Ухвала

від 06.02.2025 по справі 756/404/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 756/404/24

провадження № 61-1041ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Голоденко Леся Олегівна, на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав.

01 травня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

ОСОБА_2 подано до суду заяву про забезпечення зустрічного позову.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено. Місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено місце проживання його матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2024 року скасовано та постановлено нове судове рішення.Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Встановлено зустрічі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання ОСОБА_2 наступним чином: кожного тижня кожного місця у період з 09.00 години четверга до 20.00 години суботи, з можливістю відвідувати, за бажанням дитини, будь-які дитячі культурно-розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, пляжі, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани, без присутності інших осіб. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 та надати можливість безперешкодного спілкування та побачення матері ОСОБА_2 та її малолітньої дитини ОСОБА_3 , а також спільно їм проводити час за місцем проживання матері, кожного тижня кожного місця у період з 09.00 години четверга до 20.00 години суботи, з можливістю відвідувати, за бажанням дитини, будь- які дитячі культурно-розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, пляжі, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани, без присутності інших осіб.

22 січня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Голоденко Л. О.,через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2025 року та залишити в силі ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Вказує, що обраний позивачем вид забезпечення позову є тотожним позовним вимогам, а вжиття такого заходу забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог до вирішення спору по суті є недопустимим. Зазначає, що колегія суддів апеляційного суду була прямо чи побічно заінтересована у результаті розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , однак у порушення статті 36 ЦПК України судді не заявили самовідвід. Також вказує, що суд апеляційної інстанцій безпідставно прийняв апеляційну скаргу до розгляду та вийшов за межі вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості і виду майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне застосування таких заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14?729цс19), а також Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 (провадження № 61-549св21), від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21 (провадження № 61-14463св21), від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21 (провадження № 61-15440св21).

Відповідно до частини сьомої, восьмої статті 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 зазначено, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямоване на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини і не є вирішенням спору по суті.

Така позиція послідовно підтримується Верховним Судом (зокрема, постанови від 15 січня 2025 року у справах № 369/7253/23, № 369/15492/21).

Частиною третьою статті 12 і частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує, зокрема, спір про визначення місця проживання дитини. Крім того, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (баба та дід дитини) також існує спір щодо відібрання дитини в останніх, який перебуває на розгляді в Комінтернівському районному суді Одеської області (справі № 504/1925/24).

Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом встановлення графіку спілкування матері та дитини, ОСОБА_2 вказувала, що батько дитини ОСОБА_1 та його батьки створюють перешкоди матері у спілкуванні із сином, а ухвала Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року по справі № 504/1925/24, якою встановлено графік зустрічей матері ОСОБА_2 , та її малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виконується.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанцій та ухвалюючи нове судове рішення про часткове забезпечення позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди ОСОБА_2 у зустрічах з дитиною, в участі у вихованні та піклуванні про сина. Між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють матір регулярно спілкуватися з сином. Місце проживання дитини часто змінюється. Малолітній ОСОБА_3 періодично проживає то з батьком ОСОБА_1 в м. Києві, то з бабою і дідом в Одеській області. Тобто матір повністю, всупереч її волі, усунуто від участі у вихованні власного сина, а дитину позбавлено материнської любові та опіки. Зважаючи на вік дитини (2,5 роки), вона втрачає емоційний зв`язок з матір`ю.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що такий захід забезпечення позову, як встановлення зустрічей і спілкування матері з малолітньою дитиною буде сприяти відновленню та стабілізації відносин та емоційного контакту між матір`ю та дитиною, відповідатиме інтересам дитини та зможе усунути загрозу втрати психоемоційного зв`язку і утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.

Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю. Такі зустрічі та спілкування відповідають найкращим інтересам дитини.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19.

Доводи касаційної скарги про те, що колегія суддів апеляційного суду була прямо чи побічно заінтересована у результаті розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , однак у порушення статті 36 ЦПК України судді не заявили самовідвід, є безпідставними і ґрунтуються на припущеннях.

Аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, порушив норми процесуального права колегія суддів відхиляє, оскільки апеляційний суд розглянув справу у межах доводів апеляційної скарги та заяви про забезпечення позову, задовольнив заяву частково.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність присутності матері у житті малолітньої дитини, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції приписів статей 149, 150 ЦПК України не викликає розумних сумнівів, відповідає правовим висновкам Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Голоденко Л. О., на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2025 року (прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції) щодо забезпечення позову не може вважатись обґрунтованою.

Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Голоденко Леся Олегівна, на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович