Рішення

від 12.12.2024 по справі 910/9715/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2024Справа № 910/9715/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/9715/23

за позовом ОСОБА_1

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгро Траст"

про визнання договору недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: Калініченко Б.І.;

від відповідача: Пилипенко А.В.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" про визнання недійсним договору поруки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не підписувала Договір поруки № 193 від 21.05.2020, укладеного в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Украгро Траст" за Договором фінансового лізингу № 14-20-68 ств-фл/185.

Крім того, враховуючи предмет заявлених позовних вимог, позивач разом з позовною заявою подав клопотання про витребування у відповідача оригіналу оспорюваного Договору поруки № 193 від 21.05.2020 та клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 відкрито провадження у справі № 910/9715/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 03.08.2023. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгро Траст".

20.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на обізнаність позивача про укладений договір, та заперечення на клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

26.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про винесення окремої ухвали за результатами проведеної почеркознавчої експертизи.

Підготовче засідання 03.08.2023 у справі № 910/9715/23 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 підготовче засідання у справі призначено на 17.08.2023.

Присутній у судовому засіданні 17.08.2023 представник позивача підтримав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та просив надати час для ознайомлення з поданими відповідачем відзивом на позовну заяву та запереченнями на клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Представник відповідача на вимогу суду надав оригінал Договору поруки № 193 від 21.05.2020 та заперечив щодо призначення судової почеркознавчої експертизи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань або пояснень суду не подав та не надіслав.

За усним клопотанням представника позивача відкладено підготовче засідання на 14.09.2023.

30.08.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшли відповідь на відзив та пояснення щодо заперечень відповідача на клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Присутній у судовому засіданні 14.09.2023 представник позивача підтримав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Представник відповідача заперечив.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань або пояснень суду не подав та не надіслав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 задоволено клопотання позивача про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інститут судових експертиз, та поставлено на вирішення експерта питання, наведені у клопотанні позивача.

13.10.2023 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз повернуто на адресу суду матеріали справи № 910/9715/23 без виконання, оскільки питання в ухвалі суду від 14.09.2023 викладено не у відповідності до вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145, а також неправильно визначено вид судової експертизи.

Враховуючи повернення матеріалів справи експертною установою, у зв`язку з неправильним визначенням питань та виду призначеної судової експертизи, суд ухвалою від 17.10.2023 поновив провадження у справі та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 26.10.2023. Зобов`язав позивача надати суду клопотання про призначення у справі судової експертизи з переліком питань, викладених у відповідності до вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145, а також із визначенням виду судової експертизи, яку позивач просить призначити.

26.10.2023 на електронну пошту суду від представника позивача отримано клопотання, в якому наведений перелік питань, викладених у відповідності до вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145, а також із визначенням виду судової експертизи, яку позивач просить призначити.

Присутній у судовому засіданні 26.10.2023 представник позивача просив задовольнити клопотання про призначення судової експертизи, подане у новій редакції згідно з вимогами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Представник відповідача підтримав раніше подані заперечення проти експертизи, проте, зауважень або заперечень щодо питань, які позивач просить поставити на вирішення судової експертизи, суду не подав.

Представник третьої особи правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 клопотання представника ОСОБА_1 від 25.10.2023 про призначення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі №910/9715/23 задоволено. Проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі №910/9715/23 доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03057, м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, 6). На вирішення судових експертів поставлені питання у відповідності до вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145. Провадження у справі № 910/9715/23 зупинено на час проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість проведення експертизи) та повернення матеріалів справи до господарського суду.

Ухвалу суду разом із матеріалами справи № 910/9715/23 направлено Київському науково-дослідному інститут судових експертиз (03057, м. Київ, вул. Сім`ї Бродських, 6).

12.01.2024 на адресу суду надійшло клопотання судових експертів про надання додаткових матеріалів, а також погодження строку проведення судової експертизи у строк, що перевищує 90 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 поновлено провадження у справі для розгляду клопотання судових експертів. Підготовче засідання у справі призначено на 01.02.2024. Викликано в судове засідання ОСОБА_1 для надання експериментальних зразків підпису. Також зобов`язано позивача з метою виконання клопотання судових експертів надати суду додаткові документи та докази оплати рахунку № 5078 від 22.12.2023, виставленого Київському науково-дослідному інститут судових експертиз за проведення судової експертизи. Зобов`язано сторони з метою виконання клопотання судових експертів надати суду: письмові пояснення, в яких викласти свою згоду або незгоду щодо вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу у всіх наданих (досліджуваному та порівняльних) документах.

31.01.2024 на адресу суду від відповідача надійшли пояснення по справі, в яких останній надав згоду на вирізання штрихів реквізитів та фрагментів паперу оспорюваного договору поруки від 21.05.2020 № 193.

01.02.2024 перед початком судового засідання позивач подав через канцелярію суду клопотання про зміну експертної установи. У поданому клопотанні позивач просив відмовити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз у погодженні запропонованого розумного строку проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі № 910/9715/23. Проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів доручити ТОВ «Київський експертно-дослідний центр».

Присутні у судовому засіданні 01.02.2024 позивач та його представник зазначили про відсутність матеріальної можливості оплатити послуги КНДІСЕ, а також заперечили щодо погодженні запропонованого розумного строку проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі № 910/9715/23. Проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів просили доручити ТОВ «Київський експертно-дослідний центр».

Представник відповідача заперечив щодо задоволення клопотання позивачки про зміну експертної установи.

Третя особа правом на участь у судовому засідання не скористалася.

Суд, дослідивши клопотання представника позивача клопотання про зміну експертної установи, встановив, що ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» здійснює співпрацю з особою, яка не є на даний час атестованим судовим експертом, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні клопотання позивача щодо зміни експертної установи.

Також, враховуючи неможливість позивача оплатити рахунок № 5078 від 22.12.2023, виставлений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз за проведення судової експертизи, та наявність заперечень щодо продовження строків проведення судової експертизи у більше, ніж 90 днів, суд дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання позивача про призначення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі №910/9715/23, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 відкладено підготовче засідання у справі на 15.02.2024.

06.02.2024 на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшло клопотання про зміну експертної установи. При цьому, аналогічне за змістом і вимогами клопотання було подано 01.02.2024 через канцелярію суду та розглянуто судом у судовому засіданні за участю представників, у задоволенні якого відмовлено.

15.02.2024 перед початком судового засідання позивач подав через канцелярію суду клопотання про зміну експертної установи. У поданому клопотанні позивач просить відмовити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз у погодженні запропонованого розумного строку проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі № 910/9715/23. Проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів доручити ТОВ «Науково-дослідна лабораторія судових експертиз».

Присутній у судовому засіданні 01.02.2024 представник позивача просив задовольнити клопотання про зміну експертної установи.

Представник відповідача просив відкласти розгляд справи та надати час ознайомитися з поданим позивачем клопотанням.

Третя особа правом на участь у судовому засідання не скористалася.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 відкладено підготовче засідання у справі на 29.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 клопотання представника ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої у справі №910/9715/23 задоволено частково. Проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №910/9715/23 доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 8). Провадження у справі № 910/9715/23 зупинено на час проведення Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість проведення експертизи) та повернення матеріалів справи до господарського суду.

Ухвалу суду разом із матеріалами справи № 910/9715/23 направлено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 8).

16.04.2024 на адресу суду надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів та рахунок на оплату за проведення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 поновлено провадження у справі № 910/9715/23 для розгляду клопотання судового експерта. Підготовче засідання у справі призначено на 16.05.2024. Викликано в судове засідання ОСОБА_1 для надання експериментальних зразків підпису. Зобов`язано позивача з метою виконання клопотання судового експерта надати суду: вільні зразки усіх варіантів підпису ОСОБА_1 , в оригіналах різних документів, які не відносяться до даної справи, максимально наближені за часом виконання до досліджуваних об`єктів (за період 2018 - травень 2020 років), виконані достовірно нею самою (бажано з офіційних джерел), зокрема, копії паспорту, нотаріально завірених документів (договорів довіреностей, актів, заяв тощо), не менше 15-ти документів; докази оплати рахунку № 24-1759(41) від 29.03.2024, виставленого Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз за проведення судової експертизи.

15.05.2024 через канцелярію суду від представника позивача отримано клопотання про долучення доказів оплати послуг експертної установи та надання документів із вільними зразками підписів ОСОБА_1 .

16.05.2024 через канцелярію суду від представника позивача отримано клопотання про долучення документів із вільними зразками підписів ОСОБА_1 .

У судове засідання 16.05.2024 з`явилися ОСОБА_1 , яка в присутності інших учасників справи надала експериментальні зразки підписів.

Оскільки позивач повністю виконала вимоги ухвали суду від 17.04.2024 та надала докази оплати рахунку № 24-1759(41) від 29.03.2024, виставленого Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз за проведення судової експертизи, а також додаткові матеріали та зразки підпису, необхідні для проведення експертного дослідження, суд ухвалою від 16.05.2024 матеріалами справи № 910/9715/23 разом із зібраними додатковими доказами надіслав на адресу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

26.09.2024 на адресу Господарського суду міста Києва від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи №910/9715/23 разом з висновком експерта №24-1759 від 09.09.2024, складеного за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 поновлено провадження у справі № 910/9715/23 та підготовче засідання у справі призначено на 31.10.2024.

04.10.2024 на адресу Господарського суду міста Києва засобами поштового зв`язку від відповідача надійшли заперечення до висновку експерта та клопотання про призначення повторної експертизи.

30.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, від представника відповідача - клопотання про долучення доказів.

Представник позивача у судове засідання 31.10.2024 не з`явився.

Представник відповідача просив розглянути та задовольнити клопотання про призначення повторної експертизи.

Враховуючи наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про його задоволення, а також відкладення у зв`язку з цим розгляду клопотання відповідача про призначення повторної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 відкладено підготовче засідання у справі на 28.11.2024.

Присутній у підготовчому засіданні 28.11.2024 представник позивача позов підтримав та заперечив проти задоволення клопотання відповідача про призначення повторної експертизи.

Представник відповідача просив задовольнити клопотання про призначення повторної експертизи, оскільки у відповідача наявні сумніви в неупередженості судового експерта, який проводив судове експертизу.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної експертизи, оскільки у висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №24-1759 від 09.09.2024 надано вичерпану відповідь на поставлене в ухвалі суду від 29.02.2024 питання. При цьому, сумнівів у компетенції та неупередженості судового експерта суд не має, оскільки останній відповідає критеріям судового експерта, наведеним у Законі України «Про судову експертизу», та попереджався судом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв та клопотань учасників справи, оскільки судом здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. У судовому засіданні 28.11.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.12.2024, яка занесена до протоколу судового засідання.

Присутній у судовому засіданні 12.12.2024 представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з мотивів, наведених у відзиві на позов.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, клопотань та заяв процесуального характеру суду не подавав.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення.

Отже, третя особа належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується залученим до матеріалів справи повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 12.12.2024, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

12.05.2020 між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", як лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ", як лізингоодержувачем, був укладений Договір фінансового лізингу № 14-20-68ств-фл/185, відповідно до предмета якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, лізингодавець зобов`язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому Договорі строк не менше одного року

21.05.2020 між ОСОБА_1 , як поручителем, та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", кредитором, був укладений Договір поруки № 193, відповідно до предмета якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором у повному обсязі, солідарно, за виконання ТОВ "УКРАГРО ТРАСТ" (код ЄДРПОУ 42484588) зобов`язань, що виникають із договору фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68ств-фл/185 з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього, укладеним між кредитором та боржником, в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати визначеної неустойки, індексу інфляції, відсотків річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору (п. 1.1).

За умовами наведеного Договору поруки, передбачений п. 1.1 договору обов`язок поручителя перед кредитором не обмежується певною сумою та встановлюється в повному обсязі, визначеному в основному договорі (п. 2.1. договору поруки).

Згідно з п. 3.1. договору поруки, в разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником своїх зобов`язань за основним договором, кредитор вправі звернутися з вимогою про усунення таких порушень та виконання зобов`язань за основним договором як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Пунктом 3.4. договору поруки визначено, що у випадку порушення боржником зобов`язань, що випливають із основного договору, в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати основного боргу, неустойки, індексу інфляції, відсотків, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору, у поручителя виникають всі обов`язки боржника і поручитель відповідає солідарно з боржником перед кредитором своїм майном, майновими правами та грошовими коштами, на які може бути накладено стягнення згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.1. договору поруки, порушенням основного договору є невиконання або неналежне виконання зобов`язань боржника за основним договором.

За порушення поручителем зобов`язань за цим договором, що випливають із основного договору, після одержання вимоги кредитора, вказаної в п. 3.1-3.3 Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу (невиконаного зобов`язання основного договору) за кожен день такого прострочення (п. 4.2. договору поруки).

Згідно з п.п. 4.3., 4.4., 4.5. договору поруки, сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не її вини. Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання договору. Усі спори, пов`язані з виконанням договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в суді відповідної юрисдикції за місцезнаходженням кредитора.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (повноважними представниками сторін) та діє до моменту припинення поруки відповідно до п. 5.1 договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення та виконання зобов`язань за основним договором (п. 5.2. договору поруки).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2021 у справі №915/1006/21, яке у встановленому законом порядку набрало законної сили, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" та ОСОБА_1 на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" заборгованість в сумі 364439,22 грн, з яких: 320376,50 грн - сума основного боргу, 13288,68 грн - сума пені, 5209,63 грн - сума інфляції, 24500,32 грн - 25% річних, 1064,09 грн - штраф; розірвано Договір фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68 ств-фл/185, укладений між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" та вилучено у Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" косарку-плющилку ротаційну трисекційну начіпну КПР-9-04 в комплекті з ЗІП зав. № 02331/0381, залишковою вартістю 709394,68 грн та передати Державному публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2023 у справі №915/132/22, яке залишено без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРО ТРАСТ" та ОСОБА_1 на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" заборгованість в сумі 296188,34грн, з яких: 233451,87 грн - сума основного боргу, 10622,87 грн - сума пені, 4683,77 грн - інфляційних втрат, 15507,07 грн - 25% річних, 31922,76 грн - штрафу.

Зі змісту рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2021 у справі № 915/1006/21 вбачається, що предметом розгляду суду була, зокрема, заборгованість по лізинговим платежам за період з 13.11.2020 до 13.06.2021 (щодо 6-13 платежів), а предметом спору у справі № 915/135/22 заборгованість по лізинговим платежам за період з 13.07.2021 по 05.01.2022 (щодо 14-20 платежів, до моменту розірвання договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона не підписувала Договір поруки № 193 від 21.05.2020 і про його існування дізналася тільки у лютому 2023 року після початку стягнення з неї коштів у примусовому порядку за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2021 у справі № 915/1006/21.

Оскільки ОСОБА_1 не підписувала Договір поруки № 193 від 21.05.2020, то в неї відсутній оригінал примірника такого договору, що позбавило її можливості самостійно провести почеркознавчу експертизу.

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" про визнання недійсним договору поруки від 21.05.2020. Разом з позовною заявою було подано клопотання про витребування у відповідача оригіналу оспорюваного Договору поруки № 193 від 21.05.2020 та клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначив, що позивачка на момент укладення оспорюваного правочину була єдиним власником частки у статутному капіталі ТОВ "УКРАГРО ТРАСТ", а відтак, не могла не знати про укладання Договору фінансового лізингу № 14-20-68ств-фл/185 від 20.05.2020 останнім та договору поруки на забезпечення його виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є насамперед вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/23621/17, від 03.08.2023 у справі № 904/7930/21, від 01.06.2022 у справі № 912/642/20 та інших.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Згідно з частиною першою цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною першою статті 99 ГПК України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Отже, з метою з`ясування всіх обставин, що складають предмет доказування у справі, ураховуючи необхідність наявності спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд ухвалою від 29.02.2024 призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив спеціалізованій установі Міністерства юстиції України - Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експерта було поставлено питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у правому нижньому куті на всіх сторінках документу під назвою «Договір поруки № 193 від 21 травня 2020 року» (аркуші справи 161-163) ОСОБА_1 чи іншою особою?

Відповідач надав суду для дослідження оригінал Договору поруки № 193 від 21.05.2020, а також у судовому засіданні 16.05.2024 у ОСОБА_1 в присутності учасників справи були відібрані експериментальні зразки підписів.

Серед іншого, позивач також надала документи із вільними зразками її підписів, складені за період 2018 - травень 2020 років.

Відповідно до висновку експерта № 24-1759 судово-почеркознавчої експертизи, який надійшов до Господарського суду міста Києва 26.009.2024, підписи від імені ОСОБА_1 у Договорі поруки № 193 від 21.05.2020 у правому нижньому куті на першій сторінці, у правому нижньому куті на другій сторінці, в розділі «Поручитель» в графі « ОСОБА_1 » на третій сторінці, виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (-ими) особою (-ами). Підписи виконані з наслідуванням підписів ОСОБА_1 .

Таким чином, висновком експерта, складеного за наслідками проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеною ухвалою суду, доведено, що ОСОБА_1 Договір поруки № 193 від 21.05.2020 не підписувала, а відтак, істотні умови цього договору не погоджувала, що свідчить про його неукладеність.

Суд також зауважує, що окрема дія, правочин не може оцінюватися без урахування ситуації загалом (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.06.2023 у справі № 922/44/22), тобто поза межами обставин, у яких опинилися та перебували учасники справи.

Під час розгляду справи представник відповідача зазначив, що Договір поруки №193 від 21.05.2020 не укладався ОСОБА_1 у приміщенні Миколаївської філії ДПАТ «"Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" та у присутності його співробітників.

Крім того, як убачається з рішень Господарського суду Миколаївської області у справах № 915/1006/21 і № 915/135/22, останні ухвалювалися за відсутності ОСОБА_1 .

Отже, будь-яких доказів, з яких убачається про обізнаність ОСОБА_1 про укладання договору поруки та про схвалення його умов, матеріали справи не містять.

Згідно з частиною першою статті 627 та статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Верховний Суд у своїх постановах зауважує, що у разі, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином не набуваються, а правовідносини за ним не виникають.

У постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту,

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред`явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У зв`язку з чим суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання Договору поруки № 193 від 21.05.2020 не може призвести до захисту або відновлення порушеного майнового права позивача.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.12.2024.

Суддя А.І. Привалов