Постанова

від 10.12.2024 по справі 816/685/16

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 р.Справа № 816/685/16Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,

представника позивача - Джоболди А.В.,

представника відповідача - Набока В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024, (головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, повний текст складено 14.08.24 року) по справі № 816/685/16

за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.12.2015 №0002001500, №0002011500, №0002021500 та №0002031500.

В обґрунтування позову зазначило, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України та принципу стабільності оподаткування, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31 липня 2014 року №1621-VII та Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, якими внесені зміни та згодом закріплені на постійній основі нові ставки податку, були прийняті пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про не врахування судом першої інстанції принципу стабільності, встановленого пп. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 ПК України, яким зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Вважає, що встановлення законодавцем збільшеної ставки податку за користування надрами для видобування корисних копалин та впровадження нового податку рентної плати пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду є порушенням принципу стабільності оподаткування.

Звертає увагу на наявність окремої думки Верховного Суду, викладеної до постанови Верховного Суду від 19.04.2022 у справі №816/687/16, в якій суд зазначив про неправомірність податковим органом донараховувати податок підприємству за завищеною ставкою податку з огляду на прийняття нових ставок пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Крім того, вказує на залишення поза увагою суду першої інстанції не надання відповідачем доказів, які б підтверджували, що визначення позивачу суми податкового зобов`язання згідно з податковим повідомленням-рішенням було повторним протягом 1095 днів, що свідчить про неправомірність нарахування штрафних санкцій у розмірі 50 % суми нарахованого податкового зобов`язання.

Головне управління ДПС у Полтавській області (далі відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що Законом №1621-VII, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, розділ XX «Перехідні положення» ПК України доповнено підрозділом 9-1, у відповідності до якого тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлено особливості застосування деяких норм розділу XI «Плата за користування надрами» цього Кодексу, а тому, розмір плати за користування надрами для видобування корисних копалин у період з серпня по грудень 2014 року повинен визначатися з урахуванням внесених до законодавства змін; відповідні ставки продовжили свою дію на 2015 рік з прийняттям Закону №71-VIII (набрав чинності 1 січня 2015 року), яким внесено зміни до ПК України, згідно з якими окремі платежі трансформовано в рентну плату за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату.

Відтак у період, охоплений перевіркою - ІІІ квартал 2015 року, підприємство, мало виконати обов`язок зі сплати рентної плати за користування надрами для видобування газу природного у розмірі 55 %, натомість застосування позивачем ставки рентної плати у розмірах, відмінних від визначених в пункті 252.20 статті 252 ПК України, призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що СП «Полтавська газонафтова компанія» зареєстроване як юридична особа, видами діяльності якого, серед інших, є добування сирої нафти та природного газу, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

СП «Полтавська газонафтова компанія» подано до контролюючого органу уточнюючі податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІІ квартал 2015 року:

№202, зареєстрований за №9239897850 від 24.11.2015;

№212, зареєстрований за №9239924744 від 24.11.2015;

№221, зареєстрований за №9239944810 від 24.11.2015;

№226, зареєстрований за №9239951318 від 24.11.2015 (т. 5 а.с. 19, 30, 42, 53).

У грудні 2015 р. ГУ ДФС у Полтавській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в податкових розрахунках з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за III квартал 2015 року по Руденківському, Ігнатівському, Новомиколаївському та Мовчанівському родовищах, за наслідками якої складено акти від 11.12.2015:

- №163/1501/20041662, за висновками якого встановлено порушення СП «Полтавська газонафтова компанія» п. 252.20 ст. 252 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за III квартал 2015 року у розмірі 3356 575,19 грн, у тому числі з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на 3356 575,19 грн (т. 1 а.с. 61-62);

- №164/1501/20041662, за висновками якого встановлено порушення СП «Полтавська газонафтова компанія» п. 252.20 ст. 252 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за III квартал 2015 року у розмірі 27848 884,74 грн, у тому числі з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на 15434 838,89 грн; з рентної плати за користування надрами для видобування нафтового (попутного) газу на 12414 045,85 грн (т. 1 а.с.63-64);

- №165/1501/20041662, яким встановлено порушення СП «Полтавська газонафтова компанія» п. 252.20 ст. 252 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за III квартал 2015 року у загальному розмірі 14258494,85 грн, у тому числі: з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на 10 402 927,60 грн; з рентної плати за користування надрами для видобування нафтового (попутного) газу на 3855 567,25 грн (т. 1 а.с. 65-66);

- №166/1501/20041662, яким встановлено порушення СП «Полтавська газонафтова компанія» п. 252.20 ст. 252 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за III квартал 2015 року у загальному розмірі 5735 067,56 грн. у тому числі: з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на 1545 015,73 грн; з рентної плати за користування надрами для видобування нафтового (попутного) газу на 4190 051,83 грн (т. 1 а.с. 67-68).

30.12.2015 податковим органом, на підставі актів камеральних перевірок прийняті податкові повідомлення рішення:

- №0002001500, яким СП «Полтавська газонафтова компанія» донараховано зобов`язання з рентної плати за природний газ та газовий конденсат, що видобувається в Україні у загальному розмірі 5034 862,79 грн (т. 1 а.с. 16-17);

- №0002011500, яким позивачу донараховано зобов`язання з рентної плати за природний газ та газовий конденсат, що видобувається в Україні у загальному розмірі 41773 327,12 грн (т. 1 а.с. 12-13);

- №0002021500, яким СП «Полтавська газонафтова компанія» донараховано зобов`язання з рентної плати за природний газ та газовий конденсат, що видобувається в Україні у загальному розмірі 21387 742,28 грн (т. 1 а.с. 14-15);

- №0002031500, яким СП «Полтавська газонафтова компанія» донараховано зобов`язання з рентної плати за природний газ та газовий конденсат, що видобувається в Україні у загальному розмірі 8602 601,35 грн (т. 1 а.с. 10-11).

Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час подання позивачем податкових розрахунків з плати за користування надрами для видобування корисних копалин діяв Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким збільшено ставку за користування надрами до 55%. Отже, саме за ставкою, встановленою п. 252.20 ст. 252 ПК у редакції вищевказаного Закону, СП «Полтавська газонафтова компанія» мало нарахувати та сплатити зобов`язання з рентної плати за природний газ та газовий конденсат, що видобувається в Україні.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із пп. 9.1.9 п. 9.1 ст. 9 ПК України (в редакції до внесення змін Законом №71-VIII) до загальнодержавних податків і зборів належала плата за користування надрами.

Відповідно до ст. 262 ПК України плата за користування надрами - загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді: плати за користування надрами для видобування корисних копалин; плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин.

Згідно із пп. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України (в редакції Закону від 02.12.2010 № 2755- VI зі змінами, внесеними Законом від 24.05.2012 № 4834-VI) ставка плати за користування надрами для видобування корисних копалин щодо газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів складала 28 відсотків від вартості товарної продукції гірничого підприємства.

Підпунктом 21 п. 1 розділу І Закону України від 31 липня 2014 року №1621-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (далі Закон № 1621-VII) розділ XX «Перехідні положення» ПК України було доповнено підрозділом 9-1 такого змісту: «тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюються такі особливості застосування деяких норм розділу XI «Плата за користування надрами» цього Кодексу: 1.1. Ставки плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату, газу природного, залізної руди, визначені підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 цього Кодексу, встановлюються на період, визначений абзацом першим цього пункту, у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у таких розмірах: газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5 000 метрів - 55 відсотків від вартості товарної продукції гірничого підприємства».

Отже, Законом № 1621-VII (набрав чинності з 03 серпня 2014 року) було змінено розмір ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин щодо газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5 000 метрів, з 28% до 55% на період з 03 серпня 2014 року до 01 січня 2015 року.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIIІ), який набрав чинності з 1 січня 2015 року, внесені зміни до ПК України, згідно з якими плату за користування надрами трансформовано в рентну плату за користування надрами для видобування корисних копалин та в рентну плату за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин (підпункти 251.1.1, 251.1.2 п. 251.1 ст. 251 ПК України).

З урахуванням цих змін підпункт 9.1.6 п. 9.1 ст. 9 ПК України визначає, що до загальнодержавних податків належить рентна плата.

Відповідно до п. 252.20 ст. 252 ПК України (в редакції Закону №71-VIIІ) ставка рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин установлюються у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у розмірах: газ природний (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів, - 55,00 відсотків від вартості товарної продукції гірничого підприємства.

Колегія суддів зазначає, що до набрання чинності Законом № 71-VIIІ ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлювалися пп. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України.

В свою чергу, Законом № 71-VIIІ об`єднано в один податковий платіж - рентну плату - плату за користування надрами для видобування корисних копалин; плату за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

З цією метою Законом № 71-VIIІ внесено зміни до ст. 9 ПК України, в якій закріплюється перелік загальнодержавних податків та зборів, шляхом виключення із переліку плати за користування надрами для видобування корисних копалин; плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; збору за користування радіочастотним ресурсом України; збору за спеціальне використання води; збору за спеціальне використання лісових ресурсів; рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, а також у ст. 251 ПК України визначено відповідний склад рентної плати.

Колегія суддів зазначає, що Законом № 71-VIIІ фактично не змінено кількості зборів та плат (податкових платежів), а лише у інший спосіб розміщено у ПК України норми, що регламентували плату за користування надрами для видобування корисних копалин; плату за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України і фактично визначаються принципи, на яких ґрунтується, у тому числі, податкове законодавство.

Цілий ряд принципів податкового законодавства є похідними конституційного принципу встановлення податків і зборів виключно законами (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Одним із таких принципів є принцип стабільності. Він передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки не можуть змінюватися протягом бюджетного року (пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України).

Відтермінування моменту набрання чинності закону, що вносить зміни до елементів податків та зборів слід розуміти як гарантію, що надається державою платнику податків для цілей податкового планування і передбачуваності податкового законодавства. Також, затримка моменту набрання чинності закону, що вносить зміни до елементів податків та зборів, виступає гарантією належного виконання платниками податкового обов`язку. Стабільність елементів податків та зборів забезпечує стале джерело доходів бюджетів різних рівнів.

Принцип стабільності податкового законодавства передбачає обов`язкове дотримання двох заборон:

1) заборона внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки;

2) заборона зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Згідно із ст. 7 ПК України до елементів податків і зборів відноситься, зокрема, ставка податку та збору.

Згідно зі 6 ПК України збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Законодавцем поставлений знак рівності між "збором", "платою" та "внеском".

Відповідно до ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України Закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

З аналізу наведеного вище вбачається, що під "бюджетним роком" слід розуміти бюджетний період, встановлений для бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Тобто, заборону зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року слід розуміти як заборону зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом поточного бюджетного періоду.

Так, Закон №1621-VII прийнято 31 липня 2014 року, тобто за 5 місяців до початку нового бюджетного періоду, а набрав він чинності 03 серпня 2014 року - протягом 2014 бюджетного року.

У свою чергу, Закон України № 71-VIIІ прийнято 28 грудня 2014 року, тобто за 3 дні до початку нового бюджетного періоду (набрання чинності 01 січня 2015 року).

Закон України № 71-VIIІ надав постійного характеру ставкам рентної плати, вперше запровадженим Законом України №1621-VII на період до 01.01.2015.

Отже, з огляду на вказане вище, зміни до ставок податку (збору), які були внесені Законами №1621-VII та № 71-VIIІ у 2014 році менш, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (01.01.2015), можуть застосовуватись у відповідності до принципу стабільності оподаткування лише з 2016 року.

У такому разі буде виконано умову пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. В іншому випадку, таке б застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Наведений вище висновок щодо застосування підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 по справі №804/1473/17, від 07.03.2018 по справі №806/622/16, від 24.09.2019 по справах №826/11330/16 та №820/1198/16, від 01.07.2021 у справі № 816/844/16.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що норма-принцип стабільності податкового законодавства не може бути нормою, що змінює порядок набрання чинності або вступу в дію всіх нових податкових правил.

Водночас, якщо держава затвердила певну концепцію, якою в цьому випадку є стабільність податкового законодавства, то вона діє протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики. Оскільки погодження такої політики або поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо дотримання державою або органом публічної влади такої політики або поведінки.

Колегія суддів зауважує, що запровадження системи загальнообов`язкового оподаткування втілює у собі не лише фіскальну функцію, а й регулюючу. І в Україні запроваджено концепцію оподаткування результатів діяльності певного періоду, що є головною передумовою прогнозованості та запорукою успішності бізнес-планування.

Разом з тим, це не означає, що просте очікування особи на те, що застосовне податкове законодавство продовжить існувати невизначено довго, захищене законом. Якщо законодавець має намір розширити базу оподаткування чи приборкати зловживання, - це, безумовно, входить до сфери його дискреційних повноважень.

Дійсно, ризики підприємницької діяльності несе особа, що нею займається. Але, держава теж є зобов`язаною особою у цих правовідносинах. Оскільки об`єктом довіри й фінансового розрахунку особи є певне правове регулювання у сфері оподаткування, то виправданою поведінкою держави має бути запровадження перехідного періоду при зміні його положень.

Отже, має існувати законодавчо встановлена межа, яка гарантовано захистить платника від несприятливих наслідків раптової зміни податкової парадигми, і така межа має захищатися судом - єдиним органом влади, уповноваженим розмежовувати правомірну поведінку від протиправної у конкретних правовідносинах.

Саме тому норма пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України містить пряму заборону на зміну податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року, а також встановлює правило, за яким зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому такі діятимуть.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою п. 7.3 ст. 7 ПК України, яким визначено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Як вже зазначалось, відповідно до пп. 4.1.9. п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України закріплено також принцип презумпції правомірності рішень платника податку, відповідно до якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

В той же час, ні Закон № 1621-VII, ні Закон № 71-VIIІ не є законами, якими вносились зміни виключно до ПК України, як про це йдеться у п. 7.3 ст. 7 ПК України.

Колегія суддів зазначає, що застосовані контролюючим органом положення ПК України в редакції Закону № 71-VIIІ у їх взаємозв`язку із змістом процитованих вище положень ПК України, зокрема приписів пп. пп. 4.1.4, 4.1.9 п. 4.1 ст.4, ст. ст.1,7,26, пп. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України, припускали неоднозначне трактування прав та обов`язків платника плати за користування надрами, яким був і позивач.

За змістом пункту 170 Рішення Європейського Суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) у справі «Олександр Волков проти України» формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria), заява №1365/07, п.39).

Щодо «якості закону» ЄСПЛ у пункті 169 вищенаведеного рішення зауважує, зокрема, що закон має бути доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Кантоні проти Франції» (CANTONI v. FRANCE) від 11 листопада 1996 року обсяг поняття «передбачуваність» значною мірою залежить від змісту правової норми, сфери, на яку він розрахований, а також кількості та статусу тих, кому він адресований.

Окрім того, за змістом рішень ЄСПЛ у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції» відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, й на судових органах, які застосовують та тлумачать закони. Роль судового рішення, покладена на суди, полягає саме в тому, щоб розвіяти такі сумніви щодо тлумачення, які залишаються, беручи до уваги зміни в повсякденній практиці.

Превентивним засобом недотримання законодавцем верховенства права є впровадження та існування в Україні принципу презумпції правомірності рішень платника податку («in dubio pro tributario»).

Саме порушення наведеного принципу слугувало неодноразовою підставою для ухвалення Європейським судом з прав людини рішень, якими констатувалась обставина наявності в українського податкового законодавства неузгодженостей та помилкового тлумачення такого законодавства на користь держави (зокрема див. справи «Сєрков проти України» «Щокін проти України», «Довбишев проти України»).

Отже, мова йде не стільки про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов`язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні, скільки про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

З огляду на зазначене, вирішуючи питання застосування податкових ставок за користування надрами в редакції Законів № 1621-VII та № 71-VIIІ необхідно враховувати положення підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 та пункту 56.12. статті 56 ПК України.

Враховуючи характер принципу in dubio pro tributario (презумпція правомірності рішень платника податків) у демократичному суспільстві має бути підхід, відповідно до якого - істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

У рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа №1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

Отже, наведене вище вказує на те, що приймаючи рішення про декларування податкових зобов`язань з плати за користування надрами та застосування нижчих ставок оподаткування, які діяли протягом бюджетного року та до прийняття Закону №71-VIIІ, позивач діяв у спосіб, встановлений ПК України.

Прийняті ж податковим органом оскаржувані податкові повідомлення-рішення в умовах, коли норми ПК України допускали прийняття позивачем рішення про застосування незмінюваних ставок плати за користування надрами, додатково підтверджують наявність неоднозначного підходу в тлумаченні норм ПК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що СП «Полтавська газонафтова компанія» 24.11.2015 подано до контролюючого органу уточнюючі податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІІ квартал 2015 року № 202, № 212, № 221, № 226, в яких податкове зобов`язання за ІІI квартал 2015 року розраховано з урахуванням ставки плати 28 відсотків (рядок 7 розрахунків).

Згідно рядка 9 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 202 (зареєстрований за №9239897850 від 24.11.2015) податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: 2534 991,30 грн.

Згідно рядка 9 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 212 (зареєстрований за №9239924744 від 24.11.2015) податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: 7360 796,17 грн.

Згідно рядка 9 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 221 (зареєстрований за №9239944810 від 24.11.2015) податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: 10317 889,89 грн.

Згідно рядка 9 уточнюючого податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин № 226 (зареєстрований за №9239951318 від 24.11.2015) податкове зобов`язання за результатами виправлених помилок складає: 1818 198,03 грн.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно визначено розмір податкового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІI квартал 2015 року з урахуванням ставки на рівні 28% відповідно до пп. 263.9.1 п. 263.9 ст. 263 ПК України.

Натомість, висновки суду першої інстанції щодо обов`язку позивача визначати розмір податкового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за ІІI квартал 2015 року за ставками, встановленими Законами № 1621-VII та № 71-VIIІ не ґрунтуються на вимогах пп. 4.1.9. п. 4.1 ст. 4 ПК України.

Надана судом першої інстанції оцінка зміни системи оподаткування з набранням чинності Законом № 71-VIII з 1 січня 2015 року як процесу «трансформування» одного виду податку (з плати за користування надрами у рентну плату), та сформульований нею на цій підставі висновок про те, що «вітчизняну систему оподаткування щодо переліку запроваджених нею податків і зборів не було змінено», як і «ставки податку» також зроблені без урахування запроваджених пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України заборон.

В цьому аспекті колегія суддів звертає увагу на імперативні приписи пункту 6.3 статті 6 та пункту 4.2 статті 4 ПК України, що виключають саму можливість таких вільних трактувань, тим більше, з урахуванням завдання адміністративного суду.

Крім того, відповідно статтею 7 КАС України визначені джерела права, які застосовуються судом, до яких належать: Конституція та закони України, міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Водночас, попри суворе обмеження переліку джерел права, суд першої інстанції на обґрунтування висновків послався на правові висновки Постійного третейського суду (м. Лондон), виклавши останні в узагальненому вигляді. При цьому, окрім посилання на принцип Верховенства права, жодного виправдання правоможності такого запозичення, як і, власне, допустимості його власної інтерпретації, суд першої інстанції не навів.

Єдиним виправданням доцільності цих посилань суд першої інстанції назвав «подібність економіко-політичних умов», за яких було ухвалено Закон №71- VIIІ порівняно із Законом №1621-VII. Але доцільність не тотожна підставності й не виправдовує надто вільного трактування першоджерела.

Окрім браку законодавчої підстави для використання цього рішення як джерела права судом першої інстанції повністю проігноровано й істотну відмінність самих порівнюваних справ (суб`єктний склад сторін, правові підстави спору та предмет позову), що виключає можливість врахування цього рішення чи встановлених ним обставин як преюдиційних.

З формальної точки зору важливо відзначити ще й відсутність в матеріалах справи належним чином посвідченої копії перекладу офіційного тексту означеного судового акта, що не є ані загальнодоступним документом, ані загальновідомим фактом. Означене не дає можливості пересвідчитися у достовірності використаних фрагментів.

Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 19.04.2022 у справі №816/687/16 колегія суддів оцінює критично, оскільки в межах цієї справи суд касаційної інстанції не надавав оцінки порядку прийняття Законів № 1621-VII та № 71-VIIІ, якими підвищено ставки податку у співвідношенні до вимог законодавця вчиняти такі дії не пізніше шести місяців до початку нового бюджетного періоду.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про порушення відповідачем порядку проведення камеральної перевірки та вихід за межі повноважень, наданих йому в межах таких перевірок.

Так, донарахування грошових зобов`язань платнику податків контролюючий органом відбувається на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, яким передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку податковий орган прийняв оскаржувані податкові - повідомлення рішення по даній справі на підставі актів камеральних перевірок.

Згідно п. 75.1.1 ст. 75 ПК України (в редакції, що була чинною на час проведення перевірок) камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Відповідно до п. 75.1.2 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Тобто, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та є способом здійснення податкового контролю, що проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.12.2018 по справі №806/1525/17.

Отже, за визначенням камеральної перевірки, наведеним у підпункті 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральна перевірка не може вважатись перевіркою результатів діяльності платника податків.

Колегія суддів зазначає, що за результатами камеральної перевірки можуть бути встановлені порушення заповнення, термінів подання податкової звітності, сплати податкових зобов`язань та відхилення/недостовірність даних, що можуть свідчити про порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України у випадку виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту, контролюючим органом має бути проведена документальна позапланова перевірка.

З наведеної норми слідує, що ПК України передбачений механізм реалізації висновків акту камеральної перевірки через направлення запиту до платника податків щодо надання пояснень та документальних підтверджень та у випадку неотримання відповіді - ініціювання документальної позапланової перевірки.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів звернення податкового органу з запитом до позивача щодо надання останнім пояснень та документальних підтверджень щодо камеральних перевірок, які оформлені зазначеними вище актами.

Отже, при прийнятті спірних податкових повідомлень - рішень відповідачем по справі порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій.

Щодо висновків суду першої інстанції про правильність визначення податковим органом розміру штрафних санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Відповідно до пп. 54.3.2 п.54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 109.2 ст. 109 ПК України (в редакції станом на час винесення оскаржуваних рішень) вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Вимогами п. 111.2 ст. 111 ПК України регламентовано, що фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Так, при визначені штрафних санкцій у розмірі 50% від суми заниженого грошового зобов`язання, контролюючий орган, з твердженнями якого погодився суд першої інстанції, виходив з того, що раніше, а саме 29.12.2015 Полтавською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення №0001911500, яким визначено до сплати СП «Полтавська газонафтова компанія» зобов`язання з плати за користування надрами для видобування природного газу у загальному розмірі 8696 223,76 грн, тобто таким рішенням застосовано до Позивача штрафні санкції у розмірі 25% за перше заниження податкових зобов`язань.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що акти перевірки, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення не містять посилань на податкове повідомлення-рішення №0001911500, та на обставин повторності визначення вказаного податкового зобов`язання протягом 1095 днів.

Враховуючи, що обґрунтування розміру нарахованих штрафних санкцій не підтверджується висновками Актів перевірки, колегія суддів вважає, що нарахування штрафних санкцій в розмірі 50% є неправомірним.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач правомірності прийнятих рішень ні суду першої, ні апеляційної інстанції належним чином не довів.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не у межах повноважень та не в спосіб, що передбачені Конституцією та ПК України, як наслідок, спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, що є підставою для їх скасування.

Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що СП «Полтавська газонафтова компанія» понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 230 395,60 грн та апеляційної скарги 36 336,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Враховуючи, що апеляційна скарга судом задоволена, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 266 731,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 по справі № 816/685/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.12.2015 №0002001500, №0002011500, №0002021500 та №0002031500.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (ЄДРПОУ 44057192, вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000) на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (ЄДРПОУ 20041662, вул. Європейська, 124А, кв. 77, м. Полтава, 36002) витрати зі сплати судового збору в сумі 266 731,00 грн (двісті шістдесят шість тисяч сімсот тридцять одна гривня 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді С.П. Жигилій Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 13.12.2024 року