Постанова

від 27.11.2024 по справі 754/1783/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/16507/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі за участі представника відповідача - Сапсай В. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Грегуля О. В.

від 29 липня 2024 року

у цивільній справі № 754/1783/24 Деснянського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_2

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «№ 8»

про зобов`язання внести відомості про звільнення до трудової книжки і наказу,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що ним включно до 26 лютого 2020 р. виконувались обов`язки голови правління ОСББ «№ 8», а тому датою його звільнення має бути дата з 29.02.2020 р.

Посилаючись на викладене, просив задовольнити позов та зобов`язати відповідача внести відомості про звільнення з 29.02.2020 р. з зазначенням норми статті КЗпП України, по якій звільнено було позивача до трудової книжки НОМЕР_1 та наказу про звільнення №01/2020-01. При цьому вказував, що зазначений вище наказ порушує п. 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Своїми незаконним діями відповідач вніс недостовірні відомості про звільнення позивача до трудової книжки і наказу про звільнення № 01/2020-01 та весь час створював перешкоди в з`ясуванні таких обставин і навіть стверджував, що позивач самостійно сплачував за себе єдиний внесок у лютому 2020 року, чим порушує його право на перерахунок пенсії у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня №1058-IV.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд помилково встановив обставини справи, ігноруючи докази, надані позивачем, та погоджуючись з нікчемними доказами. Зазначає, що позивач ґрунтував свій позов на тому, що відповідач вчинив дії, які свідчать про факт роботи позивача до 29 лютого 2020 року, на підтвердження чого долучено лист від 18 серпня 2022 року Пенсійного фонду України про те, що зазначене в наказі ОСББ «№8» від 30 січня 2020 року № 01/2020-01 формулювання не надає можливості зробити перерахунок пенсії. Пенсійний фонд України наголошував на тому, що внески за ОСОБА_2 сплачувались до лютого 2020 року, а датою звільнення зазначено 30.01.2020 року. Вказане перешкоджає змінити статус позивача не непрацюючого пенсіонера та зробити перерахунок пенсії. Листом від 16 жовтня 2023 року Пенсійний фонд України повідомив про те, що останній пенсійний внесок ОСББ сплатило за позивача за 29 днів в лютому 2020 року. Таким чином, тільки 16 жовтня 2023 року позивачеві вдалось з`ясувати дійсні обставини його звільнення. Листом від 20 грудня 2023 року Пенсійним фондом України було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії з підстав наявності відомостей про нього, як про працюючого пенсіонера, невідповідність дати звільнення сплатам єдиного внеску (за позивача відповідачем) та невідповідність таких відомостей даті звільнення ОСОБА_2 у наказі та трудовій книжці. В листі також зазначалось, що у разі виправлення помилки у вказаних документах та, як наслідок, переведення позивача до категорії непрацюючих пенсіонерів, доплата буде складати не 257,76 грн, а 502,32 грн в кожному місяці. Тобто, відповідач своїми умисними діями позбавляє позивача щомісячної доплати в сумі 244,47 грн.

Вважає, що в порушення вимог статтей 76-80, п.2 ч.1 ст. 264 ЦПК України, суд першої інстанції ґрунтував свої висновки на неналежних доказах, виготовлених відповідачем, які суперечать іншим матеріалам справи.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСББ «№ 8», посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.

При цьому відповідач зазначав, що стосовно внесення змін до наказу про звільнення позивача з посади, ОСББ дійсно допустило помилку в наказі про звільнення №01/2020-01 від 30 січня 2020 року, в зв`язку з чим до цього наказу були внесені відповідні зміни, передбачені вказаним наказом про звільнення. Зазначає, що лише 10 серпня 2022 року позивач з`явився в приймальну ОСББ і подав відповідну заяву, в якій просив внести запис про його звільнення в трудову книжку, яка, за його заявою, увесь цей час перебувала у нього вдома, на зберіганні. Крім того, в зв`язку з тим, що в наказі про звільнення були допущені помилки, ОСОБА_2 було надано наказ № 01/2020-02 від 30 січня 2020 р., яким були внесені відповідні зміни до вказаного наказу про звільнення. Актом приймання-передачі документів від 10 серпня 2022 року, ОСОБА_2 підтвердив, що не має претензій щодо проведених з ним розрахунків щодо процедури його звільнення, а також щодо отриманих документів.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 904/3368/18).

Позивач вважає, що включно до 26 лютого 2020 року перебував у трудових відносинах із ОСББ №8. Отже ураховуючи заявлені вимоги, предметом доведення є здійснення позивачем трудової функції до 26.02.2020 року.

Згідно частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Трудові відносини в Україні врегульовані Кодексом законів про працю України.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що позивач займав посаду голови правління відповідача ОСББ «№8».

Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів співвласників ОСББ «№8» від 29.01.2020 р. обрано правління ОСББ «№8».

Відповідно до протоколу № 29/01/2020 засідання правління ОСББ «№ 8» від 29.01.2020 р. прийнято рішення припинити повноваження голови правління ОСББ «№8» ОСОБА_2 з 29.01.2020 р. та звільнено його з посади голови правління ОСББ «№ 8» з 29.01.2020 р., та в цей же день обрано голову правління ОСББ «№ 8» Сапсай В. В .

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (дата та час видачі виписки 18.02.2020 час 09:30:04) здійснено реєстрацію Сапсай В. В. , як керівника ОСББ «№8».

Наказом ОСББ «№8» від 30.01.2020 р. № 01/2020-01 з 29.01.2020 р. припинено повноваження ОСОБА_2 на посаді голови правління ОСББ «№8» та звільнено його з посади 29.01.2020 р. Вказаний наказ (копію) отримано позивачем ОСОБА_2 26 лютого 2020 року, про що зроблено відмітку власноручним підписом ОСОБА_2 . Заперечень щодо невірної дати звільнення зазначений наказ не містить.

Цим же наказом зобов`язано позивача передати голові правління ОСББ «№8» Сапсай В. В. за актом приймання-передачі усі печатки, документи, інформацію про банківські рахунки та дебіторську і кредиторську заборгованість ОСББ «№ 8».

Відповідно до акту приймання-передачі документів від 10.08.2022 р. (підписанти голова правління ОСББ «№8» Сапсай В.В. і ОСОБА_2 ) позивачем отримано оригінал трудової книжки серії НОМЕР_1 , наказ ОСББ «№8» від 30.01.2020 р. за № 01/2020-02. Посилання ОСОБА_2 на невірну дату його звільнення вказаний акт не містить.

У трудовій книжці позивача 30.01.2020 р. на підставі наказу від 30.01.2020 № 01/2020-01 внесено запис «Звільнений у зв`язку з припиненням повноважень згідно п. 5 ст. КЗпП України» тобто конкретна норма права не вказана.

Наказом відповідача від 30.01.2020 р. № 01/2020-02 наказано внести зміни до наказу від 30.01.2020 р. № 01/2020-01 шляхом викладення резолютивної частини наказу у новій редакції та відповідно до якої 30.01.2020 р. позивача звільнено з посади голови правління ОСББ «№8» у зв`язку з припиненням повноважень згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Також судом встановлено, що відповідно до розрахункової відомості № 2 за лютий 2020 р. позивачеві за посадою голови правління нараховано не заробітну плату, а компенсацію за невикористані відпустки в сумі 5 107,93 грн і після утримання обов`язкових платежів до виплати нарахована та сплачена сума 2 729,74 грн, доказом чого є платіжне доручення.

Відповідно до додатку 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (пункт 1 розділу ІІІ) за лютий 2020 р. сума з якої нараховано єдиний внесок за позивача за звітний (02) місяць 2020 р. становить 5 107,93 грн.

З листа АТКБ «ПриватБанк» від 05.06.2024 р. слідує, що починаючи з 28.02.2020 р. по 27.02.2021 р. ключ від ОСББ «8» був закріплений за Сапсай В. В .

Повноваження голови правління ОСББ Сапсай В. В. набула починаючи з 30 січня 2020 року, тобто з дати її призначення на посаду, подала до ЦНАПу пакет документів за своїм підписом про заміну керівника ОСББ з позивача на Сапсай В. В .

Пакет документів був прийнятий від Сапсай В. В. , як від новобраного голови правління, що згодом було підтверджено внесенням відповідного запису до ЄДР 18.02 2020 р.

Відповідно до акта здачі-приймання майна, технічної та частково проектно-технічної документації ОСББ «№8» від 31.03.2020, правовстановлюючі документи ОСББ «№8», печатку ОСББ «№8», штамп ОСББ «№8» Ганжа Д. І., як голова попереднього правління ОСББ «№8» передав голові нового правління ОСББ «№8» Сапсай В.В. лише 31.03.2020.

Доказів оскарження позивачем у встановленому законодавством наказу про звільнення матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, адже доказів, які достовірно свідчили та давали підстави для висновку про покладення на позивача у передбаченому законодавством порядку виконання обов`язків голови правління ОСББ № 8 суду, тобто здійснення ним трудової функції до 26 лютого 2020 року включно, не надано.

Надані позивачем й ним підписані, як відповідальним представником споживача відомостей споживання теплової енергії з 23.01.2020 р. по 22.02.2020 ар. бонента ОСББ «№8», акта про використану електричну енергію ОСББ - 8 у лютому місяці 2020 (підписаний позивачем 18.02.2020, як головою правління), підставно не взяті судом до уваги, адже на день підписання вказаних актів відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (дата та час видачі виписки 18.02.2020 час 09:30:04) керівником ОСББ «№8 була Сапсай В. В .

Частинами першою, третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З огляду на наведене, доводи позивача про здійснення на той час повноважень голови правління не ґрунтуються на фактичних обставинах.Вчинення позивачем виключно з власної ініціативи дій, які мав вчиняти обраний/призначений у визначений законом спосіб голова правління ОСББ № 8 не дає суду правових підстав для висновку про перебування позивача у трудових відносинах з ОСББ № 8 на посаді голови правління ОСББ № 8.

Підписані позивачем від імені ОСББ «№ 8» описи до поштових відправлень про направлення процесуальних документів, що датовані 11 лютого 2020 року, також не підтверджують виконання повноважень голови правління ОСББ, адже зводяться до функції конвертування поштового відправлення, що не пов`язано із його змістом та наявності у позивача права підпису вкладення у поштове відправлення.

Щодо внесення запису до трудової книжки колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом, дійсно має місце невнесення до трудової книжки позивача точних відомостей про конкретну норму права, за якою звільнено позивача.

Відомості про норму права за якою звільнено позивача в наказ відповідача № 01/2020-01 внесені відповідачем наказом від 30.01.2020 № 01/2020-02 про, що позивачеві достовірно було відомо що до подання позову й такий наказ ним був отриманий у 2022 році.

Водночас, відповідно до змісту позовних вимог, запис до трудової книжки, який просить внести позивач, має містити не лише статтю КЗпП, за якою позивача звільнили, а й відомості про звільнення з іншої дати - 29.02.2029 року.

Утім, ураховуючи, що судом не встановлено обставин, які свідчать про перебування позивача у трудових відносинах із відповідачем до упродовж лютого 2020 року (по 26.02.2020 року включно), підстави для внесення запису про звільнення з 29.02.2020 року відсутні.

Доказів, які б достовірно свідчили, що відповідач відмовляється від внесення виправлень до трудової книжки позивача у частині зазначення статті КЗпП, відповідно до змісту наказу про звільнення, матеріали справи також не містять й відповідачем можливість саме такого запису не заперечується.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ґрунтував свої висновки на неналежних доказах, виготовлених відповідачем, які суперечать іншим матеріалам справи, колегією суддів відхиляються, як безпідставні.

Посилання в апеляційній скарзі на лист Пенсійного Фонду України від 20 грудня 2023 року яким було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії з підстав наявності відомостей про нього, як про працюючого пенсіонера, невідповідність дати звільнення сплатам єдиного внеску (за позивача відповідачем) та невідповідність таких відомостей даті звільнення ОСОБА_2 у наказі та трудовій книжці не є підставою для скасування рішення суду, предметом вказаного спору не є перерахунок пенсії позивача.

Разом із тим, щодо обраного позивачем способу захисту за встановлених обставин колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Як зазначає Верховний Суд у своїх постановах, закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви. Але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст і обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть різнитися. Однак принаймні на рівні формулювання викладу їхнього змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19 (абзаци п`ятий і шостий пункту 15))

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Із змісту доводів позивача вбачається, що зміст його порушеного права становить неможливість проведення перерахунку пенсії у зв`язку із звільненням, відповідно до заяви від 11.08.2022 року, що подана ним до органів Пенсійного фонду України.

За обставинами цієї справи та змістом позовної заяви у кінцевому підсумку позивача цікавить не внесення запису до трудової книжки, а підтвердження характеру виплат за лютий 2020 року, адже саме у зв`язку із відсутністю у позивача відповідного документу та ненадання його до Пенсійного фонду, стало підставою для відмови у проведенні позивачу перерахунку пенсії.

Ураховуючи, що не знайшло підтвердження перебування позивача у трудових правовідносинах із ОСББ №8 у лютому 2020 року, зважаючи на те, що відповідно до розрахункової відомості № 2 за лютий 2020 р. позивачеві за посадою голови правління нараховано не заробітну плату, а компенсацію за невикористані відпустки, колегія суддів вважає, що в межах даної справи мета судочинства, не може бути досягнута, адже суб`єктивне право позивача, не порушується відповідачем. Права позивача на перерахунок пенсії мають бути захищені у спосіб, визначений правилами адміністративного судочинства шляхом звернення до адміністративного суду із позовом про визнання протиправними дій/бездіяльності органу пенсійного фонду щодо проведення перерахунку пенсії.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 грудня 2024 року.

Судді: Є. П. Євграфова

Т. О. Писана

Д. Р. Гаращенко