Ухвала

від 11.12.2024 по справі 910/1132/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1132/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Тристапшон Віри Василівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 (Ходаківська І. П. - головуюча, судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 (суддя Борисенко І. І.) у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Тристапшон Віри Василівни

до: (1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, (2) Державного підприємства "Спецагро"

про визнання договору оренди та акта приймання-передачі укладеними,

ВСТАНОВИВ:

1. Фізична особа - підприємець Тристапшон Віра Василівна (далі - Позивачка, ФОП Тристапшон В. В.) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Відповідач-1, РВ ФДМУ по м. Києву) та Державного підприємства "Спецагро" (далі - Відповідач-2, ДП "Спецагро"), в якому просила визнати укладеними між сторонами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: нежитлової будівлі літери "Б" загальною площею 595,10 кв.м. (група приміщень № 1 площею 33,00 кв.м., група приміщень № 2 площею 41,50 кв.м., група приміщень № 3 площею 172,20 кв.м., група приміщень № 4 площею 65,00 кв.м., група приміщень № 5 площею 243,30 кв.м., група приміщень № 6 площею 40,10 кв.м.), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28 та акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності у редакціях, викладених Позивачкою.

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовувала доводами про те, що вона була єдиним учасником, проведеного РВ ФДМУ по м. Києву аукціону № LLE001-UA-20230818-17630 з набуття права оренди на державне нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "Б" загальною площею 595,10 кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28 (лот 51203), а відтак, оскільки запропонувала ціну вище початкової, стала його переможцем.

3. Проте, замість того, що б укласти з нею відповідний договір оренди, РВ ФДМУ по м. Києву вирішило не затверджувати протокол про результати вказаного електронного аукціону, чим порушило приписи Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабміну України № 483 від 03.06.2020, а також права та інтереси ФОП Тристапшон В. В. як переможця аукціону, а тому остання тепер і намагається захистити ці права та інтереси в судовому порядку.

4. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд міста Києва рішенням від 18.06.2024, яке Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 18.09.2024 залишив без змін, у його задоволенні відмовив.

5. Рішення обґрунтував аргументами про те, що відповідно до приписів Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабміну України № 483 від 03.06.2020, на який посилалася Позивачка, укладенню договору оренду передує підписання переможцем електронного аукціону протоколу про результати електронного аукціону, надання його оператору електронного майданчика, затвердження цього протоколу орендодавцем та його оприлюднення через особистий кабінет.

6. Звідси вимоги ФОП Тристапшон В. В. про визнання укладеними договору оренди нежитлової будівлі, а також акта приймання-передачі вказаного нерухомого майна без затвердження орендодавцем протоколу про результати електронного аукціону та оприлюднення цього протоколу через особистий кабінет є передчасними та такими, що направлені на набуття Позивачкою права оренди на нерухоме майно державної власності без дотримання процедури передачі в оренду державного нерухомого майна, що в свою чергу свідчить про те, що ФОП Тристапшон В. В. у цій справі обрано неналежний спосіб захисту свого права.

7. Крім цього, місцевий суд виснував також про те, що Позивачкою не доведено обставин порушення свого права у спірних правовідносинах.

8. Суд пояснив, що після аукціону № LLE001-UA-20230818-17630, протокол про результатами проведення якого не було затверджено, РВ ФДМУ по м. Києву провело ще один аукціон з продажу права оренди на теж саме нерухоме майно (№ LLE001-UA-20231108-41569), переможцем якого знову стала ФОП Тристапшон В. В. Однак у подальшому, Позивачка не сплатила у повному обсязі авансовий платіж та забезпечувальний депозит, а також не підписала договір оренди нерухомого майна. Тобто, ФОП Тристапшон В. В. у спірних правовідносинах самостійно відмовилася від свого права, як переможець електронного аукціону на укладення договору оренди державного нерухомого майна, що свідчить про відсутність порушення такого права та є самостійною підставою для відмови у задоволенні заявленого позову.

9. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

10. Скаржниця стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме висновків щодо належності та ефективності обраного Позивачкою способу захисту, викладених у постановах від 07.02.2024 у справі № 914/560/23, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.

11. Верховний Суд ухвалою від 30.10.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Тристапшон В. В. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

12. 25.11.2024 до суду касаційної інстанції надійшов відзив РВ ФДМУ по м. Києву на касаційну скаргу, у яких воно заперечує проти її задоволення. Стверджує, що доводи, наведені скаржницею є безпідставними, в той час як рішення судів попередніх інстанцій винесені з неухильним дотриманням правових норм. З цих підстав просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін.

13. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача-1 (Павленко А. В.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і вважає, що в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю виходячи з такого.

14. Як вже вказувалось, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

15. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

17. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

18. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

19. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

20. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правового висновку в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для врахування правових висновків, викладених у постановах суду касаційної інстанції від 07.02.2024 у справі № 914/560/23, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 відсутні з огляду на таке.

21. Як вже зазначалося, предмет позову у цій справі становить вимога про визнання укладеними договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та акта приймання-передачі цього майна в оренду за фактичних обставин не затвердження протоколу про результати електронного аукціону з продажу права оренди, проведення повторного аукціону з продажу права оренди та відмови Позивачки, як особи, яка стала переможцем обох аукціонів від укладення договору оренди за наслідками другого з них.

22. Водночас у справі № 914/560/23 судами розглядався спір про скасування рішення про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону та зобов`язання вчинити дії; у справі № 910/12525/20 про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу; у справі № 916/1423/18 про зобов`язання укласти договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання); у справі № 911/594/18 про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста; у справі № 338/180/17 про стягнення боргу та про визнання укладеним договору підряду; у справі № 905/1926/16 про зобов`язання виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань, шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди; у справі № 569/17272/15-ц про зобов`язання здійснити публікацію про порушення авторських прав на офіційному сайті та стягнення компенсації за використання твору; у справі № 916/3156/17 про визнання недійсним нікчемного договору; у справі № 908/299/18 про визнання поновленим договору оренди землі.

23. Тобто, у жодній із наведених справ Верховний Суд не надавав висновків щодо належності та ефективності вимог про визнання укладеними договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та акта приймання-передачі цього майна та більше того, у жодній із наведених справ не було встановлено обставин подібних тим, що мають місце у цій справі.

24. Звідси посилання скаржниці на постанови Верховного Суду у вказаних справах в частині обрання нею належного та ефективного способу захисту у цій справі є нерелевантними, позаяк стосуються правовідносин, які є неподібними. Колегія суддів вважає, що належним обґрунтуванням наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України посилання на ці постанови не являються.

25. Здійснене ж у касаційній скарзі цитування висновків Верховного Суду щодо необхідності врахування принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки, викладених у постановах від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20 обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України взагалі не є, оскільки касаційна скарга не містить аргументів про саме неврахування судами попередніх інстанцій висновків із цих постанов.

26. Суд касаційної інстанції наголошує, що з урахуванням положень статті 290 ГПК України саме скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

27. Крім цього, правовідносини у вказаних справах також не містять жодних ознак подібності тим, що мають місце у справі № 910/1132/24, а тому посилання на них є очевидно декларативними.

28. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

29. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

30. Як вказала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

31. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

32. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

33. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається ФОП Тристапшон В. В. у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанцій, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 910/1132/24 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивачки на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у даній справі.

34. Оскільки інші доводи касаційної скарги, заявленою підставою касаційного оскарження не охоплюються, суд касаційної інстанції їх аналізу не здійснює.

За таких обставин, керуючись статтями 234, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 910/1132/24 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Тристапшон Віри Василівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.