Постанова

від 01.04.2025 по справі 910/7237/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"01" квітня 2025 р. Справа№ 910/7237/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 (повний текст складено та підписано 13.12.2024)

у справі №910/7237/24 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс»

до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

про визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі за текстом - відповідач) про визнання права позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 (далі за текстом - Договір), укладеним з відповідачем.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на укладення з відповідачем Договору та підписання 05.05.2022 Протоколу узгодження розбіжностей. 02.06.2023 позивач отримав від відповідача лист від 25.05.2023 №053/05-2037 про розірвання Договору, проте позивач не погоджується із пропозицією відповідача про розірвання Договору та вважає, що у нього наявне право на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором.

Позивач, користуючись своїм правом, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), змінив предмет позову, зміна предмета позову прийнята судом першої інстанції протокольно 03.09.2024. Вказаною заявою позивач доповнив позовні вимоги вимогою про зобов`язання відповідача передати позивачу майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, який включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором.

Господарський суд міста Києва рішенням від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 позов задовольнив частково; визнав право позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором; у задоволенні іншої частини позовних вимог суд першої інстанції відмовив; стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 028,00 грн судового збору.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем та обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором, зі строком дії 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі відповідачем в експлуатацію позивачу майданчика для паркування, оскільки судом першої інстанції не встановлено факту припинення чи розірвання Договору.

Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача передати позивачу майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, який включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором, оскільки позивачем не виконано умову пункту 3.2 Договору, яка передбачає, що акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний з моменту отримання Стороною 2 (позивачем) усіх дозвільних документів для здійснення діяльності, та приведення майданчика у відповідність усім нормам законодавства.

Також суд першої інстанції частково задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було застосовано статтю 16 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) та статтю 20 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), та не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та від 07.11.2018 у справі №488/5027/14, та Верховного Суду, викладені у постанові від 28.04.2021 у справі №911/1278/20 щодо застосування ефективного способу захисту.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції не було з`ясовано обставини, що мають значення у справі, а саме щодо відсутності Протоколу узгодження розбіжностей від 05.05.2022 та відомостей у Договорі щодо нього. Крім того, стосовно підписанта Договору та Протоколу узгодження розбіжностей, який виступив як свідок у даній справі, відкрито кримінальне провадження та здійснюється досудове розслідування кримінального провадження. За твердженням позивача, Договір припинив свою дію у відповідності до погоджених між сторонами умов.

Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції з відповідача у розмірі 10 000,00 грн, то відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку необґрунтованістю позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7237/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24.

Матеріали справи №910/7237/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 27.01.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.01.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 18.03.2025 о 12 год. 00 хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.03.2025 відклав розгляд справи №910/7237/24 на 25.03.2025 на 13 год. 45 хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.03.2025 продовжив строк розгляду справи №910/7237/24; відклав розгляд справи на 01.04.2025 на 12 год 10 хв.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції не надав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.04.2025 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 01.04.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач не погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 в частині задоволених позовних вимог, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 переглядається в цій частині.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.05.2022 між відповідачем (Стороною 1) та позивачем (Стороною 2) укладено Договір (т.1, а.с. 9-12), за умовами якого Сторона 1 передає за плату Стороні 2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25 (Майданчик для паркування), що включає в себе 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичним та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів (пункт 1.1 Договору).

Пунктами 3.1, 3.2 Договору сторони погодили, що майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію Стороні 2 з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами з моменту погодженням схеми ОДР у встановленому порядку відповідно до Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051, але не пізніше ніж через 5 (п`ять) робочих днів з моменту затвердження. У випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію даний Договір вважається розірваним на 6-й день.

Вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день з гривнях, становить 6,50 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 1,08 грн. Загальна вартість Договору становить 277 836,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 46 306,00 грн (пункти 4.1, 4.2 Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його Сторонами. Строк дії Договору становить 1 096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі Стороною 1 в експлуатацію Стороні 2 майданчика для паркування (пункти 7.1, 7.2 Договору).

Як зазначає позивач у позові, 05.05.2022 між сторонами підписано Протокол узгодження розбіжностей, за яким сторони погодили наступні умови Договору: пункт 4.2 Договору, у редакції Протоколу узгодження розбіжностей, загальна ціна Договору становить 555 165,00 грн, у точу числі ПДВ у сумі 92 527,50 грн; пункт 7.2 Договору, а редакції Протоколу узгодження розбіжностей, строк дії Договору становить 2 190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі Стороною 1 в експлуатацію Стороні 2 майданчика для паркування.

До позовної заяви позивачем подано копію Протоколу узгодження розбіжностей (т.1, а.с. 15-20).

Відповідач листом від 25.05.2023 №053/05-2037 (т.1, а.с. 13) повідомив позивача про розірвання Договору відповідно до статті 188 ГК України та статті 651 ЦК України (т.1, а.с. 13), лист отримано 02.06.2023 позивачем, про що свідчить відмітка про отримання на поштовому відправленні 0504572950520 (т.1, а.с. 14).

Листом №4 від 20.06.2023 позивач заперечив проти розірвання Договору за вимогою відповідача (т.1, а.с. 21), посилаючись на дотримання умов Договору та вимог Закону.

Відповідач листом №053/05-1724 від 30.04.2024 повідомив Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відсутність договірних відносин щодо надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю (т.1, а.с. 22-23).

Позивач звернувся до суду із даним позовом, вважаючи порушеним своє право на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за укладеним із відповідачем Договором, з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей.

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» відповідача визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в місті Києві.

У пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» (далі по тексту - Правила паркування) вживається наступний термін: оператор - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування такими майданчиками, забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.

Згідно із пунктом 8 Правил паркування розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.

Пунктом 23 Правил паркування встановлено, що послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінрегіон.

Згідно із пунктом 17.3.1 пункту 17.3 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 «Про правила благоустрою міста Києва» організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків та зборів у місті Києві», із внесеними рішенням Київської міської ради від 29.11.2018 №222/6273 змінами, затверджено перелік паркувальних майданчиків у м. Києві, які закріплені за відповідачем.

Судом апеляційної інстанції з відкритих джерел встановлено, що відповідач здійснює закупівлю товарів та послуг згідно з Законом України «Про публічні закупівлі» за допомогою відкритого ресурсу, який пропонує доступ до всієї інформації з центральної бази даних про електронні тендерні торги, що були оголошені з 31.07.2016.

Рішенням Київської міської ради від 05.03.2019 №184/6840 «Про вдосконалення організації паркувального простору в м. Києві» КП «Київтранспарксервіс» спільно з Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було доручено розпочати продаж прав на розміщення та/або облаштування паркувальних майданчиків у м. Києві, які належать до сфери управління Підприємства відповідно до рішень Київської міської ради виключно в системі електронних продажів «ProZorro.Продажі» (https://prozorro.sale), крім тих, що визначені для безпосереднього облаштування та/або експлуатації КП «Київтранспарксервіс», без передачі будь-яких прав на них третім особам.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами Договір про передачу відповідачем позивачу за плату для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25 (Майданчик для паркування), що включає в себе 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичним та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), про що зазначила об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №910/1248/23.

Закон України «Про публічні закупівлі» (далі за текстом - Закон) визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону вживаються наступні терміни: замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Цей Закон застосовується: 1) до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень; 2) до замовників, визначених пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень; 3) до замовників, визначених частиною першою статті 2 цього Закону, які здійснюють спрощені закупівлі відповідно до цього Закону та/або укладають договори без використання електронної системи закупівель відповідно до частин другої, третьої і сьомої цієї статті.

Замовники здійснюють спрощені закупівлі шляхом використання електронної системи закупівель у порядку, передбаченому цим Законом (частини 1, 2 статті 3 Закону).

Спрощена закупівля проводиться замовником із застосуванням електронного аукціону відповідно до статті 30 цього Закону (стаття 14 Закону).

Стаття 30 Закону визначає порядок проведення електронного аукціону.

Відповідно до частини 10 статті 3 Закону забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів/спрощених закупівель або застосування цього Закону, зокрема положень частини третьої статті 10 цього Закону.

Згідно із частиною 1 статті 41 Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Договір про закупівлю є нікчемним у разі: якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону (пункт 1 частини 1 статті 43 Закону).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний Договір укладено сторонами 05.05.2022 без проведення процедури закупівлі, отже, в силу прямої вказівки Закону цей Договір є нікчемним з моменту його укладення, тобто з 05.05.2022.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, спірний Договір є юридично нікчемним в силу порушення імперативних вимог. Визнання такого Договору судом недійсним відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України не вимагається у зв`язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 виснувала, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

Таким чином, враховуючи те, що укладений між сторонами Договір є нікчемним в силу прямої вказівки Закону, у позивача відсутні правові підстави на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, та відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

В силу частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судовому захисту підлягає порушене право і таке порушення має бути обґрунтованим, а порушене право - реальним. Це означає, що праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок (у разі звернення до суду) обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені у пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).

Оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, то право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Таким чином, враховуючи те, що укладений між сторонами Договір є нікчемним в силу прямої вказівки Закону, у позивача відсутнє порушене право, за захистом якого він звернувся до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором.

Верховний Суд у постанові від 27.03.2025 у cправі №910/1586/24 дійшов наступних висновків. У господарському процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні господарського спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Посилання позивача на заяву свідка та Протокол узгодження розбіжностей від 05.05.2022 в обґрунтування наявності підстав визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки Договір є нікчемним в силу прямої вказівки Закону.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, позовні вимоги в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції не підлягають задоволенню, тоді як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи помилковий висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову, рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 підлягає скасуванню в оскаржуваній частині із ухваленням нового рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову.

За результатами розподілу судових витрат відповідно до положень частини 14 статті 129 ГПК судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/7237/24 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс» (вул. Чорнобильська, буд. 24/26, м. Київ, 03164, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42185413) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (вул. Лентовича, буд. 6, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35210739) 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Судові витрат за подання позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Беквард Плюс».

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва

7. Матеріали справи №910/7237/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 10.04.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська