Постанова

від 10.12.2024 по справі 916/4904/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4904/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Коломійчук І.О.

від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України: не з`явився

від Одеської обласної державної (військової) адміністрації: не з`явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ОНИСС": Василик А.В.,

від Акціонерне товариство "Українська залізниця": Рахнянська С.В.,

озглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 року, суддя в І інстанції Степанова Л.В., повний текст якого складено 16.09.2024, в м. Одесі

у справі №916/4904/23

за позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ОНИСС"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Українська залізниця"

про стягнення 713 042,69 грн

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ОНИСС» до Державного бюджету України 713 042,69 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією, Акціонерним товариством Укрзалізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірми «ОНИСС» договору на постачання продовольчих товарів №17/03 від 17.03.2022 щодо своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4904/23 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд зазначив, що прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС" пені в сумі 713042,69 грн до Державного бюджету України. Однак, п. 6.1 договору не передбачено сплату постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено сплату такої на рахунок платника, тобто АТ «Українська залізниця». Та обставина, що грошові кошти, які Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС" отримало в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ «Українська залізниця».

Суд дійшов висновку, що походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.

Враховуючи, що положення договору не передбачають сплату постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, суд відмовив в задоволенні позовних вимог.

07.10.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в якій останній просить рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4904/23 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивачем за позовом про стягнення пені за порушення окремих умов тристороннього договору для задоволення нагальних потреб функціонування держави, у тому числі за вимогами про повернення сплачених коштів, застосування штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України виплат є замовник за договором. АТ «Укрзалізниця» є лише фактичними платником грошових коштів, до того ж, не за власними, а за грошовими зобов`язаннями замовників за тристороннім договором. Як наслідок, АТ «Укрзалізниця» не може набувати жодних прав за договором, у тому числі й права вимоги будь-якого виконання на її користь.

Стверджує, що системний аналіз умов та положень договору, постанови Кабінету Міністрів України № 193 та Порядку № 528 дозволяє зробити висновок, що АТ «Укрзалізниця», як платник, не має жодних обов`язків, крім фактичної оплати грошового зобов`язання замовників, після їх оформлення та погодження належним чином тим же замовником та уповноваженим державним органом.

Тобто, на переконання скаржника, рішення про оплату приймається виключно замовниками та уповноваженими органами державної влади, АТ «Укрзалізниця», в свою чергу, відповідно до встановленої процедури виконує виключно функцію безпосереднього проведення (виконання) оплати.

Враховуючи наведені норми законодавства, а також те, що АТ «Укрзалізниця» не надавала власні кошти, а була лише фактичним платником грошових коштів, які виділялися державою для ОВА у вигляді субвенцій, тому пункт 6.1 договору передбачав сплату пені саме на рахунок платника, а не на його користь. Фактичним платником є Держава.

В письмових поясненнях Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України просить розгляд справи здійснити без участі представника Міністерства та зазначає, що невиконання зобов`язань за договорами щодо передання обумовленого товару, є порушенням правил здійснення господарської діяльності, за що договором та законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін та зазначає, що скориставшись засадою свободи договору, не вийшовши за межі законодавчого регулювання умов договору, сторони за допомогою такого універсального регулятора цивільних відносин як договір, пунктом 6.1 якого, узгодили розмір та порядок сплати пені за порушення постачальником строку поставки товару, а саме визначили що пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплачується на рахунок платника, тобто Акціонерного товариства «Українська залізниця». Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ОНИСС» не впливало на формулювання умов договору, не могло їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднувалось в цілому до умов договору. Водночас, скаржник не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.

Враховуючи, що положення договору не передбачають сплату постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено розгляд справи на 10.12.2024 о 12:30.

В судовому засіданні 10.12.2024 прийняли участь представники прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ОНИСС" та Акціонерного товариства "Українська залізниця". Представники Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Одеської обласної державної (військової) адміністрації в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Одеської обласної державної (військової) адміністрації за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану Одеською ОВА здійснено закупівлю продовольчих товарів у постачальника, включеного до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.03.2022 №148. На офіційному вебсайті АТ Укрзалізниця опубліковано проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління АТ Укрзалізниця від 12.03.2022. Відповідно до п. 11.2 проекту цього договору він може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому.

17.03.2022 між Одеською ОВА (позивач, Замовник), АТ Укрзалізниця (третя особа, Платник) та Товариством з обмеженою відповідальність Фірма ОНИСС (відповідач, Постачальник) укладено тристоронній договір №17/03 (далі договір) шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання (консерви м`ясні Свинина по-домашньому ж/б 0,525кг та 0,350кг, консерви м`ясні Яловичина тушкована ж/б 0,525кг) в редакції, затвердженій рішенням правління АТ Укрзалізниця від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620, який оприлюднено на веб-сайті АТ Укрзалізниця відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити Замовнику продовольчі товари, перелік, кількість, ціни, умови оплати та постачання яких зазначаються Замовником у заявках, замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а Платник - своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору (п.1.1. договору).

Згідно з п.п. 5.4-5.5 договору від товар повинен бути поставлений замовнику протягом двох календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати. Датою поставки товарів є дата приймання замовником його партії та підписання замовником відповідних документів.

Пунктом 6.1 договору сторонами погоджено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Відповідно до п. 10.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

За п. 11.2 договору доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх його умов (акцептом) є факт направлення ним на адресу постачальника заявки, а доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов договору (акцептом) - факт направлення ним на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної п.1.1 цього договору.

На виконання умов договору, Одеською ОВА надано 2 заявки на придбання товару, а саме: 17.03.2022 на консерви м`ясні Свинина по домашньому ж/б 0,350кг у кількості 150 шт на загальну суму 1 659 139,00грн з ПДВ; 05.04.2022 на консерви м`ясні Свинина по домашньому ж/б 0,525кг у кількості 35004шт на суму 2 502 786,00 грн та консерви м`ясні Яловичина тушкована у кількості 35004шт на суму 2 851 075,80 грн на загальну суму 6424634,16грн. з ПДВ.

За умовами заявки на придбання товару від 17.03.2022 Замовником визначено дату поставки товару 01.04.2022, за заявкою від 05.04.2022 - 08.04.2022. Умови оплати: 30% - попередня оплата, 70% - оплата по факту постачання.

Постачальником 17.03.2022 та 05.04.2022 направлено рахунки на оплату №1 та № 2 відповідно. Згідно рахунку на оплату №1 від 17.03.2022 авансовий 30% платіж становить 497 741,76 грн та остаточна оплата 70% - 1 161 397,44 грн. Згідно рахунку на оплату №2 від 05.04.2022 авансовий 30% платіж становить 1 927 390,25 грн та остаточна оплата 70% - 4 497 243,91 грн.

За інформацією АТ Укрзалізниця від 24.04.2023 за вих.№ Ц-7-91/912-23, отриманої на запит обласної прокуратури, Платником за тристороннім договором, здійснено передоплату на користь відповідача за вказаними заявками Одеської ОВА, а саме 22.03.2022 в сумі 497 741,76 грн та 08.04.2022 в сумі 1 927 390,25 грн відповідно.

Прокурор зазначив, що згідно Акту приймання-передачі товару №1 консерви м`ясні Свинина по домашньому ж/б 0,350кг у кількості 26640шт поставлено 07.05.2022, що також підтверджується видатковою накладною від 14.04.2022 №514 з відміткою та підписом представника Замовника Паталащука О.П. про отримання 07.05.2022.

У подальшому, згідно Акту приймання передачі товару №1 постачальником 24.05.2022 поставлено консерви м`ясні Яловичина тушкована ж/б 0,525кг у кількості 10080шт, що також підтверджується видатковою накладною від 24.05.2022 №564 з відміткою про отримання та підписом представника Замовника Зінченко М.А.

Згідно Акту приймання передачі товару №3 постачальником 02.08.2022 поставлено консерви м`ясні Яловичина тушкована ж/б 0,525кг у кількості 24924шт, з відміткою про отримання та підписом представника Замовника Зінченко М.А.

Згідно Акту приймання-передачі товару №4 постачальником вже 11.08.2022 поставлено консерви м`ясні Свинина по домашньому ж/б 0,525кг у кількості 35004шт, з відміткою про отримання та підписом представника Замовника Зінченко М.А.

По факту здійснення поставки товару згідно рахунку на оплату №1 від 17.03.2022 АТ Укрзалізниця 27.07.2022 здійснено остаточну оплату на рахунок постачальника ТОВ Фірма ОНИСС в сумі 1 161 397,44грн та 29.09.2022 згідно рахунку №2 від 05.04.2022 в сумі 4 497 243,91грн.

Як вказує прокурор, відповідач зобов`язався поставити консерви м`ясні Свинина по домашньому ж/б 0,350кг у кількості 26640шт, згідно рахунку на оплату №1 від 17.03.2022 на користь замовника до 01.04.2022 включно, проте така поставка відбулася лише 07.05.2022, за умови здійснення передоплати 22.03.2022, тобто з простроченням терміну в 36 днів, що є порушенням п. 1.1, 5.4 договору та, у свою чергу, свідчить про порушення майнових інтересів держави в бюджетній сфері. Поставка товару в строки інші, ніж визначені п. 5.4 договору (36 днів), сторонами не узгоджувалась.

Прокурор зазначає, що враховуючи, що попередня оплата за товар згідно рахунку на оплату №1 від 17.03.2022 проведена 22.03.2022, а поставка товару здійснена 07.05.2022, відповідачем не дотримано строки виконання своїх зобов`язань, установлені п.п. 5.4, 5.5 договору. Окрім того, відповідач зобов`язувався поставити консерви м`ясні Свинина по домашньому ж/б 0,525кг у кількості 35004шт та консерви м`ясні Яловичина тушкована у кількості 35004шт., згідно рахунку №2 від 05.04.2022 на користь замовника до 08.04.2022 включно, проте така поставка здійснена партіями 24.05.2022, 02.08.2022, 11.08.2022. Відтак, за умови замовленої дати поставки до 08.04.2022 та здійснення АТ Укрзалізниця того ж дня 30% авансування замовлення, відповідач здійснив часткову поставку товару 24.05.2022, тобто з простроченням терміну в 46 днів та 02.08.2022 та 11.08.2022, тобто з простроченням терміну в 70 та 9 днів, що є порушенням п.1.1, 5.4 договору та, у свою чергу, свідчить про порушення майнових інтересів держави в бюджетній сфері. Таким чином, у порушення п.6.1 договору Постачальником не сплачено на рахунок Платника пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України (ставка 10 %) від суми непоставленого товару за 161 день затримки на суму 713 042,69грн.

Як вказує прокурор, дотримання вимог чинного законодавства під час укладення та виконання відповідних тристоронніх договорів були також предметом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Одеської обласної державної (військової) адміністрації за період з 24.02.2022 по 30.06.2022, проведеної посадовими особами Південного офісу Держаудитслужби, за результатами якої складено Акт від 07.10.2022 №08-11/08. Опрацюванням зазначеного Акту, отриманого листом Південного офісу Держаудистлужби від 23.06.2023 за вих.№151508-14/2933-2023, за запитом обласної прокуратури, установлено, що вищевказані порушення також зафіксовано органом контролю.

Ревізією встановлено, що у порушення ст.629 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, п.6.1 договору від 17.03.2022 №17/03 відповідачем за умови прострочення поставки товару не сплачено на рахунок платника (АТ Укрзалізниця) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожен день затримки, що становить 430 123,82грн, що призвело до недоотримання державним бюджетним штрафних санкцій на відповідну суму.

Як зазначає прокурор, п. 6.1 договору передбачено, що у разі затримки поставки товару або постачання не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки. За таких обставин відповідно до п. 6.1 договору відповідачу нараховано пеню за період з 02.04.2022 по 07.05.2022 включно та з 09.04.2022 по 11.08.2022 включно у загальній сумі 713 042,69грн. Відповідно до розрахунку пені, у тому числі, здійсненого Одеською ОВА, сума пені, яка підлягає стягненню з Відповідача, становить 713 042,69 грн.

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора стягнути з відповідача до Державного бюджету України 713 042,69 грн пені з підстав неналежного виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором в частині своєчасної поставки товарів.

За доводами прокурора, зазначена сума має бути стягнута саме до Державного бюджету України, оскільки кошти на оплату товару були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що прокурором заявлено вимогу про стягнення пені саме до Державного бюджету України, водночас, за умовами п. 6.1. укладеного між сторонами договору пеня сплачується на рахунок платника, яким у даному випадку є Залізниця.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підтав для задоволення позову та зазначає наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст.. 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану (в редакції на час укладення договору) установлено, що в умовах воєнного стану АТ Українська залізниця уповноважується виступати платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих товарів і пакувальних товарів для їх фасування, санітарно-гігієнічних товарів, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання) (пункт 1).

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 193 Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (в редакції на час укладення договору) визначено, що з метою забезпечення належного функціонування АТ Українська залізниця в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні, виділити Міністерству 18006 млн. гривень для здійснення Залізницею заходів з безперебійного функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану в частині закупівель палива та мастильних матеріалів, електроенергії, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, проведення першочергових аварійно-відбудовних робіт на об`єктах залізничної інфраструктури та необхідного ремонту тягового і рухомого складу, виплати заробітної плати та на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих товарів і пакувальних товарів для їх фасування, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання (пункт 2).

З метою здійснення фінансування заходів, визначених пунктом 2 цієї постанови, за рахунок виділених із резервного фонду коштів Державна казначейська служба у разі потреби за зверненням Міністерства та наданих розрахунків і довідок Залізниці може здійснювати перерахування коштів з рахунка Міністерства, відкритого в Державній казначейській службі, на рахунки Залізниці, відкриті в державних банках (пункт 4).

Звертаючись із позовною заявою, керівник Одеської обласної прокуратури зазначив, що звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення державних інтересів, а стягнення пені з постачальника до Державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже і укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресору. Недотримання постачальником договірних зобов`язань перед державою в умовах воєнного стану суспільному інтересу вочевидь не відповідає, а тому має місце порушення інтересів держави у бюджетній сфері, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист. Органами, уповноваженими на захист державних інтересів у спірних правовідносинах, є Одеська обласна військова адміністрація та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, які не здійснюють належних заходів щодо захисту інтересів держави.

В силу вимог п.п.3-5 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 03.05.2022 №528, ст.634 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 222 Господарського кодексу України, а також п.6.5 договору, проведення претензійно-позовної діяльності, з метою належного виконання зобов`язань за тристороннім договором, належить до виключної компетенції замовника, тобто Одеської ОВА, якою, з урахуванням вищевикладеного, належних заходів реагування, з метою стягнення нарахованих штрафних санкцій з постачальника ТОВ Фірма ОНИСС не вжито, як наслідок, недоотримання коштів державного бюджету, а отже порушення фінансових інтересів держави, які мали бути захищені належною уповноваженою особою, якою такий захист у даному випадку не здійснено.

У зв`язку з цим, обласною прокуратурою на адресу Одеської ОВА 11.08.2023 скеровано черговий лист за вих.№15/2/1-409вих-23 щодо необхідності вжиття заходів реагування, зокрема, шляхом проведення претензійно-позовної роботи та подальшого звернення до суду з позовом про стягнення нарахованої суми пені, у разі несплати постачальником встановлених збитків за претензією.

У відповідь на вказаний лист Одеською ОВА 24.08.2023 за вих.№15/2/1- 409вих-23 інформовано про звернення з відповідним листом до АТ Укрзалізниця задля отримання реквізитів рахунку для сплати постачальниками штрафних санкцій, за результатом отримання яких заплановано проведення претензійно-позовної роботи.

В подальшому 11.09.2023 обласною прокуратурою спрямовано лист до Одеської ОВА за вих.№15/2/1-621вих-23, з метою встановлення результатів вжитих уповноваженим органом заходів реагування та належного захисту порушених фінансових інтересів держави

У відповідь 21.09.2023 за вих.№9720/4/01-46/995 0/2-23 Одеською ОВА направлено копію листа-претензії від 19.09.2023, адресованого ТОВ Фірма ОНИСС та АТ Укрзалізниця.

24.10.2023 за вих.№15/2/1-779вих-23 обласною прокуратурою спрямовано лист до Одеської ОВА щодо результатів розгляду листа-претензії, факту сплати нарахованої пені постачальником ТОВ Фірма ОНИСС, вжитих заходів реагування тощо, у відповідь на який Одеською ОВА повторно інформовано про спрямування листа-претензії, про який зазначалось вище, з висловленням позиції щодо пред`явлення відповідного позову до суду в інтересах Одеської ОВА обласною прокуратурою, з метою стягнення нарахованих штрафних санкцій з постачальника у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Міністерства та Одеської ОВА і дотримано передбачений ст. 23 Закону України Про прокуратуру порядок реалізації такого захисту.

Щодо суті спору.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, ст. 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).

Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст. 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

Зазначене стосується і зобов`язань, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов`язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансується за рахунок субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам.

Так, як вже зазначалось, за умовами п. 6.1. договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

При цьому, положення ч. 2 ст. 231 ГК України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки (пені, штрафу) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею ГК України.

Відповідно до ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Договір це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання сторонами укладено в добровільному порядку.

При цьому судом встановлено, що відповідачем укладало даний договір лише шляхом приєднання до його умов, а умови договору викладались на сайті Залізниці. Тобто відповідач не впливав на формулювання умов договору, не міг їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднався в цілому до умов договору.

Скаржник не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.

Таким чином, між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.

Отже, оскільки у п. 6.1 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Залізниці, є безпідставними.

Та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Залізниці.

Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.

У договірних відносинах обов`язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.

Проте, п. 6.1 договору не передбачено сплату Постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено її сплату на рахунок Платника, тобто Залізниці.

Судова колегія також не погоджується з доводами прокурора про те, що в укладеному договорі Залізниця є лише фактичним платником грошових коштів за грошовим зобов`язанням Замовника за тристороннім договором.

Як вбачається з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану», Залізниця уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами.

Тристоронній договір це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена ч. 4 ст. 626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов`язками наділяються усі троє учасники правочину.

З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що на Залізницю покладено як права, так і обов`язки в тому числі, і передбачено відповідальність платника за невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, пунктом 1.1 договору на Платника покладено обов`язок своєчасно забезпечити оплату товару, абз. 2 п. 11.4 договору передбачено право Платника вносити зміни до договору за погодженням із Замовником, абз. 10 п. 7.3 договору передбачено обов`язок Постачальника відшкодувати Платнику всі збитки, завдані у зв`язку із застосуванням до Постачальника санкцій, а відповідно до положень п. 6.6 договору Платник третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.

Також статутом Залізниці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, передбачено, що вона є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 15).

Відтак, Залізниця є самостійною стороною у договірних зобов`язаннях сторін з комплексом прав, обов`язків і відповідальності, та може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором.

Наведе також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов п. 6.1 договору, а саме на рахунок та на користь Залізниці.

Відповідно ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постановах Верховного Суду від 07.06.2024 по справі №420/25804/23, від 13.06.2024 по справі №120/14637/23; від 20.06.2024 по справі №420/23990/23; від 25.06.2024 по справі №420/25467/23 та від 31.07.2024 по справі №380/27728/23, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Колегія суддів враховує саме останню правову позицію Верховного Суду в постановах від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 у подібних правовідносинах, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що враховуючи те, що положення договору не передбачають сплату постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Тобто Верховний Суд у вказаних постановах дійшов висновку про неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 Цивільного кодексу України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину.

В подальшому така правова позиція була підтримана Постановою Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23.

Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності, а також те, що положення договору не передбачають сплату Постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, місцевий господарський суд дійшов цілком обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №917/1781/23 у подібних правовідносинах, судова колегія вважає помилковим, адже у цій справі прокурор, подаючи касаційну скаргу, посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій, зокрема, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, стосовно застосування права суду на зменшення розміру неустойки. Зміст доводів касаційної скарги прокурора в цій частині зводиться до тверджень щодо помилковості висновку суду першої та апеляційної інстанції стосовно зменшення пені.

Верховний Суд у цій постанові не вирішував спір з приводу застосування п.6.1. договору.

Так само є безпідставним посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, оскільки у цій справі скаржник посилався на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст.ст 615, 549, 693 ЦК України, ст. 232 ГК України, а також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права (ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 1, 3 ст. 615 ЦК України) у подібних правовідносинах з приводу того чи є припиненим в односторонньому порядку зобов`язання продавця з постачання товару (в розумінні ч. 1, 3 ст. 615 ЦК України) при залишенні чинним договору (не розірванні його в односторонньому порядку), за умови, що продавець отримав суму попередньої оплати за товар, але не передав товар покупцю у строк, якщо умовами договору між покупцем і продавцем встановлений не альтернативний обов`язок продавця ( в розумінні ч. 2 ст. 693 ЦК України) повернути покупцю суму отриманої попередньої оплати у випадку непередання товару покупцю у встановлений строк.

У Постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, на яку прокурор посилається в апеляційній скарзі, причиною подання касаційної скарги стала незгода Прокурора з присудженою до стягнення сумою пені (її зменшення) та відмовою у задоволенні нарахованих Прокурором сум "інфляційних втрат" та 3% річних.

Тобто у цих справах Верховний Суд також не вирішував спір з приводу застосування п.6.1. договору, відповідно до якого не передбачено сплату Постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено її сплату на рахунок Платника, тобто Залізниці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №917/1781/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23 та від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, на які посилався Прокурор, суд апеляційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі, що розглядається, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах та у справі, яка розглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, предметом касаційного перегляду в цих справах не було дослідження питання щодо застосування п.6.1. договору, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4904/23.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4904/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2024 у справі №916/4904/23 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська