Рішення

від 12.12.2024 по справі 320/15035/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року м.Київ № 320/15035/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національної поліції України, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України, яка полягає у неприйнятті рішення про виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення та служби 12.01.2018, за період з 12.01.2018 по 11.02.2023 включно;

- зобов`язати Національну поліцію України нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.01.2018, за період з 12.01.2018 по 11.02.2023 включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при звільненні зі служби в поліції, відповідач не провів повний розрахунок з грошового забезпечення, а саме, своєчасно не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує про неможливість нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки було нараховано та виплачено позивачу 09.05.2023 на виконання судового рішення №640/6831/21, а положення ст.117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, що виникають щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців. Стверджує, що позивач свідомо зловживає своїми правами та діє з метою штучного збільшення суми компенсації. Також відповідач зазначив, що заявлена сума коштів, яку хоче стягнути позивач, є неспівмірною із збитками, завданими позивачу внаслідок невиконання даного грошового зобов`язання відповідачем.

Позивач подав відповідь на відзив та пояснення, у яких стверджував, що доводи, викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими та жодними доказами не підтверджено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що позивач з 07.11.2015 по 12.01.2018 включно проходив службу в підрозділах Національної поліції України.

У 2016 році позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29.04.2016.

Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу Національною поліцією України позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 12.01.2018.

У зв`язку з цим, він був змушений звернутися до суду задля захисту своїх порушених соціальних прав.

31.08.2022 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/6831/21 позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.01.2018 та зобов`язано Національну поліцію України нарахувати та виплатити мені грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.01.2018.

02.01.2023 позивач звернувся до Національної поліції України із заявою, у якій просив на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №640/6831/21 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.01.2018, а також нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017 та 2018 роки, до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, що підтверджується фіскальним чеком ФН 3000508397.

Однак, Національна поліція України відповідь на звернення позивача не надала.

11.02.2023 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2022 у справі № 640/6831/21, Національною поліцією України на картковий рахунок позивача було перераховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.01.2018, у сумі 10 295,10 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку КБ «Приватбанк» від 13.02.2023.

Вважаючи такі рішення, дії та бездіяльність Національної поліції України протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (тут і далі КЗпП України, в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби та виключення зі списків особового складу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У зв`язку з цим суд вважає непереконливими твердження відповідача про непоширення на спірні правовідносини положень статті 117 КЗпП України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) зазначила, що у своєму рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі «Waite and Kennedy v. Germany»), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Аналогічний правовий висновок було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 89819874), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок Верховного Суду та його Великої Палати, викладений у вищевказаних постановах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, у тому числі для відповідача, а також підлягає обов`язковому врахуванню судом при вирішенні цієї справи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 р. №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою №29/5-150 від 23.05.2023 (додається) грошове забезпечення позивача за листопад, грудень 2017 року становить 15 660,00 грн та 20406,97 грн. Разом 36 066,97 грн.

Отже, сума середньоденного грошового забезпечення становить 591,26 грн (36066,97 грн : 61 календарний день).

Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87952206), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні складається з періоду остаточного розрахунку компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10 295,10 грн з 13.01.2018 по 11.02.2023, що загалом становить 1856 календарних днів.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 19 січня 2023 року.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.

Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період з 13.01.2018 по 18.07.2022 дорівнює 974 396,48 грн (1648 днів х 591,26 грн).

Натомість суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:

- позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2023 року, тобто через 5 років після звільнення зі служби, яке мало місце 13.01.2018;

- відповідач заперечував проти права позивача на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, а тому факт порушення цього права та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду (справа №640/6831/21);

- загальна сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки становить 10 295,10 грн у 97 раз є меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (974 396,48 грн).

Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial, середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою:

- у січні 2018 року 14,6%;

- у лютому 2018 року 15,0%;

- у березні 2018 року 15,7%;

- у квітні 2018 року 15,5%;

- у травні 2018 року 16,1%;

- у червні 2018 року 16,2%;

- у липні 2018 року - 18,3%;

- у серпні 2018 року - 19,2%;

- у вересні 2018 року 17,9%;

- у жовтні 2018 року 16,9%;

- у листопаді 2018 року 16,7%;

- у грудні 2018 року 17,5%;

- середня за 2019 рік - 17,0%;

- середня за 2020 рік - 13,1%;

- середня за 2021 рік - 12,2%;

- у січні 2022 року - 12,9 %;

- у лютому 2022 року - 13,7 %;

- у березні 2022 року - 13,7%;

- у квітні 2022 року - 14,5 %;

- у травні 2022 року - 14,0%;

- у червні 2022 року - 16,9%;

- у липні 2022 року - 15,9%;

Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 13.01.2018 по 18.07.2022 дорівнює 6828,84 грн та складається з таких сум:

- за січень 2018 року - 78,22 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 14,6% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2018 року) : 365 дн. х 19 дн. (кількість днів прострочення);

- за лютий 2018 року - 118,46 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 15,0% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за лютий 2018 року) : 365 дн. х 28 дн. (кількість днів прострочення);

- за березень 2018 року - 137,28 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 15,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2018 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- за квітень 2018 року - 131,16 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 15,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за квітень 2018 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- за травень 2018 року - 140,77 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 16,1% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2018 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- за червень 2018 року - 137,08 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 16,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за червень 2018 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- за липень 2018 року - 160,01 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 18,3% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2018 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у серпні 2018 року - 167,88 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 19,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за серпень 2018 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у вересні 2018 року - 151,46 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 17,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за вересень 2018 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у жовтні 2018 року - 147,77 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 16,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2018 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у листопаді 2018 року - 141,31 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 16,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2018 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у грудні 2018 року - 153,02 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 17,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2018 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2019 році - 1750,17 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 17,0% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2019 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2020 році - 1348,66 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 13,1% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 рік) : 366 дн. х 366 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2021 році - 1256,00 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 12,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2021 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення);

- у січні 2022 року - 112,78 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 12,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у лютому 2022 року - 108,19 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 13,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за лютий 2022 року) : 365 дн. х 28 дн. (кількість днів прострочення);

- у березні 2022 року - 119,79 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 13,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у квітні 2022 року - 122,69 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 14,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за квітень 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у травні 2022 року - 122,41 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 14,0% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2022 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у червні 2022 року - 143,00 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 16,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за червні 2022 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у липні 2022 року - 80,72 грн (10295,10 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) х 15,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2022 року) : 365 дн. х 18 дн. (кількість днів прострочення).

За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 13.01.2018 по 18.07.2022 у сумі 6828,84 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, суд зазначає таке.

Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання було встановлено: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Водночас щодо періоду з 19 липня 2022 року належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Відповідно, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року складає 109 383,10 грн (591,26 грн х 185 дн.).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за період з 13.01.2018 по 19.01.2023, складає 116 211,94 грн (6828,84 грн + 109 383,10 грн).

Водночас, вказана сума коштів є істотно більшою, аніж виплачена відповідачем компенсація за невикористані дні відпусток у сумі 10 295,10 грн, що несвоєчасно виплачена у зв`язку зі звільненням позивача.

Таким чином, обрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, виходячи з принципу розумності, справедливості, пропорційності та співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, підлягає зменшенню до розміру виплачених із затримкою коштів, а саме до - 10 000 грн.

Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суду у постанові від 08.08.2024 у справі №320/13160/23.

Суд зауважує, що відповідно до прохальної частини позовних вимог позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2018 по 19.01.2023 включно.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №560/11111/22 виснував, зокрема, що «… задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд, головно першої інстанції, має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Покладання цього обов`язку на відповідача, як-то вирішили суди попередніх інстанцій, коли зобов`язали військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року, суперечить приписам згаданої статті…».

Таким чином, ефективним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є стягнення на його користь 10 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.01.2018 по 19.01.2023 включно.

Стягнути з Національної поліції України (код ЄДРПОУ - 40108578, вул.Академіка Богомольця, буд.10, м.Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.01.2018 до 19.01.2023 у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.