Постанова

від 28.11.2024 по справі 910/13786/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2024 р. Справа№ 910/13786/16 (910/6940/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Пантелієнка В.О.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

арбітражний керуючий Кравченко Р.М. особисто

від ОСОБА_1 : Горда Ю.І. згідно ордера (в режимі відеоконференції)

розглянувши апеляційну скаргу арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року

у справі №910/13786/16(910/6940/24) (суддя Омельченко Л.В.)

за позовом арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича

до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний

банк"

треті особи: 1. ОСОБА_1

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Алді Естейт"

про визнання правочинів недійсними

у межах справи №910/13786/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року закрито провадження у справі №910/13786/16 (910/6940/24) за позовом ліквідатора ТОВ "Гросер" арбітражного керуючого Кравченка Р.М. до АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" про визнання правочинів недійсними.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, арбітражний керуючий Кравченко Р.М. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року у справі №910/13786/16 (910/6940/24) та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: ОСОБА_3, Пантелієнко В.О.

Ухвалою суду від 17.09.2024 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Кравченка Р.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року у справі №910/13786/16(910/6940/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13786/16(910/6940/24).

26.09.2024 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/13786/16(910/6940/24)/5476/24 від 25.09.2024 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 01.10.2024 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Кравченка Р.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року у справі №910/13786/16(910/6940/24) залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, надати докази сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

11.10.2024 через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали від 01.10.2024 надано докази сплати судового збору.

У зв`язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. у відрядженні витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 року для розгляду справи №910/13786/16(910/6940/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: ОСОБА_3, Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 23.10.2024 року вищевказаною колегію суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Кравченка Р.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року у справі №910/13786/16(910/6940/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 28.11.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих відзивах на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення та покласти на позивача судові витрати, а представник відповідача - поновити строк на подання відзиву, відмовити у задоволенні апеляційної скарги та покласти на позивача судові витрати.

23.10.2024 року через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 адвоката Горди Ю.І. надійшла заява про проведення судового засідання 28.11.2024 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 24.10.2024 року вищевказану заяву було задоволено.

06.11.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання 28.11.2024 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 15.11.2024 року у задоволені вищевказаної заяви було відмовлено.

08.11.2024 року від скаржника через систему "Електронний суд" надійшла заява про залучення ТОВ "Авточист Плюс", ОСОБА_2 та ГУ ДПС у місті Києві до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024 року для розгляду справи №910/13786/16(910/6940/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 27.11.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/13786/16(910/6940/24) за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Кравченка Р.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року.

В судове засідання 28.11.2024 року з`явились ліквідатор ТОВ "Гросер" арбітражний керуючий Кравченко Р.М. (у приміщення суду) та представник третьої особи-1 Павлюка А.Г. (в режимі відеоконференції).

Представники відповідача та третьої особи-2 ТОВ "Алді Естейт" в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні заяву скаржника про залучення ТОВ "Авточист Плюс", ОСОБА_2 та ГУ ДПС у місті Києві до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача з наведених у ньому мотивів та заслухавши позиції присутніх представників учасників провадження у справі з цього приводу, колегією суддів відмовлено у її задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю, про що 28.11.2024 було постановлено відповідну ухвалу.

Ліквідатор ТОВ "Гросер" арбітражний керуючий Кравченко Р.М. вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року у справі №910/13786/16 (910/6940/24) та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник третьої особи-1 ОСОБА_1 в режимі відеоконференції проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

28.11.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року у даній справі - частковому скасуванню з направленням справи до господарського суду міста Києва для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/13786/16 про банкрутство ТОВ "Гросер", провадження у якій відкрито ухвалою суду від 16.08.2016 року за заявою ТОВ "Продзернопром".

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 року у наведеній справі, серед іншого, ТОВ "Гросер" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кравченко Р.М.

03.06.2024 ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Кравченко Р.М. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Український будівельно-інвестиційний банк", треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ТОВ "Алді Естейт" про визнання правочинів недійсними, в якому просив:

- визнати недійсним правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 25.12.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В, за реєстровим №13045, укладений між ТОВ "Гросер" та АТ "Український будівельно-інвестиційний банк";

- визнати недійсним правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 31.07.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В, за реєстровим №4047, укладений між ТОВ "Гросер" та АТ "Український будівельно-інвестиційний банк";

- визнати недійсною окрему частину правочину (господарської угоди), а саме: лист ТОВ "Гросер" від 22.05.2015 року вих. № 22-05/15.

Позов обґрунтований фраудаторним характером оспорюваних правочинів, оскільки вони вчинені умисно для створення приводів та підстав для виведення з власності боржника ліквідних активів та зосередження їх в володінні третіх осіб з огляду на те, що ці правочини не мають комерційного прибутку для боржника ні від банку (Відповідача), ні від юридичних осіб, зобов`язання яких забезпечували оскаржувані договори, тобто є безоплатними правочинами (безвідплатними договорами за своєю суттю), адже на їх виконання одна сторона може отримати у власність майно/актив, не надаючи нічого рівноцінного/еквівалентного іншій стороні (відсутній цивільний оборот товарів/робіт/послуг).

Ліквідатор також зазначив, що наслідками укладення оспорюваних правочинів іпотеки стала втрата основних ліквідних активів Боржника.

Окрім наведеного, за твердженням позивача, усі оспорювані правочини підписані директором ТОВ "Гросер" Бібою М.М. з перевищенням повноважень без надання відповідної згоди Вищим органом управління банкрута - Загальних зборів учасників ТОВ "Гросер".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13786/16 (910/6940/24) у межах справи про банкрутство ТОВ "Гросер" за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши матеріали позовної заяви ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року закрито провадження у справі №910/13786/16 (910/6940/24) за позовом ліквідатора ТОВ "Гросер" арбітражного керуючого Кравченка Р.М. до АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" про визнання правочинів недійсними на підставі п.3 ч.1 ст.231 та п.2 ч.1 ст.175 ГПК України, оскільки щодо даного спору є судове рішення, яке набрало законної сили у справі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав.

Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Кравченко Р.М. з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Як стверджує апелянт, місцевим господарським судом не досліджено належним чином та у повному обсязі підстави подання позовної заяви у справі №910/13786/16(910/6940/24), внаслідок чого провадження у ній було закрито помилково.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали, колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції та вбачає підстави для часткового скасування оскаржуваної ухвали з огляду на наступне.

Об`єктом розгляду у цій справі є ухвала місцевого господарського суду, якою закрито провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України.

Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 ГПК України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Положеннями п.п.2 - 5 частини першої статті 175 цього ж Кодексу визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; є рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, прийняте в межах його компетенції в Україні щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого документа на примусове виконання такого рішення; є рішення суду іноземної держави або міжнародного комерційного арбітражу, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з ч.2 ст.175 ГПК України суд не має права відмовити у відкритті провадження у справі у випадках, визначених пунктами 4, 5 частини першої цієї статті, якщо відповідне рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу було скасовано і розгляд справи в тому самому третейському суді, міжнародному комерційному арбітражі виявився неможливим.

З системного аналізу положень зазначених норм вбачається, що закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 175 ГПК України можливе за умови, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Отже, для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав (такий висновок узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.03.2021 у справі №9901/306/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної, зокрема в постановах від 20.08.2019 у справі №916/3255/17 та від 07.11.2019 у справі №912/30/18, від 31.05.2022 у справі №914/1859/21).

При цьому, суд зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору на загальних підставах.

Передбачені нормами статей 15, 16 ЦК України способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу мають бути спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Враховуючи вказане положення слід вважати, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, підстави позову - це фактичні та юридичні обставини спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, тобто факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України, тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Отже, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та не є зміною підстав позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Таким чином, інший словесний виклад правових обґрунтувань вимог, заявлених на розгляд суду, не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому,

З огляду на зазначене, колегія суддів звертає увагу на відсутність можливості повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, яке набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили позивач не може знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих самих підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 13.10.2022 ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Кравченко Р.М. вже звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Український будівельно-інвестиційний банк", треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ТОВ "Алді Естейт", в якому просив суд:

- визнати недійсним правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 25.12.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В, за реєстровим №13045, укладений між ТОВ "Гросер" та АТ "Український будівельно-інвестиційний банк";

- визнати недійсним правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 31.07.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В, за реєстровим №4047, укладений між ТОВ "Гросер" та АТ "Український будівельно-інвестиційний банк";

- визнати недійсною окрему частину правочину (господарської угоди), а саме: лист ТОВ "Гросер" від 22.05.2015 року вих. № 22-05/15.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі у справі №910/13786/16(910/10994/22) позов ліквідатора задоволено та визнано вказані вище правочини недійсними.

Разом з тим, постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 року, залишеною без змін постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2023 року, рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів відмовлено.

Отже, колегією суддів встановлено та сторонами в даному випадку не заперечується, що у наведеній справі №910/13786/16(910/10994/22) судом було вирішено спір між тими ж сторонами та про той же предмет, що і у справі №910/13786/16(910/6940/24), яка наразі переглядається в апеляційному порядку.

Таким чином, для правильного вирішення спору, що виник, в частині наявності чи відсутності підстав для закриття провадження у справі згідно п.3 ч.1 ст.231 ГПК України суду слід також дослідити підстави позовних вимог ліквідатора та встановити їх тотожність або відсутність тотожності.

Так, колегією суддів встановлено, що позов ліквідатора банкрута у справі №910/13786/16(910/10994/22) був обґрунтований фраудаторним характером оспорюваних правочинів. Позивач стверджував, що вони вчинені умисно для створення приводів та підстав для виведення з власності боржника ліквідних активів та зосередження їх в володінні третіх осіб з огляду на те, що ці правочини не мають комерційного прибутку для боржника ні від банку (відповідача), ні від юридичних осіб, зобов`язання яких забезпечували оскаржувані договори, тобто є безоплатними правочинами (безвідплатними договорами за своєю суттю), адже на їх виконання одна сторона може отримати у власність майно/актив, не надаючи нічого рівноцінного/ еквівалентного іншій стороні (відсутній цивільний оборот товарів/робіт/послуг). Ліквідатор банкрута також зазначав, що наслідками укладення оспорюваних правочинів іпотеки стала втрата основних ліквідних активів боржника.

Такі самі обґрунтування позовних вимог (фраудаторний характер спірних правочинів) також містяться і у позові ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Кравченка Р.М., поданому ним у справі №910/13786/16(910/6940/24).

Відповідно ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями статті 18 ГПК України, яка кореспондується зі статтею 326 цього кодексу встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Враховуючи вказані вище положення, судова колегія зазначає, що подання позивачем нового позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (фраудаторний характер оспорюваних правочинів), з яких прийнято рішення у справі №910/13786/16(910/10994/22), яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитися повторного розгляду справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками місцевого суду щодо закриття провадження у даній справі в частині вимог арбітражного керуючого Кравченка Р.М. про визнання правочинів недійсними з підстав їх фраудаторності.

Водночас, судова колегія вважає помилковим закриття провадження у справі №910/13786/16(910/6940/24) в цілому, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують зазначені обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

При цьому, зазначення позивачем інших норм права (правових підстав) та подання інших доказів, ніж ті, які вже були предметом дослідження під час судового розгляду у іншій справі (а не доповнення тих, які вже були предметом дослідження у первісній справі), за наявності однакового предмету спору, може свідчити про відсутність підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.

Як встановлено колегією суддів, під час розгляду справи №910/13786/16 (910/10994/22), за результатами якого прийнято рішення, яке набрало законної сили, позивачем було заявлено, а судами, в свою чергу, досліджено, надано оцінку та відхилено твердження позивача про те, що:

- боржник став неплатоспроможним внаслідок зобов`язань, взятих за оспорюваними договорами;

- виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим внаслідок укладення оспорюваних правочинів;

- оспорювані угоди направлені на уникнення звернення стягнення на майно Боржника, який цим вдався до використання належного йому суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредитору; а умови оспорюваних Договорів створювали і створили для боржника невідворотні наслідки у вигляді вибуття усіх основних активів та мали і мають для нього фінансові/майнові наслідки та очевидно вказують на зменшення активів боржника внаслідок вчинення оспорюваних правочинів.

Інших підстав для визнання спірних правочинів недійсними позивачем не зазначалось, під час судового розгляду підстави позову не доповнювались і не змінювались, оскільки доказів протилежного та процесуального рішення суду з цього приводу у справі №910/13786/16(910/10994/22) не міститься.

Разом з тим, у справі, що наразі переглядається в апеляційному порядку, окрім обставин фраудаторного характеру оспорюваних правочинів, позивачем у позові в якості підстави для визнання їх недійсними також вказано, що усі оспорювані правочини підписані директором ТОВ "Гросер" Бібою М.М. з перевищенням повноважень без надання відповідної згоди Вищим органом управління банкрута - Загальними зборами його учасників, а також відсутністю належних та допустимих доказів наступного схвалення таких договорів.

Позовні вимоги з наведеної підстави заявлено з посиланням на положення ст.ст. 11, 92, 143 202, 203, 215, 241 ЦК України, ст.ст. 41, 59, 62 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а також ст. 12.3 Статуту ТОВ "Гросер", затвердженого Загальними зборами учасників (протокол №1) від 11.12.2012 року.

До позовної заяви додано відповідну редакцію Статуту ТОВ "Гросер".

За висновками суду, підписання директором ТОВ "Гросер" оспорюваних правочинів з перевищенням повноважень без згоди вищого органу товариства не були підставою позовних вимог у справі №910/13786/16(910/10994/22), а статут боржника судами не досліджувався та правова оцінка його положенням в частині перевищення керівником боржника своїх повноважень не надавалась. Протилежних обставин зі змісту судових рішень у такій справі не встановлено.

Відтак, в даному випадку у суду немає правових підстав стверджувати про те, що стосовно даного спору є судове рішення, яке набрало законної сили у справі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд наведених вище фактичних обставин справи, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив порушення норм процесуального права, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового рішення про закриття провадження у справі в цілому.

Посилання третьої особи у відзиві на апеляційну скаргу на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 року по справі №924/1473/15 та від 15.10.2020 року по справі №922/2575/19 колегією суддів до уваги не беруться з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у п. 5.5 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16, згідно якої під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. (Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц та в подальшому знайшов своє відображення у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №17-14-01/1494).

Так, у наведених третьою особою справах Верховним Судом надавалась оцінка правильності застосування ч. 3 ст. 46 ГПК України щодо права позивача у вже порушеній справі позовного провадження до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, а також зверталась увага на тому, що саме вважається чи не вважається зміною підстав позову у розумінні наведеної норми ГПК України.

Разом з тим, у справі №910/13786/16(910/6940/24), що наразі є предметом апеляційного перегляду, позивачем заявлено новий позов, в якому зазначені самостійні матеріально-правові вимоги та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені позивачем підставою позову у справі №910/13786/16 (910/10994/22) та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Отже, за висновками колегії суддів апеляційного господарського суду, предмет спору та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, які формують зміст правовідносин, а також матеріально-правове регулювання у наведених третьою особою справах та у справі, що наразі є предметом розгляду, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин, а тому висновки суду у таких справах не є релевантними у даній справі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, під час перегляду справи в апеляційному порядку доводи скаржника частково знайшли своє підтвердження, а відтак апеляційна скарга арбітражного керуючого Кравченка Р.М. підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/13786/16(910/6940/24) щодо закриття провадження у справі в частині вимог арбітражного керуючого Кравченка Р.М. про визнання правочинів недійсними з підстав їх підписання директором ТОВ "Гросер" з перевищенням повноважень без згоди вищого органу товариства - скасуванню з направленням справи в скасованій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду, а в іншій частині вимог позивача - залишенню без змін.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом не розглядався спір по суті заявлених позовних вимог, а предметом апеляційного розгляду було процедурне питання, за результатами якого справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а також на професійну правничу допомогу апеляційним судом в даному випадку не здійснюється.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 280-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року у справі №910/13786/16(910/6940/24) задовольнити частково.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року про закриття провадження у справі №910/13786/16(910/6940/24) в частині вимог арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича про визнання правочинів недійсними з підстав їх підписання директором ТОВ "Гросер" з перевищенням повноважень без згоди вищого органу товариства - скасувати.

3.Справу №910/13786/16(910/6940/24) в скасованій частині направити до господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 року про закриття провадження у справі №910/13786/16(910/6940/24) в частині вимог арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича про визнання правочинів недійсними з підстав їх фраудаторності - залишити без змін.

5.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 16.12.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді В.О. Пантелієнко

Б.В. Отрюх