Рішення

від 16.12.2024 по справі 533/889/24

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16.12.2024 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 533/889/24

Провадження № 2/533/291/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Козир В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Заворотної К.Ю.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвоката Юрченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Козельщинської селищної ради - про позбавлення батьківських прав,

УСТАНОВИВ:

30 вересня 2024 року представниця позивача ОСОБА_1 - адвокат Юрченко Аліна Валентинівна звернулася від імені та в інтересах позивача до Козельщинського районного суду Полтавської області зі позовною заявою про позбавлення батьківських прав, у якій просила суд :

- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- судові витрати покласти на позивача.

1.Процесуальні дії у справі

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 21 листопада 2024 року (а.с. 48-50).

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ІНФОРМАЦІЯ_1 та виконавчий комітет Козельщинської селищної ради (як орган опіки та піклування).

Ухвалою суду від 21 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 грудня 2024 року (а.с. 70-71).

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Була належним чином повідомлена про дату, місце та час судового засідання. Подала письмові пояснення по справі, у яких позовні вимоги визнала (а.с. 85-90).

У судове засідання третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 явку свого представника у судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, місце та час судового розгляду, про що свідчить довідка про доставку електронного документа (а.с.74).

Третя особа орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Козельщинської селищної ради явку свого представника у судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, місце та час судового засідання, що свідчить довідка про доставку електронного документа (а.с.75).

Справу розглянуто 10 грудня 2024 року у порядку загального позовного провадження за участю представниці позивача, позивача та дитини, відносно якої виник спір.

2. Аргументи сторін

2.1. Позиція позивача (а.с. 2-5)

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 24 вересня 2011 року, який було розірвано на підставі рішення Козельщинського районного суду від 11 вересня 2020 року.

Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дитина наразі проживає з позивачем та повністю знаходиться на його утриманні.

Представниця позивача стверджувала, що з моменту розірвання шлюбу ОСОБА_2 були припинені всі особисті відносини з питань виховання доньки, оскільки вона виїхала на нове місце проживання до Градизька Кременчуцького району Полтавської області. ОСОБА_2 не приділяє уваги донці, не піклується про неї, не займається та не цікавиться її здоров`ям, навчанням та вихованням, а вихованням доньки займається виключно позивач. ОСОБА_2 було складено та нотаріально посвідчено заяву про те, що остання надає свою згоду на реєстрацію та постійне місце проживання неповнолітній донці сторін разом із батьком. ОСОБА_2 було складено та нотаріально посвідчено заяву про те, що остання надає свою згоду на позбавлення її прав відносно доньки, що на думку представниці позивача, також підтверджує факт її самовільного усунення від обов`язку виховання та утримання дитини.

Позивач наразі визнаний постановою військово-лікарської комісії придатним до військової служби та отримав повістку про відправлення. У зв`язку з цим заявник позбавлений можливості в подальшому самостійно виховувати неповнолітню доньку сторін, а тому цю функцію буде змушена виконувати ОСОБА_4 , з якою заявник перебуває у фактичних шлюбних відносинах з липня 2022 року.

Представниця позивача зазначала, що ОСОБА_1 20.08.2024 було подано заяву до Козельщинського районного суду Полтавської області про встановлення факту самостійного виховання утримання дитини. Однак, на момент розгляду заяви Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначено, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. У зв`язку з чим, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання утримання дитини залишено без розгляду.

Зважаючи на той факт, що позивач як батько за законом зобов`язаний виховувати, утримувати та піклуватись про дитину, належним способом захисту прав позивача, за ствердженням представниці позивача, є саме позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини.

Представниця позивача зазначала, що донька сторін проживає з батьком тривалий час, який проявляє турботу, захист та любов до неї, між ними склалися довготривалі усталені відносини, батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, а відповідачка не піклується про дитину, повністю самоусунулась від її виховання та участі в житті доньки, а тому, на думку представниці позивача, наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дитини сторін.

При нормативному обґрунтуванні позову посилалися на статті 164, 165, 169 Сімейного кодексу України, Постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», пункт 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У судовому засідання представниця позивача та позивач позовні вимоги підтримали та надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Підтвердили, що дитина сторін спору наразі проживає разом з позивачем, та позивач самостійно її утримує та виховує. Крім того, позивач у судовому засіданні повідомив, що відповідачка хворіє на психічне захворювання, але він не може це довести. Це вплинуло на їхнє сімейне життя та життя їхніх дітей. Повідомив, що аліменти з відповідачки не стягує. Навесні відповідачка бачилися з дитиною, бо була у селі у справах, так як вона і досі прописана у його будинку, а він не може її виписати, так як не переоформив будинок після смерті батька. Коли приїздила, то пару днів була з дитиною.

2.2. Позиція відповідача

Відповідачка не скористалась своїм правом на надання відзиву на позовну заяву. У письмових поясненнях просила суд задовольнити позовні вимоги позивача та позбавити її батьківських прав. Позовні вимоги визнала повністю. Підтвердила, що дійсно з моменту розірвання шлюбу з позивачем вона змушена була повернутися проживати до будинку свої матері у селищі Градизьк Кременчуцького району Полтавської області, де наразі проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_5 , матір`ю ОСОБА_6 та братом ОСОБА_7 . Вона змушена була залишити доньку проживати з позивачем, оскільки він має досить просторий будинок, у якому для доньки облаштована окрема кімната. Також після розірвання шлюбу між ними прийнято рішення про проживання доньки з позивачем з тих підстав, що донька з народження проживала у селі Хорішки, відвідувала там дитячий садок, а зараз навчається у Хорішківському ліцеї, і тому вони як батьки спільно вирішили, що дитині буде краще не переїздити нікуди.

Крім того, ними було враховано думку ОСОБА_3 , оскільки залишатися проживати з батьком було її особистим рішенням.

Стверджувала, що дійсно після розлучення зі позивачем вона не приділяла доньці належної уваги, практично не піклується про неї, не допомагає їй з навчанням, адже проживає досить далеко та не має власного транспортного засобу, щоб приїздити до неї часто. Крім того, оскільки вона має ще одну доньку, батько якої зовсім їм не допомагає матеріально, то вона не має змоги забезпечувати себе та ОСОБА_3 . Протягом останніх 4 років вихованням дитини, навчанням та здоров`ям доньки займається виключно позивач.

Підтвердила той факт, що 07.06.2022 вона оформила нотаріально посвідчену заяву про згоду на реєстрацію та постійне місце проживання доньки за адресою позивача. Та 05.08.2024 оформила ще одну нотаріально посвідчену згоду на позбавлення її батьківських прав відносно доньки, оскільки донькою дійсно опікується виключно тільки позивач.

Запевняла, що з моменту розірвання шлюбу вона з донькою бачилася всього декілька разів, а остання їхня зустріч відбулася у квітні цього року під час її приїзду до будинку позивача по справі декілька разів.

Уважала, що з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини ОСОБА_3 краще проживати разом з батьком та перебувати на його вихованні і в подальшому, оскільки відповідачка невзмозі забезпечити доньку всім необхіднім матеріально та дати їй краще майбутнє. Намірів вирвати дитину з рідного середовища, в якому вона виросла, не мала. Крім того, у випадку призову позивача за мобілізацією, вона не матиме змоги забрати доньку до себе з усіх перерахованих вище підстав.

2.3. Позиція третьої особи (органу опіки та піклування) (а.с. 63-64, 66)

Орган опіки та піклування позовні вимоги підтримав. У висновку, затвердженому рішенням виконавчого комітету Козельщинської селищної ради від 23.10.2024 № 161, орган опіки та піклування виконавчого комітету Козельщинської селищної ради вважав за доцільне позбавити батьківських прав відповідачку. Висновок обґрунтовано тим, що відповідачка надала згоду на позбавлення її батьківських прав щодо дочки, вочевидь, не має емоційного зв`язку з донькою, не працює над налагодженням стосунків з колишнім чоловіком, не відвідує дитину за місцем проживання, що, на думку органу опіки та піклування, можна розцінювати як недобросовісне виконання матір`ю своїх обов`язків щодо виховання, утримання, догляду за дитиною протягом тривалого часу.

2.4. Позиція третьої особи ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )

Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 не висловив свою позицію щодо позовних вимог, будь яких клопотань, заяв, заперечень до суду не подав.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Заочним рішенням Козельщинського районного суду від 11.09.2020, яке набрало законної сили 13.10.2020, шлюб, зареєстрований між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 12).

Від шлюбних відносин у позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася дитина - ОСОБА_3 , що встановлено з копії свідоцтва про народження від 28 грудня 2011 року серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

Відповідно до копії заяви від 07.06.2022, справжність підпису на якій нотаріально посвідчена нотаріусом Градизької державної нотаріальної контори Кременчуцького району Полтавської області Захаровою О.Д. (реєстровий номер 224), ОСОБА_2 надала згоду на реєстрацію та постійне місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 13).

Відповідно до копії заяви від 05.08.2024 ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 14).

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 30.09.2024 (а.с.16) вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_1 - уповноважений власник та ОСОБА_3 - донька.

Відповідно до акту обстеження матеріальних-побутових умов проживання ОСОБА_1 , складеного комісією виконавчого комітету Козельщинської селищної ради, від 30 вересня 2024 року ОСОБА_1 проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та жінкою, з якою проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, - ОСОБА_4 та її донькою ОСОБА_9 . Мати участі у вихованні та утриманні дитини не бере (а.с.17).

З акту обстеження умов проживання, затвердженого начальником у справах дітей Козельщинського виконавчого комітету, вбачається, що ОСОБА_1 бажає довести у суді фактичне утримання та проживання дитини одноосібно. Дитина фактично проживає з батьком з 2020 року, мати з дитиною не комунікує, вихованням дитини не займається (а.с.22).

Згідно з довідкою Хорішківського ліцею імені М.В. Остроградського Козельщинської селищної ради від 09.08.2024 ОСОБА_3 навчається у Хорішківському ліцеї імені М.В. Остроградського Козельщинської селищної ради Полтавської області. Мати дитини ОСОБА_2 навчальний заклад не відвідує та навчальним процесом не цікавиться (а.с.18).

Згідно з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , затвердженим рішенням виконавчого комітету Козельщинської селищної ради від 23 жовтня 2024 року № 161, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Козельщинської селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.63-64). Висновок обґрунтовано тим, що відповідачка надала згоду на позбавлення її батьківських прав щодо доньки, не має емоційного зв`язку з донькою, не працює над налагодженням стосунків з колишнім чоловіком, не відвідує дитину за місцем проживання, дитина не бажає жити з матір`ю, що, на думку органу опіки та піклування, можна розцінювати як недобросовісне виконання матір`ю своїх обов`язків щодо виховання, утримання, догляду за дитиною протягом тривалого часу.

Відповідно до копії тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 ОСОБА_1 призовною комісією Козельщинського району зарахований у запас 14.11.2003 як обмежено придатний у воєнний час та взятий на облік з 10.12.2003 (а.с.15).

26.08.2024 ОСОБА_1 було вручено повістку на відправку № 352 (а.с.21).

У порядку ч. 2 ст. 171 СК України у судовому засіданні було вислухано думку малолітньої ОСОБА_3 , яка пояснила, що проживає з татом вже 4 роки з 2020 року, коли мама пішла від них. Зі слів дитини мама інколи приїздить до них - можливо раз на рік. Декілька разів тато відвозив її до мами, і вона була там деякий час, можливо тиждень. Уважає, що у неї з мамою нормальні стосунки. Коли мама приїздить, то може інколи привезти яблука чи цукерки. У мами є донька, з якою вона також нормально спілкується. Повідомила, що, якщо тата заберуть на війну, то вона залишиться жити з жінкою, з якою наразі тато проживає.

Свідок ОСОБА_10 , який є сусідом позивача, підтвердив, що після розлучення з ОСОБА_2 донька весь час проживає з ОСОБА_1 , який нею опікується сам. Про факти неналежної поведінки відповідачки йому нічого невідомо. Останній раз бачив відповідачку навесні на подвір`ї позивача. Взагалі бачив її декілька разів після їхнього розлучення.

Свідок ОСОБА_13 , який є сусідом позивача, підтвердив, що відповідачка давно вже не живе з позивачем та дитиною. Старшу дочку забрала з собою у Градизьк. До розлучення вони жили нормально, поки не почали проявлятися агресивність та неадекватність з боку відповідачки. Повідомив, що пару місяців тому назад він забирав відповідачку, коли вона приїхала з Градизька. А пару тижнів тому назад вона була у Козельщині , чи відвідувала у цей час дитину - свідок не знав. Весь час ОСОБА_1 дитиною опікувався. Він гарний батько. ОСОБА_3 інколи їздить до відповідачки. Старша дочка від неї пішла, не витримала, влаштувалася на роботу та живе десь окремо.

4. Норми права та висновки Верховного Суду, які застосував суд

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Верховний Суд у схожій справі № 401/1944/22 виходив з того, що в оцінці обставин справи суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22; від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц.

ВС у справі № 461/7387/16-ц (постанова від 02.10.2019) також виснував таке:

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зробив такий висновок: простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою.

Згідно з ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

5. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, враховуючи найвищі інтереси дитини, суд приходить до висновку, що позивачем не надано достатніх доказів винної поведінки відповідачки та злісного ухилення нею від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, що у свою чергу, виключає можливість застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній справі позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка (матір дитини) після розірвання шлюбу виїхала на нове місце проживання до іншого населеного пункту та не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться донькою, не піклується про неї, повністю самоусунулася від її виховання, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що, на його думку, є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Під час судового розгляду судом встановлено факт самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без участі матері. Такий факт підтверджується сукупністю досліджених під час судового розгляду справи доказами: актом обстеження умов проживання позивача, висновком органу опіки та піклування, показами свідків, довідкою з навчального закладу тощо.

Проте, на думку суду докази, подані позивачем, не є достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення нею від виконання обов`язків з виховання дитини.

Той факт, що мати приділяє недостатньо уваги своїй дитині, не піклується про неї, не займається її навчанням та вихованням, звісно свідчить про те, що поведінка матері не є належною. Разом з тим, з показів свідків та самої дитини вбачається, що відповідачка інколи спілкується з дитиною як за місцем проживання позивача, так і за власним місцем проживання. Отже, на думку суду, поведінка відповідачки підлягає коригуванню.

Заява відповідачки, в якій вона не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, не може слугувати достатньою самостійною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

З цих самих підстав суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 Сімейного кодексу України, та порушує права дитини.

Суд не погоджується з аргументами позивача та його представниці в тім, що відповідачка повністю усунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання та розвитку дитини, подальше батьківство відповідачки порушує немайнові та майнові права дитини, адже, на думку суду, неналежна поведінка матері підлягає корегуванню, у тому числі за допомогою соціальної підтримки та сімейної медіації.

Ураховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідачки щодо умисного і свідомого нехтування обов`язками матері, суд уважає, що відсутні правові підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно її малолітньої дитини.

З висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських суд не погоджується, оскільки вважає його недостатньо обґрунтованим.

Так, з матеріалів справи вбачається, що висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матері щодо малолітньої дитини складено без участі відповідачки та лише спираючись на письмову згоду відповідачки на позбавлення її батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Схожі висновки зробив Верховний Суд у справах № 753/2025/19, 466/9380/17, 465/3694/14-ц; 401/1944/22.

Такі достатні та переконливі докази, що характеризують відповідачку як особу, що становить реальну загрозу для дитини чи її психічного розвитку, у даній справі не здобуто. Позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідатиме інтересам дитини.

Ураховуючи викладене суд відмовляє у задоволенні позову.

6. Розподіл судових витрат

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору у сумі 1211,20 грн.

З врахуванням того, що позов позивача не підлягає задоволенню, суд в силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України, приходить до висновку про віднесення судових витрат у вигляді судового збору у сумі 1211,20 гривень на позивача.

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Козельщинської селищної ради - про позбавлення батьківських прав - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 гривень залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; тел.: НОМЕР_4 ).

Представник позивача: адвокат Юрченко Аліна Валентинівна (адреса: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_7 ; тел.: НОМЕР_6 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ; тел.: НОМЕР_8 ).

Третя особа-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце розташування: АДРЕСА_5 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_9 ; тел.: НОМЕР_10 ).

Третя особа-2: виконавчий комітет Козельщинської селищної ради (місцезнаходження: вулиця Остроградського, буд. 75/15, селище Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100; ідентифікаційний код 04383682; електронна пошта: kozrada-31163@ukr.net).

Повне рішення суду складено та підписано 16 грудня 2024 року.

Суддя В.П. Козир