Ухвала

від 13.12.2024 по справі 120/1001/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

13 грудня 2024 р. Справа № 120/1001/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці у письмовому провадженні заяву представника позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/1001/24 за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 22.04.2024 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100 000 грн, пропорційно дням його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а саме з 07.04.2022 по 28.04.2022, з 17.05.2022 по 24.05.2022, 01.06.2022, з 19.06.2022 по 20.06.2022 та з 24.06.2022 по 25.06.2022. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття в період з 07.04.2022 по 28.04.2022, з 17.05.2022 по 24.05.2022, 01.06.2022, з 19.06.2022 по 20.06.2022 та з 24.06.2022 по 25.06.2022 безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, в розрахунку до 100 000 грн на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2024 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 без змін.

Відтак, враховуючи положення ст. 325 КАС України, рішення суду у справі № 120/1001/24 набрало законної сили.

25.11.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача Павенського Б.В. про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення суду, подана в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України подати звіт про виконання судового рішення.

Заява обґрунтовується тим, що рішення суду у справі № 120/1001/24 відповідачем не виконується.

Ухвалою суду від 27.11.2024 вказану заяву прийнято до розгляду та вирішено здійснити її розгляд в порядку письмового провадження.

Заперечення від відповідача на заяву не надходили, доказів виконання рішення суду відповідачем не надано.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені представником позивача доводи на підтримку поданої заяви, суд при її вирішення керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.

У справі № 800/592/17 Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до правил застосування судового контролю, роз`ясненого у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.03.2017 "Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства". Вищий адміністративний суд вважав, що суд першої чи апеляційної інстанції може застосовувати судовий контроль за виконанням рішення суб`єкта владних повноважень відповідачем у справі під час прийняття рішення у справі. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання про встановлення судового контролю може бути подане й після ухвалення судового рішення у справі.

Крім того, в Рішенні від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що таке зобов`язання не носить імперативний характер, а є диспозитивною нормою для суду в частині встановлення судового контролю шляхом подання суб`єктом владних повноважень звіту про виконання ухваленого у справі судового рішення.

Поряд з цим механізм ефективного судового захисту обумовлює в необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини).

Як зазначає представник позивача у заяві про встановлення судового контролю, відповідач на дату звернення до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України не виконав рішення суду від 22.04.2024 у справі № 120/1001/24, яке набрало законної сили.

Водночас відповідач належним чином цих доводів сторони позивача не спростував та не надав суду вмотивованих пояснень щодо того, чи дійсно відповідне судове рішення на сьогодні залишається невиконаним.

Відтак суд приходить до переконання, що з метою забезпечення права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, ухваленого на його користь, відповідачу слід встановити строк для подання звіту про виконання судового рішення у цій адміністративній справі.

З огляду на викладене та керуючись ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 120/1001/24 задовольнити.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 протягом 30 днів з дня постановлення цієї ухвали (до 13 січня 2025 року) подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Ухвала складена та підписана суддею 13.12.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович