Постанова

від 13.12.2024 по справі 758/15512/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2024 року м. Київ

Справа № 758/15512/23

Провадження: № 22-ц/824/16974/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Могутова Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1

на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа магазинів Дніпро-М» про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним з позовом, у якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа магазинів Дніпро-М» неустойку в розмірі 16794, 00 грн та моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа магазинів Дніпро-М» про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа магазинів Дніпро-М» судові витрати в розмірі 10 000 грн.

В іншій частині відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Могутов А. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Мережа магазинів Дніпро-М».

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення за відсутністю в матеріалах справи акту розрахунку прийому-передачі наданих послуг, тобто, заява ТОВ «Мережа магазинів Дніпро-М» не підтверджена документальними доказами, окрім того, вважає, що з урахуванням ціни позову, а саме 18 794 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн перевищують половину ціни позову, що не може свідчити про співмірність таких витрат. Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кравець В. В. в інтересах ТОВ «Мережа магазинів «Дніпро-М» заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що позивачка, в суді першої інстанції не скористалася своїм процесуальним правом та не наддала відповідну заяву про зменшення витрат на правничу допомогу. Окрім того, відмітив, що розрахунок за надані адвокатські послуги, згідно умов договору, відбувається після набрання рішенням законної сили, тобто, вже після подачі заяви про розподіл судових витрат, на підставі чого просив долучити до матеріалів справи копію акту-прицому передачі наданих послуг від 23.03.2024 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Мережа магазинів «Дніпро-М» 10 000 грн витрат, понесених на правничу допомогу, суд першої інстанції, ураховуючи складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, розміру частки позовних вимог, вважав, що обсяг понесених позивачем витрат на правничу допомогу є реальним та документально підтвердженим.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; …

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Тобто, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої-п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.

Однак вищенаведене не означає, що такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом не є обов`язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказано, що «суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок, що: «згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач не заявляв та відповідних доказів не подавав, розмір витрат на правничу допомог не спростував. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що у зв`язку із задоволенням позову понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача».

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому адвокатом розмірі може мати місце лише за відсутності у справі заперечень іншого учасника щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Аналогічні позиції викладені в постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 357/11023/18, від 12 травня 2021 року у справі № 235/4969/19.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порядку розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду питання щодо розподілу судових витрат положення ч. 4 ст. 270 ЦПК України про те, що суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання у разі необхідності, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами 3 та 4 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат суду належить забезпечити кожній стороні у справі можливість бути повідомленою про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи ч. 2 ст. 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

Отже, положення ч. 4 ст. 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Враховуючи те, що постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, додаткова постанова відповідно до вимог ЦПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16.

На порушення наведеного суд першої інстанції розглянув заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу без повідомлення учасників справи.

Зазначене унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України), а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За наведених обставин колегія суддів не приймає до уваги доводи адвоката Кравця В. В. в інтересах ТОВ «Мережа магазинів «Дніпро-М» , що наведені у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, а відтак додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує таке.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником відповідача адвокатом Кравцем В. В. було надано договір № 1601/24 від 16.01.2024 року про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого адвокат Кравець В. В. надавав відповідачу правничу допомогу ТОВ «Мережа магазинів Дніпро-М».

Як убачається з договору № 1601/24 від 16.01.2024 року про надання професійної правничої допомоги та додатку № 1 договору № 1601/24 від 16.01.2024 року про надання професійної правничої допомоги, які наявні в матеріалах справи, адвокат Кравець В. В. надав ТОВ «Мережа магазинів Дніпро-М» послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 20 000 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача неустойки у розмірі 18 794 грн, в той час, як правничу допомогу адвокатом відповідача визначено у розмірі 20 000 грн.

На переконання колегії суддів, застосування такого коефіцієнту вартості наданих адвокатом послуг є невиправданим, оскільки вказана справа є малозначною, розглядалась судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, а тому супровід даної справи у суді першої інстанції не може вартувати таких коштів.

Також судом апеляційної інстанції ураховується, що з позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у грудні 2023 року, відповідачем договір з адвокатом про надання професійної правничої допомоги укладений у січні 2024 року, спір по суті судом першої інстанції розглянуто у лютому 2024. Тобто, фактично адвокат відповідача надавав правничу допомогу у зв`язку з розглядом вказаної справи майже два місяці.

За весь час надання правової допомоги відповідачу адвокатом подано до суду окрім відзиву, лише додаткові пояснення у справі (а. с. 61-63), при цьому, суд ураховує, що вказана справа є справою незначної складності, а тому написання таких пояснень не потребувало додаткових зусиль.

Виходячи з конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання клопотання про закриття провадження у справі та значимості таких дій у справі, часу, витраченого на участь в судовому засіданні, ураховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн належним чином не обґрунтований, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача, з 20 000 грн до 5 000 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги долучені до відзиву на апеляційну скаргу акт прийому-передачі наданих послуг, з огляду на те, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи підтвердив неможливість їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Поряд з цим, відповідачем не наведено поважних обставин, за яких він був позбавлений змоги подати такі докази до суду першої інстанції, оскільки акт прийому передачі наданих послуг датований 23 березня 2024 року, в той час як додаткове рішення у справі ухвалено 22 серпня 2024 року, отже відповідач мав достатньо часу для подання таких доказів до суду першої інстанції, проте не скористався таким правом.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність в матеріалах справи акту прийому-передачі наданих послуг не може слугувати безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, аналогічні висновки викладені у ряді постанов Верховного Суду у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020, що, зокрема, спростовує доводи апеляційної скарги.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що в силу положень ст. 376 ЦПК України додаткове рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення суду частково, відтак, апеляційна скарга адвоката Могутова А. М. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Могутова Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа магазинів Дніпро-М» (місцезнаходження: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.102; код ЄДРПОУ 41609173) витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова