Постанова

від 21.11.2024 по справі 926/868/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2024 р. Справа №926/868/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.

за участю представника відповідача Оленюк С.Л. (самопредставництво);

розглянувши апеляційну скаргу Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 63-02/1376 від 02.09.2024 (вх. № 01- 05/2484/24 від 03.09.2024)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 07.08.2024 (повне рішення - 12.08.2024, суддя Бутирський А.А.)

у справі №926/868/24

за позовом Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Вижницька біопаливна компанія, с. Мілієве, Чернівецька область

про стягнення штрафу та пені в сумі 40 000,00 грн

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Вижницька біопаливна компанія, с. Мілієве, Чернівецька область

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

До Господарського суду Чернівецької області від Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшла позовна заява з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю Вижницька біопаливна компанія про стягнення 40 000,00 грн, з яких: штраф в розмірі 20 000, 00 грн та пеня в сумі 20 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявна заборгованість за поставлений товар за додатковими угодами №14 від 28.12.2021, №15 від 28.01.2022, №16 від 26.01.2022 до договору поставки товару від 27.11.2020 № 361-ДТ-20/Д та додатковою угодою №14 від 28.12.2021 до договору поставки товару від 28.11.2020 № 361-А92-20/Д, яка не була оплачена ним у строк, визначений договорами.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 задоволено клопотання арбітражного керуючого Унгуряну Д.В. про передачу справи № 926/868/24 для розгляду в межах справи № 926/4711-б/22 про банкрутство ТОВ «Вижницька біопаливна компанія».

Ухвалою суду від 10.06.2024 прийнято справу № 926/868/24 до розгляду в межах справи про банкрутство №926/4711-б/22 за правилами спрощеного позовного провадження.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 07.08.2024 у задоволенні позову Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до ТОВ " Вижницька біопаливна компанія" про стягнення штрафу та пені в сумі 40 000,00 грн. відмовив.

Вказане рішення мотивоване тим, що вимоги позивача є конкурсними і мали бути заявлені у межах справи про банкрутство шляхом подання відповідної заяви із грошовими вимога до боржника. Натомість, позивач подав позов до відповідача, що суперечить КУзПБ і є підставою для відмови у задоволенні позову.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Західне міжобласне територіального відділення Антимонопольного комітету України подало апеляційну скаргу на рішення суду від 07.08.2024, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що відповідач вчинив порушення законодавство про захист економічної, конкуренції, яке передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у зв`язку із чим на відповідача накладено штраф у розмірі 20 000 гри. В межах встановлених строків відповідач не сплатив накладений на нього штраф, не оскаржив рішення про накладення штрафу, а тому таке є чинним та обов`язковим до виконання. При цьому, нарахування пені має обов`язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органом державної влади про її застосування і не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні ст. ст. 238-239, 249 Господарського кодексу України

Покликається на постанову Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №911/254/16, у якій викладений правовий висновок про те, що нарахування, застосовані на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції», не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення цих зобов`язань, відповідно до положень ст. 1 КУзПБ.

На думку скаржника, спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який має переваги над положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, які безпідставно були застосовані судом під час прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, покликається на те, що вимоги позивача мали були заявлені у межах справи про банкрутство шляхом подання відповідної заяви кредитора з грошовими вимогами до банкрута, а не позовної заяви. Вважає, що особа з майновими (грошовими) вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може реалізувати своє право на задоволення таких вимог виключно через набуття статусу кредитора з підстав і в порядку, передбачених КУзПБ, з урахуванням особливостей і черговості задоволення таких вимог згідно з реєстром вимог кредиторів та обмежень виконання боржником зобов`язань перед кредиторами, встановлених спеціальним законом.

Звертає увагу на те, що позивачем нараховано пеню в період дії мораторію, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 41 КУзПБ.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

21.11.2024 в судовому засіданні взяв участь представник позивача, який навів доводи по суті апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, водночас подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Матеріалами справи підтверджується, що Адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням №63/43/р/к від 20.10.2022 наклала на відповідача штраф у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11.01.2023 у справі №926/4711-б/22 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Вижницька біопаливна компанія»; визнано грошові вимоги ГУ ДПС у Чернівецькій області до ТОВ «Вижницька біопаливна компанія» у розмірі 1 967 690,07 грн; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Унгуряну Доріна Віореловича.

13.01.2023 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Вижницька біопаливна компанія».

Постановою суду від 03.05.2023 ТОВ «Вижницька біопаливна компанія» визнано банкрутом, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Унгуряну Д.В.

Враховуючи зазначене до правовідносин у цій справі підлягають застосуванню норми ГПК України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.

Так, за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою, право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди, тоді як форми захисту - це такий процесуальний порядок, який забезпечує реалізацію права на захист.

За змістом статті 12 ГПК України провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом про банкрутство.

За правилами юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника.

З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, ст. 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та виключної підсудності втілюють принцип концентрації справ з метою підвищення ефективності господарського процесу.

Визначені ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).

Таким чином, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19).

Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Як було зазначено вище, спір про стягнення з боржника (банкрута) штрафу та пені було передано на розгляд господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ «Вижницька біопаливна компанія»

Разом з тим, в межах цієї справи підлягають встановленню обставини щодо того, який процесуальний порядок вирішення спору щодо стягнення із боржника штрафу та пені: у позовному провадженні в межах справи про банкрутство за правилами ГПК України чи шляхом звернення кредитором із заявою до боржника про визнання грошових вимог в межах справи про банкрутство згідно положень КУзПБ.

Так, основною метою конкурсного процесу та процедури банкрутства є справедливе, пропорційне та згідно з черговістю задоволення вимог кредиторів, саме тому правове регулювання набуття особами з майновими (грошовими) вимогами до боржника статусу кредиторів у справі про банкрутство, порядок і строки реалізації ними права на судовий захист їх майнових інтересів у справі про банкрутство є визначальними для досягнення зазначеної мети.

В абзаці 2 ч. 14 ст. 39 КУзПБ законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.

За змістом ст. 1 КУзПБ конкурсними є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абз. 1 ч. 1 ст.45 КУзПБ).

Ухвала господарського суду про визнання вимог конкурсних кредиторів за результатами розгляду їх заяв з грошовими вимогами до боржника є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (абз. 4, 5 ч. 6 ст. 45 КУзПБ).

За загальним правилом, набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю в особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13).

Лише після вчинення всіх передбачених ст. 45 КУзПБ дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове визнання його вимог кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 ГПК України) (правовий висновок, викладений у пункті 56.16 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19).

Тлумачення статей 39, 45 - 48, 64 КУзПБ дає підстави для висновку, що особа з майновими (грошовими) вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може реалізувати своє право на задоволення таких вимог виключно через набуття статусу кредитора з підстав і в порядку, передбачених КУзПБ, з урахуванням особливостей і черговості задоволення таких вимог згідно з реєстром вимог кредиторів та обмежень виконання боржником зобов`язань перед кредиторами, встановлених спеціальним законом.

Натомість, позовній формі захисту інтересів кредитора у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника в межах справи про банкрутство властива процесуальна автономія та інше правове регулювання, адже за змістом статті 7 КУзПБ вони розглядаються господарським судом за правилами ГПК України та за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Склад учасників розгляду спору визначається ГПК України.

При цьому, рух справи про банкрутство, зокрема на стадії визнання судом вимог конкурсних кредиторів, не залежить від вирішення позовного провадження за майновими (грошовими) вимогами тих самих осіб у порядку ст. 7 КУзПБ.

Завдяки такій процесуальній автономії позовного провадження підвищується оперативність та ефективність провадження у справі про банкрутство, оскільки вона надає можливість запобігти уповільненню основних судових процедур банкрутства.

Водночас, у разі задоволення майнових (грошових) вимог до боржника у позовному провадженні, що розглядалося в межах справи про банкрутство, позивач не набуває за замовчуванням статусу конкурсного кредитора, позаяк, як зазначалося раніше, законодавець визначив єдиний процесуальний порядок набуття такого статусу та задоволення кредиторських вимог до боржника - безпосередньо у справі про банкрутство за заявою кредитора в порядку реалізації спеціальних норм статей 39, 45 КУзПБ.

Процесуальні дії та судові рішення під час розгляду справи позовного провадження в порядку ст. 7 КУзПБ не замінюють процесуальних дій і рішень щодо заявлення і визнання вимог кредиторів безпосередньо у справі про банкрутство.

Саме тому, позивач у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану (стадії) розгляду його позову в порядку ст. 7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному ст. 45 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1, 45 КУзПБ.

Оскільки майнові вимоги кредиторів у розумінні статті 1 КУзПБ не тотожні позовним майновим вимогам (предмет позову) до боржника, які підлягають розгляду в порядку ст. 7 КУзПБ, суд не може на власний розсуд трансформувати позовні вимоги у вимоги до кредиторів, що подаються відповідно до ст. 45 КУзПБ.

Ця позиція підтверджується порівняльним аналізом регулювання процесуальних норм щодо розгляду позовних матеріалів у межах справи про банкрутство в порядку ст. 7 КУзПБ та заяв кредиторів з вимогами до боржника в порядку ст. 45 КУзПБ, що виявляє суттєві розбіжності, окрім предмета судового розгляду, також у змісті звернення до суду, правилах розгляду, виді судового рішення та суб`єктному складі.

Разом з тим, враховуючи положення КУзПБ, неподання кредитором заяви про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може бути підставою для відмови у задоволенні його позову до боржника. Зазначеним спростовуються доводи відповідача у цій частині.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на відмінну від норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими встановлювався преклюзивний тридцятиденний строк для заявлення конкурсних вимог до боржника, перебіг якого починався від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а також передбачався обов`язок суду відмовити у задоволенні позову, що ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, які виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, в разі коли позивач у зазначений строк не подав заяви про визнання його грошових вимог у справі про банкрутство, таких наслідків нормами КУзПБ не передбачено, а реалізація прав кредитора на заявлення вимог, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, 30-денним преклюзивним строком не обмежена.

Відтак, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку ст. 7 КУзПБ. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19.

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів ст. 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

Всупереч зазначеному, суд першої інстанції наведеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з цих підстав.

Колегія судді зазначає, що рішення про задоволення вимог позивача, що набрало законної сили в порядку ГПК України, само по собі не є підставою для набуття статусу конкурсного кредитора та внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів, а отже, і задоволення таких вимог у процедурах банкрутства, адже не є результатом визначеного законодавцем процесуального порядку визнання і задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство - ухвалою суду за результатами розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника в порядку реалізації норм спеціального закону - статей 39, 45 КУзПБ.

Як було зазначено вище, 20.10.2022 рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 63/43/р/к на відповідача (боржника) накладено штраф у розмірі 20 000,00 грн, а 11.01.2023 ухвалою суду відкрито провадження у справі про його банкрутство. Таким чином, вимоги позивача про стягнення штрафу є конкурсними вимогами.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що накладений рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/43/р/к від 20.10.2022 штраф у розмірі 20 000,00 грн відповідачем не сплачено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно із ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за кожний день прострочення сплати вказаного вище штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Позивач надіслав відповідачу рішення АМКУ №63/43/р/к від 20.10.2022, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням №7900069737974, реєстром рекомендованих поштових відправлень №167 від 20.10.2022 та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів АТ «Укрпошта» №26995. Зазначене поштове відправлення було повернуте на адресу позивача без вручення.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 зазначено Закону у разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб`єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Оскільки позивачу не вдалося вручити рішення про накладення штрафу відповідачу, вказане рішення оприлюднено в офіційному друкованому органі газеті «Урядовий кур`єр» від 10.12.2022 №262 (7383).

Таким чином, рішення вважається врученим відповідачу 21.12.2022, а тому строк на сплату штрафу закінчився 22.02.2023.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник покликається на те, що передбачена Законом України «Про захист економічної конкуренції» пеня є відмінною від тієї, що визначена ГК України та КУзПБ, а тому спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який має переваги над положеннями Кодексу України з процедур банкрутства. Однак із зазначеним доводами суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству, з огляду на таке.

Загальне визначення штрафних санкцій містить ч. 1 ст. 230 ГК України, відповідно до якої штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГК України, штраф як адміністративно-господарська санкція - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, а перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Разом з тим, хоча штраф та пеня, які передбачені зазначеним Законом України «Про захист економічної конкуренції», за своєю суттю є окремим (самостійним) видом штрафних (економічних) санкцій, однак, водночас, є різновидом відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, оскільки включені законодавцем до однієї сфери правового регулювання.

Системний аналіз положень статей 3, 4 зазначеного Закону та положень статей 7, 8 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що Антимонопольний комітет України не наділений законодавцем повноваженнями щодо самостійного визначення кредиторських вимог та позачергового стягнення у процедурах банкрутства щодо боржника тощо.

У випадку порушення провадження у справі про банкрутство на Комітет поширюються положення Кодексу України з процедур банкрутства щодо виявлення кредиторів та черговості задоволення кредиторських вимог у відповідних процедурах банкрутства.

З огляду на зазначене, за наявності підстав для стягнення з боржника грошових сум на підставі рішення Антимонопольного комітету України, Комітет в цьому випадку виступає кредитором (конкурсним або поточним), без надання законодавцем переваг щодо інших кредиторів, а відповідні стягнення здійснюються на підставі рішення господарського суду (рішення, ухвали, постанови) у справі про банкрутство за результатами розгляду заяви про визнання кредиторських вимог та у порядку черговості, визначеної КУзПБ.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо необхідності переважного застосування Закону України "Про захист економічної конкуренції" як спеціального нормативно-правового акта та такого, що має перевагу по відношенню до КУзПБ з огляду на таке.

Преамбулою Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Водночас, преамбулою КУзПБ визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерій регулювання суспільних відносин та кола питань, які вони вирішують), регулюють різні суспільні відносини, а відтак не можуть характеризуватись як спеціальні та загальні по відношенню один до одного.

Так, після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, тому щодо боржника норми КУзПБ мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства. При цьому, провадження у справі про банкрутство та судові процедури, які застосовуються до боржника, не схожі на провадження у справах, пов`язаних з розглядом позовних заяв чи скарг на дії органів державної влади.

Відповідно до ч. 8, ст. 39, ч. 3 ст. 41 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначається, зокрема, про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Також, колегія суддів звертає увагу, що господарський суд, діючи в межах повноважень, визначених КУзПБ, жодним чином не підміняє функції державного органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, оскільки у цій справі не приймає рішення щодо накладення штрафу чи пені (відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства), а встановлює наявність/відсутність підстав і розглядає відповідно до положень ст. 59, 60, 64 КУзПБ можливість включення кредиторських вимог до реєстру кредиторів та визначає черговість їх погашення.

Крім того, лексико-семантичний аналіз ч. 1 ст. 59 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що законодавцем не передбачено виключень щодо припинення нарахування окремих видів економічної відповідальності, оскільки нарахування штрафу, пені та інших економічних санкцій припиняються за всіма видами заборгованості банкрута в силу прямої вимоги закону. Виключення щодо зазначених нарахувань прямо не передбачені не лише положеннями КУзПБ, але і Законом України "Про захист економічної конкуренції". Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 904/11261/15.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за період з 23.02.2023 по 30.04.2023, тобто в період дії мораторію, що прямо заборонено законом. Відтак позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №911/254/16, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки системний аналіз змісту зазначених постанов дає підстави для висновку про те, що зазначені судові рішення були прийняті за інших обставин, а також без правового аналізу положень Закону України "Про захист економічної конкуренції" у взаємодії із положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, адже у вказаній справі провадження здійснювалося відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відтак зазначені правові висновки не є релевантними до правовідносин у цій справі.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про покладення судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції на позивача та відповідача у рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 277, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 07.08.2024 у справі №926/868/24 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Вижницька біопаливна компанія» (59220, Чернівецька область, Вижницький район, с. Мілієве; код ЄДРПОУ 36753531) до Державного бюджету України 20 000, 00 грн штрафу.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

3.Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Вижницька біопаливна компанія» (59220, Чернівецька область, Вижницький район, с. Мілієве; код ЄДРПОУ 36753531) на користь Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (79000, м. Львів, вул. Коперника, 4; код ЄДРПОУ 20812013) 1 514, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2 271, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнення судового збору здійснити з дотриманням вимог п. 1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Повний текст постанови складено та підписано 13.12.2024.

Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК