Постанова

від 11.12.2024 по справі 922/2752/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2752/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Хряк О.О. службове посвідчення №072721 від 01.03.2023

від позивача-1: не з`явився

від позивача-2: не з`явиввся

від відповідача-1: Виноградов В.О., адвокат, оредр серія АХ № 1205000 від 22.08.2024

від відповідача-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №2584 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/2752/24 (повний текст складено 10.10.2024, у м. Харкові) суддя Трофімов І.В.

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків в інтересах держави, в особі 1) Харківської міської ради, м. Харків 2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м. Харків до 1) Комунального спеціалізованого підприємства "Харківміськліфт", м. Харків 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВІН.ІН", с. Горяне Великобурлуцький район, Харківська область про визнання недійсним договору та стягнення коштів ВСТАНОВИВ:

Керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального спеціалізованого підприємства "Харківміськліфт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВІН.ІН", в якій просив суд:

- визнати недійсним договір про закупівлю №486 від 01.12.2017, укладений між Комунальним спеціалізованим підприємством "Харківміськліфт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВІН.ІН";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВІН.ІН" на користь Комунального спеціалізованого підприємства "Харківміськліфт" одержані за договором про закупівлю №486 від 01.12.2017 кошти в розмірі 4 105 500 грн, а з Комунального спеціалізованого підприємства "Харківміськліфт" одержані ним за рішенням суду кошти в розмірі 4 105 500 грн стягнути в дохід держави;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВІН.ІН" судовий збір.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем-2 законодавства про публічні закупівлі під час проведення процедури торгів, законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що спотворили результати закупівлі. Укладений за результатами закупівлі договір, на думку прокурора, суперечить інтересам держави і суспільства. Нормативно-правовою підставою позову визначені, зокрема, норми статей 203, 215, 216, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статей 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статей 33, 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.08.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/2752/24 позов керівника Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби залишено без розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Витрати зі сплати судового збору залишено за прокурором.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- прокурором дотримано приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наведено підстави для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради, оскільки міська рада має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. Водночас, суд не визнав обґрунтованим визначення прокурором в якості позивача Північно-Східний офіс Держаудитслужби, оскільки останній не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах, відтак у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом. Тому у спірних правовідносинах Північно-Східний офіс Держаудитслужби не може набути статусу позивача. А отже, в даному випадку наявні підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України;

- сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України). Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства;

- матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти. Прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за договором про закупівлю був поставлений за завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів;

- судом враховано, що умови оспорюваного договору були виконані його сторонами у повному обсязі у 2018 році, що не заперечується жодною із сторін спору;

- доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю, як підстави для висновку про посягання особою на суспільні, економічні основи держави і суспільства за наслідками його укладення, матеріали справи не містять. Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність прокурором підстав, з якими пов`язано визнання оспорюваного правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільству в розумінні ст. 228 ЦК України та визнання його недійсним.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/2752/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури (код Документ сформований в системі Електронний суд 29.10.2024 ЄДРПОУ: 02910108, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800; призначення платежу: Повернення судового збору) за рахунок відповідачів.

Справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури.

Про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор посилається на наступні обставини:

- судове рішення прийнято з порушенням, неправильним застосуванням норм матеріального (ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. ст. 15, 16, 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України) та процессуального права (ст. ст. 13, 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), а також неповним з`ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову прокурора. Висновки суду про недоведеність позовних вимог прокурора є необґрунтованими;

- наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін цього правочину. Отже, правові наслідки вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, є заходом цивільно-правової відповідальності, що полягає у

припиненні права власності на майно, яке переходить у власність держави. На думку прокурора, для прийняття рішення зі спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків;

- Господарський суд Харківської області в оскаржуваному рішенні послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, однак такі посилання здійсненні вибірково та не відповідають дійсним обставинам розгляду справи, до того ж вказана постанова не є остаточним рішенням у справі;

- порушення ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного тендеру, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси в державі і суспільстві;

- висновки суду першої інстанції про недоведеність того, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, не відповідають фактичним обставинам справи. На думку прокурора, очевидним є порушення інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, вільним змаганням суб`єктів господарювання, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів. ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» уникнуло установлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, протиправно усунуло конкуренцію під час проведення закупівлі, у незаконний спосіб одержав право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах, суди мали б визнати, що така поведінка суб`єкта господарювання не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечила інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі;

- Північно-східним офісом Держаудитслужби як компетентним органом влади не здійснювався захист інтересів держави у спірних правовідносинах, відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби. На думку прокурора, суд необґрунтовано залишив без розгляду позов в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 у справі №922/2752/24 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 витребувані матеріали справи №922/2752/24 у суду першої інстанції та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи.

07.11.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2752/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду Харківської області від 12.11.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/2752/24. Встановлено учасникам справи строк до 27.11.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та заперечень (у разі наявності) з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на "11" грудня 2024 р. о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №111. Явку учасників справи визнано необов`язковою.

27.11.2024 (у встановлений судом строк) до Східного апеляційного господарського суду від представника Комунального спеціалізованого підприємства «Харківміськліфт» адвоката Виноградова В.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній просить суд апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області 07.10.2024 у справі №922/2752/24 залишити без змін.

Свою правову позицію відповідач - 1 обгрунтовує наступним:

- прокурором як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, взагалі не наведено жодних доводів, у чому саме полягає завідомо суперечна мета укладення договору саме інтересам держави і суспільства;

- за умовами спірної закупівлі мала місце поставка підіймально-транспортувального обладнання за рахунок коштів саме місцевого бюджету, що в даному випадку свідчить про відсутність порушення або загрози порушення інтересів держави, та, як наслідок, підстав для здійснення такого представництва;

- укладання та виконання договорів для здійснення власних господарських потреб комунальних підприємств за кошти місцевого бюджету не може впливати на інтереси держави або суспільства та, тим паче, якимось чином зачіпати такі інтереси. Прокурором не підтверджено недодержання вимог щодо відповідності вказаного правочину інтересам держави і суспільства, а наведені обставини щодо притягнення відповідача-2 до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не можуть свідчити про невідповідність оспорюваних правочинів інтересам держави та не впливають на їх дійсність;

- судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначено, що фактично у якості єдиного доказу того, що оспорюваний договір про закупівлю є таким, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони ТОВ "ВІН-ВІН.ІН", прокурор посилається на Рішення АМКУ. Вказаним рішенням визнано, що ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" та ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, та притягнуто у зв`язку з цим до відповідальності. Проте, лише сам факт вчинення ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" та ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України);

- судом враховано, що у відкритих торгах №UA-2017-10-25-001273-b брали участь лише два суб`єкта господарювання: ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" та ТОВ "ВІН-ВІН.ІН". Тендерна пропозиція ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" становила 4 140 000 грн, а ТОВ "ВІН- ВІН.ІН" 4 105 500 грн. Разом з цим, матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника (відповідача-1) за менші кошти;

- судом враховано, що умови оспорюваного договору були виконані його сторонами у повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю 01.12.2017 та не заперечується жодною із сторін спору;

- у матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-2 товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю;

- прокурором заявлена, зокрема, вимога про стягнення з відповідача-2 на користь відповідача - 1 грошових коштів, що унеможливлює перебування СКП «Харківміськліфт» в статусі відповідача;

- прокурором не обґрунтовано підстав для представництва інтересів держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби. Проте, судом вірно встановлено, що Північно-Східний офіс Держаудитслужби не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах, відтак у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом.

Відзив на апеляційну скаргу розглянутий судом апеляційної інстанції та долучений до матеріалів справи.

Прокурор, який був присутній в судовому засіданні 11.12.2024, просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, що викладені в ній.

Відповідач-1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Позивачі та відповідач-2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористались.

Розгляд справи здійснюється судом апеляційної інстанції у відповідності та з дотриманням прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом та у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого статтею 273 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши прокурора та представника відповідача-1, розглянувши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.10.2017 Комунальне спеціалізоване підприємство "Харківміськліфт" в електронній системі закупівель опубліковало оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі "Системи керування пасажирськими ліфтами" (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2017-10-25-001273-b), доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2017-10-25-001273-b.

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 4'140'000 гривень.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" та ТОВ "ВІН-ВІН.ІН", що підтверджується формою протоколу розгляду тендерних пропозицій.

Тендерна пропозиція ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" становила 4'140'000 грн, а ТОВ "ВІН- ВІН.ІН" 4'105'500 грн.

Упродовж аукціону розмір пропозицій не змінювався.

Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ТОВ "ВІН-ВІН.ІН", електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.

Рішенням тендерного комітету КСП "Харківміськліфт", оформленим протоколом його засідання від 14.11.2017 №ВТ №54/2-17 вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ТОВ "ВІН-ВІН.ІН", яка відповідала кваліфікаційним критеріям і технічним вимогам та мала ціну 4'105'500 грн.

У зв`язку з викладеним електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір.

01.12.2017 між КСП "Харківміськліфт" (далі відповідач-1, замовник) та ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" (далі відповідач-2, постачальник) укладено договір про закупівлю №486, згідно з умовами якого відповідач-2 зобов`язався у строк до 31.12.2017 поставити відповідачу-1 Товар - ДК 021:2015 42410000-3 Підіймально-транспортувальне обладнання (системи керування пасажирськими ліфтами), зазначений в специфікації до цього договору (додаток №1), а відповідач -1 - прийняти ці роботи та оплатити.

Згідно з п. 3.1 договору №486 ціна договору становить 4'105'500 грн, у тому числі ПДВ 684'250 грн.

Відповідно до п.п. 4.1-4.5 договору №486 оплата за договором закупівлі здійснюється після отримання замовником товару, а також інших документів, передбачених тендерною документацією та чинним законодавством України, на підставі видаткової накладної та рахунку на фактично поставлений товар (або окрему партію товару). Розрахунки за поставлений товар здійснюються в безготівковому порядку. Замовник залишає за собою право відстрочки платежу за договором на строк з моменту поставки товару до 31.12.2017 (включно). Попередня оплата за договором не передбачається. Кількість товару замовляється виходячи із фактичних потреб замовника в межах запланованої ціни договору.

02.11.2018 відповідачем-1 на офіційному веб-порталі публічних закупівель опубліковано звіт про виконання договору про закупівлю від 01.12.2017 №486, в якому зазначено, що сума оплати за договором становила 4'105'500 грн.

Водночас, рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2020 №70/56 - р/к у справі №1/01-124-18 визнано, що ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" та ТОВ "ТРІАЛ 2019" (згідно з витягом з ЄДРПОУ від 27.06.2019 №1006835339, станом на 22.05.2019 відбулася державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, а саме зміна повного та скороченого найменування з ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІАЛ-2019"), погодивши свої конкурсні пропозиції під час участі у відкритих торгах, проведених КСП "Харківміськліфт" (ідентифікатор закупівлі в системі UA-2017-10- 25-001273-b) щодо закупівлі товару (код ДК 021:2015: 42410000-3 Підіймально-транспортувальне обладнання) з метою забезпечення перемоги ТОВ "ВІН-ВІН.ІН", вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі в тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" та ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" усунули змагальність між собою, а отже спотворили підсумки проведених торгів Комунальним спеціалізованим підприємством "Харківміськліфт", порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.

У судовому порядку учасники вказане рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України не оскаржували, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень.

Таким чином, рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2020 №70/56 - р/к у справі №1/01-124-18 оскаржене не було та залишається чинним.

Прокурор зазначає, що порушення ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного Комунальним спеціалізованим підприємством "Харківміськліфт", не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві, а тому в діях ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладене, на думку прокурора, договір про закупівлю обладнання від 01.12.2017 №486 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 ЦК України. Ураховуючи наявність умислу лише у ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" як сторони оспорюваного договору про закупівлю від 01.12.2017 №486, одержані Товариством грошові кошти у розмірі 4'105'500 грн за цим правочином повинні бути повернуті КСП "Харківміськліфт", як іншій стороні договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає, виходячи з наступного.

Причиною виникнення спору за даною справою стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору про про закупівлю №486 від 01.12.2017 за позовними вимогами, які заявлені прокурором в інтересах держави в особі Харківської міської ради (позивач -1) та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (позивач-2).

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в межах спірних правовідносин, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У розумінні положень ст.ст.73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та підставами для звернення, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В матеріалах справи містяться повідомлення Київської окружної прокуратури м. Харківа в порядку ч. 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» №50.1015-3636 вих-24 від 24.07.2024, та №50.105-3637вих-24 від 24.07.2024, за змістом яких прокуратурою повідомлено Харківську міську раду та Північно-східний офіс Держаудитслужби про те, що прокурор використовує своє право подання позовної заяви на захист інтересів держави в особі Харківської міької ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби про визнання недійсним договору про закупівлю віл 01.12.2017, укладеного між КСП «Харківміськліфт» та ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» та стягнення коштів в дохід держави в розмірі 4 105 500 грн (т.1, а.с.16-17).

Згідно правового висновку, що викладений в постанові ВП ВС від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 (провадження №12-35гс23) «Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно».

За даною справою прокурором дотримано приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наведено підстави для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради, оскільки міська рада має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.08.2020 у справі №913/153/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20 тощо.

Водночас, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про необґрунтоване визначення прокурором в якості позивача Північно-Східний офіс Держаудитслужби.

Як зазначає прокурор, Держаудитслужба та її територіальні органи наділені повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

Київська окружна прокуратура м. Харкова відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від листом від 16.11.2023 №50-103-5613вих27 повідомила Північно-Східний офіс Держаудитслужбу про існування порушення інтересів держави з вищевказаних питань (т.1, а.с.31-35).

З відповіді Північно-Східного офісу Держаудитслужби від 05.12.2023 №202031-17/4961-2023 вбачається, що Офісом не проводилися заходи державного фінансового контролю, якими була б охоплена вищевказана закупівля, отже відсутні підстави для вжиття відповідних заходів цивільно-правового характеру.

Зі змісту відповіді також вбачається, що «Згідно зі статтею 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі, перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Поряд з цим, Закон України «Про публічні закупівлі» доповнено статтею 7-1 «Порядок здійснення моніторингу публічних закупівель» Законом № 2265-УШ від 21.12.2017 (набрання чинності відбулося 27.01.2018), тобто після оголошення закупівлі, зазначеної у Вашому зверненні» (т.1, а.с.37).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 вищевказаного Закону України моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Відповідно до пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 визначено, що Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Таким чином, саме Північно-східний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20,11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. При цьому Держаудитслужба може бути позивачем у справі. Водночас питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з`ясовуватися у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15 та від 03.10.2018 у справі №804/8443/16 викладено правовий висновок, згідно з яким звернення до суду в інтересах держави в особі органів Держаудитслужби можливе лише у випадку незабезпечення підконтрольними їй установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю, а за відсутності таких обставин, органи Держаудитслужби не набувають статусу позивача.

Втім за даною справою, Північно-Східний офіс Держаудитслужби не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах, відтак у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом. Тому у спірних правовідносинах Північно-Східний офіс Держаудитслужби не набув статусу позивача.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено про те, що якщо суд встановить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано (п. 2 ч.1 ст.226 ГПК України).

Зважаючи на відсутність в даному випадку підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позов Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби підлягає залишенню без розгляду.

Стосовно доводів скаржника по суті спору щодо визнання недійсним договору про закупівлю та стягнення коштів, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що прокурор не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у суду відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин не відповідає інтересам держави і суспільства у відповідності до ст. 228 ЦК України.

Судом першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення, зокрема, зазначено, що прокурором не доведено підстави, з якими пов`язано визнання оспорюваного правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільству в розумінні ст. 228 ЦК України та визнання його недійсним.

Частина перша статті 215 ЦК України визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому першим реченням частини третьої статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Стаття 228 ЦК України визначає цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, а не підстави недійсності оспорюваного правочину (ст.216 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Так, відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування» бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

У статті 143 Конституції України зазначено зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Бюджетним кодексом України закріплений принцип самостійності бюджетної системи України, який визначає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави.

Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

В межах даної справи, за умовами спірної закупівлі мала місце поставка підіймально-транспортувального обладнання за рахунок коштів саме місцевого бюджету, що в даному випадку свідчить про відсутність порушення або загрози порушення інтересів держави та, як наслідок, підстав для здійснення такого представництва.

Висновку про те, що прокурором не доведено, в чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину, оскільки мала місце поставка палива за кошти місцевого бюджету, дійшов і Верховний Суд у справі № 922/3393/17 (постанова від 03.05.2018).

При цьому, Верховним Судом зазначено, що також не підтверджено недодержання вимог щодо відповідності цього правочину інтересам держави і суспільства, оскільки наведені прокурором обставини щодо притягнення учасника процедури закупівлі до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та подана цим (учасником) довідка не можуть свідчити про невідповідність оспорюваного правочину інтересам держави та не впливають на його дійсність.

Уданому випадку, закупівля підіймально-транспортувального обладнання відбувалась для господарських потреб відповідача-1, який є комунальним підприємством. При цьому, мета укладання договору про закупівлю є реалізованою повною мірою товар за цим договором поставлений належної якості, в строки, обумовлені договором. Тобто, відповідач-2 виконав свої зобов`язання за договором належним чином.

Отже, укладання та виконання договорів для здійснення власних господарських потреб комунальних підприємств за кошти місцевого бюджету не може впливати на інтереси держави або суспільства та зачіпати такі інтереси. При цьому, прокурором не підтверджено недодержання вимог щодо відповідності вказаного правочину інтересам держави і суспільства, а наведені обставини щодо притягнення відповідача-2 до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не свідчать про невідповідність оспорюваного правочину інтересам держави та не впливає на його дійсність.

Враховуючи вищевикладене судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що фактично у якості єдиного доказу того, що оспорюваний договір про закупівлю є таким, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони ТОВ "ВІН-ВІН.ІН", прокурор посилається на Рішення Східного міжобласного територіального відділення АМКУ від 30.06.2020 №70/56-р/к, яким постановлено, що ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" та ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів та притягнуто у зв`язку з цим до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 68 000 грн кожного.

Проте, лише сам факт вчинення ТОВ "ВІН-ВІН.ІН" та ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, в якій Верховний Суд зазначив, що для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину, укладеного за результатами проведення відкритих торгів, які проведені на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» не достатньо лише констатації факту встановлення рішенням АМК антиконкурентних узгоджених дій відповідача та третьої особи під час проведення процедури закупівлі без доведення позивачем, ...таких фактів як: факту порушення його права та/або інтересу внаслідок вчинення правочину; факту проведення процедури закупівлі всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі»; оспорювання або визнання рішення тендерного комітету недійсними, а відтак недійсності самого правочину, який укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом за результатом розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовником, який визначає переможця та приймає рішення про намір укласти договір згідно з цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, про обгрунтованість висновків місцевого господарського суду стосовно того, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Проте, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, прокурором не наведено, у чому саме полягає завідомо суперечна мета укладення договору саме інтересам держави і суспільства. Саме лише посилання прокурора на те, що в даному випадку правочин є оспорюваним відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, не звільняє останнього від наведення відповідних обґрунтувань для визнання оспорюваного правочину, як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Для суб`єктів господарювання, якими порушено норми Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема, у разі вчинення ними антиконкурентних узгоджених, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції) та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Суд першої інстанції, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» дійшов обґрунтованого висновку, що саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Із матеріалів даної справи вбачається, що за порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Рішенням АМК накладено, зокрема, на переможця спірної закупівлі, яким є відповідач-2 штраф. Отже, відповідача-2 притягнуто до відповідальності за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас, судом враховано, що у відкритих торгах №UA-2017-10-25-001273-b брали участь лише два суб`єкта господарювання: ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" та ТОВ "ВІН- ВІН.ІН". Тендерна пропозиція ТОВ "ЛІФТЕКСПРОМ" становила 4'140'000 грн, а ТОВ "ВІН- ВІН.ІН" 4'105'500 грн.

Разом з цим, матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника (відповідача-1) за менші кошти.

В свою чергу, прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника відповідача-1 цінових пропозицій, як і ненадано доказів того, що товар за договором про закупівлю був поставлений за завищенням цін або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

Крім того, судом враховано, що умови оспорюваного договору були виконані його сторонами у повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю 01.12.2017 та не заперечується жодною із сторін спору.

Також матеріали справи не містять доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем-2 товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що за відсутності аргументів на підтвердження позиції прокурора щодо суперечності мети оспорюваного договору саме інтересам держави та суспільства, не надання доказів та пояснень на підтвердження таких обставин, а відтак фактично за недоведеністю наявності у відповідача-2 умислу на укладання договору про закупівлю саме з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, висновок суду про відсутність підстав для визнання недійсним договору про закупівлю № 486 від 01.12.2017, укладеного між Комунальним спеціалізованим підприємством "Харківміськліфт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВІН.ІН" відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а також для застосування наслідків недійсного правочину шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ВІН.ІН" на користь Комунального спеціалізованого підприємства "Харківміськліфт" одержаних за договором про закупівлю № 486 від 01.12.2017 коштів в розмірі 4'105'500 грн, а з Комунального спеціалізованого підприємства "Харківміськліфт" одержаних ним за рішенням суду коштів в розмірі 4'105'500 грн в дохід держави, є обгрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

У спорі про визнання виконаного договору недійсним суд має визначитися з ефективністю обраного позивачем способу захисту.Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2024 у справі № 917/709/22. Якщо прокурор в інтересах держави звертається до суду з відповідним позовом із заявленням вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, суд має визначити наслідки визнання договору недійсним, з`ясувати, як будуть відновлені права держави, можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару чи збитки тощо.

В межах спірних правовідносин прокурором не доведено, яким чином задоволення позовних вимог змогло би відновити права держави, у тому числі, можливість і економічну вигоду проведення повторної закупівлі (яка може полягати у попередженні нераціонального витрачання бюджетних коштів у публічній закупівлі), як і не доведено обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність такого позову.

За висновками судової колегії, на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір №486 від 01.12.2017 уже виконаний (зазначена обставина не підлягає доказуванню в силу ч.1 ст.75 ГПК України як така, що визнається учасниками справи), вимога про визнання відповідного договору недійсним не є ефективним способом захисту, оскільки об`єктивно застосувати у даному випадку реституцію не вбачається ефективно можливим та економічно доречним.

У Постанові від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи має можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стосовно посилання прокурора в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у постанові Верховного Суду у складі КГС від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 предметом розгляду був спірний правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, який укладено з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 року №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством з посиланням на норми ст.241 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду у складі КГС від 17.04.2018 у справі №910/1421/16 предметом розгляду був спірний договір, що укладено з порушенням вимог статті 514 Цивільного кодексу України, статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 за №28, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

У постанові Верховного Суду у складі КГС від 15.02.2018 у справі №911/1023/17 позовні вимоги прокурора обґрунтовувалися тим, що оскаржуваний договір оренди нерухомого майна від 13.03.2014 №1432112, укладений між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України, правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спірний об`єкт оренди будучи державною власністю, перебував на балансі Національного університету ДПС України, був об`єктом освіти, та повинен був безоплатно використовуватися для забезпечення діяльності закладу освіти в якості гуртожитку для проживання студентів університету.

У постанові Верховного Суду у складі КГС від 31.05.2018 у справі №911/639/17 предметом розгляду був спірний договір, укладений без наміру досягнення визначеної ним мети, а для отримання права користування та розпорядження надрами Стрілкового та Архангельського газових родовищ, задля безконтрольного розпорядження видобутим природним газом, всупереч інтересам Товариства та держави, а також із метою незаконного управління основними фондами ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" - майновими комплексами родовищ, які безпосередньо використовуються для видобутку природного газу, свердловинами, мережею підземних газопроводів тощо, права на які були передані Товариством як внесок у спільну діяльність.

У постанові Верховного Суду у складі КГС від 09.07.2019 у справі №911/1113/18 предметом розгляду був договір оренди нерухомого майна №1017175 від 23.02.2010 - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. Кірова, 3, завідомо суперечив інтересам держави і суспільству при наявності умислу у обох сторін та є таким, який підлягає визнанню в судовому порядку недійсним, а державні кошти сплачені Відповідачем 2 на користь Відповідача 1 підлягають поверненню. За результатом розгляду даної справи Верховний Суд, зокрема, дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції правомірно відхилено аргументи Відповідача 1, що умисел у обох сторін чи однієї із сторін правочину, спрямований на незаконний результат повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи та її розгляду в суді (обвинувальний вирок суду).

У постанові Верховного Суду у складі КГС від 10.06.2021 у справі №910/114/19 позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, порушенням процедури закупівлі з посиланням на те, що ТОВ "Компанія Кит" та ТОВ "Альтаір і К" є пов`язаними між собою особами; ТОВ "Компанія Кит" у тендерній пропозиції зазначило недостовірну інформацію щодо ціни пропозиції, безпідставно завищену; при проведенні вказаної закупівлі фактично перевищено граничну суму витрат на придбання державними органами комп`ютерів, що визначена Постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 04.04.2001; при проведенні процедури закупівлі порушено вимоги до програмних продуктів, а саме технічних умов проведення відповідної процедури. За результатом розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось також те, що підставою для визнання недійсним договору від 02.06.2016 №37-16 про закупівлю позивачем було визначено також ст. 232 ЦК України з посиланням на те, що оспорюваний договір було укладено за наявності ознак зловмисної домовленості між службовими особами та уповноваженими представниками ТОВ "Компанія КИТ" та Державної судової адміністрації України.

У постанові Верховного Суду у складі КГС від 15.12.2021 у справі №910/6271/17 позовна заява обґрунтована тим, що: 24.12.2015 відповідач з державного бюджету від ДП «Укрмедпроектбуд» отримав 78 786 008,00 грн, однак ці кошти було перераховано всупереч нормам бюджетного законодавства, що підтверджується актом Державної аудиторської служби України від 10.08.2016 № 04-21/2; станом на дату отримання бюджетних коштів і до моменту перерахування коштів за оспорюваним договором ТОВ «Укрпрофмед» не мало фінансових ресурсів для надання фінансової допомоги, отже, спірна фінансова допомога була перерахована за рахунок безпідставно (незаконно) одержаних бюджетних коштів, що підтверджується відомостями, наданими ПАТ «Євробанк»; всупереч Порядку залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2011 № 809 (далі - Порядок № 809), договір №29/12-15 не погоджувався ані уповноваженим органом управління позивача, ані Міністерством фінансів України.

У постанові Верховного Суду у складі КГС від 13.01.2022 у справі №908/3736/15 позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору позики №JT-ZALK/L-0000-000 від 25.11.2009 в частині повернення отриманих від позивача грошових коштів та сплати відсотків за користування ними. Верховний суд дійшов висновку, що в оскаржуваних судових рішеннях досліджено питання нікчемності договору позики на підставі ч. 1 ст. 228 ЦК України, однак не вирішено питання його недійсності в порядку ч. 3 ст. 228 ЦК України, хоча і зазначено про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним. Відсутність у оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо дослідження питання відповідності договору позики ч. 3 ст. 228 ЦК України взагалі унеможливлює розгляд касаційної скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури по суті, оскільки суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а не розглядає позовні вимоги, які залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій.

Посилання скаржника на постанову ВС у складі КГС від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, в якій предметом розгляду було визнання недійсним рішення тендерного комітету та визнання недійсним договору про закупівлю, як на подібну даній справі, колегія суддів вважає помилковим, оскільки обставини справи, що переглядаються є іншими ніж ті, які були встановлені судами у справі № 905/1250/18.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст правовідносин, їх предмет, підстави, правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених прокурором справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, в жодній із вказаних справ (крім справи №905/1250/18) не досліджувались правовідносини, у яких закупівля товарів або послуг здійснювалась саме за кошти місцевого бюджету, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Судова колегія апеляційної інстанції також враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, яким конкретизовано висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни, а відтак колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/2752/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/2752/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16.12.2024 року.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця