Постанова

від 27.11.2024 по справі 759/3132/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №759/3132/22 Головуючий у 1 інстанції: Єросова І.Ю.

Провадження №22-ц/824/15596/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,

при секретарі Ганжалі С.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 завдану йому незаконними діями і рішеннями органів досудового слідства, прокуратури і суду моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок незаконного кримінального переслідування за ч. 2 ст. 369-2 КК України позивач перебував під слідством з 31.07.2014 по 13.02.2018 (43 місяці). За цей час проведено ряд протиправних слідчих і негласних слідчих (розшукових) дій, прийняті незаконні процесуальні рішення, у тому числі по забезпеченню кримінального провадження, що суттєво обмежували права та свободи позивача.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.02.2018, яку залишено без змін постановою Верховного суду від 27.02.2019, вирок Дарницького районного суду м. Києва від 26.05.2016 відносно ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України і вичерпанням можливості їх отримати.

Вважає, що незаконними рішеннями та діями держава Україна в особі органу досудового слідства завдала позивачу моральної шкоди внаслідок незаконного затримання, незаконного повідомлення про підозру, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного проведення слідчих дій та прийнятих процесуальних рішень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України кошти з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану незаконними діями і рішеннями органів досудового слідства, прокуратури і суду у розмірі 344 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 12 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував в повній мірі висновок експертів за результатами проведення психологічної експертизи від 25.03.2024.

Вважає, що судом першої інстанції не враховано принцип розумності та справедливості розміру призначеної компенсації, оскільки його протягом 43 місяців було обмежено у правах та свободах.

Вважає обґрунтованим розміром моральної шкоди є 2 000 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 5 вересня 2024 року Головне управління Національної поліції у м. Києві подало апеляційну скаргу.

Просило поновити строк на апеляційне оскарження.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначило, що в суді першої інстанції відповідачем наголошувалось, що Головне управління Національної поліції у м. Києві є неналежним відповідачем. Суд проігнорував ту обставину, що досудове розслідування проводилось службовими особами Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (ЄРДПОУ 08592201).

Головне управління Національної поліції у м. Києві не є учасником спірних правовідносин і не має жодних фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Головне управління Національної поліції у м. Києві зазначила, що після визначення періоду закінчення стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014100000001059 суд першої інстанції не мав процесуальної можливості розглядати цивільну справі про відшкодування моральної шкоди в такому суб`єктивному складі, за наявності ухвалення процесуальних рішень прокурором і судом.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

17.10.2024 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 адвокат Лисак О.М., в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві просив залишити без задоволення.

Представник Головного управління Національної поліції у м. КиєвіГлущенко О.М., в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав, просила її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заперечувала проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , просила залишити її без задоволення.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з`явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу №463/03 від 13.03.2013 ОСОБА_1 працював на посаді провідного спеціаліста другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до Наказу №1292/03 від 01.07.2013 ОСОБА_1 переведений на посаду провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

З 21.11.2008 ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного управління юстиції складено актовий запис №410.

У період шлюбу у позивача народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30.07.2014 Головним управлінням МВС України у м. Києві внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 369-2 КК України до ЄРДР.

Згідно постанови прокуратури м. Києва від 31.07.2014 та протоколу освідування особи від 31.07.2014 проведено освідування ОСОБА_1 .

31.08.2014 ОСОБА_1 було затримано у порядку ст. 208 КПК України.

01.08.2014 позивач був допитаний в якості підозрюваного за ч. 3 ст. 368 КК України.

17.10.2014 ОСОБА_1 письмово повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

23.10.2014 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва застосовано щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, що становить 4 872 грн. Покладено на підозрюваного наступні обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді за першим викликом; не відлучатися з м. Києва без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання слідчому паспорт для виїзду за кордон або інший документ, що надає право виїзду з України і в`їзду в Україну.

24.10.2014 ОСОБА_1 повторно повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

29.10.2014 позивачу вручено обвинувальний акт за ч. 2 ст. 369 КК України та цього ж дня скеровано до Дарницького районного суду м. Києва для розгляду по суті.

Було проведено ряд слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні за підозрою вчинення ОСОБА_1 злочину за ч. 2 ст. 369-2 КК України, зокрема, освідування, огляд місця події, огляд та вилучення грошових коштів, проведення контролю за вчиненням злочину. Вищевказані дії зафіксовані відповідними протоколами.

Так, з 25.07.2014 по 31.07.2014 включно проводилися негласні слідчі (розшукові) дії щодо позивача. Зокрема, аудіо- та відеоконтроль особи, а також зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, якими користується позивач.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 26.05.2016 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та йому призначено покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13.02.2018 апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Лисака О.М. було задоволено частково. Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 26.05.2016 відносно ОСОБА_1 - скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, і вичерпанням можливості їх отримати.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13.02.2018 щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 25.03.2024 №3998/23-61 ситуація за фактом відкриття кримінального провадження №12014100000001059 від 30.07.2014 стосовно ОСОБА_1 є психотравмуючою для нього та внаслідок неї ОСОБА_1 завдано моральної шкоди.

Встановити орієнтовний розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду в межах дослідження не виявилось можливим.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР (далі - Закону) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

За приписами п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, відповідно до якого Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб (подібний за змістом висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/10399/18).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не враховано в повній мірі висновок експертів та принцип розумності та справедливості.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності, що і було дотримано судом першої інстанції. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

На думку колегія суддів суд першої інстанції вірно визначив, що отримання повідомлення про підозру, проведення процедури слідчих дій, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Однак згідно з ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові від 15.08.2019 у справі N 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з січня 2017 року.

Станом на момент ухвалення рішення суд першої інстанції керувався ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», де з 01.04.2024 розмір мінімальної заробітної плати становить 8000 грн., а відповідно розмір відшкодування становить 344 000 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ГУ НП у м. Києві про те, що Головне управління Національної поліції у м. Києві є неналежним відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.

Наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Велика Палата Верховного Суду у справі №752/17832/14 від 15.12.2020 зазначила, що завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону про відшкодування шкоди). Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 Закону про відшкодування шкоди).

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди в разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 11 грудня 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Є.П. Євграфова

Т.О. Писана