Рішення

від 16.12.2024 по справі 200/7501/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2024 року Справа№200/7501/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-2) в якому просить:

1) визнати протиправними дії Головного управління в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 31.01.2018 року до 13.03.2020 року, та неврахування заробітної плати за періоди з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 31.01.2018 року до 13.03.2020 року для обчислення пенсії на час її призначення;

2) зобов`язати відповідача-1 провести перерахунок пенсії з 11.03.2020 року із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 31.01.2018 року до 13.03.2020 року та врахуванням для обчислення пенсії заробітної плати за періоди з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 31.01.2018 до 13.03.2020 року, а також проведенням оптимізації шляхом виключення з розрахунку найбільш несприятливих періодів у межах 10 відсотків тривалості страхового стажу, та провести доплату з урахуванням сплаченої пенсії;

3) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26.07.2024 №057250002303 про відмову у перерахунку пенсії;

4) зобов`язати відповідач-2 здійснити перерахунок пенсії на підставі заяви від 17.07.2024 із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 11.03.2020 до 31.12.2020, до страхового та пільгового стажу періоду роботи з 01.01.2021 до 17.07.2024 на підприємстві ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Україна» згідно з частиною 4 статті 42 Закону №1058 виходячи із заробітної плати, з якої обчислена пенсія, з урахуванням вимог у пункті 1 предмету позову, та провести доплату з урахуванням вже виплаченої пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що для обчислення пенсії на час її призначення з 11.03.2020 відповідачем-1 не враховано заробітну плату (дохід) за періоди роботи з 01.03.2010 по 31.12.2010, а також з 31.01.2018 по 13.03.2020. Згідно з розрахунком заробітку для обчислення пенсії кількість місяців, виключених оптимізацією складає 22 місяці. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки спірні періоди його роботи підтверджено належними документами.

17 липня 2024 року позивач звернувся до пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії відповідно до частини 4 статті 42 Закону №1058. Проте, рішенням відповідача-2 від 26.07.2024 №057250002303 відмовлено в перерахунку пенсії з підстав ненадання копій первинних документів, на підставі яких складені довідки, та не набуттям 24-х місяців страхового стажу після останнього перерахунку.

Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки вказані довідки містять підписи директора і бухгалтера, що завірені печаткою підприємства. Довідки, що підтверджують сплату страхових внесків, містять інформацію про розмір заробітної плати у спірний період та розмір сплаченого внеску із розбивкою по роках та місяцях. У довідках зазначено, що на всі виплати нараховані страхові внески до Пенсійного фонду України, за період з січня 2021 по листопад 2022, з лютого 2023 по березень 2024 страхові внески сплачено у повному обсязі, з грудня 2022 по січень 2023 сплачено частково.

18 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

05 грудня 2024 представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заробітна плата для обчислення пенсії врахована за період з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2010, з 01.01.2011 по 31.01.2018 за даними персоніфікованого обліку складає 16493,09грн (7763,17грн - показник середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2017 2019 роки х 2,12453 індивідуальний коефіцієнт заробітної плати). Період роботи з 01.03.2010 по 31.12.2010 не було враховано до страхового стажу у зв`язку з відсутністю відомостей щодо сплати страхових внесків за вказаний період.

На думку представника відповідача врахування вказаного періоду роботи до страхового стажу без сплати страхових внесків суперечить положенням ст. 24 Закону 1058.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

09 грудня 2024 представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що страховий стаж враховано по 31.12.2020, який складає 40 років 9 місяців 11 днів, в тому числі додаткові роки за Списком №1 20 років. Індивідуальний коефіцієнт страхового стажу визначено в розмірі 0,40750.

Заробітна плата для обчислення пенсії врахована за період з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.10.2001 по 28.02.2010, з 01.01.2011 по 29.02.2020 за даними персоніфікованого обліку складає 16492,75 грн (7994,47 грн - показник середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014 2016 роки з коефіцієнтами підвищення х 2,06302 індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).

Представник відповідача звертає увагу, що страховий стаж позивача було зараховано по 31.12.2020 р. Перерахунок пенсій проводився з урахуванням актуальних даних, що містились в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, поданих страхувальниками.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи обставин, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , є одержувачем пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.03.2020 року.

З розрахунку стажу вбачається, що при призначенні пенсії позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року. При розрахунку середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії позивача не врахована заробітна плата за періоди з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.02.2018 року до 11.03.2020 року за даними персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків, що наявні в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

17 липня 2024 року позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії згідно ч. 4 ст. 42 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заява позивача опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за екстериторіальним принцом.

26 липня 2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №057250002303 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку з відсутністю копій первинних документів та не набуттям 24 місяців страхового стажу після останнього перерахунку.

З розрахунку стажу вбачається, що позивачу не зараховано до пільгового стажу період роботи з 11.03.2020 року до 31.12.2020 року, до страхового та пільгового стажу період роботи з 01.01.2021 року до 17.07.2024 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV(в редакції, чинній на момент прийняття)пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Відповідно до ст. 41 Закону № 1058-ІV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: 1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески; 2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування; 3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи зі здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої ч. 3 ст. 24 цього Закону.

Разом із цим, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 1058-ІV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пп.1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 ст. 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 6ст. 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому згідно з ч. 12 ст. 20 Закону № 1058-ІV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг) (ч. 6 ст. 20).

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 10 ст. 20).

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, яке здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених нормативно-правових актів свідчить про те, що обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну сплату або сплату не в повному обсязі страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Отже, не виконання роботодавцем позивача обов`язку зі своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача належної соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків (постанови від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а, від 30 грудня 2021 року у справі № 348/1249/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 340/1454/21).

Таким чином, відсутність в системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, та неврахування заробітної плати позивача з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.02.2018 року до 29.02.2020 року при розрахунку розміру призначеної пенсії.

Вказаний висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 607/1967/17.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позовні вимоги про врахування заробітної плати за 31 січень 2018 року задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем враховано заробітну плату з 01.01.2018 до 31.01.2018 включно, що підтверджується відповідним розрахунком.

Стосовно вимог про зобов`язання відповідача обчислити пенсію із врахуванням заробітної плати з 01.03.2020 року до 13.03.2020 року, суд зазначає наступне.

Страховий стаж обчислюється по місяць, що передує місяцю подання особою відповідної заяви (досягнення особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, - у разі автоматичного призначення пенсії за віком (без звернення особи)) (абзац пункту 4.3 розділу IV в редакції Постанови Пенсійного фонду № 33-1 від 25.11.2021).

Згідно абзацу 22 частини 2 статті 40 Закону № 1058-ІV, у разі відсутності на момент призначення пенсії даних про щомісячну середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за попередні місяці для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується щомісячна середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за наявний попередній місяць з наступним перерахунком коефіцієнта заробітної плати (доходу) після отримання даних про щомісячну середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за місяць (місяці), що передує зверненню за призначенням пенсії.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що до страхового стажу, (в тому числі заробітна плата для обчислення пенсії) підлягає зарахуванню період роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії.

Таким чином, позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоду роботи з 01.03.2020 року до 13.03.2020 року та обчислити пенсію з врахуванням заробітної плати з 01.03.2020 року до 13.03.2020 року задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 31.01.2018 року до 29.02.2020 року задоволенню не підлягають, оскільки з розрахунку стажу вбачається, що відповідач-1 зарахував вказаний період до страхового стажу.

Стосовно позовних вимог про зарахування до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 11.03.2020 року до 31.12.2020 року, до страхового та пільгового стажу періоду роботи з 01.01.2021 року до 05.07.2024 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

Відповідач не заперечує, що посади, які обіймав позивач, належать до Списку № 1.

Згідно записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 працював з 30.08.2004 року підземним гірничим робітником очисного забою 5-го розряду з повним робочим днем у шахті на підприємстві ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Україна».

У матеріалах справи наявна довідка про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 1-955 від 05.07.2024. Згідно вказаної довідки ОСОБА_1 з 11.03.2020 року по теперішній час виконував гірничі роботи з видобутку вугілля підземним способом на підприємстві ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Україна» за професією, посадою підземний гірник очисного забою, що передбачена списком 1, підстава Постанова Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016 р.

Суд звертає увагу, що довідка № 1-955 від 05.07.2024 містить підписи посадових осіб та засвідчені печаткою підприємства із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано.

Отже вказані довідки видані у повній відповідності із вимогами Порядку №22-1.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

З наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення (перерахунку) пенсії та перевірки відповідності змісту довідки первинним документам.

Разом з тим, відповідач має право та зобов`язаний його реалізувати у випадку обґрунтованих сумнівів щодо достовірності тих чи інших документів.

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, при вирішенні питання про врахування довідок, наданих позивачем, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з`ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач-2 повинен використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об`єктивного розгляду заяви про перерахунок пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Під час розгляду справи судом не встановлено, а відповідачем-2 не надано доказів щодо наявності об`єктивних сумнівів щодо відомостей, зазначених у довідках наданих позивачем для перерахунку пенсії та перевірки їх у встановленому законом порядку.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві під час розгляду заяви про перерахунок пенсії позивача протиправно не врахувало довідки № 79 від 13.06.2024 року, № 1-955 від 05.07.2024 року.

Окрім того, у матеріалах справи наявні індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5).

За приписами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - це орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Статтею 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначено, що державний реєстр створюється для забезпечення в тому числі ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації.

За приписами статті 20 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", передбачено, які відомості містить реєстр застрахованих осіб. Зі змісту даної статті вбачається, що вказаний реєстр містить відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості, в тому числі і відомості про особливі умови праці, що дають право на пільги із загальнообов`язкового державного соціального страхування, відомості про облік стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства.

У вказаному реєстрі наявна інформація про спеціальний стаж позивача (кодом ЗПЗ013А1) в період з 11.03.2020 року до 30.06.2024 року.

Відповідно до постанов правління Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) № 7-6 від 10.06.2004 «Про затвердження Порядку формування і подачі органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», № 26-1 від 05.11.2009 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування органам ПФУ», № 22-2 від 08.10.2010 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та № 25-2 від 03.12.2013 «Про визнання такою, що втратила чинність, постанови правління ПФУ від 08.10.2010 № 22-2», якими затверджувалися «Довідники кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства», встановлено код підстав для обліку спецстажу за № ЗП3013А1, ЗПЗ014А1, ЗПЗ014А2 для застрахованих осіб, які є працівниками, що зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці: код ЗПЗ013А1 - працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

Таким чином, роботодавець звітував щодо спецстажу позивача, вся інформація щодо стажу позивача в період з 11.03.2020 року до 30.06.2024 року є в системі персоніфікованого обліку, а тому вказаний період роботи має бути зараховані до пільгового та страхового стажу позивача без будь-якого додаткового підтвердження.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці, довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, індивідуальні відомості про застраховану особу, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у період в період з 11.03.2020 року до 30.06.2024 року, що є підставою для зарахування вищевказаних періодів роботи до страхового та пільгового стажу позивача.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 127/9289/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Разом з цим, згідно індивідуальних відомостей позивача (форма ОК-5) від 12.08.2024 року інформація щодо нарахування заробітної плати та відомості по спеціальному стажу за період з 01.07.2024 року до 17.07.2024 року відсутні.

До того ж, як вбачається з довідки № 1-955 від 05.07.2024 року позивач працює на підприємстві з 11.03.2020 року по теперішній час. Отже, вказана довідка підтверджує факт роботи позивача до 05.07.2024 року (дату видачі довідки). Доказів роботи після вказаної дати позивачем не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового та пільгового стажу періоду роботи з 06.07.2024 року до 17.07.2024 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26 липня 2024 року №057250002303 є протиправним та підлягає скасуванню.

При ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно абзацу другого частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату пенсії з 11.03.2020 року із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, та врахуванням для обчислення пенсії заробітної плати за періоди з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 31.01.2018 до 29.02.2020 року.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 37803258), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування ОСОБА_1 з 11 березня 2020 року до страхового стажу періоду роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, та неврахування для обчислення пенсії заробітної плати за періоди з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.02.2018 до 29.02.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 11 березня 2020 року із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, та врахуванням для обчислення пенсії заробітної плати за періоди з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.02.2018 до 29.02.2020 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26 липня 2024 року №057250002303 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 17 липня 2024 року із зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 11.03.2020 року до 31.12.2020 року, до страхового та пільгового стажу за списком №1 період роботи з 01.01.2021 року до 05.07.2024 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового у розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового у розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лазарєв