Постанова

від 11.12.2024 по справі 904/3143/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року м. Дніпро Справа № 904/3143/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),

судді: Чередко А.Є., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання Солодова І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Костікова Є.В. (поза межами суду) - адвокат;

від відповідача: Довгаль С.В. (поза межами суду) - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2024 (повний текст ухвали складено 12.09.2024, суддя Бєлік В.Г.) у справі №904/3143/24

за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

до ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії у загальному розмірі 27 662,02 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Комунальне підприємство теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з 12.11.2021 по 31.03.2022 у розмірі 24 043,92 грн., заборгованість за абонентське обслуговування за період з 12.11.2021 по 14.08.2022 у розмірі 194,26 грн., інфляційні втрати за період з січня 2023 по червень 2024 у розмірі 2 317,24 грн., 3% річних за період з 03.01.2023 по 11.07.2024 у розмірі 1 106,60 грн.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2024 у справі №904/3143/24 клопотання відповідача про закриття провадження у справі №904/3143/24 - задоволено; закрито провадження у справі №904/3143/24 за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії у загальному розмірі 27 662,02 грн.

Місцевий господарський суд, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, виходив з обставин того, що у даній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення вартості за спожиту послугу з теплопостачання на об`єкт житлового фонду, який належить на праві приватної власності фізичній особі ОСОБА_1 , доказів використання об`єкту нерухомості (квартири) у підприємницькій діяльності позивачем до суду не надано. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа", в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2024 у справі №904/3143/24; направити справу №904/3143/24 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-скаржник вважає, що господарський суд помилково погодився із доводами відповідача про те, що у період нарахування плати за постачання теплової енергії спірний об`єкт нерухомості, а саме квартира за адресою АДРЕСА_1 є об`єктом житлового фонду;

- предметом розгляду у справі є стягнення заборгованості за теплову енергію та штрафні санкції з ОСОБА_1 за період: з 12.11.2021 по 14.08.2022, в зазначений період відповідач мав статус суб`єкта господарювання, про що свідчить номер запису про припинення державної реєстрації з ЄДРЮОФОПГФ, загальний період заборгованості становить по 14.08.2022 включно, тому даний позов підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки предмет спору та суб`єктний склад його учасників охоплюється юрисдикцією господарських судів;

- з 05.11.2021 року договірні відносини між Комунальним підприємством теплових мереж «Криворіжтепломережа» та споживачами - власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку врегульовані індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.10.2021 року, який є публічним договором приєднання, текст якого розміщено на сайті КПТМ «Криворіжтепломережа», режим доступу http://kpts.dp.ua/dogovorte.php), укладеним в порядку ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги";

- нежитлове приміщення відповідача №2 будинку АДРЕСА_2 є нежитловим згідно рішення Криворізької міської ради №412 від 14.06.2000. Вказаним рішенням встановлено обов`язки власників приміщень, зокрема, укласти договори на оплату послуг. Вищевказана квартира знята з обліку житлових приміщень. Апелянт вважає, що судом помилково було зазначено на Порядок переведення житлових будинків і приміщень (квартир) у нежитлові в м. Кривому Розі, затвердженого рішенням Криворізької міської ради від 28.08.2013 року № 2161, оскільки вказаний порядок діє на правовідносини між органами місцевого самоврядування та власниками житлових/ нежитлових приміщень саме з 28.08.2013 року, а не на правовідносини 2000 року;

- листом ДРІМ виконкому Криворізької міської ради від 01.12.2022 за №М-1626-П/05- 01-31 чітко визначив, що Порядок №2161 від 28.08.2013 втратив чинність. Водночас, для вирішення питань щодо скасування рішення виконкому міськради «Про переведення квартир із житлового у нежитловий фонд» необхідно подати певний пакет документів (копія листа додається). Відповідачем (власником нежитлового приміщення) відповідних дій здійснено не було, тому є всі законні підстави вважати, що відповідне Рішення Криворізької міської ради №412 від 14.06.2000 року є чинним та відповідне приміщення є нежитловим, а тому нарахування позивачем за постачання теплової енергії здійснюється за тарифами передбаченими для категорії «інші споживачі». Відомостей щодо скасування чи недійсності вказаного рішення матеріали справи не містять;

- за період з 12.11.2021 по 14.08.2022 відповідач ОСОБА_1 мав статус Фізичної особи - підприємця, відповідно до розділу "Види діяльності" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.74), одним з видів діяльності відповідача - Фізичної особи - підприємця Денисова Євгена Володимировича було « 47.91. Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення» та "68.20. Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", що свідчить про високу ймовірність використання належного відповідачу нерухомого майна саме з комерційною (підприємницькою) метою;

- враховуючи те, що позивачем оскаржується ухвала суду від 12.09.2024 про закриття провадження у справі, а лист ДРІМ виконкому Криворізької міської ради від 01.12.2022 за №М-1626-П/05-01-31 є доказом того, що Порядок №2161 від 28.08.2013 на який посилався суд в ухвалі не є чинним та відповідачем не виконано вимоги щодо скасування рішення виконкому міськради «Про переведення квартир із житлового у нежитловий фонд», позивач просить суд апеляційної інстанції долучити вказаний доказ до справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

18.11.2024 від відповідача до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким просить відмовити Комунальному підприємству теплових мереж «Криворіжтепломережа» в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року у справі № 904/3143/24 про закриття провадження у справі та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу, які на даний час вже становлять 15 000 грн.

Відзив обґрунтований наступним:

- відповідач з посиланням на судову практику зазначає, що наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця в період з 12.11.2021 року по 14.08.2022 року жодним чином не означає, що всі судові провадження за його участі тепер повинні відбуватися лише в господарському суді, адже в господарському суді вирішують спори, що виникають лише при здійсненні господарської діяльності при наявності саме господарських правовідносин між сторонами, чого в нашому випадку не було;

- господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом. Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин. При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом;

- позивач, зокрема, правильно посилається в тому числі на висновок Великої Палати Верховного суду від 25 червня 2019 року у справі №904/1083/18 в якому зазначається, що стороною у господарських справах може бути фізична особа, яка втратила на час розгляду справи статус суб`єкта підприємницької діяльності, однак спір повинен бути пов`язаний з підприємницькою діяльністю, яку він раніше здійснював. Однак, позивач не обґрунтовує та не доводить з якою підприємницькою діяльністю пов`язаний цей судовий спір. У вказаній справі відповідачем є замовник будівництва, який таким чином здійснював свою господарську діяльність. В нашому ж випадку ОСОБА_1 у відносинах з позивачем жодної підприємницької діяльності не здійснював, не виступав у договорі як господарюючий суб`єкт, а сам договір направлений на постачання теплової енергії до його жилої квартири, яка також не є об`єктом чи місцем здійснення підприємницької діяльності;

- постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 - також не є релевантною нашим правовідносинам, адже знову спір виник між банком та ФОП з приводу договору про виконання робіт та надання послуг, при чому, знову саме відповідач як суб`єкт підприємницької діяльності виконує для позивача роботу та надає господарські послуги, що відсутнє в нашому випадку, адже ОСОБА_1 жодних послуг позивачу не надавав, а навпаки є споживачем комунальних послуг;

- незрозуміла позиція позивача та твердження щодо публічного Договору про надання послуг з постачання теплової енергії, що ОСОБА_1 приєднався як суб`єкт господарювання. ОСОБА_1 є власником житлової квартири саме як фізична особа, а не як суб`єкт підприємництва, тому неможливо з ним укласти договір як з ФОП;

- що стосується нежитлового, на думку позивача, статусу квартири відповідача, то вказана думка не ґрунтується на законі та матеріалах справи. Відповідач вважає, що рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради № 312 від 14 червня 2000 року, є актом індивідуальної дії для ОСОБА_2, за ініціативою якого воно приймалося на той час, та не було ним реалізовано (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав) у зазначені в самому рішенні строки, а тому втратило чинність. Вказане рішення не має жодного відношення до ОСОБА_1 і не породило у нього жодних прав та обов`язків. Відповідач не міг самостійно реалізувати вказане Рішення Виконкому, адже воно його не стосувалось. Позивачем не надаються до позовної заяви докази використання квартири АДРЕСА_3 за визначеним в Рішенні Виконкому призначенням, саме як нежитлове в своїй підприємницькій діяльності. Відповідач наполягає, що спірне приміщення є саме квартирою та після придбання використовується саме з житловою метою;

- як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 377387673 від 07.05.2024 року, яку додає до своєї позовної заяви позивач, типом спірного об`єкта є саме: квартира, як об`єкт житлової нерухомості - тому доводи Позивача про нежитловий характер квартири Відповідача є безпідставними. Вважаю протиправним посилання позивача на рішення Виконкому, яке більше 20 років тому втратило свою чинність і не діяло на час виникнення спірних правовідносин. Посилання позивача на п. 2.9. Порядку переведення жилих будинків і приміщень (квартир) у нежилі у м. Кривому Розі № 2926 від 24.12.2008 року взагалі незрозуміле, адже він не діяв ні на час прийняття рішення 2000 року, ні на час придбання квартири, ні на час виникнення спірних правовідносин та свідчить про бажання позивача ввести суд в оману щодо істотних для справи нормативних актів.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Чередко А.Є.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою ЦАГС від 23.09.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/3143/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

25.09.2024 матеріали справи надійшли до ЦАГС.

Ухвалою ЦАГС від 01.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2024 у справі №904/3143/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 11.12.2024 о 12:20 год.

24.10.2024 від представника позивача до ЦАГС надійшла заява, якою просить задовольнити заяву про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду у режимі відеоконференцзв`язку за допомогою системи EASYCON; провести судове засідання по справі №904/3143/24 призначеної на 11.12.2024 о 12:20 год. з використанням власних технічних засобів.

29.11.2024 від позивача до ЦАГС надійшли заперечення на відзив, якими просить задовольнити апеляційну скаргу КПТМ «Криворіжтепломережа» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2024 у справі №904/3143/24.

Заперечення обґрунтовані наступним:

- позивач повторно зазначає, що предметом розгляду у справі №904/3143/24 є стягнення заборгованості заборгованість за теплову енергію та штрафні санкції з ОСОБА_1 за період: з 12.11.2021 по 14.08.2022. Відповідач мав статус фізичної особи-підприємця до 14.08.2022 року, про що свідчить номер запису про припинення державної реєстрації з ЄДРЮОФОПГФ, загальний період заборгованості становить по 14.08.2022, тому даний позов підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки предмет спору та суб`єктний склад його учасників охоплюється юрисдикцією господарських судів. Правовідносини, які складись між сторонами після припинення статусу відповідача фізичної особи-підприємця розглядаються в районному місцевому суді в порядку цивільного судочинства;

- у господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців. Відповідач мав статус фізичної особи-підприємця до 15.08.2022. Доводи та твердження, що відповідач не здійснював господарську діяльність у зазначеному нежитловому приміщенні не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Питанням постає насамперед необхідності такого нежитлового приміщення для фізичної особи зі статусом «ФОП», оскільки спірне приміщення, власником якого є відповідач має статус не житлового, тобто не для потреб з проживання у відповідності вимог Житлового кодексу України. Позивач не позбавлений права змінити статус нежитлового приміщення на житлове, звернувшись до виконавчого комітету КМР та здійснивши при цьому відповідну процедуру, для того щоб отримати статус квартири та, як наслідок, застосування позивачем відповідних тарифів категорії «населення»;

- індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії №12101 від 05.11.2021 року на нежитлове приміщення АДРЕСА_4 , який є договором приєднання, укладено сторонами відповідно до приписів Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України за період надання послуг з 12.11.2021 по 14.08.2022 відповідно до статусу суб`єкта господарювання відповідно до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань. Після 15.08.2022 (припинення ФО-П) відповідач дійсно виступає в правовідносинах з позивачем саме як фізична особа, яка є власником нежитлового приміщення, до якого застосовано тариф «інші споживачі»;

- позивач заперечує стосовно зазначених представником відповідача витрат на правничу допомогу, оскільки представником відповідача не надано до матеріалів справи належних на те повноважень, ані договору про надання правничої допомоги, ані ордеру про надання правничої допомоги та доказів щодо оплати вже наданих адвокатом відповідачу послуг в розмірі 15 000 грн.

08.12.2024 від відповідача до ЦАГС надійшли заперечення на відповідь на відзив, якими просить відмовити Комунальному підприємству теплових мереж «Криворіжтепломережа» в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року у справі № 904/3143/24 про закриття провадження у справі та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу, які на даний час вже становлять 20 000 грн.

Заперечення обґрунтовані наступним:

- ОСОБА_1 ніколи не укладав Договір зі скаржником, а якщо і приєднався до публічної оферти, то в жодному разі не як суб`єкт підприємництва, до того ж і мова йде про квартиру, а не про об`єкт господарювання, і протилежне скаржником не доведено. У вказаній житловій квартирі ніколи не здійснювалась будь-яка підприємницька діяльність;

- скаржник посилається на Договір № 12101 від 05.11.2021 року, начебто укладений між сторонами, однак до матеріалів справи копію вказаного договору позивач не надав;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 753/16525/16-ц (провадження № 14-574цс18) зазначено, що «фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Отже, наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими;

- у справі № 904/587/22 колегія суддів Верховного Суду констатувала помилковість висновку суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що оскільки зазначене в позові належне відповідачу нерухоме майно має статус нежитлового, то таке майно може використовуватися лише з господарською метою. Статус нерухомого майна "нежитловий", з урахуванням різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також права власника володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не зобов`язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору.

09.12.2024 від представника відповідача до ЦАГС надійшло клопотання, яким просить провести розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року про закриття провадження у справі № 904/3143/24 - за участі представника відповідача, в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 11.12.2024 з`явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

У судовому засіданні 11.12.2024 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Розгляд клопотання.

Позивачем в апеляційній скарзі заявлено клопотання, яким просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи лист ДРІМ виконкому Криворізької міської ради від 01.12.2022 за №М-1626-П/05-01-31, який є доказом того, що Порядок №2161 від 28.08.2013 не є чинним та відповідачем не виконано вимоги щодо скасування рішення виконкому міськради «Про переведення квартир із житлового у нежитловий фонд».

Колегія суддів відмовляє у задоволенні вищезазначеного клопотання на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки позивачем не обґрунтовано в чому полягала неможливість подання такого доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи.

Комунальне підприємство теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з 12.11.2021 по 31.03.2022 у розмірі 24 043,92 грн., заборгованість за абонентське обслуговування за період з 12.11.2021 по 14.08.2022 у розмірі 194,26 грн., інфляційні втрати за період з січня 2023 по червень 2024 у розмірі 2 317,24 грн., 3% річних за період з 03.01.2023 по 11.07.2024 у розмірі 1 106,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є співвласником багатоквартирного будинку АДРЕСА_2, в якому має на підставі права власності нежиле приміщення № 2, загальною площею 44,3 кв. м. (Інформація з Державного реєстру речових прав додається). Квартиру АДРЕСА_4 , 14.06.2000 згідно рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради № 412 (копія рішення додається) було переведено в нежитлову. На даний час зміни до вищевказаного рішення не вносилися (відповідь ДРІМ № 16/07/4107 від 23.10.2023). Будинок АДРЕСА_2, є багатоквартирним, подання теплоносія до нього здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) Позивача (у відповідності до п 5.23 наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури № 80 від 18.05.2005 "Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", де зазначено, що житлові будинки повинні обладнуватися опаленням і вентиляцією, що проектуються згідно зі СНиП 2.04.05), які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку, в тому числі приміщення № 2, яке вбудовано до багатоквартирного будинку АДРЕСА_2.

Позивач зазначив, що Відповідач мав статус фізичної особи-підприємця до 14.08.2022 року включно, про що свідчить номер запису про припинення державної реєстрації з ЄДРЮОФОПГФ, загальний період заборгованості становить по 14.08.2022, тому даний позов підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки предмет спору та суб`єктний склад його учасників охоплюється юрисдикцією господарських судів.

Позивач стверджує, що Відповідач не виконав законодавчий та договірний обов`язок, не здійснює розрахунок в повному обсязі, у зв`язку з чим, за період з 12.11.2021 по 31.03.2022 утворилася заборгованість за послуги постачання теплової енергії у розмірі 24 043, 92 грн., а також заборгованість за абонентське обслуговування за період 12.11.2021 по 14.08.2022 в розмірі 194, 26 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20, а також від 02 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21).

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена у статті 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною першою якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметом спору у цій справі є вимоги Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та за абонентське обслуговування на підставі індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 05 жовтня 2021 року, а також вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги заявлені до фізичної особи ОСОБА_1 як до власника квартири АДРЕСА_5 , до якого позивач поставляв теплову енергію та як до споживача послуг з постачання теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії від 05 жовтня 2021 року, що є публічним договором приєднання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 зазначила про те, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Сторонами спору не заперечується, що ОСОБА_1 у спірний період заборгованості був зареєстрований як суб`єкт господарювання. Статус фізичної особи-підприємця припинився 15.08.2022. Відтак, заявлений розмір заборгованості охоплюється періодом реєстрації відповідача як ФОП.

Водночас, ключовим у вирішенні даної справи є встановлення характеру правовідносин між сторонами, чи були вони господарськими та в якому статусі в спірних правовідносинах виступає ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

За змістом статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з абзацом другим статті 30 Цивільного кодексу України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

У частинах першій та другій статті 50 Цивільного кодексу України передбачене право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною дев`ятою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц; від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17; від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16; від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18; від 09 жовтня 2019 у справі № 209/1721/14-ц та інших.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 та інших.

Як вбачається з інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, власником квартири АДРЕСА_6 є ОСОБА_1 , як фізична особа.

Судова колегія зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності, як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №904/844/24.

Окрім цього, зі змісту претензії позивача №12101/15021 про сплату заборгованості (т. 1, а.с. 35) вбачається, що вона адресована ОСОБА_1 як фізичній особі на підставі індивідуального договору №12101 від 12.11.2021, укладеному між КПТМ «Кріворіжтепломережа» та фізичною особою ОСОБА_1 .

Встановивши особу та статус власника нерухомого майна, колегія суддів зауважує, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тип об`єкта нерухомого майна зареєстрований як квартира, об`єкт житлової нерухомості (т. 1, а.с. 36). У спірний період вказаний об`єкт також був зареєстрований як квартира, об`єкт житлової нерухомості.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначена квартира не є об`єктом житлового фонду, а є саме нежитловим приміщенням в силу існування рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради № 412 від 14.06.2000 «Про переведення квартир із житлового у нежитловий фонд», не підтвердилися.

Так, згідно з п. 3 вказаного рішення та п. 7 Додатку №1 до нього, попереднього власника квартири ОСОБА_2 зобов`язано:

- виготовити проектну документацію на перепланування квартири і погодити її з балансоутримувачем будинку, управлінням містобудування і архітектури виконкому міськради, органами державного нагляду та інженерними службами;

- виконати роботи по виділенню прибудинкової території житлового будинку в межах житлового мікрорайону (кварталу) з визначенням частки землекористування власників квартир;

- використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, зміна цільового використання земельних ділянок прибудинкових територій допускається з дозволу виконкому міської ради;

- отримати дозвіл на виконання будівельних робіт в інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю;

- в тримісячний термін завершити роботи по переплануванню та переобладнанню квартири;

- здати в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт згідно з чинним законодавством;

- укласти договір з ЖКК на оплату комунальних послуг та експлуатаційних видатків.

Колегія суддів зауважує, що вказаним рішенням виконкому була надана можливість попередньому власнику здійснити переведення квартири з житлового фонду у нежитловий, проте, докази того, що така можливість була реалізована не надано.

Судова колегія зауважує, що реалізації наданого права кореспондує обов`язок особи вчинити дії, що пов`язані з умовами набуття такого права. В іншому випадку, втрачається можливість особи на використання такого права (наприклад, праву на освіту кореспондує обов`язок особи подати визначений перелік документів на вступ до навчального закладу тощо).

Таким чином, посилання апелянта на рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради № 412 від 14.06.2000 як на доказ того, що квартира відповідача виведена з житлового фонду, переведена у нежитловий не є спроможним та не спростовує факту перебування квартири у спірний період в статусі житлового фонду.

Надаючи оцінку видам діяльності ФОП ОСОБА_1 у спірний період, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо видів економічної діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - основний вид діяльності 47.91 «Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет», серед іншого, міститься й КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», який передбачає використання квартири у підприємницьких цілях.

Проте, судова колегія зауважує, що позивач посилається на зазначений КВЕД 68.20 лише як на ймовірність того, що квартира могла використовуватися з метою ведення підприємницької діяльності. Однак, такий аргумент позивача апеляційний господарський суд відхиляє, оскільки ґрунтується лише на припущенні, жодних доказів на його підтвердження не надано.

Інших доказів використання квартири з метою ведення підприємницької діяльності також не надано.

Колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступає власником квартири та споживачем комунальних послуг як фізична особа, нерухоме майно має статус житлового фонду, доказів його використання у господарській діяльності не надано, а судове рішення не може будуватися на припущеннях позивача про зворотнє.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 280-284, 287-289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2024 у справі №904/3143/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2024 у справі №904/3143/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко