Постанова

від 13.12.2024 по справі 922/2412/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року м. Харків Справа №922/2412/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Світанок» (вх.№2117Х від 05.09.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 у справі №922/2412/24 (м. Харків, суддя Байбак О.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім», м. Зміїв, Харківська область,

до Державного підприємства «Світанок», м. Балаклія, Харківська область,

про стягнення 232072,04 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства «Світанок» (далі - відповідач) 232072,04 грн, з яких:

118227,44 грн - заборгованості;

11300,92 грн - курсової різниці;

17825,10 грн - пені;

59829,48 грн - 30% штрафу;

18727,23 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами;

3834,49 грн - інфляційних;

2327,38 грн - 3% річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов Договору постачання №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Світанок» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім»: 118227,44 грн - заборгованості; 11300,92 грн - курсової різниці; 17825,10 грн - пені; 59829,48 грн - 30% штрафу; 18727,23 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами; 3834,49 грн - інфляційних; 19799,43 грн - витрат на професійну правничу допомогу; 3446,17 - грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Державне підприємство «Світанок» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить задовольнити апеляційну скаргу Державного підприємства «Світанок» на рішення Господарського суду Харківської від 21.08.2024 по справі №922/2412/24 в повному обсязі; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 по справі №922/2412/24; ухвалити нове рішення по справі №922/2412/24, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» до Державного підприємства «Світанок» про стягнення 232072,04 грн в повному обсязі; судові витрати покласти на Позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги Державне підприємство «Світанок» вказує про наступне:

- відповідач не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та її розгляд у зв`язку з обставинами, пов`язаними зі зміною директора та відсутністю доступу до електронного кабінету підприємства в системі «Електронний Суд»;

- оскільки між позивачем та відповідачем укладено 7 однотипних договорів постачання протягом тижня, відповідно до статуту підприємства, директор повинен був отримати згоду від Фонду державного майна України на укладання подібних договорів/контрактів. З огляду на відсутність такої згоди, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень;

- договір постачання №Х38/25/2023/9 датований 28.04.2023, тобто під час дії воєнного стану, а тому відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, стягнення з відповідача нарахованих курсової різниці, пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних втрат є незаконним;

- заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із виконаною роботою, часом, витраченим адвокатом на її виконання та обсягом наданих послуг. Крім того, адвокатом заявлено про правничу допомогу по всім 7 позовам до відповідача, які пред`явлені за однотипними договорами.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 відмовлено Державному підприємству «Світанок» в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Світанок» (вх.№2117Х від 05.09.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 у справі №922/2412/24 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у належному порядку та розмірі.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№12021 від 17.09.2024) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 10.09.2024, зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 у зв`язку з відпусткою судді Сгари Е.В. для розгляду справи №922/2412/24 визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Від Державного підприємства «Світанок» надійшло клопотання (вх.№12131 від 19.09.2024), в якому останнє просить зупинити виконання (дію) судового рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 по справі №922/2412/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 продовжено Державному підприємству «Світанок» строк на усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 у справі №922/2412/24 з огляду на відсутність зарахування платежу про сплату судового збору до Державного бюджету України.

В строк, встановлений судом, апелянтом надано докази сплати судового збору у належному порядку та розмірі (вх.№12459 від 26.09.2024).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Світанок» (вх.№2117Х від 05.09.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 у справі №922/2412/24. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2412/24.

03.10.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2412/24 (вх.№12696).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12945 від 09.10.2024), в якому останній просить апеляційну скаргу ДП «СВІТАНОК» на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 у справі №922/2412/24 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін; розподілити судові витрати та покласти їх на апелянта.

Також до відзиву додано клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» вказує наступне.

Відповідачу направлена позовна заява у відповідності із вимогами чинного законодавства. Апелянт зазначає про невідповідність правочину вимогам закону, проте взагалі не зазначає яким саме вимогам закону та в чому саме полягає його невідповідність. Договір постачання не визнаний в установленому порядку недійсним, фіктивним, нікчемним, тощо. Поставлений Товар є неоплаченим Апелянтом. Апелянт не заявлено претензій щодо поставленого Товару, його кількості або якості, у зв`язку із чим Позивач вважає себе таким, що належним чином та в повному обсязі виконав прийняті на себе зобов`язання за Договором постачання. Відповідачем не повернутий Позивачу поставлений за Договором постачання Товар та не оплачена його вартість. Апелянт, всупереч наявній судовій практиці, нічим не обґрунтовує неспівмірність наданої професійної правничої допомоги із складністю роботи адвоката, не заявляє та не долучає клопотання про зменшення суми наданих послуг адвоката.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження сторони повідомлялись шляхом надсилання копії ухвали від 30.09.2024 до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний Суд».

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до ч.1 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2023 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір постачання №Х38/25/2023/9 (далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, або інше (далі - «товар»), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість (п. 1.1 договору).

Згідно з п. п. 4.1-4.2 договору вартість (ціна) і термін оплати товару визначається у додатках до цього договору - специфікаціях. Загальна вартість товару з ПДВ визнається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору.

Відповідно п. 4.5 договору у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.

Згідно з п. п. 5.1-5.2 договору, оплата товару здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу постачальника. Покупець зобов`язаний неухильно дотримуватись строків оплати, що передбачені у специфікаціях.

Відповідно до п. 8.3 договору, за порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

За змістом п. 8.4 договору у разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді: штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації, по якій допущено прострочення.

Згідно з п. 8.5 договору у разі порушення строку оплати за поставлений товар, що узгоджений сторонами у відповідних специфікаціях, покупець, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за вимогою постачальника сплачує постачальнику 24% (двадцять чотири відсотки) річних. Зазначені річні нараховуються на суму простроченого зобов`язання з оплати товару з моменту виникнення такого прострочення до дати повного розрахунку за поставлений товар.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору між сторонами складено та підписано специфікацію №1-НАС(К) від 28.04.2023, за умовами якої до поставки сторони узгодили наступний товар - насіння соняшника ЛГ 5492 ХО КЛ круїзер в кількості 8 міш на загальну суму 41204,16 грн та насіння соняшника ЛГ 5492 ХО КЛ круїзер у кількості 28 міш на загальну суму 158227,44 грн.

Пунктами 1-2 специфікації передбачено, що загальна сума вартості товару по цій специфікації становить: 199431,60 грн (сто дев`яносто дев`ять тисяч чотириста тридцять одна гривня 60 копійок, в т.ч. ПДВ: двадцять чотири тисячі чотириста дев`яносто одна гривня 60 копійок.)

Відповідно до статті 524 ЦК України сторонами визначено, що зобов`язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 36,93 грн за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 5400,26 доларів США.

Пунктом 4 специфікації також передбачено, що вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку:

сума 39886,32 до (включно) 05.05.2023;

сума 159545,28 до (включно) 01.11.2023.

Згідно з видатковою накладною №ТДАГ3932 від 28.04.2023 позивач поставив, а відповідач отримав обумовлений у договорі товар на загальну суму 199431,60 грн разом з ПДВ.

Як свідчать матеріали справи, відповідач частково оплатив на користь позивача отриманий товар.

Зокрема 30.05.2023 відповідачем частково сплачено на користь Позивача 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.05.2023.

Також платіжною інструкцією №01/06/2023769 від 01.06.2023 відповідач перерахував на користь позивача суму 40000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 41204,16 грн, що підтверджується поверненням постачальнику №1 від 28.06.2023.

Таким чином, отримавши товар, позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам договору, не провів кінцевого розрахунку, і його борг перед позивачем складає 118 227,44 грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України нарахував до стягнення з відповідача 11 300,92 грн курсової різниці, 17 825,10 грн пені, 58 829,48 грн 30% штрафу, 18 727,23 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3 834,49 грн інфляційних та 2 327,38 грн 3% річних.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Суд першої інстанції встановив, що позивач виконав свої зобов`язання за договором постачання №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023, поставивши обумовлений цим договором товар на загальну суму 199431,60 грн, проте відповідач свої зобов`язання щодо оплати цього товару в повному обсязі не виконав, його борг перед позивачем складає 118227,44 грн. Оскільки відповідач в процесі розгляду даної справи не спростував зазначені обставини та не надав суду доказів оплати цього боргу, суд дійшов висновку про задоволення позову в даній частині вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором постачання №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 в сумі 118227,44 грн. З урахуванням п.2 специфікації та відповідно до ст.524 ЦК України місцевий господарський суд зазначив про право позивача здійснювати нарахування відповідачу курсової різниці та дійшов висновку про задоволення заявленого позову в даній частині вимог та стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці у розмірі 11300,92 грн. Також судом встановлено правомірність нарахування відповідачу 17825,10 грн пені за загальний період прострочення з 02.11.2023 по 02.05.2024 (з урахування встановленого специфікацією №1-НАС(К) порядку розрахунків) та 59829,48 грн штрафу та задоволено позов в цій частині. Суд першої інстанції вказав, що сторони, користуючись правом передбаченим статтею 625 ЦК України, у п 8.5 договору, збільшили розмір процентів річних від простроченої суми (24%), які покупець має сплатити у разі прострочення оплати поставленого товару. Перевіривши складений позивачем розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами (в розмірі 24% річних), та інфляційних втрат суд констатував його часткову арифметичну невірність та дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 18727,23 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами (24% річних), та 3834,49 грн інфляційних за період прострочення оплати з 04.05.2023 по 28.06.2024 (інфляційні без врахування індексу інфляції за червень). Разом з цим, суд зазначив, що нарахування позивачем 24% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, виключає право на додаткове нарахування 3% річних на підставі цієї ж статті ЦК України, з огляду на що відмовив в частині стягнення 2327,38 грн 3% річних. З огляду на те, що розмір гонорару, а водночас і розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям, визначеним ст. 126 ГПК України, і при цьому відповідачем не надано жодного доказу неспіврозмірності таких витрат та з цих підстав не заявлялося клопотання про їх зменшення, суд за наслідками розгляду справи дійшов висновку про необхідність розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу виходячи з заявленої суми в розмірі 20000 грн. Місцевий господарський суд зазначив, що оскільки позов в межах даної справи підлягає задоволенню частково, за наслідками розгляду з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 19799,42 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статтею 509 ЦК України, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору постачання №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, або інше (далі - «товар»), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання за договором, а саме поставив погоджений у специфікації товар, що підтверджуєтеся наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної №ТДАГ3932 від 28.04.2023 на суму 199 431,60 грн.

28.06.2023 згідно з Поверненням постачальнику №1 відповідачем здійснено часткове повернення товару позивачу, на суму 41 204,16 грн.

Відповідно до встановленого п.4 Специфікації порядку, вартість товару оплачується покупцем в наступному порядку: 39 886,32 грн до 05.05.2023 (включно); 159 545,28 грн до 01.11.2023 (включно).

Разом з цим, покупцем сплачено поставлений товар на суму 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №01/06/2023769 від 01.06.2023. З огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем за договором постачання №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 становить 118 227,44 грн.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту виконання зобов`язання з оплати поставленого товару закон покладає на покупця.

Відповідач не надав суду належні докази щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар за Договором №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на нормативно-правові положення, що регламентуються недійсність правочину. Колегія суддів зазначає, що апелянт не наводить, а судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для визнання Договору №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 нікчемним (абсолютна недійсність в силу закону).

При цьому, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У постанові від 28.07.2021 у справі №759/24061/19 Верховний Суд дійшов висновку, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Матеріали справи не містять доказів недійсності Договору №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, закріпленої у статті 204 ЦК України, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Колегія суддів зазначає, що питання оспорюваності правочину з підстав на які посилається скаржник, зокрема, фіктивність та фраудаторність правочину, перевищення представником повноважень під час підписання Договору, не були предметом розгляду у суді першої інстанції, з огляду на що заявлення нових вимог на стадії апеляційного перегляду не узгоджується із приписами процесуального законодавства.

При цьому, апелянт обґрунтовуючи підстави оспорюваності правочину, які не були предметом розгляду місцевого господарського суду, посилається на його необізнаність із розглядом справи у суді першої інстанції. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі судом першої інстанції - 12.07.2024) передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до частин 5,6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі судом першої інстанції - 12.07.2024) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - Державне підприємство «Світанок» на момент відкриття провадження мало зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний Суд». Ухвала Господарського суду Харківської області від 12.07.2024 про відкриття провадження у справі надіслана одержувачу - Державному підприємству «Світанок» в його електронний кабінет в системі «Електронний Суд» 12.07.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою про доставку електронного листа.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки Державне підприємство «Світанок» мало зареєстрований електронний кабінет у системі «Електронний Суд» станом на момент відкриття провадження у справі, наявні докази доставки процесуальних документів до електронного кабінету скаржника, відсутність окремої заяви про направлення судових рішень у паперовій формі, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції виконано обов`язок з повідомлення сторін про розгляд справи.

Крім того, представником Державного підприємства «Світанок» подано до Господарського суду Харківської області клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№19539 від 02.08.2024) та заяву про приєднання до електронного суду (вх.№19892 від 07.08.2024) до ухвалення оскаржуваного рішення у справі (21.08.2024).

Вказані обставини свідчать про обізнаність відповідача із розглядом справи у суді першої інстанції.

Також доданою до позовної заяви Квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету Державного підприємства «Світанок» №1355992 від 10.07.2024 спростовуються твердження апелянта про не направлення ТОВ «Торговий дім «Агрохім» позовної заяви відповідачу.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

За змістом абз.1 ч.7 ст.42 Господарського процесуального кодексу України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Тобто, з урахуванням вищезазначених положень, учасник справи повинен надсилати копії документів у паперовій формі цінним листом з описом вкладення лише тим учасникам справи, які не мають електронного кабінету та відповідно до ч.6 ст.6 ГПК не зобов`язані його реєструвати.

Оскільки на момент подання позовної заяви ТОВ «Торговий дім «Агрохім» з використанням системи «Електронний Суд», відповідач - ДП «Світанок» мав зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний Суд», направлення позивачем позовної заяви до електронного кабінету учасника справи є належним виконанням процесуальних обов`язків.

Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на відсутність доступу до електронного кабінету юридичної особи в системі «Електронний Суд» у зв`язку зі зміною керівника є внутрішніми організаційними питаннями підприємства, та не можуть покладати на позивача додаткового тягаря з направлення паперових копій процесуальних документів цінним листом з описом вкладення на адресу особи, яка має зареєстрований електронний кабінет.

Посилання апелянта на відсутність у Акті звірки взаємних розрахунків підпису зі сторони директора ДП «Світанок» ОСОБА_1 , який станом на 02.07.2024 був звільнений з посади, та направлення Листа вих.№765 від 28.06.2024 звільненому директору ОСОБА_1 на адресу підприємства ДП «Світанок» без підтвердження відправлення, а також відсутність Договору №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 та підтверджень про отримання товару у переліку майнових цінностей, визнаються колегією суддів необґрунтованими з огляду на наступне.

Акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, що відображає господарську операцію, а лише складається на підставі таких документів.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі №905/3063/17, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 03.12.2020 у справі №904/1161/20.

Судом встановлено, що наявний у матеріалах справи Акт звірки взаємних розрахунків за Договором №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 не підписаний зі сторони ДП «Світанок». Разом з цим, як вже зазначено судом вище, факт поставки товару підтверджується первинним бухгалтерським документом, а саме видатковою накладною №ТДАГ3932 від 28.04.2023, яка підписана сторонами та скріплена печатками. З умов Договору та специфікації не вбачається, що виникнення обов`язку з оплати поставленого товару пов`язано із підписанням Акту звірки взаємних розрахунків.

Таким чином, відсутність підпису відповідача на Акті звірки взаємних розрахунків, за наявності первинних бухгалтерських документів, що підтверджують здійснення поставки товару, не свідчать про відсутність чи ненастання обов`язку з оплати поставленого товару.

Лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» вих.№765 від 28.06.2024 адресовано саме юридичній особі - ДП «Світанок» в особі Директора, та направлено за юридичною адресою підприємства, а тому посилання скаржника на зміну керівника станом на момент складання листа, не спростовують направлення вказаного листа ДП «Світанок» як юридичній особі. При цьому, твердження скаржника про відсутність доказів відправлення відповідачу зазначеного Листа спростовуються наявними у матеріалах справи описом вкладення до цінного листа та накладною Укрпошти №2100400002403 від 02.07.2024.

Колегія суддів також визнає безпідставними посилання ДП «Світанок» на відсутність у переліку майнових цінностей при зміні директора підприємства Договору №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 та підтверджень отримання товару, оскільки такі належні та допустимі докази наявні у матеріалах справи, частина поставленого товару сплачена, а зазначені скаржником обставини стосуються питань внутрішньої організації документообігу на підприємстві.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 118227,44 грн є законним та обґрунтованим.

Стосовно позовних вимог про стягнення курсової різниці, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, а в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17).

За змістом п. 2 специфікації відповідно до ст. 524 ЦК України сторонами визначено, що зобов`язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 36,93 грн за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 5400,26 доларів США.

Зазначене свідчить про право позивача здійснювати нарахування відповідачу курсової різниці в порядку, визначеному сторонами в договорі.

Здійснюючи розрахунок курсової різниці позивач зазначає, що станом на 10.07.2024 (дата подання позову у даній справі) офіційний курс гривні по відношенню до долара США становив 40,7662.

З урахуванням викладеного, за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення курсової різниці у розмірі 11 300,92 грн.

При цьому, частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд вказує, що згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Пунктом 8.3 Договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 8.4 Договору у разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді: штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації, по якій допущено прострочення.

З огляду на доведений факт неналежного виконання умов договору в частині своєчасної оплати відповідачем переданого товару, та правильність розрахунку неустойки відповідно до умов Договору, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 17825,10 грн пені за загальний період з 02.11.2023 по 02.05.2024 та 59829,48 грн штрафу.

Крім цього, згідно зі статтею 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вказує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахування диспозитивних положень статті 625 ЦК України щодо права сторін визначити у договорі розмір процентів річних, сторони пунктом 8.5 Договору збільшили розмір процентів річних від простроченої суми, які покупець має сплатити у разі прострочення оплати поставленого товару до 24% річних.

Зокрема, з п. 8.5 Договору визначено, що у разі порушення строку оплати за поставлений товар, що узгоджений сторонами у відповідних специфікаціях, покупець, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за вимогою постачальника сплачує постачальнику 24% (двадцять чотири відсотки) річних. Зазначені річні нараховуються на суму простроченого зобов`язання з оплати товару з моменту виникнення такого прострочення до дати повного розрахунку за поставлений товар.

На підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 18 727,23 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит), які за своєю правовою природою є 24% річних, та 3834,49 грн інфляційних за загальний період прострочення оплати з 04.05.20023 по 28.06.2024 (з урахування встановленого специфікацією № 1-НАС(К) порядку розрахунків).

Дослідивши заявлений на підставі ст.625 ЦК України розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 24% річних у розмірі 18727,23 грн та інфляційних втрат у розмірі 3834,49 грн за період з 04.05.2023 по 28.06.2024 (інфляційні без врахування індексу інфляції за червень).

При цьому, колегія суддів зазначає, що місцевим судом правомірно враховано наявне у позивача право на нарахування 24% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, що в свою чергу виключає право на додаткове нарахування 3% річних на підставі цієї ж статті ЦК України, що зумовило відмову в задоволенні позову в частині стягнення 2327,38 грн - 3% річних.

Водночас, апелянт в обґрунтування відсутності підстав для стягнення курсової різниці, пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних втрат посилається на введення воєнного стану, знаходження підприємства відповідача в зоні активних бойових дій та фінансові труднощі. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання апелянта на несвоєчасне виконання його контрагентами зобов`язань за іншими договорами та відсутність у зв`язку з цим грошових коштів у товариства в жодному випадку не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання господарського зобов`язання.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Таким чином, укладаючи договір та погоджуючись з його умовами щодо правових наслідків за порушення обумовлених цим договором зобов`язань, сторона не може беззаперечно розраховувати, що в подальшому такі умови не будуть застосовані до неї судом під час розгляду спору про відповідальність сторони за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Відповідач, який здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи договір та додатки до нього, усвідомлював визначений у Договорі та специфікації порядок розрахунків за товар, з огляду на що повинен був розумно оцінити такі умови договору та можливість виконання зобов`язання у погоджений сторонами строк. При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що укладання Договору відбулося в період воєнного стану, з огляду на що сторони повинні були усвідомлювати можливі наслідки та ризики пов`язані з безпековою та фінансовою ситуацію.

Апелянт також не зазначає про наявність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, не надає належних та допустимих доказів на підтвердження обставин непереборної сили, які, за конкретно визначених умов, можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань. Разом з цим, колегія суддів завертає увагу, що нарахування відсотків річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Колегія суддів зазначає про необґрунтованість посилання апелянта на положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, як на підставу для звільнення від сплати заявлених до стягнення позивачем сум у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором, з огляду на наступне.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Разом з цим, спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо сплати заборгованості за поставлений товар - насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та не стосується кредитних правовідносин. З огляду на що положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на які посилається скаржник, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо доводів скаржника про неспівмірність та необґрунтованість стягнутих з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст.126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями ч.1 ст.1 зазначеного Закону унормовано, що договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2024 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Риндіним Дмитром Іллічем, як адвокатом, укладено договір про надання правової допомоги (послуг адвоката), за умовами якого позивач доручив, а адвокат взяв на себе зобов`язання представляти інтереси позивача не обмежуючись в Господарському суді Харківської області з приводу стягнення з контрагентів клієнта - ДП «Світанок» заборгованості, зокрема, за договором постачання №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023, а також у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, в тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України з усіма правами, наданими правами заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, потерпілому, обвинуваченому, стягувану КПК, ЦПК, ГПК, КАС України. В тому числі захищати інтереси клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, в тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п.5.1 договору за послуги, що надаються адвокатом, пов`язані зі стягненням з контрагента - ДП «Світанок» заборгованості за договорами постачання за 2023 рік, у відповідності з умовами договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 150 000,00 грн.

За умовами п.5.2 договору оплата гонорару, передбаченого п. 5.1 та п.5.2 цього договору, підлягає перерахуванню клієнтом на банківський рахунок адвоката не пізніше 5 календарних днів з моменту винесення рішення Господарським судом Харківської області.

У позовній заяві позивачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема, складається з суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Між позивачем та адвокатом складено акт приймання-передачі наданих послуг №7 від 10.07.2024, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги:

1) первинна та повторна усна консультація з дослідженням наявних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» документів, а також визначення та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» правової позиції щодо можливості судового вирішення спірного питання. Перевірка та аналіз наявних письмових доказів, а також можливості їх використання. Перевірка контрагента (2год - 4 000,00грн.);

2) аналіз чинного законодавства України, положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин та судової практики, вирішення аналогічних спорів, висновків Верховного Суду, що виникли між позивачем та ДП «Світанок» та підлягають застосуванню при підготовці позовної заяви та розгляді справи (2год - 4 000,00грн.);

3) підготовка позовної заяви про стягнення з ДП «Світанок» за договором постачання № Х38/25/2023/9 від 28.04.2023 року, сум боргу, штрафу, пені, інфляційних та 3% річних, плати за користування товарним кредитом, доручення до неї письмових доказів. Формування та надіслання ДП «Світанок» позовної заяви з додатками. Подача позовної заяви з долученим до неї додатками до Господарського суду Харківської області; участь у розгляді позовної заяви в суді (2год - 4 000,00грн.).

Всього 12 годин вартістю 20 000,00 грн.

Вказаний акт підписано сторонами без зауважень.

Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом визначених у Акті послуг на суму 20 000,00 грн.

Враховуючи викладене, а також обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, ці витрати пов`язані з розглядом даної справи.

Колегія суддів зазначає, що у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Частиною 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, відповідачем не надано до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвокатка.

Доводи скаржника про те, що позивач пред`явив до відповідача 7 позовних заяв по однотипним договорам постачання, що в силу ст. 173 Господарського процесуального кодексу України можливо було об`єднати в один позов, є необґрунтованими, оскільки об`єднання позовних вимог є правом позивача та не впливають на право сторони заявити про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі незгода із сумою судових витрат не свідчить про їх неспівмірність та необґрунтованість.

Суд зазначає, що відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони, що пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційних розміру задоволених позовних вимог у сумі 19799,42 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить розподілити судові витрати та покласти їх на апелянта. До відзиву додано клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу від 08.10.2024 з додатками, а саме копія Додаткової угоди №1 від 06.10.2024 до Договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 01.06.2024, детальний опис виконаних та наданих адвокатом послуг при наданні правової допомоги ТОВ «Торговий дім «Агрохім», під час підготовки, подання відзиву до Східного апеляційного господарського суду, а також розгляду судом апеляційної скарги ДП «СВІТАНОК» на рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/2412/24, копія Додаткової угоди №1 від 06.10.2024 до Договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 01.06.2024, копія Акту приймання-передачі наданих послуг від 08.10.2024.

Розглянувши клопотання позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесену у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України докази розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що розмір судових витрат, які ТОВ «Торговий Дім «Агрохім» очікує понести у ході розгляду справи у апеляційному провадженні складає 10 000,00 грн.

Як вже зазначено вище, разом із відзивом відповідачем подано клопотання про долучення доказів витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами наявного в матеріалах справи Договору про надання правової допомоги б/н від 01.06.2024 (далі - Договір), який укладений між ТОВ «Торговий Дім «Агрохім» (далі - Клієнт) та адвокатом Риндіним Д.І. (далі - Адвокат) клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта в суді з приводу стягнення з ДП «Світанок» заборгованості, зокрема, за Договором поставки №Х38/25/2023/9 від 28.04.2023, а також у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, в тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України з усіма правами, наданими правами заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, потерпілому, обвинуваченому, стягувану КПК, ЦПК, ГПК, КАС України. В тому числі захищати інтереси клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 06.10.2024 до Договору про надання правової допомоги від 01.06.2024 сторони погодили додати до Договору про надання правової допомоги від 01.06.2024 п.5.1.1, п. 5.2.1. та викласти їх у наступній редакції:

« 5.1.1. За послуги, що надаються Адвокатом, пов`язані із переглядом Східним апеляційним господарським судом, справа №922/2412/24, рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024, у відповідності із умовами даного Договору, Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 10 000,00 грн.»

« 5.2.1. Оплата гонорару, передбаченого п.5.1.1. цього Договору підлягає перерахуванню Клієнтом на банківський рахунок Адвоката не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту винесення постанови (рішення) тощо Східним апеляційним господарським судом у справі №922/2412/24».

Сторони погодили, що додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання та є невід`ємною частиною Договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 01.06.2024.

Згідно з п.1 Акту приймання-передачі наданих послуг №8 від 08.10.2024 до Договору Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги:

1. Аналіз чинного законодавства та судової практики щодо подібних ситуацій. Підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу ДП «Світанок» на рішення Господарського суду Харківської області по справі №922/2412/24, 4 години, сума 10 000,00 грн.

Пунктом 2 Акту визначено, що загальна вартість послуг адвоката за цим Актом складає 10 000,00 грн.

Відповідно до п.3 Акту Клієнт не має жодних претензій до якості наданих Адвокатом послуг.

Акт приймання-передачі наданих послуг №8 від 08.10.2024 підписано сторонами без зауважень.

Згідно з частинами 3-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6,7,9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. За таких обставин, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 Господарського процесуального кодексу України.

Проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду апеляційним судом даної справи, оцінивши співмірність заявлених до стягнення витрат з обсягом виконаної представником позивача роботи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що із матеріалів справи вбачається здійснення адвокатом Риндіним Д.І. представництва інтересів позивача в суді першої інстанції, що свідчить про обізнаність останнього з обставинами спірних правовідносин та матеріалами справи. Вказане впливає на обсяг наданих адвокатом послуг з правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. Відповідно підготовка відзиву на апеляційну скаргу об`єктивно не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, аналізу значної кількості норм чинного законодавства та судової практики.

При цьому, колегію суддів враховується стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу позивача, понесену останнім у суді першої інстанції, у розмірі 19799,42 грн, обґрунтованість чого підтвердження судом апеляційної інстанції у даній постанові вище.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що наведена вартість за аналіз чинного законодавства та судової практики щодо подібних ситуацій, і підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 10 000,00 грн, не може вважатися обґрунтованою, не узгоджується із принципами співмірності та розумності, а тому не може бути у повному обсязі покладена на відповідача. Натомість колегія суддів зазначає, що враховуючи вищезазначені фактичні обставини, співмірним та розумним розміром витрат за вказані види правової допомоги є 5 000,00 грн.

Державне підприємство «Світанок» не надало заперечень чи клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладені висновки суду щодо наданого обсягу правничої допомоги позивачу, фактичні обставини справи, а також те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності, співмірності та розумності судових витрат колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача - адвоката Риндіна Д.І. про стягнення з ДП «Світанок» витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду в розмірі 5000,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 07.02.2025 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29.10.2024 №4024-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Світанок» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2024 у справі №922/2412/24 залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Світанок» (64200, Харківська обл., м. Балаклія, вул. Заміська, буд. 7; код ЄДРПОУ 08183514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохім» (63401, Харківська обл., м. Зміїв, вул. Харківська, буд. 86-А; код ЄДРПОУ 40136385) судові витрати на професійну правничу допомогу, які понесені позивачем у суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян