Ухвала

від 26.11.2024 по справі 947/22449/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1660/24

Справа № 947/22449/24 1-кс/947/10813/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024160000000020, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.01.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченого ч.ч.2,4ст.190,ч.3ст.358,ч.3ст.27ч.4.ст.189КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2024 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт із забороною розпорядження та користування на майно, яке було виявлено та вилучено 19.07.2024 року за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

-мобільний телефон марки «Iphone 15 pro», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 ;

- планшет марки «SAMSUNG» з серійним номером R83W80FMV59.

Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що вилучені у ОСОБА_7 мобільний телефонта планшетможуть міститиу собіінформацію щодоспілкування зособами,які можутьбути причетнідо вчиненнякримінальних правопорушеньв рамкахкримінального провадження,а такождокументи,які могливикористовуватися дляорганізації вчиненнякримінальних правопорушень,а томувказані носіїінформації потребуютьдетального оглядуіз залученнямспеціалістів длявиявлення уних інформації,яка можемати доказовезначення врамках кримінальногопровадження.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник власника майна ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення.

Доводи обґрунтовує тим, що обшук був проведений без достатніх правових підстав, а саме за відсутності ухвали слідчого судді.

Зазначає, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів. ОСОБА_7 надала доступ до вилученої техніки. Слідством не оглянуто телефон та планшет з метою з`ясування чи містить техніка інформацію, яка має відношення до кримінального провадження.

Просить ухвалу районного суду скасувати, відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладання арешту та повернути тимчасово вилучене майно.

Власник майна ОСОБА_7 та його представник - адвокат ОСОБА_8 будучи належним чином повідомленими про дату та час судового засідання не з`явились, клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участі не надсилали до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора, який не заперечував проти розгляду апеляційної скарги за їх відсутності, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності власника майна та його представника.

Позиції учасників судового розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення :1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно доч.2ст.171КПК України,у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другоюстатті 173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно зі Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З матеріалів клопотання слідчого встановлено, що слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024160000000020 від 13.01.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27 ч. 4. ст. 189 КК України.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, ОСОБА_9 будучи головою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, діючи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, термін дії якого неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та отримання матеріальних благ за рахунок вчинення корисливого злочину, володіючи добрими організаторськими здібностями, 18.07.2024 року організував напад, поєднаний з погрозою застосування насильства, на співзасновницю ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_10 , з метою вимагання в останньої передачі належної їй частки в розмірі 50% в статутному капіталі зазначеного підприємства.

З цією метою ОСОБА_9 у невстановлені досудовим розслідуванням дату, час та місці, за невстановлених на даний час обставинах залучив до своєї протиправної діяльності ОСОБА_11 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які були обізнані про протиправність дій останнього та, усвідомлюючи протиправність намірів ОСОБА_9 , вступили з ним у попередню змову щодо здійснення під керівництвом останнього фізичного та морального впливу на потерпілу ОСОБА_10 , з метою заволодіння правом на її майно.

Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що 02.07.2020 року у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, під приводом здійснення спільної господарської діяльності, шляхом обману вмовили ОСОБА_10 передати належну їй базу відпочинку загальною площею 2215,62 кв.м, що розташована на земельній ділянці площею 1200 кв.м в селищі Сергіївка Білгород-Дністровського району, у статутний капітал підконтрольного їм ТОВ «ГОДЖИ» з визначенням розміру частки 50%. Іншу частину в розмірі 50% статутного капіталу зазначені особи оформили на підконтрольного їм ОСОБА_12 .

Після передачі майна бази відпочинку, належної ОСОБА_10 в статутний капітал ТОВ «ГОДЖИ», відповідно до рішення вказаного Товариства від 02.07.2020 року за №02/2020 остання отримала 50% у статутному капіталі товариства та відповідно 50% отримав ОСОБА_12 .

Починаючи із вказаного періоду, ОСОБА_10 була лише формальним співзасновником ТОВ «ГОДЖИ» в рівних долях із ОСОБА_12 , проте будь-якої участі у діяльності Товариства не брала, доходів не отримувала та доступу до бази відпочинку не мала.

Разом з тим, від імені ОСОБА_12 управління та розпорядження базою відпочинку здійснював ОСОБА_9 разом із невстановленими особами, підконтрольними йому.

Надалі, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 співзасновника ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_12 , у невстановлені досудовим розслідуванням час та при невстановлених обставинах, однак не раніше 09.07.2024 року право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» у порядку спадкування за законом набув син померлого ОСОБА_13 .

Після отримання спадщини, ОСОБА_13 при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах, надав засвідчену нотаріусом ОСОБА_14 довіреність ОСОБА_15 , згідно якої доручив останній діяти від його імені та в його інтересах.

Окрім цього, в ході досудового розслідування встановлено, що починаючи із 14.03.2024 року ОСОБА_9 , з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на протиправне збагачення, розпочав підшукування покупців приміщення бази відпочинку, яка входила до статутного капіталу ТОВ «ГОДЖИ».

З цією метою, без погодження та фактичного відома власників ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , у невстановлені дату, час та місці, ОСОБА_11 діючи за попередньою змовою із ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_16 придбати вищевказану базу відпочинку, яка перебувала у статутному капіталі ТОВ «ГОДЖИ», за грошову винагороду в сумі 120000 доларів США.

В подальшому, 15.07.2024 року у невстановлені досудовим розслідуванням час, місці та за невстановлених обставин, без відома ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , невстановленими особами внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни власників ТОВ «ГОДЖИ», згідно яких власницею частки у розмірі 50%, якою раніше був ОСОБА_13 , стала ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, 18.07.2024 року більш точний час та місце в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_9 , реалізуючи свій умисел, направлений на незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_11 та іншими невстановленими особами, організував напад на співзасновницю ТОВ «ГОДЖИ» ОСОБА_10 , поєднаний з погрозою застосування насильства над нею, з метою вимагання в останньої передачі належної їй частки підприємства ТОВ «ГОДЖИ» підконтрольним йому особам.

Цього ж дня, 18.07.2024 року о 15 год. 08 хв. до ОСОБА_10 , яка знаходилась за адресою: м. Одеса, вул. Торгова, буд. № 2 підійшли четверо невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які діючи за попередньою змовою із ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , реалізуючи єдиний злочинний умисел, направлений на вимагання в останньої передачі належної їй частки у статутному капіталі підприємства ТОВ «ГОДЖИ», шляхом погроз застосування насилля над потерпілою, вчинили психологічний тиск на ОСОБА_10 , при цьому явно демонструючи свою зухвалість безпринципний характер та байдужість до людського болю, спроможність чинити протиправні дії відносно осіб будь-якої статі та віку, під час якого висунули вимогу передачі належної їй частки у статному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» на користь підконтрольних ОСОБА_9 осіб.

З метою залякування потерпілої та справлення в неї враження дійсності виконання злочинних намірів, під час вказаної зустрічі невстановлені особи плеснули в обличчя ОСОБА_10 воду, попередивши, що у разі відмови виконати вимогу ОСОБА_9 щодо передачі належної їй частки у статному капіталі ТОВ «ГОДЖИ» наступного разу замість води буде кислота.

Крім того, 19.07.2024 року на підставі ухвали слідчого судді було проведено санкціонований обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено:

-мобільний телефон марки «Iphone 15 pro», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 з сім картою НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_7 ;

- планшет марки «SAMSUNG» з серійним номером R83W80FMV59, який належить ОСОБА_7 .

В послідуючому вилучене майно постановою слідчого було визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.

Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.

Арешт майна є виправданим на даному етапі, оскільки вилучені у ОСОБА_7 мобільний телефон та планшет можуть містити у собі інформацію щодо спілкування з особами, які можуть бути причетні до вчинення кримінальних правопорушень в рамках кримінального провадження, а також документи, які могли використовуватися для організації вчинення кримінальних правопорушень, а тому вказані носії інформації потребують детального огляду із залученням спеціалістів для виявлення у них інформації, яка може мати доказове значення в рамках кримінального провадження.

Щодо посилання представника власника майна про те, що обшук був проведений без достатніх правових підстав, а саме за відсутності ухвали слідчого судді, то колегія суддів зазначає, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 18.07.2024 задоволено клопотання слідчого про проведення обшуку та надано слідчим, які входять до складу слідчої групи у кримінальному провадженні №12024160000000020 від 13.01.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою відшукання та вилучення речей та документів, які мають значення для досудового розслідування, у тому числі: документів, щодо державної реєстрації власників ТОВ «Годжи», та будь-яких чорнових записів, що мають значення для вчинення кримінального правопорушення; грошових коштів, отриманих в результаті вчинення вказаного кримінального правопорушення; мобільних телефонів, сім - карток операторів мобільного зв?язку, ноутбуків, планшетів, персональних комп`ютерів, флеш накопичувачів, HDD дисків, SSD дисків, предметів та речей на яких може міститися інформація про обставини вчинення вказаного кримінального правопорушення.

Тобто обшук за місцем мешкання ОСОБА_17 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 був проведений згідно вимог чинного законодавства на підставі ухвали слідчого судді (т. 1 а.п. 83)

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони недоведені та спростовуються матеріалами справи.

Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).

Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024160000000020, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.01.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченого ч.ч.2,4ст.190,ч.3ст.358,ч.3ст.27ч.4.ст.189КК України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4