Постанова

від 12.12.2024 по справі 420/5778/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5778/24

Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

Дата і місце ухвалення 04.06.2024 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року по справі за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «КОМУНАР» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Державне підприємство «Дослідне господарство «КОМУНАР» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» звернулось до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (Форма «С») №32795/15-32-09-01022 від 11.12.2023 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року адміністративний позов Державного підприємства «Дослідне господарство «КОМУНАР» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення (Форма «С») №32795/15-32-09-01022 від 11.12.2023 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом були зроблені висновки з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому обставини справи не з`ясовані повно, об`єктивно та всебічно, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що за результатами фактичної перевірки встановлено порушення вимог статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», зокрема, зберігання 01.11.2023 року пального за межами населеного пункту с. Весела Долина, Болградського району, Одеської області із загальною місткістю резервуарів, що використовуються для зберігання пального 130895 літрів, без отримання ліцензії на право зберігання пального.

Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних особі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство «Дослідне господарство «КОМУНАР» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» зареєстровано 13.08.1997 року, набуло правового статусу юридичної особи приватного права, організаційно-правова форма: Державне підприємство.

Засновником ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС» є Селекційно-генетичний інститут Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення (код ЄДРПОУ - 00494628) з часткою 100%, засновником якого, в свою чергу, Національна академія аграрних наук України, в свою чергу засновником Національної академії аграрних наук України є Кабінет Міністрів України, який, в свою чергу, є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідно до ст. 113 Конституції України.

Основним видом діяльності КВЕД Державного підприємства «Дослідне господарство «КОМУНАР» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, інші: 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів; 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід; 01.45 Розведення овець і кіз; 01.46 Розведення свиней.

Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі Наказу від 31.10.2023 року №8905-п проведено фактичну перевірку ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС (код ЄДРПОУ 00729528), за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Весела Долина, вул. Світла, буд.49, з 01 листопада 2023 року тривалістю 10 діб, перевіряємий період з 01.04.2020 року по дату закінчення фактичної перевірки, з метою здійснення контролю дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв.

В результаті перевірки було складено акт про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пального №31626/15-32-09-01-17 від 13.11.2023 року.

Відповідно до Акту, контролюючим органом встановлено порушення вимог статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Зокрема, податковим органом зазначено, що порушуючи вимоги ст. 15 Закону №481/95-ВР, ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС» мало на зберіганні 01.11.2023 року пальне за адресою: склад ПММ розташований за межами населеного пункту с. Весела Долина, Болградського району Одеської області із загальною місткістю резервуарів, що використовуються для зберігання пального 130895 літрів, без отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

На підставі вищезазначеного Акту було виписано податкове повідомлення-рішення (Форма «С») №32795/15-32-09-01022 від 11.12.2023 року, яким встановлено порушення ст.15 Закону №481/95-ВР. Відтак, на підставі пп. 54.3.3 п.54.3 ст. 54, п. 69.9 ст. 69 підрозділу 10 Інших перехідних положень ПК України та абз. 13 ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 500 000 грн. (п`ятсот тисяч).

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у позивача відсутній обов`язок на отримання ліцензії на право зберігання пального на місця зберігання пального, оскільки він повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевого бюджету. За висновками суду, фактичне зберігання пального ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС» здійснювалось на складі ПММ за межами населеного пункту Весела Долина, при цьому, оскільки на момент отримання відповідної ліцензії господарським комплексам позивача не була присвоєна адреса, отримати ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) за неіснуючою адресою, позивач не мав можливості.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини з обігу пального регламентовані, зокрема, приписами Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі Закон №481/95-ВР) та Податковим кодексом України.

З 1 січня 2016 року Податковий кодекс України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язані із обігом пального.

Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6 Податкового кодексу України), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224 Податкового кодексу України).

Визначення пального наведено у п.п.14.1.1411 ст.14 Податкового кодексу України, де указано, що пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу.

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до Податкового кодексу України та Закону №481/95-ВР.

З цього часу, Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми Податкового кодексу України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

Водночас, така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР, суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Як встановлено судом, згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних особі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство «Дослідне господарство «КОМУНАР» Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» зареєстровано 13.08.1997 року, набуло правового статусу юридичної особи приватного права, організаційно-правова форма: Державне підприємство.

Засновником ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС» є Селекційно-генетичний інститут Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення (код ЄДРПОУ - 00494628) з часткою державної власності 100%, засновником якого, в свою чергу, Національна академія аграрних наук України, в свою чергу засновником Національної академії аграрних наук України є Кабінет Міністрів України.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у позивача відсутній обов`язок на отримання ліцензії на право зберігання пального на місця зберігання пального, оскільки він повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевого бюджету Водночас, вказаним обставини податковим органом належної правової оцінки ані під час проведення перевірки, ані під час розгляду справи у суді надано не було.

Більш того, незважаючи на відсутність обов`язку отримати відповідну ліцензію, ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС» отримало ліцензію на право зберігання пального (виключно за потреб власного споживання чи промислової переробки) №15280414202001210 від 30.03.2020 року за адресою місця зберігання: 68544, Одеська область, Тарутинський район, с. Весела Долина, вул. Світла, буд. 49.

Як встановлено перевіркою, фактично зберігання пального ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС» здійснювалось на складі ПММ за межами населеного пункту с. Весела Долина, Болградського (Тарутинського) району, Одеської області (без зазначення адреси).

Відповідно до пояснень відповідача, у зв`язку із відсутністю у комплексу будівель та споруд, де фактично зберігається пальне, визначеної адреси, у ліцензії було зазначено юридичну адресу підприємства.

Апеляційний суд враховує, що згідно з довідкою від 19.02.2024 року, наданою Веселодолинським старостинським округом Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області, господарським комплексам будівель та споруд, у тому числі для зберігання пального, ДП «ДГ «КОМУНАР» СГІ-НЦНС», код ЄДРПОУ 00729528, яке знаходиться на території села Весела Долина Болградського району Одеської області, дійсно на дату видачі ліцензії (30.03.2020 р.) на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) не була присвоєна адреса.

При цьому, суд зазначає, що Податковим кодексом України та Законом №481/95-ВР не передбачено, яким чином суб`єкт господарювання має зазначати фактичне місцезнаходження резервуарів та ємностей, в яких зберігається пальне, якщо у вказаного місця немає конкретної адреси та воно знаходиться за межами населених пунктів.

Зі змісту ліцензії та з норм Закону №481/95-ВР вбачається, що ліцензіати зобов`язані зазначати саме адресу місця зберігання пального.

Відповідно до ч.1,ч.3 ст.26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.

Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Адреса не присвоюється: 1) тимчасовим спорудам; 2) будівлям та спорудам, що є приналежністю відповідної будівлі або споруди або їх складовою частиною; 3) іншим об`єктам нерухомого майна, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна (далі - Порядок присвоєння адрес).

Таким чином, існує прогалина у чинному законодавстві, яка і зумовила те, що позивач був змушений зазначити у заяві про видачу йому ліцензії на право зберігання пального адресу його місцезнаходження, а не адресу фактичного місцезнаходження резервуарів та ємностей, в яких зберігається пальне, яка фактично не існує.

Відтак, така правова невизначеність щодо правил ідентифікації фактичного місцезнаходження резервуарів та ємностей, в яких зберігається пальне, якому не присвоєно конкретної адреси, і призвела до застосування до позивача штрафних санкцій.

Відповідно до п.109.1 ст.109 ПК України, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що зазначення позивачем у ліцензії невірної адреси місця зберігання пального відбулось не з вини позивача, за відсутності умислу останнього, а було спричинено недосконалістю чинного законодавства, що виключає протиправність дій платника податків, та як наслідок, притягнення його до відповідальності. Відсутність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовила протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням про застосування фінансових санкцій.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 12.12.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька