Постанова

від 03.12.2024 по справі 521/8563/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6053/24

Справа № 521/8563/24

Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Волкової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Доніної Людмили Анатоліївни, представника товариства з обмеженою відповідальністю «Асакар» на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Громіка Д.Д., у цивільній справі за заявою адвоката Доніної Людмили Анатоліївни, поданої в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Асакар», заінтересована особа: Одеська митниця про встановлення юридичного факту, -

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року адвокат Доніна Л.А. в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Асакар» (далі ТОВ «Асакар») звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Одеська митниця, в якій просила встановити юридичний факт, що дійсно право власності ТОВ «Асакар» на транспортний засіб - легковий автомобіль марки Volkswagen Tiguan, VIN НОМЕР_1 поновлено на підставі Розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 15.04.2022 року № 2241 щодо забезпечення повернення примусово відчужених транспортних засобів та Наказу командира військової частини НОМЕР_2 «Про повернення примусово відчуженого майна» від 16.06.2023 року № 2234.

В обґрунтування заяви зазначила, що ТОВ «Асакар» на підставі контракту №1 від 15.07.2021 року укладеному з Компанією МУСЛІМА ТРЕЙДІНГ та інвойсу MU20211218 від 18.12.2021 року є власником транспортного засобу - легкового автомобіля марки VOLKSWAGEN T1GUAN, VIN НОМЕР_1 .

Вказаний автомобіль ввезено 25.01.2022 року на територію України в ДГІ «Морський торгівельний порт «Чорноморськ», згідно коносаменту НОМЕР_3 від 21.12.2021 року на ім`я власника ТОВ «Асакар».

При цьому, майно, яке знаходилось на території ДП «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» було примусово відчужено згідно переліку, який зазначено у Додатку до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.07.2022 року №1308.

До зазначеного переліку увійшов і транспортний засіб позивача - VOLKSWAGEN TIGUAN VIN НОМЕР_1 .

Згідно Розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 15.04.2022 року №2241 та Наказу командира військової частини НОМЕР_2 «Про повернення примусово відчуженого майна» від 16.06.2023 року №2234, транспортний засіб VOLKSWAGEN TIGUAN VIN НОМЕР_1 повернуто власнику, про що, 06.07.2023 року складено Акт приймання-передачі автомобіля.

В теперішній час, автомобіль VOLKSWAGEN TIGUAN VIN НОМЕР_1 знаходиться у позивача, в спорі та під арештом не перебуває.

Отже, до цього часу, ТОВ «Асакар» - власник автомобіля, не може здійснити митне оформлення зазначеного транспортного засобу в Одеській митниці, яка вважає недостатнім для підтвердження права власності заявника вищезазначених документів.

У зв`язку із наведеним у заявника виникла необхідність у встановленні юридичного факту, що має значення для охорони прав, свобод та інтересів заявника, а саме щодо поновлення його права власності на вказаний транспортний засіб, так як іншим шляхом вказаний факт встановити не можливо.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою адвоката Доніної Л.А., поданої в інтересах ТОВ «Асакар».

Не погодившись з ухвалою суду, адвокат Доніна Л.А., представник ТОВ «Асакар» звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що із поданої заяви вбачаються адміністративно-правові відносини, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання, призначене на 03 грудня 2024 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 52-53, 54-55).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою адвоката Доніної Л.А., поданої в інтересах ТОВ «Асакар», суд першої інстанції виходив із того, що представником ТОВ «Асакар» заявлено вимоги про встановлення факту права власності на транспортний засіб, які не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст. 315 ЦПК України.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

За нормою частини другої ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права за умов, що є конкретні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Доніна Л.А. звертаючись до суду з заявою в порядку окремого провадження просила встановити факт, що дійсно право власності ТОВ «Асакар» на транспортний засіб - легковий автомобіль марки Volkswagen Tiguan поновлено на підставі Розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 15.04.2022 року № 2241 щодо забезпечення повернення примусово відчужених транспортних засобів та Наказу командира військової частини НОМЕР_2 «Про повернення примусово відчуженого майна» від 16.06.2023 року № 2234, посилаючись на те, що встановлення даного факту необхідно заявнику для проведення обов`язкового митного оформлення вищезазначеного транспортного засобі та у подальшому проведення державної реєстрації транспортного засобу в компетентних органах.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди, тощо.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За приписами ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що представник заявника звернулась до суду з вимогою про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження, а не в позовному провадженні.

Частиною першою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про дорожній рух», державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Згідно з пунктами 7, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до п. 8 цього Порядку, державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників та документів, які підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін в реєстраційні документи.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, серед іншого, договори купівлі-продажу, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; договори, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів: договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

В постанові Верховного Суду України від 4 квітня 2011 р. N 3-18гс111 викладено, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Відмова органу державної реєстрації прав в оформлені права власності на об`єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва суб`єкту господарювання у зв`язку з ненаданням ним необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об`єкт нерухомого майна.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (постанови від 04.12.2012 N 26/133, від 11.12.2012 N 56/68).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що ТОВ «Асакар» звернулось до Одеської митниці із запитом щодо надання роз`яснення можливості митного оформлення автомобіля VOLKSWAGEN TIGUAN VIN НОМЕР_1 для вільного використання на митній території України, що підтверджується листом від 26.07.2023р. вих.№26/07/2023-1.

16.08.2023 року на адресу заявника надійшов лист Одеської митниці №7.10-5/28.2-02/13/15928, в якому наголошено, що: «З метою встановлення можливості проведення митного оформлення легкового автомобіля, зазначеного у Листі, декларанту товарів окрім інших документів, передбачених статтею 335 МК, необхідно надати до Одеської митниці документи щодо поновлення права власності на автомобіль у спосіб, передбачений статтею 12 Закону №4765-VI та доставити легковий автомобіль до 25 складу спеціалізованого комплексу Чорногорського морського торговельного порту, зони діяльності відділу митного оформлення №2 митного поста «Чорнорськ» Одеської митниці».

Враховуючи викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що фактично між ТОВ «Асакар» та Одеською митницею, як суб`єктом владних повноважень, у разі оспорювання прийнятого рішення про відмову у здійсненні митного оформлення автомобіля VOLKSWAGEN TIGUAN VIN НОМЕР_1 , виникають адміністративно-правові відносини, що зумовлює розгляд цього спору в порядку адміністративного судочинства.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

На підставі вищевикладених обставин, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки представником ТОВ «Асакар» заявлено вимоги про встановлення факту права власності на транспортний засіб, які не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, тому з метою захисту порушених прав та інтересів, в тому числі оскарження рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови, заявник має право звернутись до окружного адміністративного суду з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства, що дає підстави відмовити у відкритті провадження у справі на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Верховного Суду.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційної скарги адвоката Доніної Л.А., представника ТОВ «Асакар»про те, щосуд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що із поданої заяви вбачаються адміністративно-правові відносини, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки представником заявника була подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Одеська митниця, в якій заявниця просила встановити юридичний факт, що дійсно право власності ТОВ «Асакар» на транспортний засіб - легковий автомобіль марки Volkswagen Tiguan, VIN НОМЕР_1 поновлено на підставі Розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 15.04.2022 року № 2241 щодо забезпечення повернення примусово відчужених транспортних засобів та Наказу командира військової частини НОМЕР_2 «Про повернення примусово відчуженого майна» від 16.06.2023 року № 2234, тобто заявлені вимоги про встановлення факту права власності на транспортний засіб та встановлення даного факту необхідно заявнику для проведення обов`язкового митного оформлення вищезазначеного транспортного засобі та у подальшому проведення державної реєстрації транспортного засобу в компетентних органах, які не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви вбачається спір про право.

Між тим, судом було повідомлено заявнику, що з метою захисту порушених прав та інтересів, в тому числі оскарження рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови, заявник має право звернутись до окружного адміністративного суду з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Доніної Людмили Анатоліївни, представника товариства з обмеженою відповідальністю «Асакар» - залишити без задоволення.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12 грудня 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова