Постанова

від 25.02.2025 по справі 910/11053/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2025 р. Справа № 910/11053/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - не з`явилися;

відповідача - Тузова В.О.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 (повне рішення складене 16.12.2024)

у справі №910/11053/24 (суддя - Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" звернулося з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з порушенням зобов`язань, встановлених договором №209943 від 02.09.2013 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія", у загальному розмірі 2310860,71 грн, з яких: 2039564,53 грн - 3% річних та 271296,18 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем порушено свої зобов`язання за договором №209943 від 02.09.2013 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" в частині повернення депозитних вкладів та виплати нарахованих процентів. Вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21, яким стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" борг у розмірі 525000,00 доларів США, проценти на вимогу у розмірі 143,84 долари США, 3% річних у розмірі 1265788,67 грн, а також понесені судові витрати. Позивач зазначає, що вказане рішення суду, а також інші судові рішення у справі №910/12047/21 залишаються невиконаними відповідачем, у зв`язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нараховано та заявлено до стягнення з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" 2039564,53 грн 3% річних за період з 09.09.2021 по 09.09.2024 та 271296,18 грн інфляційних втрат за період із серпня 2022 року по липень 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 відкрито провадження у справі №910/11053/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 (повне рішення складене 16.12.2024) у справі №910/11053/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач посилається на наявність заборони виконання судових рішень у справі №910/12047/21 у зв`язку з наявністю обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації".

Також відповідач вказує на те, що оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21 набрало законної сили в частині стягнення заборгованості 10.08.2022, саме з цієї дати мало розпочинатися нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Однак, судом першої інстанції наведене не враховано.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 апеляційну скаргу у справі №910/11053/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/11053/24, призначено її до розгляду на 25.02.2025, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.

Позивач у встановлений процесуальний строк не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/642/25 від 25.02.2025 у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/11053/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 апеляційну скаргу у справі №910/11053/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 справу №910/11053/24 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

У призначене судове засідання 25.02.2025 з`явився представник відповідача та надав пояснення по суті апеляційної скарги.

Натомість, представники позивача у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету від 16.01.2025.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, як було зазначено вище, позивач належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомив суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Отже, неявка у судове засідання представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що 02.09.2013 між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" укладений договір №209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія".

Оскільки не зважаючи на неодноразові звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківському рахунку відповідно до умов договору №209943, позивач звернувся до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" з позовом про стягнення грошових коштів у сумі 525143,84 доларів США, з яких: 525000 доларів США - сума депозиту та 143,84 долари США - сума процентів на вклад за ставкою 1% річних, а також 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у сумі 1288642,04 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 та постановою Верховного Суду від 29.09.2022, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь позивача борг у розмірі 525000,00 доларів США, проценти на вимогу у розмірі 143,84 долари США, 3% річних у розмірі 1265788,67 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 233564,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 49926,72 грн.

В межах розгляду спору у справі №910/12047/21 встановлено, що з моменту отримання банком платіжних доручень щодо перерахування депозитних вкладів - 20.02.2017 у останнього виник обов`язок повернути товариству депозитні вклади та виплатити нараховані проценти. Однак, відповідач вищезазначені платіжні доручення позивача не виконав, грошові кошти, які станом на 28.05.2014 обліковувалися на поточних рахунках позивача, депозитні вклади та нараховані проценти на рахунки, визначені позивачем у платіжних дорученнях, не перерахував.

28.06.2023 на виконання вказаного рішення суду, що набрало законної сили 10.08.2022, видано наказ.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

28.06.2023 на виконання вказаної постанови видано відповідний наказ.

Додатковою постановою Верховного Суду від 19.01.2023 стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

23.09.2024 на виконання зазначеної постанови видано наказ.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що судові рішення у справі №910/12047/21 залишаються невиконаними відповідачем, у зв`язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" 2039564,53 грн 3% річних за період з 09.09.2021 по 09.09.2024 та 271296,18 грн інфляційних втрат за період із серпня 2022 року по липень 2024 року.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначив, що оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21 набрало законної сили в частині стягнення заборгованості 10.08.2022, саме з цієї дати мало розпочинатися нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму основного зобов`язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Таким самим чином відповідач вважає можливим проведення розрахунку і щодо судових рішень апеляційної та касаційної інстанції у цій справі.

Окрім того, відповідач вказував на те, що судові рішення у справі №910/12047/21 не підлягають виконанню у зв`язку з наявністю обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" (далі - постанова №187).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановив, що наявність грошового зобов`язання відповідача за договором №209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню. При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Грошове зобов`язання виникло у відповідача не з рішення суду, а у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором. У зв`язку з цим, судом відхилені аргументи відповідача з приводу невірного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Також судом першої інстанції встановлено, що на відповідача не поширюються обмеження, передбачені постановою №187.

З такими висновками Господарського суду міста Києва у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 та постановою Верховного Суду від 29.09.2022, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь позивача борг у розмірі 525000,00 доларів США, проценти на вимогу у розмірі 143,84 долари США, 3% річних у розмірі 1265788,67 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 233564,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 49926,72 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Отже, місцевий господарський суд правомірно врахував під час розгляду спору у даній справі преюдиціальні обставини, встановлені під час розгляду справи №910/12047/21, а саме наявність невиконаного грошового зобов`язання відповідача за договором №209943 від 02.09.2013.

Поряд з цим, відповідач вказував на те, що факт виникнення зобов`язання зі сплати боргу встановлено саме під час розгляду спору у справі №910/12047/21. Оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21 набрало законної сили в частині стягнення заборгованості 10.08.2022, саме з цієї дати мало розпочинатися нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Місцевий господарський правомірно відхилив наведений аргумент, оскільки судовими рішеннями у справі №910/12047/21 лише підтверджено обґрунтованість заявленої до стягнення суми заборгованості, проте не встановлено зобов`язання з її оплати, оскільки таке зобов`язання визначається згідно з умовами договору. Натомість, судами встановлено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто підставу виникнення зобов`язання з оплати. Таким чином, зобов`язання відповідача виникли не з судових рішень, а з позасудових правовідносин між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на встановлені обставини справи, відповідач своїми діями порушив господарське зобов`язання, а тому він вважається таким, що прострочив виконання, а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої законом.

За змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20, ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, з урахуванням чого у кредитора наявне передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України право на нарахування 3% річних за весь час прострочення зобов`язання до моменту його фактичного виконання. Вказана норма поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Отже, норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Водночас, індексація не застосовується, а передбаченні ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов`язання, визначеного в іноземній валюті.

Здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, судом першої інстанції встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 2039564,53 грн 3% річних та 271296,18 грн інфляційних втрат, тобто у заявлених розмірах.

З розрахунку вбачається, що інфляційні втрати позивачем нараховувалися на зобов`язання відповідача лише у гривнях, що були присуджені до стягнення судом, після набрання судовими рішеннями законної сили. У свою чергу, 3% річних розраховувалися позивачем в межах трирічного строку позовної давності та з урахуванням виникнення суми основних зобов`язань у доларах США з укладеного сторонами правочину та його неналежного виконання відповідачем (не з судового рішення). Нарахування 3% річних на решту зобов`язань відповідача було проведено з дати набрання судовими рішеннями законної сили.

Як наслідок, необґрунтованими є аргументи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, в частині того, що нарахування 3% річних (з урахуванням строку позовної давності та обмеження нарахування процентів трьома роками, що передують даті звернення з позовом до суду) може бути здійснено лише за період з 11.08.2022 (наступний день після дати набрання законної сили рішення у справі №910/12047/21) по 09.09.2024.

У поданій апеляційній скарзі відповідачем також наведено доводи, аналогічні до доводів, заявлених в суді першої інстанції, що полягають у неможливості виконання судових рішень у справі №910/12047/21 у зв`язку з наявністю обмежень, встановлених постановою №187.

В обґрунтування таких тверджень відповідач зазначив, що під час розширеної перевірки службою безпеки Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у 2022 році Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (у тому числі його засновників/кінцевих бенефіціарних власників) було виявлено інформацію, яка свідчила про пов`язаність товариства і його кінцевих бенефіціарних власників з підсанкційним громадянином російської федерації - ОСОБА_1 , який сприяв окупації російською федерацією українського півострову Крим. Як вказав відповідач, згідно з інформацією з публічних відкритих джерел, розміщених в мережі Інтернет, управління групою компаній "Тавріда Електрик", які з подібними назвами зареєстровані на території рф, України та Швейцарії, фактично здійснює ОСОБА_1 . При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з 2001 року було зареєстроване в м. Севастополі, а у 2014 році після анексії Криму та внесення ОСОБА_1 у міжнародні санкційні списки головний офіс товариства переїхав до Києва. Отже, де-юре підприємства "Таврида Електрик" (російське), "Таврида Електрик Україна", "Таврида Електрик Дніпро" (українські) є різними юридичними особами, однак фактично (як слідує з різних відкритих джерел інформації) наявне розуміння, що реальним власником цієї групи компаній є одна особа - ОСОБА_1 , який заснував у 1990 році у м. Севастополі компанію "Таврида Електрик".

Колегія суддів зазначає, що згідно з підп. 1 п. 1 постанови №187 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у т. ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є: громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

В умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у вищевказаній постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у т. ч. шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

В матеріалах справи наявна надана відповідачем копія листа Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України №5/7/1/3-19299 від 24.11.2022, у якому зазначено, що відповідно до постанови №187 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" поширюється мораторій (заборона) на виконання, у т. ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" відсутнє у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/), на підтвердження чого останнім надано Витяг з Державного реєстру санкцій станом на 31.10.2024.

Згідно з інформацією, викладеною на сайті Державного реєстру санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/), Реєстр є офіційним джерелом інформації; Реєстр створено з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Державний реєстр санкцій створено його держателем - Апаратом Ради національної безпеки та оборони України на підставі Закону України "Про санкції". Інформація у Реєстрі лише відтворює інформацію з: 1) рішень Ради національної безпеки та оборони України, введених в дію указами Президента України, а у випадках, передбачених законом, затверджених постановами Верховної Ради України; 2) судових рішень про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про санкції".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

У ч. 1 ст. 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим законом є, зокрема: зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим законом (пункт 10).

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених п. п. 1, 2-21, 23-25 ч. 1 ст. 4 цього закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, за відсутності реальних доказів перебування Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у Державному реєстрі санкцій, а також відсутності рішення щодо застосування до позивача санкцій, лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України №5/7/1/3-19299 від 24.11.2022, наданий у відповідь на звернення Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", не може бути належним доказом на підтвердження того, що позивач є особою, щодо якої постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №910/13756/22 у подібних правовідносинах.

Як наслідок, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача правових підстав утримуватися від виконання взятих на себе грошових зобов`язань за договором №209943 від 02.09.2013 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія", а також судових рішень у справі №910/12047/21.

Отже, протилежні доводи відповідача є необґрунтованими.

З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у повному обсязі.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/11053/24 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/11053/24 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 26.02.2025.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов