Рішення

від 27.11.2024 по справі 756/404/24

КОРОСТЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 756/404/24

Провадження № 2/279/976/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 року Коростенський міськрайонний суд

Житомирської області

в складі судді Шульги О.М.

з секретарем Райвахівською Л.В.

за участю

представника позивача по первісному позову ОСОБА_1

представника відповідача по первісному позову ОСОБА_10

представника 3 особи Фомюк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Коростені цивільну справу № 756/404/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи : служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа : служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, в обґрунтування якого зазначив, що проживав з останньою однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Від спільного проживання у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 18.11.2023 року, видане Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) .

На даний час вони разом не проживають і відносини між ними є припиненими. Після припинення відносин та народження сина, відповідач покинула їх з сином, пішовши з дому та забравши свої речі. Після чого, він разом з сином переїхав на постійне місце проживання до своїх батьків, що мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , але прописку має за адресою: АДРЕСА_2 , які допомагають йому у вихованні сина.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повністю перебуває на його утриманні. З позовом до відповідача про стягнення аліментів не звертався, при цьому вказує, що відповідач продовжує отримувати допомогу при народженні дитини та користуватися на власний розсуд вказаними коштами.

Відповідачка проживала за останньою відомою йому адресою, а саме: АДРЕСА_3 , але де вона мешкає станом на дату подання позову йому невідомо.

Відповідач у цій справі є матір`ю малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте вона не бере участі у вихованні дитини, не провідує сина, не цікавиться здоров`ям дитини, морально та матеріально не підтримує дитину.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року, факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно.

Ці обставини підтверджуються наступними доказами:

Станом на дату подання даного позову, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зареєстрований за жодною адресою, оскільки отримати від ОСОБА_3 дозволу на реєстрацію дитини за адресою: АДРЕСА_4 не вбачається за можливе через невідоме її місце проживання (знаходження) та підтверджується листом-відмовою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини від 22.11.2023 року ; актом обстеження умов проживання дитини від 11.12.2023 року. Але надати його суду не вбачається за можливе, оскільки на запит адвоката його станом на дату подання даного позову Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області зазначений акт не надала; письмовою заявою ОСОБА_5 (бабуся), яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про те, що мати не бере участі у вихованні дитини, не піклується про сина; письмовою заявою ОСОБА_6 (дідусь), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про те, що мати не бере участі у вихованні дитини, не піклується про сина; інформацією щодо складання адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про порушення нею норм чинного законодавства в сфері сімейних відносин. Однак, надати її неможливо, оскільки Департамент превентивної діяльності Національної поліції України відмовив у її наданні ; висновком Служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ). Однак, вказаний висновок станом на дату написання та подання позову не надано.

Все вищезазначене свідчить виключно про одне: відповідач ОСОБА_3 самоусунулася від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу - створились умови, які шкодять інтересам дитини.

Відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання вирішуються Позивачем самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим, Позивач звернулася до Служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області із заявою про доцільність позбавлення Відповідача батьківських прав, на що Третя особа рекомендувала звернутися до суду та повідомила, що висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав буде надано безпосередньо до суду.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення Відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Пунктами 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі ст. 6 Декларації прав дитини, яка прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Сімейним кодексом України у статті 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України).

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У зв`язку із наведеними вище обставинами, переконаний в тому, що поведінка відповідача відносно свого неповнолітнього сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, оскільки відповідач свідомо, з власної волі, самоусунулася від виховання сина, тривалий час не піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймає участі в утриманні дитини та підготовці до самостійного життя.

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.

Частиною 3 статті 166 СК України передбачено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Одним із способів утримання, відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, є стягнення аліментів за рішенням суду.

Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій

грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За приписами ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Враховуючи зазначене, просить позбавити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) батьківських прав відносно її малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно просить стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дати подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Також просить стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

01.05.2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована по АДРЕСА_5 .

На сьогоднішній день проживає та працює в територіальних межах міста Києва та Київської області, що підтверджується довідкою з місця роботи про доходи, характеристикою та копіює договору оренди житла.

Спиртними напоями, наркотичними засобами ніколи не зловживала та не зловживає, на спеціальному обліку не перебуває, що підтверджується копією відповідної довідки нарколога.

На момент подання позову, є матір`ю двох дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_7 , за місцем свого навчання характеризується виключно позитивно, жодних зауважень щодо нього, не вказується, що слідує з довідки із закладу освіти.

В період кінця 2022 початку 2023 року її мати мала значне погіршення стану самопочуття та потребувала значних обстежень та лікування.

У зв`язку із вищенаведеними обставинами між нею та відповідачем за зустрічним позовом, як колишнім цивільним подружжям існувала усна домовленість про те, що відповідач, як батько дитини, може періодично залишати сина ОСОБА_8 на період лікування матері та допомагати у вихованні сина.

Зазначені умови виконувались обома сторонами майже до кінця 2023 року. Потім умови такої домовленості були змінені ОСОБА_2 в односторонньому порядку, про що відповідно повідомлено її в усному порядку.

При цьому, останній повідомив їй, що дитину повертати відмовляється і тепер син проживає із ним.

З даного приводу подано позов про відібрання дитини, та звернення до правоохоронних органів .

Звертає увагу суду на наступні фактичні обставини.

Так, органом опіки та піклування встановлено, про що складено відповідний акт, що фактично ОСОБА_4 проживає разом з бабусею та дідусем.

ОСОБА_2 систематично та регулярно притягався та притягається, станом на момент подання позову до кримінальної та адміністративної відповідальності.

14 лютого 2024 року згідно постанови у справі № 642/687/24, ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за ч. 1 статті 44 КУпАП (Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах).

14 січня 2019 року згідно постанови у справі № 757/53599/18, ОСОБА_2 притягнутий до відповідальності за ст. 124 КУпАП (Порушення правил дорожнього руху)

11 лютого 2015 року згідно постанови у справі № 504/4384/14, ОСОБА_2 , притягнуто до відповідальності за статтями 126 та 130 КУпАП (Керування транспортними засобами в стані сп`яніння та порушення правил ПДР, що призвели до пошкодження майна).

Так, ТУ ДБР розташованим у місті Краматорськ, здійснювалось досудове розслідування

кримінального провадження 62023050010000463, щодо обвинувачення ОСОБА_2 в скоєнні діяння за ознаками ч. 4 статті 405 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні, слідчим суддею Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 17 лютого 2023 року ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави у розмірі 200 ПМ.

Вказану заставу було внесено нею 21.07.23 року.

При цьому, досить предметним є те, що ОСОБА_2 систематично вживає наркотичні речовини, не соромлячись знімати вказані дії на камеру та хизуватися такими речами перед друзями та знайомими. (Як доказ наведених обставин долучає відеозапис вказаних дій).

Також, слід вказати, що за даними ресурсу «Судова влада» - відомості, які містяться у загальному доступі ОСОБА_2 також притягався: 17 листопада 2022 року в справі № 756/7307/22, за статтею 130 КУпАП - за водіння у стані сп`яніння (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107649705), 19.12.2014 року, у справі № 504/4384/14, за статтею 130 КУпАП (https://reyestr.court.gov.ua/Review/42791700), 05.12.22 року в справі №754/10842/22, за частиною 1 статті 173-2 КУпАП - домашнє насильство (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107678952).

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статті 32, 51 Конституції України передбачають, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Конвенції про захист основних прав і свобод, проголошено, що кожен має право на повагу до свого... сімейного життя... Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дітей.

Стаття 18 Конвенції про права дитини встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Частиною 2 ст. 27 згаданої Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 151 СК України, стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" надає батькам переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини і одночасно зобов`язує повністю бути відповідальним за виховання дітей, піклування про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

За положеннями ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, у якій також розглядалося питання визначення місця проживання малолітньої дитини, зазначено, що у принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. При цьому суди в цій справі не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір`ю.

Подібні висновки про обов`язковість судів брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, містяться й у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17.

Таким чином, у зазначених постановах Верховний Суд України зробив висновок про те, що до правовідносин, що виникають з визначення місця проживання дитини, суди повинні обов`язково застосовувати норми принципу 6 Декларації прав дитини про недопустимість розлучення дитини з матір`ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору.

За викладених вище обставин, залишення дитини з батьком та розрив відносин з братом не може не вплинути на психоемоційний стан дитини, не може відповідати її найкращим інтересам та не може гарантувати їй безпечного середовища існування, тому просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_3 ..

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 , адвокат Голоденко Л.О. (сторона позивача по первісному позову) позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав підтримала і просила задовольнити з підстав, зазначених у позові. Адвокат Голоденко Л.О. зазначила, що дійсно за усною домовленістю сторін, батьку було надано малолітнього сина ОСОБА_8 , після чого мати перестала цікавитися дитиною, і заявила про свої права лише після подачі даного позову. Вказала, що бабуся, з якою мешкає дитина, здійснює за нею постійний догляд, який ОСОБА_3 не зможе забезпечити дитині.

Адвокат Танащук М.В., який також є представником ОСОБА_2 , в судовому засіданні 23.09.2024 року зазначив, що позовні вимоги підтримує, оскільки ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини. Вказав, що наразі дитина проживає у бабусі, оскільки ОСОБА_2 служить у ЗСУ.

ОСОБА_3 в судовому засіданні 23.09.2024 року проти первісного позову про позбавлення її батьківських прав заперечила, зазначивши, що наведені у заяві та у судовому засіданні обставини не відповідають дійсності. Вказала, що ОСОБА_2 попросив взяти дитину на 2 тижні з метою оздоровлення у Карпатах. Це було 23.09.2023 року. Через місяць відповідач їй повідомив, що дитину не поверне. Отже, після цієї дати дитину їй не повернули і спілкуватися з дитиною не дають. Зазначила, що з ОСОБА_2 прожила майже рік. З пологового будинку він її не забирав, застосовував до неї насильство, за що було відкрито справу стосовно ОСОБА_2 . На прохання останнього вона погодилась на закриття справи. На аліменти ОСОБА_2 не подавала, оскільки достатньо матеріально забезпечена і потреби в аліментах не має.

Вимоги за зустрічним позовом підтримала і просила задовольнити. Вказала, що має місце проживання та роботи, і має можливість надати дитині належне виховання та забезпечення. Зазначила, що має ще одну дитину, яка проживає з нею, добре навчається і жодних претензій до неї, як матері, не має.

Представник ОСОБА_3 , адвокат Неупокоєва Н.К., проти задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 заперечила, оскільки жодних підстав для цього не має. Вказала, що сторона позивача по первісному позову маніпулює фактами, які не відповідають дійсності. ОСОБА_3 усунена від спілкування з дитиною, тому не може брати участі у вихованні дитини. Підтримала вимоги за зустрічним позовом і вважає, що дитина має проживати разом з матір`ю, яка спроможна забезпечити дитину всім необхідним. Одночасно зазначила, що на їх думку, подачу позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 зумовлено тим, що ОСОБА_2 є мобілізованим, і таким чином намагається уникнути військової служби. Фактично дитина з батьком не проживає, а весь цей час знаходиться за місцем проживання бабусі по лінії батька .

Щодо непогодження сторони позивача по первісному позову з висновком органу опіки і піклування зазначила, що ОСОБА_2 двічі запрошувався для дачі пояснень, однак за викликом не прибув, тому посилання на те, що його пояснення не відібрано та не враховано при складанні документу, безпідставні.

Представник служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області Фомюк Світлана Василівна пояснила, що з позовними вимогами про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав не погоджується. При спілкуванні з останньою було встановлено, що по усній домовленості дитину було передано батьку для спільного відпочинку, після якого дитину не повернули. Інтерес до дитини остання не втратила, неодноразово приїздила до місця проживання дитини. За результатами звернення ОСОБА_2

було прийнято рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, проаналізувавши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що сторони від спільного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи та пояснень учасників справи слідує, що наразі дитина перебуває за місцем проживання бабусі по лінії батька за адресою: АДРЕСА_1 .

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі№ 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися, брати участь у її вихованні.

При розгляді даного спору підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не встановлено.

Зазначена стороною позивача по первісному позову та обставина, що мати

самоусунулась від виховання малолітнього сина і не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо нехтує батьківськими обов`язками, належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами не підтверджується.

Навпаки, у справі встановлено, що ОСОБА_3 не має можливості приймати участь у вихованні дитини та спілкуватися з сином, оскільки у цьому їй створені перешкоди.

Про це свідчить наявність у Комінтернівському районному суді Одеської області цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відібрання дитини.

В забезпечення позову про відібрання дитини судом постановлено ухвалу від 18.06.2024 року якою встановлено графік зустрічей матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 , наступним чином: кожного тижня кожного місяця у період з 09.00 години п`ятниці до 20.00 години неділі, з можливістю відвідувати, за бажанням дитини, будь-які дитячі культурно-розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, пляжі, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани - без присутності інших осіб.

Зобов`язано відповідачів ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 , надати можливість безперешкодного спілкування та побачення матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також спільно їм проводити час- за місцем проживання матері - ОСОБА_3 , кожного тижня кожного місяця у період з 09:00 години п`ятниці до 20:00 години неділі без присутності інших осіб.

На підставі даного судового рішення Доброславським ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 від 01.07.2024 року, боржником в якому є ОСОБА_9 , та виконавче провадження НОМЕР_5 від 11.09.2024 року, боржником в якому є ОСОБА_6 .

Зазначене судове рішення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не виконується, незважаючи на вжиті державним виконавцем заходи.

Також з приводу незаконного відібрання дитини позивачем за первісним позовом, ОСОБА_3 зверталась з відповідним повідомленням для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Вищевказане підтверджує факт конфліктних відносин між сторонами, а також свідчить про ставлення матері до своєї дитини, її бажання бути із сином.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого

характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача ОСОБА_2 .

Сторона позивача по первісному позову в обґрунтованість вимог представила лише власні пояснення.

З висновку органу опіки та піклування Доброславської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області №203 від 12.09.2024 року слідує про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З вказаного висновку органу опіки та піклування слідує, що за результатами розгляду документів ОСОБА_2 комісія з питань захисту прав дитини провела відповідну перевірку та дійшла висновку, що заявник не аргументував та не надав доказів щодо ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.

З урахуванням наведеного, доказів щодо свідомої винної поведінки ОСОБА_3 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_8 не встановлено, тому виходячи із захисту інтересів дитини, спрямованих на збереження сімейних зв`язків, які можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин, суд дійшов висновку про відмову у первісному позові про позбавлення батьківських прав.

Вимога про стягнення аліментів є похідною від первісної вимоги, тому також задоволенню не підлягає.

Щодо вимог за зустрічним позовом слід зазначити наступне.

За змістом частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" також регламентовано те, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, про що вказує також стаття 160 СК України.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і

відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Згідно положень статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку з зазначеним при визначенні місця проживання дитини судам необхідно, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити інтересам дитини.

З наявного у справі акту обстеження умов проживання ОСОБА_3 слідує, що для виховання та розвитку дитини створені відповідні умови: наявна окрема кімната, спальне місце, одяг для дитини.

ОСОБА_3 має стабільний та регулярний дохід, що підтверджено довідкою її роботодавця, характеризується позитивно, непогашених або не знятих судимостей не має.

Встановлено, що ОСОБА_3 має ще одну дитину, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

З характеристики, наданої навчальним закладом слідує, що дитина вихована та доглянута. Мати приймає належну участь у вихованні та навчанні дитини, забезпечує своїй дитині харчування в школі на платній основі ( сніданками і обідами). Також дитина постійно має ланч- бокс з домашньою їжею.

Заперечення сторони позивача по первісному позову стосовно наявних у справі документів щодо зазначених обставин є голослівними.

Доводи стосовно того, що наразі малолітня дитина перебуває під постійним доглядом бабусі, а перебуваючи на роботі, ОСОБА_3 таким доглядом дитину забезпечити не зможе , не можуть слугувати підставою для відібрання дитини від матері.

При цьому ураховується, що дитина досягла такого віку, що може перебувати у дошкільному закладі на час перебування матері на роботі, що для неї створить не тільки нові умови життя, діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, рівень розвитку.

В той же час ставлячи під сумнів наявність житла та доходу у ОСОБА_3 , сторона позивача по первісному позову (відповідача по зустрічному позову), доказів на підтвердження житла та стабільного джерела доходу у ОСОБА_2 не подала.

Отже, жодними доказами не доведено того, що мати дітей не має можливості, чи не бажає належно їх виховувати, створити дітям належні умови проживання і матеріального забезпечення.

Найкращим інтересам обох дітей відповідатиме саме їх спільне проживання і спілкування.

Виходячи із вищезазначеного та ураховуючи, що малолітній ОСОБА_4 досяг лише 2 років 6 місяців, суд констатує те, що дитина потребує у першу чергу материнської любові і турботи.

Визначення місця проживання з одним із батьків, не позбавляє іншого, батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже вона не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Саме інтереси дитини переважають інтересам батьків.

Одночасно суд враховує ту обставину, що дитину під приводом оздоровлення було забрано у матері, яку наразі позбавлено можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, навіть у спробах побачитись з дитиною, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у якнайкращому вихованні дитини і її гармонійному розвитку.

Судом не здобуто доказів того, що проживаючи разом з матір`ю, дитина буде перебувати у несприятливому середовищі. Обставини, які б давали підстави розлучити матір з дитиною , відсутні.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, суд дійшов висновку про доцільність задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_3 .

Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню у порядку ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 19, 76 -82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.157, 160, 161, 164 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи : служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав -відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа : служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Місцем проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити місце проживання його матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони та учасники:

Позивач - ОСОБА_2 , адреса : АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник позивача-адвокат Голоденко Леся Олегівна , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №004868 від 19.09.2022 року, видане Радою адвокатів Одеської області на підставі рішення №75 від 14.09.2022 року, здійснює адвокатську діяльність індивідуально за адресою: 65062, Одеська область, м.Одеса, р-н Приморський , пл.Десятого квітня, 1, каб. 36.

Представник позивача - адвокат Танащук Максим Володимирович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000232 від 21.02.2018 року, видане Радою адвокатів Вінницької області на підставі рішення №2 від 118.02.2018 року, здійснює адвокатську діяльність індивідуально за адресою: АДРЕСА_6 . 6

Третя особа - Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, місцезнаходження: 67500 Одеська область, Одеський р-н. смт.Доброслав, пр-т Свободи, 1, код ЄДРПОУ 43927528.

Третя особа - Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області , місцезнаходження : 67500, Одеська область, Одеський р-н. смт.Доброслав, пр-т Свободи, 1, код ЄДРПОУ 04378652.

Відповідач - ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача - адвокат Неупокоєва Наталія Костянтинівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3944/10 від 23.04.2009 року, видане Київською обласною КДКА на підставі рішення №186 від 23.04.2009 року, згідно ордеру здійснює адвокатську діяльність за адресою: 01014, м.Київ, р-н Печерський, пров.Мічуріна, буд.3/2, літ.А, оф.14, ( місцезнаходження : м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 17/52-А, офіс 707).

Представник відповідача - адвокат Шалько Олександра Андріївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №002736 від 16.09.2015 року, видане Радою адвокатів Одеської області на підставі рішення №38 від 16.09.2015 року, здійснює адвокатську діяльність індивідуально за адресою: 65039, Одеська область, м.Одеса, р-н Приморський , пров.2-Артилерійський, буд.6, оф.9.

Суддя: Шульга О.М.

Повний текст складено 06.12.2024 року