Постанова

від 12.12.2024 по справі 639/6618/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 639/6618/20

Номер провадження 22-ц/818/3836/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 серпня 2024 року в складі судді Баркової Н.В. у справі № 639/6618/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Холодногірсько-Новобаварський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради про звільнення іпотечного майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Холодногірсько-Новобаварський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Холодногірсько-Новобаварський ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ), Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради (далі - КП "ХМБТІ") про звільнення іпотечного майна з-під арешту.

Позов мотивовано тим, що 23 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким останньому надано у борг 32 500 доларів США строком до 23 лютого 2008 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики, 23 березня 2007 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким в іпотеку перено квартиру АДРЕСА_1 .

27 жовтня 2010 року у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором позики, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - ХМНО) Малаховою Г.І. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 3829 про стягнення з ОСОБА_4 боргу за Договором позики у сумі, еквівалентній 32 500 доларам США.

23 жовтня 2013 року на підставі вказаного виконавчого напису державним виконавцем Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) (попередня назва - Жовтневий ВДВС Харківського МУЮ) Умніковим І.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 32 500,00 доларів США.

07 червня 2016 року ОСОБА_3 відступив ОСОБА_1 права вимоги за договорами позики та іпотеки від 23 березня 2007 року, укладеними з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відповідно.

Оскільки заборгованість за договором позики не погашена, він вважав за необхідне ініціювати питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте Міжрайонним ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на все майно, що належить ОСОБА_2 було накладено обтяження, що унеможливлює укладення і нотаріальне посвідчення права власності на іпотечну квартиру.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив звільнити іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, зареєстрованого 30 березня 2011 року о 12:15:30 ОСОБА_5 , Харківське міське управління юстиції, за реєстровим № НОМЕР_4 арешту нерухомого майна на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП № НОМЕР_1, виданий 30 березня 2011 року, видавник: Жовтневий ВДВС Харківського МУЮ, Бондарук, а також стягнути судові витрати.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно в іпотеку було передано раніше, ніж на нього накладено арешт, виключення з-під якого є предметом позову, проте, за відсутності доказів актуальності забезпечених ним вимог, а також відомостей щодо осіб, в інтересах яких таке обтяження було встановлено та які, відповідно, не були залучені до участі у справі, позов задоволенню не підлягає.

09 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ним було вжито всі можливі заходи спрямовані на встановлення особи, в інтересах якої накладено арешт на іпотечне майно у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з метою подальшого залучення цієї особи до участі у справі як співвідповідача.

За його заявою Судом першої інстанції було витребувано з Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) інформаціїї щодо спірного арешту.

Проте, на виконання ухвали суду виконавчою службою повідомлено, що згідно з даними АСВП у відділі не перебувало та не перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, а тому надати інформацію про особу, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 та надати копію постанови про накладення арешту не вбачається можливим.

Вказував, що за даними Інформаційної довідки щодо обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за реєстровим № НОМЕР_4 підстава виникнення обтяження вказано саме: «постанова про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: Вп № НОМЕР_1, виданий 30 березня 2011 року, видавник: Жовтневий ВДВС Харківського МУЮ, Бондарюк», а тому виконавче провадження № НОМЕР_1 перебувало саме у Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (до зміни назви - Жовтневий ВДВС Харківського МУЮ).

Посилався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13 липня 2022 року по справі № 2/0301/806/11, відповідно до яких наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Оспорюваний арешт триває вже більше 13 років і порушує його права як іпотекодержателя квартири, проте, за відсутності у відповідному органі Державної виконавчої служби будь-якої інформації про в/п № НОМЕР_1 встановити таку особу, в інтересах якої обтяжено майно об`єктивно не вбачається можливим.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 12 грудня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 отримано 18 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (т. 2, а.с. 27);

ОСОБА_2 повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 2, а.с. 23-33);

Міжрайонний ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) отримано 18 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с. 28);

КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради отримано 18 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с. 89).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що у разі його неявки або його представника, апеляційний розгляд не відкладати, а розглядати апеляційну скаргу за їх відсутності (т. 2, а.с. 6).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що 23 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено Договір позики, відповідно до умов якого останньому надано позику у сумі 32500 доларів СШ, з кінцевим терміном повернення вказаних коштів - не пізніше 23 лютого 2008 року в строки та в порядку, передбаченому договором. Правочин посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1344 (том 1, а. с. 8).

В забезпечення виконання зобов`язання, що за вказаним договором 23 березня 2007 року за № 1344 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1347. (том 1, а. с. 7).

Відповідно до п.8 договору сторони домовились про те, що цей договір укладається з накладенням заборони відчуження предмету іпотеки.

За заявою ОСОБА_3 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І. 27 жовтня 2010 року вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 3829, відповідно до якого запропоновано за цим документом стягнути з позичальника ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг в сумі, еквівалентній 32500 доларів США, які позичальник повинен був повернути не пізніше 23 лютого 2008 року (том 1, а. с. 9).

На підставі заяви ОСОБА_3 постановою Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ від 23 жовтня 2010 року відкрито виконавчого провадження № НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг в сумі еквівалентній 32 500,00 доларів США, які позичальник повинен був повернути не пізніше 23 лютого 2008 року (том 1, а. с.11).

07 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Договір відступлення права вимоги за Іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), за яким останній прийняв від первісного іпотекодержателя всі права та обов`язки первісного іпотекодержателя за вищевказаним Іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Договір укладено з одночасним відступленням прав за Договором основного зобов`язання. Сторони домовились, що відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

За пунктом 5 Договору за даним договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов`язки первісного іпотекодержателя за Іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. З моменту укладення даного договору новий іпотекодержатель вважається стороною Іпотечного договору, а первісний іпотекодержатель втрачає всі права за Іпотечним договором (том 1, а. с. 12).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 серпня 2019 року на підставі договору купівлі - продажу від 11 жовтня 2004 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказане майно обтяжено іпотекою на підставі договору іпотеки серія та номер 1347, посвідченого 23 березня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., іпотекодавець - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_1 .

Також наявні такі обтяження:

- заборона на нерухоме майно, підстава ухвала Жовтневого районного суду від 19 червня 2018 року у справі № 638/3013/18;

- арешт нерухомого майна, підстава виникнення - постанова про відкриття ВП № НОМЕР_1, видана 30 березня 2011 року, видавник: Жовтневий ВДВС Харківського МУЮ, Бондарук . Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:14956581 від 06 серпня 2014 року 12:49:43, ОСОБА_5 , Харківське міське управління юстиції Харківська область, вид обтяження - арешт нерухомого майна, обтяжувач: Жовтневий відділ держаної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_2 , відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження:11008597 від 30 березня 2011 року 12:15:30, реєстратор: Харківська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (том 1, а. с. 13-14).

10 лютого 2021 року Міжрайонним ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) повідомлено, що згідно даних АСВП у відділі не перебувало та не перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з чим надати інформацію про особу, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 та надати копію постанови про накладення арешту не вбачається можливим (а.с. 74, 78).

28 жовтня 2022 року на запит суду першої інстанції Департаментом реєстрації Харківської міської ради надано копію реєстраційної справи 424672063101 за адресою: АДРЕСА_2 , яка відкрита 17 липня 2014 року. Як вбачається з зазначених документів на виконання п. 99 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно Державним реєстратором виконано перенесення до розділу, відкритого на вищевказаний об`єкт нерухомого майна та спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 11008597 від 30 березня 2011 року з присвоєнням відповідних номерів № НОМЕР_2 , НОМЕР_4 (а.с.154-184).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини 1 статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині 6 статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Керуючись наведеними правовими нормами, у разі звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) вказані позовні вимоги можуть бути пред`явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт, - стягувача у виконавчому провадженні.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що він є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 та має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, проте зазначені дії є неможливими внаслідок накладення арешту на майно.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Між тим, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень у березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., третя особа: ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно. В обґрунтування цього позову, окрім іншого, вказувала, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32007568 від 24 жовтня 2016 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. право власності на її квартиру переоформлено на ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності став договір задоволення вимог іпотекодержателя та договір відступлення права вимоги.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 липня 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень від 24 жовтня 2016 року, індексний номер 32007568 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., номер запису про право власності 17110098. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2019 року залишено без змін. Як вбачається зі змісту вказаної постанови Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , оскільки такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачений договором https://reyestr.court.gov.ua/Review/88337846).

Отже, незважаючи на наявність обтяження у вигляді арешту, у 2016 році ОСОБА_1 фактично зареєстрував право власності на спірне майно, що в подальшому було скасовано.

Матеріали справи не містять даних, що наразі майно перебуває у фактичному володінні позивача.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не надано доказів звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку чи на підставі рішення суду, а також неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки саме у зв`язку з наявністю арешту.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом, не обґрунтував, яке його суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або невизнається особою, до якої пред`явлено позов, позовні вимоги задоволення не підлягають.

Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що позов не підлягає задоволенню, проте помилково не врахував, що позивачем не доведено порушення його прав наявністю оспорюваного арешту.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням мотивів у редакції цієї постанови.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд фактично залишив апеляційну скаргу без задоволення, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 серпня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в частині відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 16 грудня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина