Постанова

від 13.12.2024 по справі 440/17699/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 р. Справа № 440/17699/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, м. Полтава, повний текст складено 28.08.24 по справі № 440/17699/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"

до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту - ПрАТ «Полтавський ГЗК», позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби України (далі по тексту - контролюючий орган, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати повністю вимогу про сплату боргу № Ю-36335000701 від 11.08.2023, винесену Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків;

- визнати протиправним та скасувати частково рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 36435000701 від 11.08.2023 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині нарахування штрафу за несплату єдиного соціального внеску в сумі 16207,87 грн;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність та безпідставність висновків контролюючого органу щодо не нарахування позивачем єдиного внеску у лютому 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року, лютому 2020 року на загальну суму 32415,73 грн, що слугувало підставою для винесення вимоги про сплату боргу № Ю-36335000701 від 11.08.2023, як такого, що зроблений без урахування того факту, що для здійснення господарських операцій залучались нерезиденти, а саме фізичні-особи підприємці ОСОБА_1 (громадянин рф) та ОСОБА_2 (громадянин рф), що підтверджується відповідними витягами про включення індивідуального підприємця до відповідного реєстру, за яких відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI) єдиний внесок не нараховується.

Враховуючи, що згідно з положеннями пункту 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI не можуть вважатись застрахованими особами фізичні особи-підприємці, які не проживають на території України, та яким оплачувались послуги за цивільно-правовими договорами на рахунки за межами України, наполягав, що ПрАТ «Полтавський ГЗК» не може вважатись роботодавцем таких осіб, а відтак, не зобов`язаний нараховувати єдиний внесок.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі №440/17699/23 адміністративний позову Приватного акціонерного товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (вул. Будівельників, 16, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39802, ЄДРПОУ 00191282) до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (вул. Благовіщенська, 30, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 44131658) про визнання протиправними та скасування рішень задоволено.

Визнано протиправним та скасовано вимогу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про сплату боргу № Ю-36335000701 від 11.08.2023.

Визнано протиправним та скасовано рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 36435000701 від 11.08.2023 в частині нарахування штрафу в сумі 16207,87 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (вул. Благовіщенська, 30, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 44131658) на користь Приватного акціонерного товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат " (вул. Будівельників, 16, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39802, ЄДРПОУ 00191282) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків у повному обсязі, скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 року по справі № 440/17699/23 та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Полтавський ГЗК» відмовити у повному обсязі; розгляд справи здійснити за участю представника відповідача.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про протиправне ненадання судом першої інстанції будь-якої оцінки аргументам відповідача стосовно правомірності прийнятої вимоги на сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій, що свідчить про грубе порушення норм матеріального права та слугує підставою для скасування такого рішення.

Спростовуючи висновок суду першої інстанції про те, що виплачена іноземному громадянину на підставі цивільно-правової угоди винагорода не є базою нарахування єдиного внеску, переконував, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а відтак, в силу положень пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

На переконання апелянта, нерезиденти, які надавали консультативно-інформаційні послуги, не зареєстровані як фізичні особи-підприємці відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі по тексту - Закон № 755-IV), а тому виняток, передбачений пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, не може застосовуватись до нарахованої їм винагороди, оскільки спеціальної норми для іноземців (нерезидентів), якою було б передбачено звільнення роботодавця від сплати єдиного внеску, Закон № 2464-VI не містить.

Щодо правомірності нарахування штрафних санкцій зауважив, що з аналізу положень Закону № 2464-VI слідує, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені вказаним законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

На підставі викладеного, стверджував про правомірність вимоги про сплату боргу №36335000701 від 11.08.2023 на суму 32415,73 грн та рішення про застосування штрафних санкцій №36435000701 від 11.08.2023 на суму 24891,82 грн, та не вбачав підстав для їх скасування.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів викладених в ній, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а скаргу без задоволення. Наполягав, що в силу частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI єдиний внесок не повинен нараховуватись роботодавцем по послугам, наданими за цивільно-правовими договорами, укладеними із фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, податковий орган помилково нарахував єдиний внесок по послугам, що надані фізичними особами-підприємцями резидентами рф - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги - відсутні.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ «Полтавський ГЗК» у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу (код ЄДРПОУ 00191282) та взято на облік платників податків у Північному міжрегіональному управлінні Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків.

Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок на 2021 рік, на підставі наказу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 22.09.2021 № 89-П, проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ «Полтавський ГЗК» з питань дотримання вимог податкового законодавства на період з 01.04.2017 по 30.06.2021, валютного законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2017 по 30.06.2021, іншого законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2021, відповідно до затвердженого плану", за результатами якої 03.02.2022 складено акт №35/35-00-07/00191282 (далі - акт перевірки) /а.с. 9-26/.

Згідно з висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 1 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме: ненарахування єдиного внеску у лютому 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року, лютому 2020 року на загальну суму 32415,73 грн.

На підстави акту перевірки 11.08.2023 Північно-східним міжрегіональним управління ДПС по роботі з великими платниками податків прийняті вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-36335000701 в розмірі 32415,73 грн /а.с.27/ та рішення №36435000701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не врахованого єдиного внеску, а саме: штрафні санкції у розмірі 24891,82 грн /а.с.29/.

ПрАТ «Полтавський ГЗК» подано до ДПС України скаргу від 25.08.2023 №4641/3417 на зазначені вище вимогу та рішення /а.с.31-33/, проте, рішенням ДПС України про результати розгляду скарги №32040/6/99-00-06-02-01-06 від 26.10.2023 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2023 № Ю-36335000701 та рішення від 11.08.2023 № 3643500701 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погодившись із зазначеними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та відсутності підстав для нарахування ПрАТ «Полтавський ГЗК» єдиного внеску у лютому 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року, лютому 2020 року на загальну суму 32415,73 грн, оскільки позивач у спірних правовідносинах виплачував іноземним громадянам, що не проживають в Україні, винагороду (кошти) за цивільно-правовою угодою, а відтак, сума такої винагороди не є базою нарахування єдиного внеску, іноземці відповідно до вимог чинного законодавства України не є застрахованими особами, а зазначене підприємство не є їх роботодавцем-страхувальником.

З огляду на встановлену судом протиправність винесеної вимоги про сплату боргу №Ю-3633500701 щодо донарахування несплаченої суми єдиного внеску у лютому 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року, лютому 2020 року на загальну суму 32415,73 грн, вважав за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №36435000701 від 11.08.2023 в частині нарахування штрафу в сумі 16207,87 грн (штрафні санкції за лютий 2018 року, серпень 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту акту документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи від 03.02.2022 № 35/35-00-07/00191282, за результатами проведеної перевірки встановлено порушення ПрАТ «Полтавський ГЗК» пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, зокрема, при нарахуванні та виплаті доходів (винагороди) фізичним особам - нерезидентам України, як індивідуальним підприємцям ( ОСОБА_2 (м. Санкт-Петербург, Росія) у лютому 2018 року та у лютому 2020 року відповідно у сумі 8900,00 російських рублів (еквівалент 4068,19 грн) та у сумі 26100,00 російських рублів (еквівалент 9836,05 грн), ОСОБА_1 (м. Москва, Росія) у серпні 2019 року та у січні 2020 року відповідно у сумі 588236,00 російських рублів (еквівалент 233600,28 грн) та у сумі 729934,00 російських рублів (еквівалент 288177,94 грн) за надання інформаційно-консультаційних послуг згідно з договорами № У-129/2018 від 01.02.2018, № У-173/2019 від 19.12.2019, № 2019-03-01 від 12.04.2019, №1.2596 від 16.12.2019, підприємством не нараховано єдиного внеску у лютому 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року, лютому 2020 року на загальну суму 32415,73 грн.

За висновками контролюючого органу, сума єдиного внеску, яка підлягала нарахуванню та сплаті з винагороди нерезидентів: ОСОБА_2 - 3058,93 грн, ОСОБА_1 - 29356,80 грн.

Перевіркою встановлено порушення пункту 1 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ, а саме: ненарахування єдиного внеску у лютому 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року, лютому 2020 року на загальну суму 32415,73 грн.

Таким чином, в межах даної справи підлягає з`ясуванню питання, чи є базою оподаткування єдиним внеском сума винагороди, виплаченої іноземному громадянину, який не проживає на території України, є підприємцем та на підставі цивільно-правової угоди надав відповідні послуги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України, а в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку - нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

На виконання вимог пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У розумінні абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок.

Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені в Законі України «Про Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі по тексту - Закон № 16/98-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону № 16/98-ВР загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Як то передбачено положеннями статті 3 Закону № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не було встановлено, що іноземні громадяни, яким позивачем була виплачена винагорода на підставі цивільно-правових угод, проживають в Україні.

Як встановлено в суді першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ПрАТ "Полтавський ГЗК" з метою отримання консультаційно-інформаційних послуг укладено договори з індивідуальним підприємцем ОСОБА_2 (м. Санкт-Петербург, Росія) і з індивідуальним підприємцем ОСОБА_1 (м. Москва, Росія) та здійснено виплати за надання таких послуг.

Вказані особи не є резидентами України, а зареєстровані як індивідуальні підприємці на території іншої держави, що підтверджуються витягами з єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців:

- № ИЭ9965-22-31344310 від 16.02.2022 стосовно ОСОБА_1 , що підтверджує здійснення підприємницької діяльності з 22.02.2011;

- № ИЭ9965-22-31346052 від 16.02.2022 стосовно ОСОБА_2 , що підтверджує здійснення підприємницької діяльності з 30.09.2008.

Згідно із статтею 7 Закону № 16/98-ВР загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, гіг-спеціалісти, залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналіз вищенаведених норм права та встановлених у справі обставин дозволяє дійти висновку, що оскільки у спірних правовідносинах нарахування та виплата доходів (винагороди) здійснювалася ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як індивідуальним підприємцям - фізичним особам - нерезидентам України, що проживають відповідно у м. Санкт-Петербург та у м. Москва, Росія, на підставі цивільно-правових угод на рахунки за межі України, такі іноземці відповідно до вищевказаних норм права не можуть вважатися застрахованими особами, а сума виплаченої їм винагороди - базою нарахування єдиного внеску. Отже, у спірних правовідносинах позивач не є роботодавцем - страхувальником вказаних осіб, а тому не зобов`язаний нараховувати єдиний внесок.

Колегія суддів зауважує, що висновок тотожного змісту наведений в Індивідуальній податковій консультації від 08.05.2018 № 2046/6/99-99-15-02-02-15/ІПК на запит платника податку щодо оподаткування доходів, отриманих нерезидентом - фізичною особою за договором про надання резиденту - юридичній особі рекламно-інформаційних послуг, відповідно до якого у разі якщо підприємство виплачує іноземному громадянину, який не проживає в Україні, винагороду (кошти) на підставі цивільно-правової угоди, то сума такої винагороди не є базою оподаткування єдиним податком, оскільки такий іноземець відповідно до вимог чинного законодавства України не є застрахованою особою, а зазначене підприємство не є роботодавцем - страхувальником.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, беручи до уваги, що доводи контролюючого органу про недотримання позивачем вимог пункту 1 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність вимоги Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про сплату боргу №Ю-36335000701 від 11.08.2023 у сумі 32415,73 грн та наявність підстав для її скасування.

Оскільки судом визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу № Ю-3633500701 щодо донарахування несплаченої суми єдиного внеску у лютому 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року, лютому 2020 року на загальну суму 32415,73 грн, колегія суддів вважає, що у контролюючого органу відсутні підстави для застосування відносно ПрАТ «Полтавський ГЗК» штрафних санкцій, а тому рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 36435000701 від 11.08.2023 про застосування штрафних санкцій в сумі 16207,87 грн також слід визнати протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень, а також ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. У даному випадку Головним управлінням ДПС у Сумській області, як субєктом владних повноважень, не додержано висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, що по суті є службовою недбалістю керівника Головного управління ДПС у Сумській області, який не довів посадовим особам ввіреного йому у керівництво управління вищезазначених висновків Верховного Суду та самоправством таких посадових осіб, які всупереч ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не дотримуються таких висновків ВС, що призвело та продовжує призводити до ухвалення численних судових рішень про скасування подібних вимог про сплату боргу (недоїмки) на протязі багатьох років, перенавантаження судової системи численним позовами з цього приводу.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 по справі № 440/17699/23.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 по справі № 440/17699/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова