Постанова

від 11.12.2024 по справі 742/650/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 грудня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/650/21

Головуючий у першій інстанції Циганко М. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/885/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Прилуцька міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності.

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому, збільшивши позовні вимоги, просив:

- встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_6 з 16 грудня 1996 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 , з визначенням за ОСОБА_1 1/2 її частки;

- визнати особистою власністю автомобіль марки ВАЗ 210934, номер кузова НОМЕР_1 . 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , за ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що з початку 1998 року ОСОБА_1 почав проживати із ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 належала 11/20 частин цього будинку. Позивач, з ОСОБА_6 однією родиною, здійснював ремонтні роботи, що є істотними, а отже нерухоме майно є спільною сумісною власністю і підлягає поділу. У 2020 році позивач за особисті кошти придбав автомобіль ВАЗ 210934, д.н.з. НОМЕР_2 , за 1 500 доларів США, який було оформлено на ОСОБА_6 . У 2021 році ОСОБА_6 померла, а її діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ставлять під сумнів набуття та поліпшення указаного майна позивачем, що стало підставою для звернення з цим позовом.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу, а саме в період з 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки ВАЗ 210934, номер кузова НОМЕР_1 , 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 210934, номер кузова НОМЕР_1 , 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 509,60 грн судового збору. В іншій частині вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2024 року задоволено частково заяви представника позивача адвоката Карпенка В.К., представника відповідачів адвоката Зарічної Л.А. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 5 000 грн з кожного в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині його заяви відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 5 000 грн на кожного в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині їх заяви відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2024 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї нерухомості; та про визнання особистою власністю позивача автомобіля марки ВАЗ 210934, номер кузова НОМЕР_1 , 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , задовольнивши цю вимогу.

Позивач посилається на те, що за час спільного проживання з ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_1 зазнала істотних поліпшень, які неможливо відокремити від головної речі без втрати цільового призначення. Ураховуючи те, що роботи з поліпшення квартири проведені за безпосередньої участі ОСОБА_1 , постало питання про визнання цього майна спільною сумісною власністю. Районним судом не надано оцінки експертному дослідженню Прилуцького відділення ТПП в Чернігівській області № ПК-105 від 26 жовтня 2021 року, яким встановлено істотність здійснених за рахунок позивача поліпшень.

Оспорюючи висновок суду першої нстанції щодо належності автомобіля ВАЗ 210934 до спільної сумісної власності, позивач зазначив, що за час спільного проживання із ОСОБА_6 у 2018 році придбав автомобіль ВАЗ 321061, який згодом продав ОСОБА_7 . У 2019 році ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_8 автомобіль марки ВАЗ 21043, д.н.з. НОМЕР_3 , який продав ОСОБА_9 за 1 400 доларів США. Згодом позивач придбав у ОСОБА_10 автомобіль ВАЗ 210934, номер кузова НОМЕР_1 , 2008 року випуску, за який спочатку сплатив 500 доларів США, а залишок у сумі 1 000 доларів США сплатив 22 липня 2020 року. Стверджує, що указані обставини щодо придбання автомобілів підтверджено допитаними в судовому засіданні свідками та розписками про отримання коштів.

У наданому відзиві представник ОСОБА_3 адвокат Зарічна Л.А., не погодившись із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , просила у її задоволенні відмовити повністю.

Обгрунтовуючи доводи відзиву, сторона відповідача указувала на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що належні на праві особистої приватної власності ОСОБА_6 11/20 частин житлового будинку АДРЕСА_3 набули значних змін в площі у бік збільшення. Довідкою КП «Прилуцьке МБТІ» від 25 грудня 2023 року підтверджено, що площа квартири змінилася з 50,6 кв м на 53,2 кв м за рахунок тамбура, побудованого у 1990 році, а станом на 09 лютого 2021 року після уточнення розмірів загальна площа змінилася на 51,8 кв м.

Указує на те, що саме ОСОБА_6 несла витрати, у тому числі кредитні, на облаштування матеріальних благ у власному домоволодінні, частину яких після смерті матері погасили доньки, а не позивач, який намагається довести наявність сімейних відносин з ОСОБА_6 стверджує, що ОСОБА_1 виконував ремонтні роботи у садибі та організовував роботу інших найманих працівників у сфері будівництва за кошти ОСОБА_6 .

Сторона відповідача посилається на те, що автомобіль ВАЗ 210934, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , придбано за особисті кошти ОСОБА_6 , а позивачем не обґрунтовано, чому транспортний засіб не зареєстровано за ним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необгрунтованим, просить його скасувати в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля марки ВАЗ 210934, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного автомобіля, і ухвалити в цій частині нове рішення, відмовивши у задоволенні цих вимог.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 зводяться до того, що, районний суд, ухвалюючи рішення про встановлення факту проживання позивача однією сім`єю зі спадкодавицею без реєстрації шлюбу, залишив поза увагою відсутність доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як чоловіка та жінки.

ОСОБА_3 вважає, що показання свідків та фотографії про проживання позивача із ОСОБА_6 однією сім`єю не є достатніми доказами про наявність сім`ї в розумінні ст. 3 СК України, а копії довідок про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 024/2-09-2915 та № 024/2-09/2918, в яких ОСОБА_1 значиться чоловіком ОСОБА_6 , не є належними доказами, оскільки в довідках не зазначено, на підставі яких документів зроблено зазначені висновки. Стверджує, що саме ОСОБА_6 несла витрати, у тому числі за кредитні кошти, на облаштування матеріальних благ у власному домоволодінні, а позивач у її житті був виконавцем робіт.

Скаржниця наголошує на тому, що, районний суд, встановив факт проживання осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу у об`єкті нерухомості, який ніколи не існував, тобто у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки належна ОСОБА_6 нерухомість має статус 11/20 частин житлового будинку.

ОСОБА_3 стверджує, що поза увагою суду залишилось те, що борг за кредитом після смерті ОСОБА_6 сплатили її доньки, а також те, що у будинку разом із ОСОБА_1 було зареєстровано і іншого чоловіка ОСОБА_11 . Укладаючи декларацію про вибір лікаря, ОСОБА_6 довіреною особою на випадок хвороби указала доньку ОСОБА_3 , а не позивача. Після смерті ОСОБА_6 допомогу за місцем роботи отримала інша донька ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , що, на думку скаржниці, підтверджує відсутність у померлої чоловіка, як це намагається довести позивач.

Відповідачка указує, що автомобіль ВАЗ 210934, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , придбано за особисті кошти ОСОБА_6 та зареєстровано за нею. Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що позивач брав фінансову участь у придбанні спірного транспортного засобу.

Судове засідання для розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було призначено апеляційним судом на 14:00 06 листопада 2024 року (т. 3 а.с. 111-112).

До початку розгляду справи 06 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_3 адвокатом Зарічною В.С. надіслано заяву про перенесення розгляду справи через її вступ у справу та необхідність ознайомлення з її матеріалами, що потребує додаткового часу (т. 3 а.с. 121-123).

Протокольною ухвалою від 06 листопада 2024 року апеляційний суд частково задовольнив клопотання адвоката Зарічної В.С., розпочав розгляд справи, без участі осіб, які не з`явилися, в тому числі й без участі сторони відповідачів і третьої особи, вислухав сторону позивача. У справі оголошено перерву до 13:00 11 грудня 2024 року з метою надання можливості адвокату Зарічній В.С. висловити правову позицію у цій справі (т. 3 а.с. 125-126).

11 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_3 адвокатом Зарічною В.С. подано заяву про перенесення розгляду справи, мотивуючи її перебуванням на лікарняному, без надання відповідних доказів на підтвердження зазначеного та посиланням на те, що підтверджуючі документи будуть надані на наступне судове засідання.

На думку колегії суддів, зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки до нього не додано доказів на підтвердження того, що адвокат Зарічна В.С. за станом здоров`я перебуває на лікарняному, чи будь-яких інших даних, які б можна було вважати поважною причиною неявки останньої до суду. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання незалежно від причин неявки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).

За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи та їх представників, які належним чином були повідомлені про розгляд справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеним те, що у період з 1996 року до 30 грудня 2020 року позивач і ОСОБА_6 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу. Суд зазначив, що за час спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_6 придбано автомобіль марки ВАЗ 210934, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який є об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки позивачем не надано доказів того, що транспортний засіб набуто ним особисто та за власні кошти, а не в інтересах сім`ї чи подружжя.

Відмовляючи у визнанні спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено факту істотного збільшення вартості спірної нерухомості, відсутні підстави для застосування вимог ст. 62 СК України, що не позбавляє позивача права звернення з до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, відшкодування вартості витрат на будівельні матеріали та проведених ремонтних робіт спірного будинку.

З наведеними висновками не може погодитися апеляційний суд, зважаючи на наступне.

У справі встановлено, що з 1983 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (третя особа) перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 10 жовтня 1991 року. Наведені обставини встановлено у рішенні Прилуцького міського народного суду Чернігівської області від 14 грудня 1992 року (т. 1 а.с. 197).

Сторони не заперечують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

За даними КП «Прилуцьке МБТІ» право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано (а.с. 23):

- 11/20 частин за ОСОБА_6 на підставі рішення Прилуцького міського народного суду Чернігівської області від 06 травня 1992 року;

- 9/20 частин за ОСОБА_4 на підставі договору дарування частини жилого будинку від 20 грудня 2002 року, посвідченого Могиленко Л.М., приватним нотаріусом Прилуцького міського народного суду Чернігівської області від 06 травня 1992 року;

Рішенням Прилуцького міського народного суду Чернігівської області від 14 грудня 1992 року визнано за ОСОБА_5 право власності на 5/20 частину будинку АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 197).

Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 30 липня 1996 року проведено розподіл земельної ділянки по АДРЕСА_3 між ОСОБА_6 і ОСОБА_12 . Виділено у користуванні ОСОБА_6 земельну ділянку під № НОМЕР_4 площею 514 кв м, а ОСОБА_12 земельну ділянку № НОМЕР_5 площею 420 кв м. Двір площею 486 кв м залишено в спільному користуванні сторін (т. 1 а.с. 130).

З 16 грудня 1998 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та 21 лютого 2004 року знятий з реєстраційного обліку, а з 13 жовтня 2004 року по даний час знову зареєстрований за вказаною адресою (т. 1 а.с. 9, 131-133).

Як свідчать довідки комітету самоорганізації населення № 2 Заудаївського мікрорайону Прилуцької міської ради Чернігівської області № 024/2-09-2915, № 024/2-09-2916 від 05 липня 2017 року, разом із ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано доньку ОСОБА_2 , доньку ОСОБА_3 , чоловіка ОСОБА_1 , онука ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 51 зворот, 52).

У довіреностях від 06 квітня 2019 року, 13 грудня 2019 року на розпорядження транспортним засобом ВАЗ 21043, 2003 року випуску, р.н. НОМЕР_3 , місцем проживання ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 44, 45).

ОСОБА_6 неодноразово укладала із банківськими/фінансовими установами кредитні договори, зокрема, 12 листопада 2003 року із ВАТ «Державний ощадний банк України» на суму 3 000 грн; 23 червня 2008 року із ТОВ «ПростоФінанс» на суму 365,97 грн; 19 квітня 2011 із КС «Чернігівська Прилуцьке відділення» на суму 3 000 грн; 29 березня 2012 року із КС «Чернігівська» Прилуцьке відділення на суму 4 000 грн, 12 серпня 2013 року із ПАТ «Дельта Банк» на суму 3 644 грн (т. 1 а.с. 145-147, 148, 149, 150, 151).

За інформацією АТ «Перший український міжнародний банк», у період з 2018-2020 роки з ОСОБА_6 укладено два кредитні договори: № 300944962101 від 24 грудня 2017 року, № 200945001001 від 24 грудня 2017 року (т. 2 а.с. 148).

За інформацією АТ КБ «ПриватБанк», у період з 2018-2020 роки клієнтом ОСОБА_6 оформлювались кредитні договори: карта «Універсальна Голд 55 днів», договір SAMDN30000129050751, № НОМЕР_6 , кредит оплата частинами № 9992222229065343184 UAH, кредит оплата частинами № 9992222229071359174 UAH, кредит оплата частинами № 9992222229071413880 UAH (т. 2 а.с.150).

11 вересня 2019 року ОСОБА_6 у декларації № 0001-РА25-ТА00 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, довіреною особою зазначила ОСОБА_3 та її номер телефону (т. 1 а.с. 139).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу право власності на автомобіль ВАЗ 210934, номер кузова НОМЕР_1 , 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстровано 22 липня 2020 року за ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 39).

За інформацією ТСЦ МВС № 7442, транспортний засіб ВАЗ 210934, д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстровано на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у СГ «Торговий альянс», за ціною 53 327,50 грн (т. 1 а.с. 193).

На фотокартках та їх копіях, наданих позивачем, відображено спільні відпочинки, відзначення свят ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 222-223, 235-239).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (т. 1 а.с. 61).

Згідно із довідкою КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» від 23 квітня 2021 року, виплату на поховання померлої працівниці ОСОБА_6 у розмірі 4 100 грн отримала донька ОСОБА_2 на підставі надання оригіналу витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання, та заяви (т. 1 а.с. 134).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне їй майно.

До приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Радченка С.В. 16 березня 2021 року звернувся ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, указавши, що спадкодавець на день смерті в зареєстрованому шлюбі не перебувала, але проживала із ОСОБА_1 однією сім`єю та інших осіб, які б мали право відповідно до ст. 74 СК України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності, немає. У заяві зазначено, що спадкоємцями першої черги за законом є доньки померлої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 53-54).

20 липня 2021 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Радченком С.В. видано свідоцтва на право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідно до яких кожна є спадкоємицею після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/2 частини транспортного засобу ВАЗ 210934, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , тип ТЗ Хетчбек-Загальний, реєстраційний № НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 136, 137).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 407628927 від 11 грудня 2024 року:

- 11/40 частина житлового будинку АДРЕСА_3 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1856, виданого 26 липня 2021 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Радченко С.В. Речове право зареєстровано 26 липня 2021 року за номером 43151719.

- 11/40 частина житлового будинку АДРЕСА_3 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1855, виданого 26 липня 2021 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Радченко С.В. Речове право зареєстровано 26 липня 2021 року за номером 43151657.

Висновком експертного дослідження Чернігівської регіональної торговельно-промислової палати № ПК-105 від 26 жовтня 2021 року, проведеної за замовленням представника позивача адвоката Карпенка В.К., встановлено, що вартість капітального ремонту домоволодіння у АДРЕСА_2 станом на час проведення експертизи, згідно зі зведеним кошторисним розрахунком становить 506 389,28 грн (т. 2 а.с. 8-136).

Звернувшись з вимогами про встановлення факту проживання з ОСОБА_6 з 16 грудня 1996 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання за ним частки у майні, а також визнання автомобіля особистою приватною власністю, ОСОБА_1 зазначав, що проживав у зазначений період разом із померлою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, здійснював ремонтні робити, істотно збільшивши вартість нерухомого майна, та за особисті кошти придбав автомобіль, який зареєстровано на ОСОБА_6 .

Вирішуючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю, колегія суддів приходить до наступних висновків.

До набрання чинності Сімейним кодексом України, тобто до 01 січня 2004 року, правовий інститут проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не існував.

Факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливо встановити лише з 01 січня 2004 року (після набуття чинності СК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:

«41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

За обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно). Вимога про встановлення юридичного факту щодо спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення. При розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Отже, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також про визнання майна спільною сумісною власністю належить відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.

Аналізуючи доводи апеляційних скарг сторін щодо вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та про визнання особистою власністю автомобіля марки ВАЗ 210934, номер кузова НОМЕР_1 . 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , апеляційний суд виходить з наступного.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Чинне законодавство України передбачає можливість виникнення взаємних прав та обов`язків у чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджено, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на спірне майно.

20 липня 2021 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Радченком С.В. видано свідоцтва на право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідно до яких кожна є спадкоємцею 1/2 частини транспортного засобу ВАЗ 210934, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , тип ТЗ Хетчбек-Загальний, реєстраційний № НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 136, 137).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 407628927 від 11 грудня 2024 року:

- 11/40 частин житлового будинку АДРЕСА_3 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1856, виданого 26 липня 2021 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Радченко С.В. Речове право зареєстровано 26 липня 2021 року за номером 43151719.

- 11/40 частин житлового будинку АДРЕСА_3 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1855, виданого 26 липня 2021 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Радченко С.В. Речове право зареєстровано 26 липня 2021 року за номером 43151657.

Суд першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірного автомобіля, залишив поза увагою те, що транспортний засіб вже не зареєстровано за ОСОБА_14 , він належить на праві власності по 1/2 частині кожній з відповідачок в порядку спадкування на підставі свідоцтв на право на спадщину за законом від 20 липня 2021 року, які є чинними і позивачем не оспорюються.

Відмовляючи у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність факту істотного збільшення вартості спірного будинку. Проте за обставинами справи встановлено, що цей об`єкт нерухомості змінив власників та у належному ОСОБА_6 розмірі 11/20 частин домоволодіння не існує. Наразі власницею кожної з 11/40 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 є доньки померлої ОСОБА_6 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі свідоцтв на право на спадщину за законом від 26 липня 2021 року, які є чинними.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Апеляційний суд доходить висновку про те, що без надання оцінки наявності чи відсутності правових підстав для віднесення спірних об`єктів до спадкового майна, правомірності видачі на ім`я відповідачок свідоцтв про право на спадщину під час вирішення цього спору, аналіз доводів позивача про спільність майна подружжя або його належність до особистої власності є передчасним. Свідоцтва про право на спадщину, видані на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , є чинними і позивачем не оспорюються. Суд виходить того, що хоча доньки померлої і є відповідачами у цій справі, вонаи є власницями спірного майна на підставі чинних правовстановлюючих документів, які не охоплюються заявленими ОСОБА_1 вимогами.

З огляду на викладене колегія суддів не надає правову оцінку доводам позову та апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_3 щодо належності спірного майна до спільної сумісної власності.

Беручи до уваги наведене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів зважає на те, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21. Тобто додаткове рішення це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Оскільки додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2024 року є невід`ємною частиною рішення цього суду від 15 квітня 2024 року, яке апеляційний суд скасовує, то підлягає скасуванню і додаткове рішення від 09 липня 2024 року.

Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Вирішуючи заяву представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 адвоката Зарічної Л.А. про компенсацію судових витрат, а саме стягнення із позивача на користь відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції по 15 000 грн кожній, колегія суддів враховує наступне (т. 3 а.с. 42-44).

Відповідно ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представництво інтересів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у суді першої інстанції здійснювала адвокат Зарічна Л.А. на підставі укладених між ними договорів про надання адвокатських послуг від 19 квітня 2021 року (т. 3 а.с. 51-52, 53-54), ордеру на надання правничої допомоги серії СВ № 148282 від 30 квітня 2021 року (т. 1 а.с. 92), ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1072041 від 11 грудня 2023 року (т. 2 а.с. 241).

За умовами п. 1.1., 1.2 укладених між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Лариси Зарічної» в особі керуючого бюро Зарічної Л.А. договорів про надання адвокатських послуг від 19 квітня 2021 року, замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання, а юридична фірма зобов`язується відповідно до завдання замовника надавати йому юридичні послуги та представляти інтереси замовника, у тому числі загальних та спеціалізованих судах всіх інстанцій. Для виконання доручень, зазначених в п. 2.1 даного договору, адвокатське бюро уповноважує адвоката Зарічну Л.А.

Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що вартість послуг, наданих замовнику адвокатським бюро, визначається за домовленістю сторін у сумі 25 000 грн, відповідно до актів.

Актами виконаних послуг, складеними 15 квітня 2024 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та керуючою адвокатським бюро «Лариси Зарічної» Зарічною Л.А. підтверджено, що надано наступні послуги (т. 3 а.с. 49, 49 зворот): усна консультація з вивченням документів протягом 1 год вартістю 1 000 грн; підготовка адвокатських запитів протягом 2 год. вартістю 3 000 грн; складання відзиву на позовну заяву протягом 2 год. вартістю 3 000 грн; складання клопотань по справі протягом 2 год. вартістю 3 000 грн; участь та представництво інтересів замовників у Прилуцькому міськрайонному суді вартістю 5 000 грн.

Ткаченко Є.М. сплатила адвокатському бюро «Лариси Зарічної» 5 000 грн за надані послуги, а ОСОБА_2 3 000 грн (т. 3 а.с. 50, 50 зворот).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або тільки має бути сплачено.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та надані стороною відповідача докази, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у суді першої інстанції.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Оцінивши співмірність витрат на оплату послуг адвоката Зарічної Л.А. зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по 5 000 грн кожній витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Саме такий розмір буде відповідати критеріям реальності витрат на правові послуги та розумності їхнього розміру.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тобто судове рішення ухвалено не на користь позивача, відсутні правові підстави для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 13 200 грн, на проведення експертизи у сумі 6 842,88 грн та судового збору у сумі 851 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зважає на таке.

Повноваження адвоката Зарічної Л.А. у суді апеляційної інстанції підтверджено договором про надання адвокатських послуг від 19 квітня 2021 року, ордером на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1087912 від 13 травня 2024 року (т. 3 а.с. 51-52, 64).

За умовами п. 1.2, 4.1 укладеного між ОСОБА_3 та адвокатським бюро «Лариси Зарічної» в особі керуючого бюро Зарічної Л.А. договору про надання адвокатських послуг від 19 квітня 2021 року, для виконання доручень, зазначених в п. 2.1 даного договору, адвокатське бюро уповноважує адвоката Зарічну Л.А. Вартість послуг, наданих замовнику адвокатським бюро, визначається за домовленістю сторін у сумі 25 000 грн, відповідно до актів.

Актом виконаних послуг, складеним 29 квітня 2024 року між ОСОБА_3 та керуючою адвокатським бюро «Лариси Зарічної» Зарічною Л.А. підтверджено, що надано наступні послуги (т. 3 а.с. 65): усна консультація з вивченням документів протягом 1 год. вартістю 1 000 грн; підготовка апеляційної скарги протягом 3 год. вартістю 5 000 грн; участь та представництво інтересів замовника (відповідача по справі) у Чернігівському апеляційному суду у справі № 742/650/21 вартістю 3 000 грн.

Ткаченко Є.М. сплатила адвокатському бюро «Лариси Зарічної» 4 000 грн (т. 3 а.с. 62).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або тільки має бути сплачено.

Колегія суддів вважає, що витрати позивачки за участь та представництво інтересів ОСОБА_3 адвокатом Зарічною Л.А. у Чернігівському апеляційному суді у сумі 3 000 грн не підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, оскільки адвокат не брала участі у судових засіданнях апеляційного суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню підлягає лише сума понесених витрат на професійну правничу допомогу за усну консультацію з вивченням документів протягом 1 год. та за підготовку апеляційної скарги протягом 3 год. загальною вартістю 6 000 грн.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 належить стягнути 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанцій.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі відмови у позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК).

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_3 сплачено 3 405 грн (т. 3 а.с. 62) судового збору. У зв`язку із задоволенням її скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 3 405 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2024 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності відмовити.

Додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2024 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 ) по 5 000 (п`ять тисяч) грн кожній витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 ) 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн судового збору та 6 000 (шість тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 грудня 2024 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова