Рішення

від 16.12.2024 по справі 522/2014/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/2014/24

Провадження № 2/522/3311/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси:

у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря Лахматової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії про звільнення майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про звільнення майна з-під арешту, в якій просить: скасувати арешт нерухомого майна, а саме: домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 9812605, номер запису: 40542, в книзі:272-96, що був накладений 14.08.2007 на підставі постанови слідчого б/н СВ Приморського РВ ОГУ ГУ МВС України в Одеській області Димчева Р. та зареєстрований 17.08.2007 Першою одеською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером обтяження 5504039.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна, а саме домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Реалізуючи своє право на належне йому нерухоме майно, позивачу стало відомо від реєстратора, що 17.08.2007 на підставі постанови слідчого СВ Приморського РВ ОГУ ГУ МВС України в Одеській області Димчева Р. було накладено арешт на належне йому нерухоме майно. 01.05.2023 на особистому прийомі у керівництва відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ним було подано усне звернення про скасування арешту, на яке йому було надано відповідь від 24.05.2023, в якій зокрема було запропоновано звернутись із даним питанням до компетентних органів для вирішення питання по суті. Оскільки відповідачем арешт з нерухомого майна знято не було позивач звернувся з даним позовом до суду. Також зазначив, що ймовірно було помилково накладено арешт на його майно, адже, як вбачається з доданих до позовної заяви доказів, арешт мав бути накладений на об`єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , проте помилково був накладений окремо на домоволодіння, що знаходяться за двома окремими адресами, а саме: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , що й призвело до подальшого неправильного арешту його майна.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с. 43 - 44).

06.03.2024 на адресу суду від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області - Міняйла О.М., надійшов сформований 06.03.2024 в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України та створені юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції України. Арешт на майно, яке належить позивачу, було накладено саме слідчим ГУМВС України в Одеській області. ГУНП в Одеській області є окремою юридичною особою публічного права, яка самостійно відповідає за свої зобов`язання, захищає власні права та інтереси, а також виконує обов`язки, згідно з законодавством України. ГУНП в Одеській області є неналежною стороною у справі, в нього відсутні правові підстави для зобов`язання до вчинення дій і скасуванні рішень іншої відокремленої юридичної особи. Також зазначив, що арешт на майно було накладено навіть до створення органів Національної поліції України, а тому ГУНП в Одеській області жодного відношення до накладення арешту, який просить скасувати позивач немає. Крім того, на даний час ГУ МВС України в Одеській області перебуває в процесі ліквідації, у зв`язку із чим від його імені діє Ліквідаційна комісія. Позивачу у даному випадку доречним було б звернутися з відповідною заявою до уповноваженого органу про скасування арешту майна. Вказаний захід є важливим та принциповим для належного досудового врегулювання спору, оскільки питання щодо зняття арешту з нерухомого майна могло бути вже вирішеним, ще до подання даної позовної заяви. Заходи досудового врегулювання спору у даному випадку є необхідними та мають бути здійснені шляхом звернення до Ліквідаційної комісії органів МВС. Також зазначив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (а.с. 51 - 53).

12.04.2024 на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначив, що відповідно до правових висновків Верховного Суду у постановах від 04.03.2014 у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14 ГУНП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС, а тому твердження відповідача про те, що він не є правонаступником ГУ МВС України в Одеській області не відповідає дійсності. Зазначив, що за результатами розгляду його заяви про зняття арешту, яку він направив до ГУ МВС України в Одеській області йому Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Одеській області було повідомлено що зняти арешт він може у судовому порядку та Ліквідаційна комісія не заперечує щодо зняття арешту з житлового будинку. Таким чином, позасудове врегулювання наявного спору не можливе, у зв`язку із відсутністю повноважень на скасування накладеного арешту, як посадовими особами Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, так у посадових осіб відповідача, а тому даний спір має бути врегульований судом (а.с. 100 - 105).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2024 рокузадоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення співвідповідача.

Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії (65014, м. Одеса, вул. Єврейська 12, ЄДРПОУ 08592268) (а.с.179 - 180).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2024 року закрито підготовче засідання по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 184).

У судовому засіданні 31.07.2024 представник позивача - адвокат Ременчук А.М. позов підтримав та просив його задовольнити. В подальшому у судове засідання представник позивача не з`явився, надіслав на адресу суду клопотання в якому просив долучити до матеріалів справи належним чином завірені копії: витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.02.2005, номер витягу: 6437383; свідоцтва про право власності на домоволодіння серії НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 03.02.2005. Також у клопотанні просив здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області, у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області - Міняйла О.М. до суду надійшла заява, в якій просить розглянути справу без участі представника Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Представник відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії - Дмитрієнко К.В. до суду надійшло клопотання, в якому зазначила, що ГУ МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії просить суд розглядати справу без участі його представника, щодо зняття арешту з житлового будинку не заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складання повного тексту рішення є 16 грудня 2024 року.

Вислухавши пояснення представника позивача - адвоката Ременчука А.М., дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на домоволодіння серії НОМЕР_1 , яке видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 03.02.2005 ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна, а саме домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності позивача було зареєстровано у встановленому законом порядку КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.02.2005, номер витягу: 6437383.

14.08.2007 слідчим СВ Приморського РВ ОГУ ГУ МВС України в Одеській області Димчевим Р.Ф. було винесено постанову про накладення арешту на майно, відповідно до якої накладено арешт по кримінальній справі №0420600676 на наступне нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1 ; будинок АДРЕСА_3 (а.с. 25).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 357330048 від 06.12.2023 ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна, а саме домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна:9812605, номер запису:40542, в книзі:272-96. 17.08.2007 на підставі постанови слідчого СВ Приморського РВ ОГУ ГУ МВС України в Одеській області Димчева Р.Ф. від 14.08.2007 було накладено арешт на належне позивачу нерухоме майно, а саме на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 5504039 (а.с. 19 - 21).

Згідно з постановою слідчого СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Дімчева Р.Ф. про закриття кримінального провадження від 17.12.2012 кримінальне провадження №120121705000001360, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.05.2012, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.27 - 28).

Відповідно до листа Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області від 24.05.2023 за № 20 о/п на адресу ОСОБА_2 зокрема повідомлено, що 14.08.2007 по кримінальній справі №0420600676, яку порушено 19.10.2006 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (редакції 1960 року) відповідно до постанови слідчого СВ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Дімчева Р.Ф., накладено арешт на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . 28.12.2012 кримінальна справа №0420600676 була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань та присвоєно №120121705000001360. 17.12.2014 кримінальне провадження №120121705000001360 від 28.12.2012 було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Також зазначено, що він має право звернутись до компетентних органів для вирішення питання по суті (а.с. 22).

12.03.2024 позивач звернувся до Голови комісії з припинення ГУ МВС України в Одеській області з заявою про зняття арешту з майна: житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 70).

Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Одеській області у відповідь на заяву від 12.03.2024 на адресу ОСОБА_1 було направлено лист № 103 від 21.03.2024, в якому зокрема зазначено про те, що враховуючи те, що під час досудового розслідування питання про зняття арешту з майна не було вирішено, а кримінальну справу було закрито, зняти арешт можливо в судовому порядку. Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області не заперечує щодо зняття арешту з житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 (а.с. 106 - 107).

Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно із статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після закриття кримінальної справи відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

При цьому, відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження.

В той же час, спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відтак, справа про скасування арешту майна, накладеного постановою слідчого відповідно до положень КПК 1960року, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №2-3392/11 (Постанова від 24.04.2019 року).

Згідно ч.1ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положеньст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідност.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно до ч.1, 5, 6ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч.1, 2, 3, 4, 8ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідност.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом не встановлено та матеріали справи не містять доказів щодо того, що позивач є учасником кримінального провадження, в рамках якого було накладено арешт на належне йому домоволодіння, крім того, судом не встановлено наявність підстав для продовження існування заходу забезпечення у виді арешту у рамках кримінального провадження, враховуючи наявність чинної постанови про закриття кримінального провадження, в межах якого накладено арешт на належне позивачу домоволодіння. У той час, як існування відповідного обтяження фактично позбавляє позивача права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про звільнення майна з-під арешту.

Керуючись ст.ст. 10-13, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії про звільнення майна з-під арешту, задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, а саме: домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 9812605, номер запису: 40542, в книзі:272-96, що був накладений 14.08.2007 на підставі постанови слідчого б/н СВ Приморського РВ ОГУ ГУ МВС України в Одеській області Димчева Р. та зареєстрований 17.08.2007 Першою одеською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером обтяження 5504039.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Юлія КОВТУН