Рішення

від 11.12.2024 по справі 550/907/24

ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/907/24

Провадження № 2/550/341/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року селище Чутове

Чутівський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Литвин В.В.,

за участю секретаря судового засідання Томас Ю.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

за участю учасників судового провадження:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Лушкіна П.Ю.,

відповідача - не з`явилася,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Лушкін П.Ю., звернувся до Чутівського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2017 року ОСОБА_1 позичив, передав у борг відповідачці для її власних потреб кошти у розмірі 20 000 доларів США, які остання зобов`язалась повернути на першу вимогу. Одержання відповідачкою зазначеної суми грошей підтверджується її власноручною розпискою.

15.02.2024 позивач надіслав на адресу відповідачки вимогу про повернення грошових коштів в сумі 20 000 доларів США, отриманих на підставі розписки від 31.01.2017, в якій встановлено строк повернення зазначених коштів до 15 березня 2024 року.

Вказану вимогу відповідачка отримала 22.02.2024, однак борг не повернула.

У зв`язку з наведеним, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь кошти за договором позики в сумі 825 150,00 грн, що еквівалентно 20 000 доларів США за курсом НБУ (1 долар США = 41,2575 грн) станом на 17.07.2024.

Ухвалою судді Чутівського районного суду Полтавської області Литвин В.В. від 06.09.2024, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки у справі, вказану вище позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.10.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2024, у судове засідання викликано сторін.

Ухвалою від 30.10.2024 витребувано у позивача оригінал боргової розписки від 31.01.2017 та зобов`язано надати його для огляду суду в судовому засіданні.

Відповідачка відзив на позов не подала, у судові засідання 30.10.2024, 26.11.2024 та 11.12.2024 не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, про місце і час судових засідань була повідомлена належним чином.

У судовому засіданні 11.12.2024 позивач надав суду для огляду оригінал боргової розписки від 31.01.2017 та просив позов задовольнити.

Представник позивача Лушкін П.Ю. підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, а також стягнути з відповідачки судові витрати.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши оригінал боргової розписки, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить таких висновків.

Згідно із наданого позивачем та дослідженого судом у судовому засіданні оригіналу розписки від 31 січня 2017 року ОСОБА_2 дала розписку ОСОБА_1 (вказані його паспортні дані, дані РНОКПП та місця реєстрації) в тому, що ОСОБА_2 (вказані її паспортні дані, дані РОНКПП та місця проживання), взяла у позику у ОСОБА_1 (вказані його паспортні дані, дані РНОКПП та місця реєстрації) грошові кошти в сумі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США. Також вказано про те, що вказаною розпискою ОСОБА_2 підтверджує отримання вказаних коштів тазобов`язується повернути грошові кошти на першу вимогу протягом 3-х днів. Крім того, розписка містить підпис ОСОБА_2 .

Вирішуючи заявлені вимоги, суд враховує такі правові норми.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

31.10.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18), досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив висновок, що статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом встановлено наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов, а саме, що між сторонами: позивачем ОСОБА_1 , як позикодавцем, та відповідачкою ОСОБА_2 , як позичальником, укладено 31 січня 2017 року договір позики грошових коштів в сумі 20 000 доларів США із строком його виконання - за вимогою.

Вказане сторонами не заперечено.

Доказів про повне або часткове виконання зобов`язання відповідачкою суду не надано.

Договір пред`явлено до виконання про стягнення боргу у строки і в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України) і в такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 464/3790/16-ц, зробила висновок, який виклала у постанові від 16 січня 2019 року (провадження № 14-465цс18), що як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми як в іноземній валюті, так в національній валюті України.

Отже, оскільки відповідачка взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконала, грошові кошти (борг) позивачу у встановлений строк (до 15 березня 2024 року) не повернула, неповернені гроші підлягають стягненню на користь позивача у примусовому порядку, а тому у суду наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Враховуючи факт пред`явлення позову про стягнення грошової суми в еквіваленті до іноземної валюти, суд приймає розрахунок позивача з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день пред`явлення позову, як зазначив позивач, тобто день пред`явлення вимоги про сплату боргу.

Так, за курсом НБУ станом на 17.07.2024 1 долар США = 41,2575 грн, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 825 150,00 гривень, що станом на 17.07.2024 еквівалентно 20000 доларам США.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи факт задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 251,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 9348-5640-4655-5771 від 17.07.2024 (а.с.6).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що такі витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Позивач в обґрунтування понесення ним витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 100 000,00 грн. посилається на договір про надання правничої допомоги, укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Лушкіним П.Ю., однак, вказаний договір чи його копію позивачем суду не надано.

Жодних інших доказів на підтвердження понесення позивачем судових витрат на оплату правничої допомоги, як-то детальний опис робіт (наданих послуг), акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з надання правничої допомоги, квитанції про оплату, банківські виписки, рахунки-фактури тощо, суду не надано.

З урахуванням наведеного, враховуючи ту обставину, що на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи суду не надано, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 16, 202, 207, 524, 526, 530, 533, 545, 610, 626, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики від 31 січня 2017 року в сумі 825 150 (вісімсот двадцять п`ять тисяч сто п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8 251 (вісім тисяч двісті п`ятдесят одна) гривня 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 16 грудня 2024 року.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: с. Вільниця, Полтавський район, Полтавська область.

Суддя В.В. Литвин