Рішення

від 09.12.2024 по справі 910/11053/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2024Справа № 910/11053/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про стягнення 2310860,71 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Літовка М.В.

Представники сторін:

Від позивача: Гончарук М.П., Грибенко А.Л.

Від відповідача: Тузова В.О.

У судовому засіданні 09.12.2024, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення 2310860,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем своєчасно не виконано грошові зобов`язання за судовими рішеннями у справі №910/12047/21.

Ухвалою суду від 16.09.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.09.2024 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 16.09.2024.

Ухвалою суду від 21.10.2024 відкрито провадження у справі № 910/11053/24, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.11.2024.

25.10.2024 від відповідача до суду надійшла заява, в якій відповідач проти позову заперечує, вказуючи на невірний розрахунок позивача та наявність нормативних підстав для не сплати коштів, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 та лист СБУ.

04.11.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він вказує, що розрахунок санкцій ним здійснений правомірно, а нормативні підстави для не виконання судового рішення відсутні.

05.11.2024 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач наголошує на відсутності підстав для сплати ним коштів.

07.11.2024 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 07.11.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 21.11.2024.

Судове засідання 21.11.2024 не відбулось, в зв`язку з триваючою повітряною тривогою.

Ухвалою суду від 21.11.2024 сторін повідомлено про призначення судового засідання на 09.12.2024.

06.12.2024 від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів.

В судовому засіданні 09.12.2024 позивачем підтримано клопотання про приєднання доказів.

Представник відповідача проти задоволення клопотання заперечував.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання про приєднання доказів, оскільки, воно подано з пропуском встановлених ГПК України строків, без обґрунтування поважності їх пропуску.

Представник позивача в судовому засіданні 09.12.2024 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі № 910/12047/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" задоволено частково. Вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" борг у розмірі 525000,00 доларів США, проценти на вимогу у розмірі 143,84 долари США, 3% річних у розмірі 1265788,67 грн, судовий збір у розмірі 233564,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 49926,72 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21 залишено без змін.

Судом при розгляді справи № 910/12047/21 встановлено, що між Акціонерним товариством Комерційного банку "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" укладено договір № 209943 від 02.09.2013 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія". З моменту отримання банком платіжних доручень щодо перерахування депозитних вкладів (20.02.2017), у нього виник обов`язок повернути товариству депозитні вклади та виплатити нараховані проценти. Однак, відповідач вищезазначені платіжні доручення позивача не виконав, грошові кошти, які станом на 28.05.2014 обліковувались на поточних рахунках позивача, депозитні вклади та нараховані проценти, на рахунки визначені позивачем у платіжних дорученнях, не перерахував.

Отже, зобов`язання відповідача по перерахуванню коштів у сумі 525000,00 доларів США та процентів у розмірі 143,84 доларів США, присуджені до стягнення за рішенням суду від 24.01.2022 № 910/12047/21, виникли з договору № 209943 від 02.09.2013 та формування позивачем платіжних доручень про поверненню товариству коштів, а не з самого рішення.

Вказані обставини спростовують заперечення відповідача про право позивача нараховувати відсотки річних на суму 525143,84 доларів США (21539824,88 грн) лише після набрання рішенням у справі законної сили, оскільки, рішенням підтверджено наявність між сторонами договірних зобов`язань, тобто означені зобов`язання виникли не з судового рішення, а з позасудових правовідносин між сторонами.

28.06.2023 на виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили 10.08.2022, видано наказ.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 постановлено стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна 20000 (двадцять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

28.06.2023 на виконання означеної постанови видано відповідний наказ.

Додатковою постановою Верховного Суду від 19.01.2023 постановлено стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

23.09.2024 на виконання означеної постанови видано наказ.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що вказані судові рішення є невиконаними відповідачем, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2039564,53 грн 3% річних та 271296,18 грн інфляційних втрат (загалом 2310860,71 грн).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на неправильність розрахунків, здійснених позивачем. Також відповідач вказав на існування законодавчо встановлених обмежень, у зв`язку з якими він правомірно не виконує судові рішення у справі №910/12047/21.

Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

Судом перевірено розрахунок втрат від інфляції, здійснений позивачем за період з серпня 2022 по липень 2024 та визнано його обгрунтованим та арифметично вірним. Інфляційні втрати нараховувались на зобов`язання відповідача у гривнях, що були присуджені до стягнення судом, після набрання судовими рішеннями законної сили. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню втрати від інфляції у розмірі 271296,18 грн.

Суд перевірив розрахунок 3% річних, здійснений позивачем за період з 09.09.2021 по 09.09.2024 та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. 3 % річних розраховувались позивачем в межах трирічного строку позовної давності та з урахуванням виникнення суми основних зобов`язань у доларах США з укладеного сторонами правочину та його неналежного виконання відповідачем (не з судового рішення). Нарахування 3% річних на решту зобов`язань відповідача була проведена з дати набрання судовими рішеннями законної сили. Резюмуючи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 2039564,53 грн підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що постановою КМУ №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи пов`язані з державою-агресором, а саме: (у тому числі) юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Відповідач повідомив, що під час розширеної перевірки Службою безпеки Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у 2022 році Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (у тому числі його засновників / кінцевих бенефіціарних власників) було виявлено інформацію, яка свідчила про пов`язаність Товариства та його кінцевих бенефіціарних власників з підсанкційним громадянином російської федерації - ОСОБА_1 , який сприяв окупації російською федерацією українського півострову Крим (18.03.2014 року як представник окупаційної влади Криму ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підписав з російською федерацією в особі президента володимира путіна так званий "Договір про входження території Республіки Крим та м. Севастополя до складу російської федерації").

Як зазначив відповідач, згідно з інформацією з публічних відкритих джерел, розміщених в мережі Інтернет, управління групою компаній "Тавріда Електрик", які з подібними назвами зареєстровані на території рф, України та Швейцарії, фактично здійснює ОСОБА_5 . ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з 2001 року було зареєстровано в Севастополі, а у 2014 році після анексії Криму та внесення ОСОБА_6 у міжнародні санкційні списки, головний офіс Товариства "переїхав" до Києва.

Відповідач вказує, що Де-юре підприємства "Таврида Електрик" (російське), "Таврида Електрик Україна", "Таврида Електрик Дніпро" (українські) є різними юридичними особами, однак фактично (як слідує з різних відкритих джерел інформації) наявне розуміння, що "реальним власником" цієї групи компаній є одна особа - ОСОБА_5 , який заснував у 1990 році у Севастополі компанію "Таврида Електрик".

Щодо вказаних заперечень відповідача, суд зазначає, що в умовах збройної агресії рф та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Зокрема, згідно з підп. 1 п. 1 постанови КМУ "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" від 03.03.2022 №187 (далі - Постанова КМУ №187) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у т.ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є: громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у т.ч. шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

В матеріалах справи наявний лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299, у якому зазначено, що відповідно до Постанови №187 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" поширюється мораторій (заборона) на виконання, у т.ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань.

Однак, станом на дату прийняття судом рішення у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутнє, про що Товариство також надало Витяг з Державного реєстру санкцій станом на 31.10.2024, згідно з яким за параметрами пошуку: назва - "Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"", ЄДРПОУ - " 31576194", результати пошуку: За вказаними параметрами санкційних дій в Державному реєстрі санкцій не знайдено.

Згідно з інформацією на сайті Державного реєстру санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) Реєстр є офіційним джерелом інформації; Реєстр створено з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Державний реєстр санкцій створено його держателем - Апаратом РНБО України на підставі Закону України "Про санкції" від 14.08.2014 №1644-VII. Інформація у Реєстрі лише відтворює інформацію з: 1) рішень РНБО України, введених в дію указами Президента України, а у випадках, передбачених Законом, затверджених постановами Верховної Ради України; 2) судових рішень про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону.

Отже, суд вважає необгрунтованими та недоведеними заперечення відповідача у вказаній частині.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження судами у справі №910/13/21, та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №910/13/21 було стягнуто з банку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 3% річних та інфляційні втрати, відхиливши вище вказані заперечення відповідача про поширення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" мораторію, встановленого Постановою №187.

У вказаній частині постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 залишена без змін постановою Верховного Суду від 03.10.2024 у справі №910/13/21.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 2; ідентифікаційний код: 31576194) 3% річних у розмірі 2039564 (два мільйони тридцять дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн 53 коп., інфляційні втрати у розмірі 271296 (двісті сімдесят одну тисячу двісті дев`яносто шість) грн 18 коп. та судовий збір у розмірі 27730 (двадцять сім тисяч сімсот тридцять) грн 33 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 16.12.2024

Суддя І.В.Усатенко