором поставки порядку, вимога щодо стягнення інфляційних втрат внаслідок знецінення національної валюти України є цілком обґрунтованою та справедливою, не призводить до подвійного стягнення тотожного зобов`язання.

Інші висновки суду першої інстанції не визначені предметом апеляційного перегляду справи, у зв`язку з чим судовою колегією не розглядаються.

Щодо посилань відповідача на військовий стан та наявність підстав для звільнення від сплати штрафних санкцій, судова колегія зазначає наступне.

Відповідач в письмових поясненнях зазначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд звертає увагу, що приписи зазначеної норми стосуються договорів позики, в той час як предметом розгляду даної справи є стягнення грошових коштів за договором поставки.

Крім того, посилання відповідача на введений воєнний стан і знаходження в зоні бойових дій є недобросовісними, оскільки договір постачання №Х38/25/2023/5 укладено 24.04.2023 та поставка товару відбулась 24.04.2023, коли воєнний стан вже було введено понад рік. Таким чином, укладаючи договір постачання №Х38/25/2023/6 від 25.04.2023, відповідач цілком розумів і усвідомлював всі можливі ризики такого правочину.

Також, відповідачем не надано до матеріалів справи жодного доказу наявного форс-мажору. Практика Верховного Суду зазначає, що навіть наявність сертифікату ТПП про форс-мажорні обставини не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом, з урахуванням інших обставин у справі (постанови Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Переглядаючи рішення судове рішення в частині розподілу судових витрат судова колегія зазначає таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України унормовано: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у рішенні від 02.06.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

В силу приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Колегією суддів враховано, що заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами подано з дотриманням приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України.

У матеріалах справи міститься договір про надання професійної правничої допомоги від 01.06.2024 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Риндіним Дмитром Іллічем, як адвокатом, укладено договір про надання правової допомоги (послуг адвоката) б/н, за умовами якого клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта не обмежуючись в Господарському суді Харківської області з приводу стягнення з контрагентів клієнта - ДП Світанок, код ЄДРПОУ 08183514, адреса: 64200, Харківська обл., м. Балаклія, вул. Заміська, буд. 7, заборгованості за договорами постачання № Х38/25/2023/3 від 20.04.2023, № Х38/25/2023/4 від 21.04.2023, № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023, № Х38/25/2023/7 від 26.04.2023, №Х38/25/2023/8 від 27.04.2023, № Х38/25/2023/9 від 28.04.2023, а також у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, в тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України з усіма правами, наданими правами заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, потерпілому, обвинуваченому, стягувану КПК, ЦПК, ГПК, КАС України. В тому числі захищати інтереси клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, в тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, справах про адміністративні правопорушення (п. 1.1).

На підставі п. 5.1 вищевказаного договору за послуги, що надаються адвокатом, пов`язані зі стягненням з контрагента клієнта - ДП "Світанок", код ЄДРПОУ 08183514, адреса: 64200, Харківська обл., м. Балаклія, вул. Заміська, буд. 7, заборгованості за договорами постачання за 2023, у відповідності з умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 150 000,00 (сто п`ятдесят тисяч) грн.

Згідно з п. 5.2 договору оплата гонорару, передбаченого п. 5.1 та 5.2 цього договору, підлягає перерахуванню клієнтом на банківський рахунок адвоката не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту винесення рішення Господарським судом Харківської області.

У позовній заяві позивачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема, складається з суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, сторонами договору складено акт приймання-передачі наданих послуг № 4 від 01.06.2024, в якому констатували факт надання адвокатом наступних послуг клієнту:

1) первинна та повторна усна консультація з дослідженням наявних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" документів, а також визначення та надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" правової позиції щодо можливості судового вирішення спірного питання. Перевірка та аналіз наявних письмових доказів, а також можливості їх використання. Перевірка контрагента - кількість год. 2, сума, грн - 4000,00;

2) аналіз чинного законодавства України, положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин та судової практики, вирішення аналогічних спорів, висновків Верховного Суду, що виникли між клієнтом та ДП "Світанок" та підлягають застосуванню при підготовці позовної заяви та розгляді справи - кількість год. 2, сума, грн - 4000 грн;

3) підготовка позовної заяви про стягнення з ДП "Світанок" за Договором постачання № Х38/25/2023/6 від 25.04.2023, сум боргу, штрафу, пені, інфляційних та 3% річних, плати за користування товарним кредитом, доручення до неї письмових доказів. Формування та надіслання ДП "Світанок" позовної заяви з додатками. Подача позовної заяви з долученим до неї додатками до Господарського суду Харківської області. Участь у розгляді позовної заяви в суді кількість год. 8, сума, грн - 16000,00.

Таким чином, загальна вартість наданої послуги за вказаним вище актом за 12 годин склала 20 000,00 грн.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладено правову позицію, згідно з якою у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Разом з цим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.

Таким чином, подані стороною документи на підтвердження факту понесення нею витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на зміст наданих послуг, оцінюючи надані позивачем докази, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, вважає заявлену позивачем до стягнення з відповідача суму витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції завищеною.

Судова колегія звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Так, місцевим судом залишено поза увагою наявність розбіжності у змісті акту приймання-передачі наданих послуг №4 та детальним описам виконаних та наданих адвокатських послуг, який з точки зору оцінки відповідності критеріям ст.126 ГПК містить арифметичні недоліки щодо загальної вартості послуги з аналізу чинного законодавства та застосованої судової практики.

Слід зазначити, що в даному випадку предметом даної справи було стягнення заборгованості за договором поставки товару. Тобто даний спір (майнового характеру) для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що мають приватноправовий характер, не викликає публічного резонансу, з боку органів державної, місцевої влади або засобів масової інформації, відсутні прояви публічного інтересу до справи. Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами ЦК України, ГК України, а отже великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. При цьому, розгляд справи відбувався у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, в ході якого суд не проводив додаткові процесуальні дії.

За висновком апеляційного суду обсяг послуг за змістом акту приймання-передачі з консультування, дослідження документів та аналізу чинного законодавства і судової практики, які у розглядуваних правовідносинах повністю охоплюється послугою з підготовки позовної заяви з додатками і її поданням до суду; послугу з участі у розгляді позовної заяви в суді, який було здійснено у письмовому проваджені, необгрунтовано включено до наданого акту.

Зважаючи на викладене, колегія апеляційного суду вважає, що співмірний фактичному обсягу наданих послуг є розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн, які підлягають подальшому розподілу в порядку ст.129 ГПК пропорційно відношенню до задоволених вимог позивача.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 9 371,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом у суді першої інстанції.

Щодо доводів скаржника про неналежне повідомлення його про розгляд справи, а також відсутність направлення йому копії позову, що позбавило можливості приймати участь у розгляді справи в суді першої інстанції, судова колегія зазначає таке.

Як вбачається з відомостей, які містяться у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, Державне підприємство "Світанок" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Судовою колегією встановлено, що електронна копі позовної заяви, а також ухвала Господарського суду Харківської області від 15.07.2024 у справі №922/2409/24 надіслано та доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету ДП "Світанок" у підсистемі "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі 10.07.2024 та 15.07.2024 відповідно, що підтверджується відомостями з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. А тому, тимчасова відсутність працівника, або своєчасне доведення до виконавців про отримання електронною поштою копій судових рішень або будь-які інші обставини, пов`язані із внутрішньою організацією роботи в юридичній особі, жодним чином не впливають на обов`язок сторони неухильно виконувати процесуальні обов`язки та користувавсь своїми правами у встановлені строки, отже недоліки в організації роботи підприємства не можуть вважатись поважними обставинами, з якими закон пов`язує можливість поновлення строку на апеляційне оскарження.

На думку судової колегії, неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта господарювання для своєчасного подання позовної заяви є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.11.2022 в справі №560/15534/21).

У даному випадку, обставини, наведені скаржником в підтвердження відсутності обізнаності про розгляд даної справи, стосуються виконання представниками юридичної особи своїх професійних обов`язків та зводяться до внутрішньої організації роботи підприємства, тобто мають суб`єктивний характер і не свідчать про об`єктивну неможливість вчинити відповідну процесуальну дію в межах встановлених законом строків та не створює додаткового обов`язку з поштового надсилання такому учаснику паперових примірників процесуальних документів у справі.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не впливають на результат перегляду даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на те, що доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження під час апеляційного перегляду, апеляційна скарга Державного підприємства "Світанок" підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 у справі № 922/2409/24 скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення курсової різниці в сумі 15 259,19 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 414,10 грн. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, перерозподілу підлягають витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

За подання позову ТОВ "Торговий дім "Агрохім" сплачено 4386,96 грн, в той час як з застосуванням понижуючого коефіціета 0.8 при подання позовної заяви через систему "Електронний суд" сплаті підлягало 3509,57 грн; з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу за рахунок ДП "Світанок" підлягає 3288,47 грн.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 5264,35 грн судового збору; з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, за рахунок ТОВ "Торговий дім "Агрохім" підлягає відшкодуванню відповідачу 274,27 грн.

У відповідності до ч. 11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З метою звільнення сторін від обов`язку сплачувати одна одній частину судових витрат, судова колегія присуджує до стягнення з ДП "Світанок" на користь ТОВ "Торговий дім "Агрохім" 3014,20 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Світанок" на рішення Господарського суду Харківської області 05.09.2024 у справі №922/2409/24 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 у справі №922/2409/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" про стягнення з Державного підприємства "Світанок" 15 259,19 грн курсової різниці, 10 539,99 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 у справі №922/2409/24 в наступній редакції:

"Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Світанок" (64200, Харківська обл., м. Балаклія, вул. Заміська, буд. 7; ідентифікаційний код 08183514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (63401, Харківська обл., м. Зміїв, вул. Харківська, буд. 86-А; ідентифікаційний код 40136385) заборгованість за договором постачання №Х38/25/2023/6 від 25.04.2023 в сумі 159 637,94 грн; пеню в сумі 24 068,55 грн, 30% штрафу в сумі 59 891,38 грн, відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 286,65 грн, інфляційні втрати в сумі 5 177,56, витрати зі сплати судового збору в сумі 3014,20 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 371,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.12.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна