Постанова

від 04.12.2024 по справі 915/1659/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/1659/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)

та рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.04.2024 (Коваль С.М.)

за позовом Миколаївської міської ради

до ОСОБА_1

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 25.10.2023 Миколаївська міська рада (далі - Миколаївська міськрада, Позивач) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Відповідач, Скаржник) про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 38 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:006:0012 шляхом знесення об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі (торгівельний павільйон) з літнім майданчиком по АДРЕСА_1 .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що громадянкою ОСОБА_1 у порушення умов договору оренди землі від 20.11.2007 № 5326 (далі - Договір оренди) побудовано та зареєстровано право власності на нежитлове приміщення - магазин з навісом, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому будь-яких договорів після закінчення дії Договору оренди землі від 20.11.2007 не укладалось, рішення щодо надання права на забудову не приймалось.

1.3. Позивач також посилається на порушення ОСОБА_1 положень статей 80, 83, 116, 122, 152 Земельного кодексу України, статей 3, 169, 172, 181, 190, 203, 215, 321, 327, 328, 375, 376, 391, 526 Цивільного кодексу України, статей 2, 5, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ті їх обтяжень", статей 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.04.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024, позов Миколаївської міськради задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міськрадою земельною ділянкою площею 38 кв.м кадастровий номер 4810137200:15:006:0012 шляхом знесення об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, торгівельний павільйон з літнім майданчиком, по АДРЕСА_1 .

2.2. Суди погодилися з доводами Позивача про те, що право користування на земельну ділянку для обслуговування торговельного павільйону та літнього майданчика у ОСОБА_1 відсутнє, тобто спірна земельна ділянка використовується за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів. Оскільки матеріалами справи доведено факт самочинного будівництва павільйону за збільшеними розмірами, вимоги щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом приведення її у придатний для використання стан суди визнали обґрунтованими.

2.3. З такими рішеннями судів попередніх інстанцій Відповідач не погодилася та скористалася правом на їх касаційне оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 28.10.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Суд скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.04.2024 і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

3.3. Доводами касаційної скарги Відповідач зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19 при відмові у прийнятті її додаткових доказів.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Миколаївська міськрада просить Суд відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржувані судові рішення.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 03.01.2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2006 проведено державну реєстрацію права власності об`єкта нерухомого майна (нежитлова будівля, торговельний павільйон з літнім майданчиком по АДРЕСА_1 загальною площею 38 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1266143) за ОСОБА_1 .

4.2. Рішенням Миколаївської міськради від 14.09.2007 № 14/43 в оренду ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 98 кв.м для обслуговування торговельного павільйону та літнього майданчика по проспекту Героїв України, поблизу житлового будинку № 17, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно та 06.12.2007 укладено відповідний Договір оренди землі зі строком дії до 06.12.2012.

4.3. Умовами вказаного Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону та літнього майданчика, без будівель, споруд та інших об`єктів, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (пункти 1.1, 2.2, 5.1 договору).

4.4. Сторонами у договорі погоджено, що у разі не продовження міською радою строку оренди землі орендар зобов`язаний демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування орендодавцем втрат орендаря, у тому числі вартості майна (пункт 9.4 договору).

4.5. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 15.12.2014 припинила свою підприємницьку діяльність за власним рішенням.

4.6. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.06.2023 у справі №490/5470/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання договору оренди землі від 06.12.2007 № 5326 поновленим та укладення додаткової угоди відмовлено у повному обсязі.

4.7. За наявною у матеріалах справи інформацією в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради декларація про готовність до експлуатації об`єкта за адресою м. Миколаїв, проспект Героїв України, 17 відсутня. До Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради станом на 29.09.2023 повідомлення про початок виконання будівельних робіт або заяви про дозвіл на виконання робіт за вищевказаною адресою не надходили. Інших доказів щодо реєстрації декларації Відповідачем не надано.

4.8. По закінченню строку дії Договору оренди землі (06.12.2012) Миколаївською міськрадою не приймалися рішення щодо його продовження чи поновлення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 15, частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

5.3. Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

5.4. Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

5.5. Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.6. За статтею 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

5.7. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 Цивільного кодексу України).

5.8. Відповідно до статі 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

5.9. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

5.10. Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва, тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

5.11. Так відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

5.12. За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

5.13. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

5.14. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

5.15. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.16. Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 25 вказаного Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 7 статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

5.17. Закон України "Про благоустрій населених пунктів" визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

За положеннями статті 10 цього Закону до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Відповідно до статті 12 Закон України "Про благоустрій населених пунктів" суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Стаття 16 цього Закону забороняє самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо на об`єктах благоустрою.

5.18. Відповідно до положень статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

5.19. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок).

Пунктами 2.1 - 2.3 Порядку визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. Замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі кресленнями контурів тимчасової споруди з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника та напрям підприємницької діяльності. Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пунктів 2.29-2.30 Порядку у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

5.20. Вказані положення Порядку знайшли своє відображення у Договорі оренди спірної земельної ділянки, згідно пункту 9.4 якого у разі непродовження міською радою строку оренди землі орендар зобов`язаний демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування орендодавцем втрат орендаря, у тому числі вартості майна.

5.21. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірний об`єкт нерухомого майна- торговельний павільйон з літнім майданчиком - збудований ОСОБА_1. без будь-яких прав на земельну ділянку, без права на забудову земельної ділянки комунальної власності та без будь-яких інших дозвільних документів. В Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради декларація про готовність до експлуатації вказаного об`єкта відсутня.

5.22. З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що Миколаївською міською радою (рішення від 14.09.2007 № 14/43) спірну земельну ділянку надано в оренду ОСОБА_1. для обслуговування торговельного павільйону та літнього майданчика без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Договір оренди землі від 06.12.2007 № 5326 діяв до 06.12.2012, продовжений/поновлений не був.

5.23. З урахуванням наявних у справі доказів суди попередніх інстанцій прийшли до правильних висновків, що ОСОБА_1., укладаючи Договір оренди, достеменно усвідомлювала, що земельна ділянка надавалася їй у користування під обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону та літнього майданчика. Оскільки жодних заперечень стосовно умов Договору оренди, зокрема і щодо тимчасового розміщення торговельного павільйону та зазначення в договорі про наявність на земельній ділянці будь-яких споруд та будівель Відповідач (орендар) не висловлювала, то вона повністю погодилася з такими умовами.

5.24. При цьому суди обґрунтовано виснували, що реєстрація права власності на належний ОСОБА_1 торговельний кіоск, розташований на спірній земельній ділянці, яка не відводилася для забудови чи обслуговування такого об`єкту нерухомості, жодним чином не надає цьому об`єкту статусу збудованого. Відсутність підстав для поновлення Договору оренди землі та, як наслідок, відсутність підстав користування Відповідачем спірною земельною ділянкою підтверджена рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.06.2023 у справі № 490/5470/20, яке набуло чинності та яким встановлено преюдиційні обставини для сторін.

5.25. В такий спосіб Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність на спірній земельній ділянці самочинно збудованого об`єкта нерухомості. Також судами правомірно відхилено доводи Відповідача щодо придбання вказаного об`єкта у попереднього власника як відсутності підстави позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення такого об`єкта.

5.26. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди.

5.27. Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки та змушує його діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

5.28. З огляду на те, що самочинно побудоване нерухоме майно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою, суди прийшли до правильних висновків, що вимога Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

5.29. Зважаючи на вказане, позовні вимоги правомірно пред`явлені до ОСОБА_1 як до кінцевого набувача об`єкта забудови.

Такі висновки судів узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 461/3490/18, згідно якої належним відповідачем за вимогою про знесення самочинного будівництва є власник відповідної забудови на час розгляду справи.

5.30. Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22) застосування положень частин третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

5.31. Колегія суддів звертається також до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та додатково зазначає, що негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов подається для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод, зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

5.32. За таких обставин належним способом захисту прав Миколаївської міськради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування та розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови. Тому, враховуючи відсутність доказів надання Відповідачу земельної ділянки для будівництва, відсутність доказів реєстрації декларації про готовність спірного об`єкта до експлуатації, суди попередніх інстанцій дійшли в оскаржуваних судових рішеннях обґрунтованих висновків про усунення перешкод Миколаївській міськраді у користуванні самовільно зайнятою ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом знесення останньою об`єкта самочинного будівництва.

5.33. Посилання Скаржника на неприйняття апеляційним судом додаткових доказів оцінюються Судом критично, оскільки суд апеляційної інстанції навів обґрунтовані мотиви відмови у задоволенні відповідного клопотання Відповідача.

Так відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статей 124, 129 Конституції України, статей 7,13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд апеляційної інстанції мотивував свою відмову у задоволенні такого клопотання ОСОБА_1 тим, що заявлена до прийняття частина доказів вже наявна у матеріалах справи, а долучення додаткових копій не впливає на суть позовних вимог у даній справі.

З огляду на викладене Верховний Суд не встановив стверджуваного Скаржником порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вчиненні процесуальної дії з відмови у прийнятті наданих Відповідачем додаткових доказів. Доводи ОСОБА_1 у цій частині базуються на власному суб`єктивному ставленні до наведених судом мотивів та по суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції.

Крім того, у касаційній скарзі не наведено та не обґрунтовано, як відмова судом у прийнятті копій документів вплинула на результати розгляду справи та які саме обставини вказані документи доводили.

5.34. Водночас, зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи Скаржника у цій частині фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, та до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

5.35. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів і обставин справи та не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.6. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.04.2024 у справі № 915/1659/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ