Постанова

від 05.12.2024 по справі 922/980/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Харків Справа №922/980/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників учасників справи:

прокурор Ногіна О.М.,

від відповідача-1 не з`явився,

від відповідача-2 Кітченко М.Ю.,

від відповідача-3 не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2484Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2021 у справі №922/980/21 (ухвалене суддею Шатерніковим М.І. у приміщенні Господарського суду Харківської області , повний текст рішення складено 22.07.2021)

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області

до 1. Харківської міської ради, м. Харків,

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

3. Приватного підприємства «Кант»,

про скасування рішення в частині, визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області 25.03.2021 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та до Приватного підприємства «Кант», згідно з яким просить суд визнати незаконним та скасувати п. 31 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.12.2016 №5425-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та приватним підприємством «Кант» (код ЄДРПОУ 22621180), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2984, скасувавши запис про його державну реєстрацію; витребувати у приватного підприємства «Кант», на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху №VIIIа, загальною площею 12,4 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Благовіщенська, 2/15, літ. А-3. Також, прокурор просить суд покласти на відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позову прокурор зазначає, що Харківська міська рада незаконно, в порушення положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439, обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, оскільки ПП «Кант» жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснено.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.07.2021 у справі №922/980/21 в позові відмовлено повністю.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги Заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає наступне:

- оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення міської ради безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурором строк позовної давності не пропущено;

- порушення, які свідчать про незаконність вибуття у власність ПП «Кант» нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих в ході досудового розслідування кримінального провадження №42017221080000002 доказів приватизаційної справи;

- лише шляхом вивчення матеріалів справи щодо звернення з метою надання дозволу на поліпшення, наявності або відсутності дозволу на поліпшення, документального підтвердження наявності проведених поліпшень, оцінки майна, можливо встановити наявність або відсутність порушень, у зв`язку з чим позовна давність не пропущена;

- твердження суду про можливість прокурора бути обізнаним про наявність рішення у день його публікації є хибним, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об`єкту комунального майна, про які можливо дізнатися лише із відповідної погоджувальної документації, а не з самого рішення про його відчуження;

- сам по собі факт реєстрації відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття майна з власної територіальної громади. Саме після отримання доступу до приватизаційних справи прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 у справі №922/980/21 апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2484Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2021 у справі №922/980/21 залишено без руху та встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення йому копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати у встановленому порядку 10215 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

У зв`язку з усуненням скаржником у встановлений строк недоліків апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2484Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2021 у справі №922/980/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на 27.09. 2021 р. о 14:00 годині.

22.09.2021 (вх.№11058) від представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Романенка Т.М. надійшов відзив у якому він просить апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

За змістом поданого відзиву вбачається, що відповідач-2 повністю підтримує висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.

24.09.2021 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 зупинено апеляційне провадження у справі №922/980/21 за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2484Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2021 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №925/1133/18. Зобов`язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.

Від Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке обґрунтовано прийняттям та оприлюдненням постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (вх.№9914 від 29.07.2024).

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2024 у зв`язку з відпусткою головуючої судді Тарасової І.В. для розгляду справи №922/980/21 визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 прийнято справу №922/980/21 за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2484Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2021 у справі №922/980/21 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С. та поновлено провадження у справі. Розгляд справи призначено на « 26» вересня 2024 р. о 10:00 год, за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Від Харківської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення (вх.№11247 від 28.08.2024), в яких остання просить долучити вказані пояснення до матеріалів справи №922/1069/21, розглянути справу з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №925/1133/18.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2484Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2021 у справі №922/980/21 постановлено провести « 24» жовтня 2024 р. об 11:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради надійшло клопотання (вх.№13590 від 23.10.2024) про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представників у інших судових засіданнях.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/980/21 до « 05» грудня 2024 р. о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 05.12.2024 представники відповідача-1 та відповідача-3 не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Ухвала від 24.10.2024 доставлена до електронного кабінету відповідача-1 в системі «Електронний суд» 25.10.2024. Відповідачу-3 копія вказаної ухвали направлена рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та не була доставлена останньому з причин «адресат відсутній».

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Ураховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у даному судовому засіданні.

Присутні учасники справи підтримали раніше надані пояснення. Прокурор просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Присутній представник відповідача-2 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор зазначає, що під час здійснення Київською окружною прокуратурою процесуального керівництва по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017, а саме в ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (другий відповідач) вилучено ряд приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мала Панасівська, 6.

Прокурор вказує, що вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 13.09.2011 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець, другий відповідач по справі) та приватним підприємством «КАНТ» (орендар, третій відповідач по справі) укладено договір оренди нежитлових приміщень №3031, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № VІІІа, загальною площею 12,4 кв.м. (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентарна справа № 31792 від 02.06.1998), розташовані в житловому триповерховому будинку за адресою: м. Харків вул. Карла Маркса (на даний час - вул. Благовіщенська), 2/15, літ. «A-З», що належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та які відображаються на балансі «Жилкомсервіс». Майно передається в оренду з метою розміщення обміну валют (пункт 1.2. договору).

За умовою пункту 3.1 договору оренди № 3013 від 13.09.2011 р. вартість об`єкту визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 56290,00 грн без ПДВ

Розділ 5 договору визначає перелік прав орендаря, за якими останній має право, в тому числі здійснювати капітальний ремонт, при наявності письмової згоди орендодавця (пункт 5.2), за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості (пункт 5.3), у разі належного виконання умов договору оренди та у разі продажу орендованих нежитлових приміщень має переважне право перед іншими особами на його викуп (пункт 5.6).

За умовою пункту 3.1 договору, в редакції додаткової угоди №4 від 12.09.2014 вартість об`єкту визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 75672,00 грн без ПДВ.

Поряд з цим, судом встановлено, що 02 липня 2015 року Приватне підприємство «КАНТ» звернулось до Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з листом (вх.№9999), у якому просила розглянути можливість приватизації орендованих приміщень.

При цьому, як наголошує прокурор, до вказаного листа не долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.

Рішенням 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16, вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу, зокрема п. 31 вирішено провести відчуження на користь Приватного підприємства «КАНТ» об`єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова - нежитлові приміщення 1-го поверху в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Благовіщенська, 2/15, літ. «А-3» площею 12,4 кв.м., шляхом викупу.

21 липня 2016 Приватне підприємство «КАНТ» за вх.№3358 звернулось до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради із заявою про приватизацію із визначенням способу приватизації об`єкта шляхом викупу.

З метою здійснення заходів щодо приватизації об`єкта нерухомого майна ПП «КАНТ» звернулось до Управління комунального майна із заявою про приватизацію з листом (вх.№16899 від 27.09.2016), щодо здійснення експертної оцінки приміщень для приватизації шляхом викупу суб`єктом оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. для приватизації вказаного майна.

Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради здійснено запит до суб`єктом оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. (лист від 28.09.2016 №15845) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ПП «КАНТ».

У відповідності до висновку ФОП Бєлих Б.М. про вартість об`єкта оцінки нерухомого майна: нежитлових приміщень 1-го поверху в літ. «А-3» загальною площею 12,4 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, вул. Благовіщенська, 2/15, вартість нежитлових приміщень на момент оцінки, тобто станом на 30.09.2016 без ПДВ складає 42590,00 грн.

21 грудня 2016 року, на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.» та рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Приватним підприємством «КАНТ» (покупець) укладено договір №5425-В-С купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого Приватним підприємством «КАНТ», за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлове приміщення 1-го поверху №VІІІа в житловому будинку літ. «А-3» загальною площею 12,4 кв.м., розташоване за адресою: місто Харків, вул. Благовіщенська, 2/15, орендоване Приватним підприємством «КАНТ», згідно з договором оренди №3013 від 13.09.2011. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 2984.

Звертаючись до господарського суду з позовом, прокурор вказав на порушення Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» та незаконне обрання способу приватизації (відчуження) спірних нежитлових приміщень шляхом викупу Приватним підприємством «КАНТ», як їх орендарем, оскільки останнім не було здійснено жодних поліпшень спірного нежитлового приміщення за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренди, а саме з 13.09.2011 р по 21.07.2016, тобто по день подачі заяви орендаря до міської ради для викупу, зокрема невід`ємних поліпшень в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна. При цьому прокурор наголошує, що орендарем не було здійснено жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді, оскільки у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні, а також при оцінці майна не було застосовано Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377.

Враховуючи викладені обставини прокурор вважає, що нежитлове приміщення за адресою: вул. Благовіщенська, 2/15, орендоване Приватним підприємством «КАНТ», згідно з договором оренди №3013 від 13.09.2011, могло бути відчужене Харківською міською радою лише шляхом продажу його на аукціоні або за конкурсом, а не шляхом викупу, що є підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Харківської міської ради в частині пункту 31, оскільки Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Крім того, прокурор вважає, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року №5425-В-С не є таким, що відповідає вимогам законодавства та інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним

Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять, та відповідачами не надано будь-яких доказів стосовно того, що Приватне підприємство «КАНТ», отримавши в оренду приміщення за договором оренди №3013 від 13.09.2011 до моменту винесення Харківською міською радою спірного рішення від 06.07.2016 №283/16 за рахунок власних коштів здійснила поліпшення орендованого майна в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, і таке поліпшення неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди. На думку суду, зазначені обставини та вимоги чинного законодавства України безпідставно не були враховані при прийнятті Харківською міською радою спірного рішення від 06.07.2016 №283/16 в частині п. 31 додатку до нього. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про доведеність прокурором фактів порушень вимог чинного законодавства при прийнятті Харківською міською радою спірного рішення від 06.07.2016 №283/16 в частині п. 31, та як наслідок, і при укладанні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.12.2016 № 5425-В-С. Однак, місцевий господарський суд встановив, що прокурор при зверненні до суду з позовом у даній справі пропустив встановлений законом строк позовної давності. Суд першої інстанції при дослідженні питання про строк позовної давності зазначив, що прокурор усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності з порушенням прав територіальної громади м. Харкова лише після 06.02.2019, тобто з часу отримання та вивчення матеріалів приватизаційної справи щодо приватизації спірних приміщень ПП «КАНТ». Судом вказано, що прокурор в ході досудового розслідування за №42017221080000002 від 04.01.2017, ще з моменту відкриття зазначеного кримінального провадження 04.01.2017 мав можливість звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню, проте таке клопотання подав лише через 2 роки - в лютому 2019 року, а з позовом в межах даної справи звернувся зі сплином більше ніж 2 років з моменту винесення ухвали від 06.02.2019 по справі №639/687/19 (а саме, 25.03.2021), та зі сплином більше ніж через 4 років з моменту відкриття кримінального провадження. Зазначене, на думку суду, свідчить про пропуск прокурором при зверненні до суду встановленого законом строку позовної давності. При цьому, суд вказав, що з матеріалів справи також не вбачається наявність обґрунтованих підстав, які б заважали прокурору подати позов в межах встановленого законом строку позовної давності. З огляду на що, суд, враховуючи заяви першого та другого відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, відмовив у задоволенні позову.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд вказує про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №922/980/21 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У даній справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом, стверджуючи про незаконне включення Радою спірного нерухомого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, а також незаконне подальше відчуження спірного нерухомого майна, яке є власністю територіальної громади м. Харкова, у приватну власність Приватного підприємства «Кант» на підставі договору, укладеного з Управлінням, що порушує трава та інтереси територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У даній справі, яка розглядається, прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади м. Харкова. При цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог, а саме визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління, стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді, з урахуванням того, що уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив відповідачів.

Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 ГПК України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі №922/980/21.

Колегія суддів зазначає, що прокурор, звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, свою незгоду із ухваленим по справі рішенням обґрунтовує виключно тим, що позовну давність ним не пропущено, та не погоджується з оскаржуваним рішенням саме щодо застосування судом позовної давності.

Отже, предметом розгляду в даному апеляційному провадженні, з урахуванням приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, є правомірність висновку місцевого господарського суду про сплив позовної давності.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи першим та другим відповідачем у суді першої інстанції заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, що вбачається із поданих до суду документів по суті спору, а також протоколів судових засідань.

Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

У постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду вищенаведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №910/2974/18, від 15.01.2019 у справі №910/296918, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 07.02.2019 у справі №910/2966/18, від 26.02.2019 у справі №910/2967/18, від 21.05.2019 у справі №910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19.

У той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладений обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин.

При розгляді спору у подібних правовідносинах, Верховним Судом у постанові від 20.04.2021 у справі №922/1030/20 зроблено висновок про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Харкова на спірні нежитлові приміщення було порушено у момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого прокурором самостійно на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова (про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи). Адже закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання незаконним та скасування рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16 в частині, а саме, п. 31 додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5425-В-С від 21.12.2016 подано прокурором у березні 2021 року - тобто майже через три з половиною роки з моменту укладення договору на підставі відповідного рішення.

Отже, прокурор звернувся з позовом про визнання у даній справі поза межами загальної позовної давності.

У позовній заяві прокурор зазначає, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова здійснювалося процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017. Прокурор вказує, що у ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень за адресою: м.Харків, вул. Мала Панасівська, 6.

Прокурор вважає, що окружною прокуратурою не порушено строки позовної давності, оскільки про вказані у позовній заяві порушення стало відомо лише після вилучення на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа 639/687/19) приватизаційної справи в рамках кримінального провадження №42017221080000002.

Суд вказує, що зі змісту мотивувальної частини наведеної ухвали, яка додана прокурором до матеріалів справи із запереченнями на заяву про застосування строку позовної давності, вбачається, що в обґрунтування поданого прокурором клопотання про надання тимчасового доступу та вилучення речей в оригіналі, останній посилався на те, що «Протягом 2016-2018 років Харківською міською радою прийнято ряд рішень щодо відчуження об`єктів нерухомого майна з комунальної власності у приватну шляхом викупу, зокрема, рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16. З урахуванням того, що в ході проведення досудового розслідування зібрані докази, які свідчать що внаслідок прийняття вказаних рішень сесії територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, на даний час виникла необхідність вилучити відповідні документи, які зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Вищевказані документи, що зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради є речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні, зберегли на собі сліди злочину. На даний час виникла необхідність вилучити їх в оригіналах з метою збереження, а також з метою проведення по ним почеркознавчих експертиз, технічних експертиз документів, а також судових будівельно-оціночних та економічних експертиз».

Вказане свідчить про те, що органи прокуратури були обізнані про прийняття Харківською міською радою Рішення 7 сесії 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16 та наступне відчуження об`єктів нерухомості шляхом укладення оспорюваного договору.

Відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

За приписами частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, відповідно до змісту вищевказаної норми та здійснення моніторингу законності розпорядження комунальним майном, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію.

Водночас, відомостей про те, що органи прокуратури зверталися до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради за наданням відповідної інформації або встановлених обставин ухилення суб`єктів владних повноважень від надання такої інформації як вказана ухвала, так і матеріали даної справи не містять.

Разом з цим, із пояснень прокурора не вбачається обґрунтування неможливості дізнатися про виявлене порушення прав та інтересів громади м. Харкова раніше. Суд вказує, що висновок про обізнаність учасника справи із порушеними правами не може ґрунтуватися на поясненнях останнього, без підтвердження належними та допустимими доказами.

Отже, прокурором не доведено з яких підстав він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м.Харкова саме з часу відкриття кримінального провадження №42017221080000002 від 04.01.2017.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.02.2020 у справі №911/2191/16.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейським судом з прав людини у справах»Semenov v russia», 17254/15, в п. 66, від 16.03.2021 року, «Gavrilova v. russia, 2625/17», п. 82, від 16.03.2021 надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід: позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили; надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V. Greece (no. 2), 36963/06, пп. 32 та 35, 25 червня 2009); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності висновків суду першої інстанції про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду з відповідними позовними вимогами та відсутність переконливих аргументів в обґрунтування причин такого пропуску.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №922/1030/20.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність прокурором фактів порушень вимог чинного законодавства при прийнятті Харківською міською радою спірного рішення від 06.07.2016 № 283/16 в частині п. 31, та як наслідок, і при укладанні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.12.2016 №5425-В-С. Вказані обставини, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, положень статті 269 ГПК України, не переглядаються судом апеляційної інстанції. Водночас, оскільки вказані вимоги визнано обґрунтованими, місцевим господарським судом правомірно досліджено питання спливу строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що в суді першої та апеляційної інстанції прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно, з дотриманням вимог статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами у справі.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини.

Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є законними та вмотивованими, що скаржником не спростовано.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, скаржником не спростовано законний та обґрунтований висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 07.02.2025 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29.10.2024 №4024-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2021 у справі №922/980/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.12.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян