Рішення

від 28.11.2024 по справі 910/7237/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2024Справа № 910/7237/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a>;

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс";

про визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів.

Суддя Мандриченко О. В.

Секретар судового засідання Рябий І. П.

Представники:

Від позивача: Сабадин А.В., адвокат, ордер серії АІ № 1631314 від 13.06.2024;

Від відповідача: Середюк Т.А., в порядку самопредствництва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним з Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 16.07.2024.

03.07.2024 Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" до господарського суду подало відзив на позовну заяву, за змістом якого звертає увагу суду на безпідставність, необґрунтованість позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні.

08.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> до господарського суду надійшла відповідь на відзив Комунального підприємства "Київтранспарксервіс".

09.07.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> надійшла заява, в якій заявник просить суд приєднати до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_1 від 08.07.2024 та поновити пропущений процесуальний строк на подання такого доказу.

16.07.2024 до суду від Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" надійшли письмові заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.

Також 16.07.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> надійшла заява про зміну предмету позову, у якій заявником, на підставі статті 46 Господарського процесуального кодексу України, змінено предмет позову шляхом доповнення позовних вимог новими та викладено їх у наступній редакції:

- зобов`язати Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, який включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором № ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним з Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс";

- визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором № ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним з Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

У підготовчому засіданні 16.07.2024 судом розглядалася заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів та приєднання до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 від 08.07.2024, яку підтримав представник заявника та проти якої заперечував представник Комунального підприємства "Київтранспарксервіс".

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з ч. 1 - 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Враховуючи наведені у заяві причини пропуску позивачем строку на подання доказів до суду, а також враховуючи, що позивачем було подано до суду заяву свідка разом із заявою про поновлення процесуального строку на подання нових доказів, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив визнати поважними причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" строку на подання доказів до суду, поновити пропущений процесуальний строк та приєднати до матеріалів справи надану заяву свідка ОСОБА_1 від 08.07.2024.

Також у підготовчому засіданні 16.07.2024 судом розглядалася заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> про зміну предмету позову, проте у засіданні було оголошено перерву до 03.09.2024.

У підготовчому засіданні 03.09.2024 судом продовжено розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> про зміну предмету позову, яку підтримала представник позивача та проти прийняття якої не заперечувала представник відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Враховуючи вищезазначене, судом, не виходячи до нарадчої кімнати, прийнято заяву позивача про зміну предмету позову та постановлено продовжувати розгляд справи з її урахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7237/24 до судового розгляду по суті.

01.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" подано до господарського суду детальний розрахунок судових витрат та докази підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, за змістом якої заявник просив стягнути на його користь судовий збір у розмірі 6 056,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 31 500,00 грн.

15.10.2024 Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" до господарського суду подало клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому просило прийняти вказане клопотання , врахувати його при прийнятті рішення та відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення в витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 31 500,00 грн.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 28.11.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.11.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

28.11.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 26 червня 2007 року № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (далі також - відповідач, КП "Київтранспарксервіс") визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в місті Києві.

05.05.2022 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (далі також - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" (далі також - позивач, сторона-2, ТОВ "Беквард Плюс") укладено договір №ДНП-2022-05/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (далі також - договір), згідно з п.1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

05.05.2022 між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Беквард Плюс" складено Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Майданчик для паркування вважається переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію (п. 3.1. договору).

Як передбачено п. 3.2. договору (у редакції протоколу узгодження розбіжностей), акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний з моменту отримання стороною - 2 усіх дозвільних документів для здійснення діяльності, та приведення майданчика у відповідність усім нормам законодавства.

Загальна ціна договору становить 555 165,00 (п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч сто шістдесят п`ять) грн 00 коп., у т. ч. ПДВ в сумі 92 527,50 (дев`яносто дві тисячі п`ятсот двадцять сім) грн 50 коп. (п. 4.2. договору).

У відповідності до п. 4.3. договору (у редакції протоколу узгодження розбіжностей), оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахування кількості календарних днів в місці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами (п. 7.1. договору).

Згідно п. 7.2. договору (у редакції протоколу узгодження розбіжностей), строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.

Як передбачено п. 7.6. договору (у редакції протоколу узгодження розбіжностей), цей договір може бути припинений

у наступних випадках:

- п. 7.6.1. У випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 5 (п`яти) місяців підряд;

- п. 7.6.2. Знищення майданчика паркування, що знаходиться для користуванні;

- п. 7.6.3. Достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- п. 7.7.4. В інших випадках, передбачених законом.

Протоколом узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02 п. 7.6.1. -7.6.5., 7.7. -7.9., 7.12. в редакції сторони-2: виключено.

В обґрунтування заявленого позову, позивач вказує, що не дивлячись на відхилення ним пропозиції КП "Київтранспарксервіс" про дострокове розірвання договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, відповідач заперечує наявність договірних відносин з ТОВ "Беквард Плюс" та не визнає право останнього на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25 за договором.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що акт приймання передачі паркувального майданчика сторонами не підписувався, а відтак, враховуючи умови п. 3.2. договору, яким передбачено, що у випадку не підписання сторонами акту приймання передачі майданчика в експлуатацію даний договір вважається розірваним на 6-й день, КП "Київтранспарксервіс" листом №053/05-2037 від 25.05.2023 повідомило позивача про розірвання договору.

При цьому, за доводами відповідача, у КП "Київтранспарксервіс" відсутній примірник Протоколу узгодження розбіжностей від 05.05.2022, про існування якого відповідачу зовсім нічого не відомо.

Відповідач також звернув увагу, що вказаний Протокол узгодження розбіжностей вносить численні зміни до договору та підписаний майже одночасно з підписанням договору, тією ж датою коли було укладено договір, кожен пункт Протоколу встановлює кращі умови для позивача.

Відповідач повідомив, що в договорі № ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 відсутні будь які застереження щодо протоколу узгодження розбіжностей.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що ставить під сумнів чинність Протоколу узгодження розбіжностей, оскільки в КП "Київтранспарксервіс", як у сторони договірних відносин, відсутній примірник Протоколу узгодження розбіжностей, також не надано підтвердження направлення Протоколу узгодження розбіжностей з пропозиціями їх підписати на поштову адресу КП "Київтранспарксервіс", не надано докази отримання відповіді на зазначені пропозиції або підтвердження неотримання чи відмови від отримання у відділенні поштового зв`язку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Укладений між сторонами договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 за своєю правовою природою є договором найму, що узгоджується з висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 910/1248/23.

Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1342 від 03.12.2009 (далі також - Правила), регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів. Дія цих Правил поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики.

Пунктом 4 Правил передбачено, зокрема, що: відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; місце для паркування - місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху.

Згідно з п. 5 Правил, паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.

Відповідно до п. 7 Правил, майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до п. 23 Правил, послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінрегіон.

Відповідно до п. 17.3.1. Правил благоустрою міста Києва, організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів, здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

У відповідності до п. 17.3.2 Правил благоустрою міста Києва, на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, оператор або підприємство, з яким оператор уклав відповідний договір, не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць".

Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.05.2022 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" укладено договір №ДНП-2022-05/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

02.06.2023 позивач отримав від відповідача лист за вих. №053/05-2037 від 25.05.2023, в якому вказано, що між сторонами укладено договір № ДНП-2022-05/02 від 25.05.2022,однак, відповідно до ст. 188 Цивільного кодексу України, КП "Київтранспарксервіс" пропонує розірвати вказаний договір на 21 календарний день з дня отримання ТОВ "Беквард Плюс" пропозиції (цього листа). Договір вважається розірваним на 21 календарний день з дати його повернення, додатково зазначило КП "Київтранспарксервіс".

У відповідь на лист за вих. №053/05-2037 від 25.05.2023 позивач надіслав відповідачу лист за вих. №4 від 20.06.2023 (вх. №053/05/1921 від 20.06.2023), в якому відхилив пропозицію КП "Київтранспарксервіс" про розірвання договору на 21 календарний день з дати його отримання ТОВ "Беквард Плюс" та запропонував відповідачу звернутися до суду стосовно вирішення питання розірвання договорів.

КП "Київтранспарксервіс" листом 053/05-1724 від 30.04.2024 повідомило Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відсутність договірних відносин щодо надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.

Отже, законні права та інтереси позивача щодо експлуатації спірного паркувального майданчика фактично не визнаються з боку КП "Київтранспарксервіс".

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язанні у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Як встановлено судом вище, договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 укладений з Протоколом узгодження розбіжностей від 05.05.2022, згідно з яким позивач запропонував свою редакцію п. 7.2. та 7.6. договору.

Протоколом узгодження розбіжностей від 05.05.2022 сторонами погоджено пункт 7.2. в редакції позивача, згідно яким строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.

Також Протоколом узгодження розбіжностей від 05.05.2022 сторонами погоджено пункт 7.6. в редакції позивача, згідно яким цей договір може бути припинений у наступних випадках:

- п. 7.6.1. У випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 5 (п`яти) місяців підряд;

- п. 7.6.2. Знищення майданчика паркування, що знаходиться для користуванні;

- п. 7.6.3. Достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- п. 7.7.4. В інших випадках, передбачених законом.

Вказаний протокол посвідчено печатками сторін та підписано зі сторони Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" виконуючим обов`язки директора ОСОБА_1, який діє на підставі розпорядження Київського міського голови від 24.12.2021 та Статуту, та зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> директором О. С. Чепурко , який діє на підставі Статуту.

Під час розгляду справи відповідачем було поставлено під сумнів чинність Протоколу узгодження розбіжностей від 05.05.2022, посилаючись на те, що в КП "Київтранспарксервіс" відсутній примірник Протоколу узгодження розбіжностей, а норма, яка передбачала право на укладання протоколу узгодження розбіжностей виключена станом на день укладення як договору так і самого протоколу.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2022 сторонами було складено, підписано та скріплено печатками Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Як вбачається із заяви свідка ОСОБА_1 , 05.05.2024 ним, як виконуючим обов`язки директора КП "Київтранспарксервіс" підписано та укладено з ТОВ "Беквард Плюс" договір №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 та Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02.

Як вказує ОСОБА_1 в заяві свідка, примірник договору №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 та Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02 перебували в КП "Київтранспарксервіс".

Крім того, у вказаній заяві, ОСОБА_1 вказує, що в приміщенні КП "Київтранспарксервіс" неодноразово проводилися обшуки, під час проведення яких вилучалися договори, протоколи узгодження розбіжностей до договорів та інші документи

Відповідно до ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

За змістом ч. 1-3 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, заява свідка ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 88 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Так, Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вказує, що доказ, а саме заява свідка ОСОБА_1 , є більш вірогідним, аніж надані відповідачем та, в свою чергу є такими, що підтверджує підписання КП "Київтранспарксервіс" Протоколу узгодження розбіжностей від 05.05.2022 до договору.

Отже, Протокол узгодження розбіжностей від 05.05.2022 та заява свідка ОСОБА_1 свідчать про узгодження з боку Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" в особі виконуючого обов`язки директора ОСОБА_1. розбіжностей до договору № ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

В свою чергу суд вказує, що Протокол узгодження розбіжностей від 05.05.2022 до договору є правочином, який складений, підписаний та скріплений печатками сторін.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Як вбачається з відзиву, КП "Київтранспарксервіс" вказує про незаконність Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02, оскільки норма, яка давала право сторонам укладати протоколи узгодження розбіжностей виключена.

Проте, КП "Київтранспарксервіс" не скористалося своїм право, передбаченим ст. 180 Господарського процесуального кодексу України та не подало до суду зустрічний позов, в якому б просило визнати недійсним Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу відповідача на той факт, що відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського процесуального кодексу України, право подавати до суду заяву про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону надано виключно позивачеві.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що КП "Київтранспарксервіс" подано окремий позов про визнання недійсним Протоколу узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02.

В свою чергу суд констатує, що матеріали справи і не містять судового рішення, яким Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02 визнано недійсним.

За змістом ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) прийшов до висновку, що у статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину ) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).

Крім того, в ст. 181 Господарського кодексу України не міститься заборона на укладення протоколів узгодження розбіжностей, оскільки нею передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, за змістом ч. 1-3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, оскільки правочин, а саме Протокол узгодження розбіжностей до договору від 05.05.2022 №ДНП-2022-05/02 не визнаний недійсним у судовому порядку, суд не приймає відповідні заперечення відповідача щодо не підписання з боку Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" вказаного правочину та його незаконності.

А відтак, оскільки пропозиції позивача щодо редакції пунктів, зокрема, 7.2., 7.6. договору, визначена ним у правочині - Протоколі узгодження розбіжностей від 05.05.2022 до договору, а вказаний правочин підписаний та засвідчений печаткою відповідача, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято договір, укладений в редакції правочину - Протоколу узгодження розбіжностей від 05.05.2022.

З урахуванням наведеного, суд визнає обґрунтованими посилання позивача на те, що строк дії договору № №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.

Крім того, п 7.6. договору передбачено, що цей договір може бути припинений у наступних випадках:

- п. 7.6.1. У випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 5 (п`яти) місяців підряд;

- п. 7.6.2. Знищення майданчика паркування, що знаходиться для користуванні;

- п. 7.6.3. Достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- п. 7.7.4. В інших випадках, передбачених законом.

З огляду на погоджені сторонами вищевказані умови договору та не підписання сторонами акту приймання-передачі паркувального майданчика, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати договір № ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 розірваним.

При цьому, суд вважає за необхідне також вказати на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі у разі припинення договору найму.

Як було встановлено судом, 02.06.2023 позивач отримав від відповідача лист за вих. №053/05-2037 від 25.05.2023, в якому вказано, що між сторонами укладено договір № ДНП-2022-05/02 від 25.05.2022,однак, відповідно до ст. 188 Цивільного кодексу України, КП "Київтранспарксервіс" пропонує розірвати вказаний договір на 21 календарний день з дня отримання ТОВ "Беквард Плюс" пропозиції (цього листа). Договір вважається розірваним на 21 календарний день з дати його повернення, додатково зазначило КП "Київтранспарксервіс".

З наведеного вбачається, що відповідач звернувся до позивача з пропозицією про розірвання договору.

Як встановлено ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.6. договору встановлено, що цей договір може бути припинений у наступних випадках:

- п. 7.6.1. У випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 5 (п`яти) місяців підряд;

- п. 7.6.2. Знищення майданчика паркування, що знаходиться для користуванні;

- п. 7.6.3. Достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- п. 7.7.4. В інших випадках, передбачених законом.

Тобто, в договорі сторони визначили, що договір може бути припинений достроково, зокрема, за взаємною згодою сторін.

У відповідь на лист за вих. №053/05-2037 від 25.05.2023 позивач надіслав відповідачу лист за вих. №4 від 20.06.2023 (вх. №053/05/1921 від 20.06.2023), в якому відхилив пропозицію КП "Київтранспарксервіс" про розірвання договору на 21 календарний день з дати його отримання ТОВ "Беквард Плюс" та запропонував відповідачу звернутися до суду стосовно вирішення питання розірвання договорів.

Таким чином, ТОВ "Беквард Плюс" не погодилося розірвати договір та не прийняло пропозицію КП "Київтранспарксервіс", викладену у листі вих. №053/05-2037 від 25.05.2023.

Інших листів чи повідомлень про розірвання чи припинення договору матеріали справи не містять.

Також відсутнє у матеріалах справи і відповідне рішення суду.

А відтак, суд приходить до висновку про те, що твердження КП "Київтранспарксервіс" про повідомлення позивача про розірвання договору є хибними та законодавчо необґрунтованими.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення статті 20 Цивільного кодексу України та принципу диспозитивності господарського судочинства, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Судом встановлено, що відповідне право позивача на експлуатацію, утримання та облаштування спірного майданчика для паркування передбачене п. 17.3.1. Правил благоустрою міста Києва.

02.06.2023 позивач отримав від відповідача лист за вих. №053/05-2037 від 25.05.2023, в якому вказано, що між сторонами укладено договір № ДНП-2022-05/02 від 25.05.2022,однак, відповідно до ст. 188 Цивільного кодексу України, КП "Київтранспарксервіс" пропонує розірвати вказаний договір на 21 календарний день з дня отримання ТОВ "Беквард Плюс" пропозиції (цього листа). Договір вважається розірваним на 21 календарний день з дати його повернення, додатково зазначило КП "Київтранспарксервіс".

У відповідь на лист за вих. №053/05-2037 від 25.05.2023 позивач надіслав відповідачу лист за вих. №4 від 20.06.2023 (вх. №053/05/1921 від 20.06.2023), в якому відхилив пропозицію КП "Київтранспарксервіс" про розірвання договору на 21 календарний день з дати його отримання ТОВ "Беквард Плюс" та запропонував відповідачу звернутися до суду стосовно вирішення питання розірвання договорів.

КП "Київтранспарксервіс" листом 053/05-1724 від 30.04.2024 повідомило Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відсутність договірних відносин щодо надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене, відповідачем не визнається право позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, що є підставою для захисту такого права в судовому порядку.

З урахуванням викладеного, оскільки судом не встановлено факту припинення чи розірвання договору №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, строком дії 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" в експлуатацію Товариству з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> майданчика для паркування.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, який включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором № ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним з Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", суд вказує наступне.

Як визначено в п. 3.2. договору, акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний з моменту отримання стороною - 2 усіх дозвільних документів для здійснення діяльності, та приведення майданчика у відповідність усім нормам законодавства.

Матеріали справи не містять доказів, що позивачем отримано чи вчинялися дії щодо отримання дозвільних документів для здійснення діяльності, та приведення майданчика у відповідність усім нормам законодавства.

Суд звертає увагу позивача на те, що п. 3.2. договору викладений саме в редакції, яка запропонована ТОВ "Беквард Плюс".

Тобто, позивач добровільно, за власним бажанням та здійснюючи своє волевиявлення, взяв на себе зобов`язання отримати дозвільні документи для здійснення діяльності, та приведення майданчика у відповідність усім нормам законодавства.

Суд вказує, що за змістом ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З наведеного вбачається, що умови п. 3.2. договору є обов`язковими для позивача.

При цьому суд вказує, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

До аналогічного висновку прийшла об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Як вказує позивач, чинне законодавство не передбачає отримання ТОВ "Беквард Плюс" жодних дозвільних документів.

За змістом ч. 1-3 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Тобто, позивач не позбавлений права звернутися до відповідача з пропозицією про зміну або викладення п. 3.2. договору в іншій редакції та укладення відповідної додаткової угоди.

Частинами 4-5 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, в разі, якщо відповідач відмовиться від укладення додаткової угоди, якою п. 3.2. договору буде викладений в іншій редакції, то позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом.

Суд також приймає до уваги той факт, що п. 3.2. договору раніше змінювався та викладався сторонами в іншій редакції, аніж у договорі.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Беквард Плюс" звернулося до відповідача з листом № 10 від 08.07.2024, в якому просило підписати та повернути два примірника актів приймання-передачі в експлуатацію майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25.

Однак, відповідач вказані акти не підписав.

В свою чергу, п. 3.2. договору, редакцію якого запропонував власне позивач, не встановлено строк, протягом якого відповідач зобов`язаний підписати акт приймання-передачі майданчика.

При цьому, письмової відмови чи заперечення проти підписання вказаних актів матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 31 500,00 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем у позові зазначено, що попередній орієнтовний розмір витрат на правову допомогу складається з судового збору у розмірі 3 028,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу, а саме: написання позовної заяви - 8 500,00 грн; написання відповіді на відзив - 7 500,00 грн; написання заяви з процесуальних питань - 5 000,00 грн; участь в одному судовому засіданні - 4 500,00 грн. При цьому докази понесених позивачем судових витрат на правову допомогу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення.

У детальному розрахунку судових витрат та приєднання доказів в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем заявлено до стягнення з відповідача, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи №910/7237/24, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 31 500,00 грн.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом враховано, що за змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги № 19/Г від 04.06.2024 (далі також - договір), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" (далі також - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Вишневий і Партнери" (далі також адвокатське об`єднання), додаток № 2 від 04.06.2024 до договору, акт про надання професійної правничої допомоги від 29.03.2024, акт про надання професійної правничої допомоги від 10.06.2024, акт про надання професійної правничої допомоги від 08.07.2024, акт про надання професійної правничої допомоги від 15.07.2024, акт про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2024, акт про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2024, акт про надання професійної правничої допомоги від 17.09.2024, ордер на надання правничої допомоги серія АІ №1625601 від 06.06.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 6332/10 від 08.12.2017, платіжні інструкції № 115 від 19.06.2024, № 127 від 30.07.2024, № 128 від 30.07.2024, № 129 від 31.07.2024, № 145 від 06.09.2024.

Відповідно до пункту 1.1., клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу клієнту щодо:

- визнання недійсним одностороннього правочину Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", оформленого письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 16.05.2024 договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022;

- визнання права ТОВ "Беквард Плюс" на експлуатацію утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом?янський район, вул. Мартиросяна, 25, за договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Беквард Плюс" строком 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування.

Сторони дійшли згоди про те, що за надання адвокатським об`єднанням послуг, обумовлених п. 1.1 та п. 1.2 договору, клієнт сплачує адвокатському об`єднанню грошову винагороду (гонорар), розмір та строк сплати якої, визначений в додатку до договору, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.4. договору, за результатами надання професійної правничої допомоги на вимогу клієнта складається акт про надання професійної правничої допомоги, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням професійної правничої і її вартість. Акт вручається клієнту або надсилається адвокатським об`єднанням шляхом його направлення на електронну пошту, указану клієнтом у договорі або поштою рекомендованим чи ціним листом.

Додатком № 2 від 04.06.2024 до договору надання професійної правничої допомоги погоджено, що: підготовка, написання, оформлення та подання адвокатського запиту - 3500,00 грн. (один запит); Підготовка, написання, оформлення та подання позовної заяви про визнання права ТОВ "Беквард Плюс" на експлуатацію утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом?янський район, вул. Мартиросяна, 25, за Договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Беквард Плюс" строком 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування - 6500,00 грн; Підготовка, написання, оформлення та подання відповіді на відзив - 6500,00 грн; Підготовка, написання, оформлення та подання заяви з процесуальних питань - 5 000,00 грн (одна заява з процесуальних питань); Участь в судовому засіданні - 4500,00 грн (одне судове засідання).

Згідно наявних у матеріалах справи актів про надання професійної правничої допомоги сторонами підтверджено, що адвокатське об`єднання надало за договором, а клієнт прийняв наступні послуги (професійну правничу допомогу): Підготовка, написання, оформлення та подання позовної заяви про визнання права ТОВ "Беквард Плюс" на експлуатацію утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, за договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Беквард Плюс" строком 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі КП "Київтранспарксервіс" в експлуатацію ТОВ "Беквард Плюс" майданчика для паркування - 6000,00 грн; підготовка, написання, оформлення та подання відповіді на відзив по справі 910/7237/24 6500,00 грн; підготовка, написання, оформлення та подання заяви про зміну предмету позову по справі 910/7237/24 - 5000,00 грн; участь 16.07.2024 у підготовчому судовому засіданні по справі 910/7237/24 - 4500,00 грн; участь 03.09.2024 у підготовчому судовому засіданні по справі 910/7237/24 - 4500,00 грн; участь 17.09.2024 у підготовчому судовому засіданні по справі 910/7237/24 - 4500,00 грн.

Дослідивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що подані позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правничу допомогу по справі №910/7237/24.

Разом з тим, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначено судом вище, відповідачем подано клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу посилаючись на те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 31 500,00 грн не є співмірними з предметом позову та є надмірними.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Однак, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Оцінюючи обґрунтованість та співмірність заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, судом враховано характер спірних правовідносин, предмет заявлених позовних вимог, обсяг підготовлених адвокатом документів.

Судом також враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням заяви про зменшення витрат на правничу допомогу, часткове задоволення позовних вимог та з огляду на предмет і підстави позовних вимог, незначної кількості доказів, беручи до уваги доводи відповідача в частині наявності поданих адвокатом позивача до відповідача аналогічних позовних заяв, оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів справи та з огляду на те, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не повністю відповідає критеріям співмірності, пропорційності та розумної необхідності, керуючись принципом розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022, укладеним з Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01054, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6, ідентифікаційний код 35210739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"</a> (03164, м. Київ, вул. Чорнобильська, буд. 24/26, ідентифікаційний код 42185413) 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.12.2024.

Суддя О.В. Мандриченко