Постанова

від 16.12.2024 по справі 160/31192/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/31192/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 року в адміністративній справі №160/31192/23 (головуючий суддя першої інстанції Калугіна Н.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління, Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління, Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Виконавчого комітету Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в якому з урахуванням уточненого позову просив:

- визнати протиправними дії Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління, як органу приватизації, які оформлені листами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро від 26.11.2021 року вих. № 525/3662 та від 23.01.2023 року за вих. №525/198, про відмову ОСОБА_1 в прийнятті рішення про оформлення передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 за заявою про оформлення передачі у приватну власність квартири, яка зареєстрована Квартирно-експлуатаційним відділом м. Дніпро 28.10.2022 року вх. 2085;

- визнати право ОСОБА_1 та членів його сім`ї на безоплатну, незалежно від розміру загальної площі, приватизацію квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати Черкаську селищну раду Новомосковського району Дніпропетровської області, виконавчий комітет Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, як орган приватизації, прийняти рішення про передачу, безоплатно, незалежно від розміру загальної площі, квартири АДРЕСА_1 , у приватну власність ОСОБА_1 та членам його сім`ї, відповідно до пункту 1 статті 2, частини 3, абз. 5 пункту 1 статті 6, пункту 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», пункту 8 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», статей 30, 40, 51, 55 частини шостої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;

- судові витрати стягнути із Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління та Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області за рахунок бюджетних асигнувань.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що КЕВ м. Дніпро за результатами розгляду заяви, зареєстрованої 28.10.2022 року за вх. 2085, позивачу як ветерану військової служби протиправно відмовлено в приватизації квартири АДРЕСА_1 , тоді як позивачем подано усі необхідні документи для отримання у безоплатну приватизацію вказаної квартири. Крім того, з урахуванням передачі вказаного будинку у власність Черкаської селищної ради, виконавчий комітет якої є правонаступником Дніпровського КЕУ, як належного уповноваженого органу приватизації, повноваження щодо прийняття рішення щодо передачі квартиру у власність позивача перейшли до виконавчого комітету, а тому саме його слід зобов`язати оформити рішення про приватизацію даного об`єкта.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , яка зареєстрована Квартирно-експлуатаційним відділом м. Дніпро 28.10.2022 року за вх. № 2085, про оформлення передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - 1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з не повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що позивач в порушення пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009 року (далі - Положення) подав не повний пакет документів, а саме: згідно інформаційної довідки ЦНАП за позивачем зареєстроване право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а в пакеті поданих відповідачу документів відсутня копія свідоцтва про право власності на вищезазначену квартиру; відсутні документи про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 в місті Києві за період з 13.09.2005 року по 15.01.2008 року. З урахуванням вказаних недоліків 28.11.2022 року КЕВ м. Дніпро було направлено позивачу лист №525/3362, в якому повідомлено про виявлені недоліки, у зв`язку з чим заява про приватизацію (вх. № 2085) від 28.10.2022 року повернута на доопрацювання. Враховуючи невідповідність наданих заявником документів вимозі пункту 18 Положення, орган приватизації, тобто КЕВ м. Дніпро не мав законних підстав для винесення позитивного рішення про передачу вказаної позивачем квартири у його власність.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 є ветераном військової служби. Відповідно до ордеру №418 від 14.11.1991 року на житлове приміщення/квартиру, яке видане старшому прапорщику ОСОБА_1 та його родині у складі дружини ОСОБА_3 , сина ОСОБА_2 , дочки ОСОБА_4 надано право на зайняття в АДРЕСА_3 житлової площі з 3 кімнат 43,67 кв.м. (а.с. 106).

В подальшому позивач звернувся до КЕВ м. Дніпро із заявою про передачу у приватну власність вказаної квартири від 28.10.2022 року за вх. № 2085.

Листом від 28.11.2021 року за № 525/3662 за результатами розгляду заяви позивача повідомлено, що в КЕВ м. Дніпро перевірені надані документи, а саме:

- заява ОСОБА_1 ; довідка БУ-І Ф-3№ 19 від 17.01.2022 року;

- довідка БУ-1 Ф-4 № 08 від 17.01.2022 року;

- копія паспорту ОСОБА_1 НОМЕР_1 , ідент.коду- НОМЕР_2 ;

- копія паспорту ОСОБА_3 НОМЕР_3 , ідент.коду НОМЕР_4 ;

- копія паспорту ОСОБА_2 НОМЕР_5 , ідент.коду НОМЕР_6 ;

- копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 НОМЕР_7 , видане 19.03.1973 року;

- свідоцтво про шлюб НОМЕР_8 , видане 11.09.1971 року;

- копія технічного паспорту;

- копія ордеру № 418 від 14.11.1991 року;

- довідка з ПАТ «Ощадбанка» ОСОБА_1 № 15 від 14.01.2022 року;

- довідка з ПАТ «Ощадбанка» ОСОБА_3 № 16 від 14.01.2022 року;

- довідка з ПАТ «Ощадбанка» ОСОБА_2 № 13 від 14.01.2022 року;

- посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_9 на ОСОБА_1 від 15.04.2003 року;

- копія інформаційної довідки ЦНАП ОСОБА_1 № 297664082 від 03.02.2022 року;

- копія інформаційної довідки ЦНАП ОСОБА_3 № 297666338 від 03.02.2022 року;

- копія інформаційної довідки ЦНАП ОСОБА_1 № 297664082 від 03.02.2022 року;

- копія інформаційної довідки ЦНАП ОСОБА_5 № 297234302 від 01.02.2022 року.

При перевірці вказаних документів були виявлені недоліки, а саме: згідно інформаційної довідки ЦНАП ОСОБА_2 , за позивачем зареєстроване право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а в пакеті документів відсутня копія свідоцтва про право власності на визначену квартиру та відсутні підтверджуючі документи про перебування громадянина ОСОБА_2 в м. Київ в період з 13.09.2005 року по 15.01.2008 року, тому документи повернуто на доопрацювання.

В подальшому позивач звернувся 27.12.2022 року із заявою щодо забезпечення права на отримання житла.

Листом від 23.01.2023 року КЕВ м. Дніпро повідомив позивача, що заява про передачу у приватну власність квартири зареєстрована в КЕВ м. Дніпро, у якому створено орган приватизації, 28.10.2022 року за вх. № 2085. Заява на приватизацію квартири та додані до неї документи розглянуті органом приватизації КЕВ м. Дніпро у визначений законом строк. Рішення про передачу квартири не приймалося у зв`язку з виявленими недоліками, про що повідомлено листом № 525/3662 від 28.11.2022 року. Зазначено, що чинним законодавством не передбачено прийняття органом приватизації державного житлового фонду рішення про відмову у передачі квартири у власність. Також зазначено, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до органу приватизації з відповідною заявою та документами для отримання у власність квартири.

Наказом міністра оборони України № 31 від 02.02.2022 року внесено зміни до п. 1, 2 наказу Міністерства оборони України № 569 від 16.09.2011 шляхом викладу їх в такій редакції: «Передати безоплатно в комунальну власність Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області військове майно військових містечок №№ НОМЕР_10 , НОМЕР_11 АДРЕСА_4 та №№ 2, 3 смт. Черкаське, визначене в додатках 1 та 2 до наказу.

Головнокомандувачу Збройних Сил України організувати вилучення з балансу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро військового майна військових містечок №№ 1, НОМЕР_11 АДРЕСА_4 , 3 смт. Черкаське та безоплатну передачу в комунальну власність Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області згідно з додатками 1 та 2 до наказу».

Згідно акту приймання-передачі та акту приймання-передачі основних засобів від 31.05.2023 року, житловий будинок за генеральним планом № 200 (по АДРЕСА_4 ) передано з балансу КЕВ м. Дніпро на баланс Черкаської селищної ради (в комунальну власність).

Відповідно до відповіді № 345239 від 01.12.2023 року з ЄДР, КЕВ м. Дніпро реорганізовано в Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови в прийнятті рішення про оформлення передачі у приватну власність квартири, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частинами 3, 5 статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України (Назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IX від 21.04.2022 року) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 12 Закону №2011-XII, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Відповідно до п. 8 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: Ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: право на безоплатне отримання у власність займаного ними та членами їх сімей житла незалежно від розміру його загальної площі в будинках державного житлового фонду.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання, визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року №2482-XII (далі Закон №2482-XII) який передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно частин 1, 2 статті 1 Закону №2482-XII, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та інше) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону №2482-XII, до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Частиною 5 статті 5 Закону №2482-XII передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Частиною 1 статті 8 Закону №2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно частини 10 статті 8 Закону №2482-XII, органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (далі Закон №1075-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №1075-XIV, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року №1282 затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України (далі - Порядок №1282), який визначає процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил (далі - військові частини), та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони (далі - самоврядні установи і організації), та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Згідно пункту 2-1 Порядку №1282 об`єктами передачі згідно з цим Порядком є: 1) військові містечка, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил і не плануються до використання за цільовим призначенням; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно); 3) інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно; 4) житловий фонд, інші об`єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1282 передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2-1 цього Порядку; 2) Міноборони - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 2-1 цього Порядку.

При цьому, як визначено пунктом 6 Порядку №1282 ініціювати передачу військового майна можуть Міноборони, органи, уповноважені управляти державним майном, самоврядні установи і організації, органи місцевого самоврядування.

Як визначено пунктом 8 Порядку №1282 пропозиції щодо передачі військового майна за рішенням Міноборони після отримання його згоди погоджуються ініціатором передачі з відповідними органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними установами і організаціями або відповідними органами місцевого самоврядування, Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна, Держкомстатом і подаються Міноборони.

Пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 03 січня 1993 року №1 «Про приватизацію житлового фонду військовослужбовцями та іншими особами, які проживають у будинках Міністерства оборони України» передбачено, що обов`язки органів, які здійснюють приватизацію житлового фонду Міністерства оборони України, покладені на квартирно-експлуатаційні частини районів, на обліку яких перебувають квартири (будинки).

Право особи на передачу у приватну власність житла органами приватизації може бути обмежено тільки на підставах, встановлених законом.

Відповідно до Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 717 та наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року №396 було затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі Положення №396), яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації.

Так, згідно пункту 4 Положення №396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі - орган приватизації) (пункт 13 Положення №396).

Пунктами 16-18 Положення №396 також передбачено, що передача квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформляється свідоцтвом про право власності, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. В подальшому вказана особа подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Згідно з пунктами 19-20 Положення №396, довідка про реєстрацію місця проживання видається органом реєстрації відповідно до вимог Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (із змінами).

Документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

Відповідно до пункту 23 Положення №396 орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Так, Закон №2482-XII і вказане Положення №396 встановлюють порядок передачі квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний в місячний термін з дня одержання заяви прийняти рішення про передачу житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Таким чином, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) спрямована на створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі.

При цьому, відмова у приватизації займаного житлового приміщення можлива виключно за умов, коли таке майно не підлягає приватизації за законом.

Відповідно до спірних правовідносин в даній справі є питання щодо відмови у прийнятті рішення про оформлення передачі у приватну власність спірної квартири, тобто порушення права позивача на приватизацію квартири шляхом порушення порядку розгляду поданих на приватизацію документів.

Разом з тим, позивач просив суд визнати за ним та членами його сім`ї права на приватизацію спірної квартири.

Колегією суддів враховується, що обрання такого способу захисту не узгоджується із положеннями статей 5 та 245 КАС України щодо способів захисту порушених прав та повноваження суду при вирішенні справи в рамках адміністративного судочинства.

Поряд з цим, доводи позивача, які наведені у заявах по суті справи, полягають у незгоді з поверненням КЕВ м. Дніпро поданих позивачем на приватизацію документів на доопрацювання, з викладених вище підстав.

Відтак, з урахуванням підстав позову, саме таким діям Дніпровського КЕУ (раніше КЕВ м. Дніпро) суд повинен надати оцінку на предмет відповідності вимогам чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права та критеріїв законності рішення, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які наведені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначив суд першої інстанції, ним з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи неодноразово витребовувались копії заяви позивача про приватизацію квартири (зареєстрованої за № 2085 від 28.10.2022 року) та долучених до неї документів.

Разом з тим, відповідно до змісту листа КЕВ м. Дніпро № 525/3662 від 28.11.2021 року, вищевказана заява з доданими до неї документами повернуті на доопрацювання.

Суд першої інстанції зауважив, що доказів направлення цих документів на адресу позивача матеріали справи не містять. У листі КЕВ м. Дніпро № 525/3662 від 28.11.2021 року додатків не зазначено.

Ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 року та 30.01.2024 року по справі №160/31192/23 було зобов`язано Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління надати належні докази (у вигляді копій чеку, поштових накладних, конверту, списку згрупованих поштових відправлень тощо) на підтвердження направлення заяви про оформлення передачі у приватну власність квартири, яка зареєстрована у КЕВ м. Дніпро 28.10.2022 року за вх. 2085, із усіма доданими до неї документами, з листом від 28.11.2021 року за № 525/3662 на адресу ОСОБА_1 .

Крім того, ухвалою від 03.01.2024 року вказану заяву з додатками витребувано у ОСОБА_1 .

Позивачем частково надано копії наявних у нього документів, проте, у поданій до суду першої інстанції заяві зазначено, що вказані заява з додатками йому разом з листом КЕВ м. Дніпро № 525/3662 від 28.11.2021 року не надходила.

Відповідач 1 повідомив суд першої інстанції, що в нього відсутні оригінали або засвідчені належним чином копії заяви ОСОБА_1 про оформлення передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована КЕВ м. Дніпро за вх. 2085 від 28.10.2022 року зі всіма доданими до неї документами, повернуто позивачу разом з листом № 525/3662 від 28.11.2022 року. Вказане підтверджується долученим до заяви витягом з журналу реєстрації вихідної кореспонденції.

Разом з тим суд першої інстанції, дослідивши витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, обґрунтовано вказав, що в ньому міститься лише дата направлення листа (28.11.2022 року), вихідний номер (525/3662), адресат та короткий зміст документа (щодо оформлення передачі квартири), відомостей щодо кількості аркушів відправлення або додатків у вказаному журналі не зазначено.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано визнав, що саме на квартирно-експлуатаційні відділи Міністерства оборони України покладені обов`язки органів, які здійснюють приватизацію житлового фонду Міністерства оборони України.

Відтак, згідно положень Закону №2482-XII, наказу Міністра оборони України від 03.01.1993 року №1, Положення №396, КЕВ м. Дніпро на час звернення позивача (до передачі спірної квартири у комунальну власність Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області) був уповноважений розглядати заяву позивача про приватизацію квартири АДРЕСА_1

Також встановлено, що КЕВ м. Дніпро здійснює свою діяльність як суб`єкт владних повноважень, а отже його діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно визначив, що повернення заяви позивача на доопрацювання не може розцінюються як відмова у приватизації квартири.

Відповідно до наведених у рішенні суду першої інстанції норм законодавства визначено, що орган приватизації має прийняти рішення щодо приватизації в місячний строк з дня одержання відповідної заяви. Таке рішення може бути - про передачу жилих приміщень у власність громадян або про відмову у приватизації. Вчинити будь-яких інших дій чи прийняти інших рішень орган приватизації не вправі.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Дніпровським КЕУ (раніше КЕВ м. Дніпро) був порушений порядок розгляду документів поданих позивачем з метою отримання житла у власність (приватизація), яке виразилось у протиправній бездіяльності відповідача щодо неприйняття відповідного рішення за результатами розгляду заяви про приватизацію квартири з доданими до неї документами.

Щодо визначених недоліків поданих позивачем документів на приватизацію.

Враховуючи усі надані докази на підтвердження права позивача на приватизацію, зважаючи на «принцип належного урядування», суд першої інстанції обмежився детальним аналізом тих обставин та недоліків, що зазначені в листі КЕВ м. Дніпро від 28.11.2021 від 10.10.2019 року.

Так, листом від 28.11.2021 року відповідачем визначено наступні недоліки:

- згідно інформаційної довідки ЦНАП ОСОБА_2 , за ним зареєстроване право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а в пакеті документів відсутня копія свідоцтва про право власності на визначену квартиру;

- відсутні підтверджуючі документи про перебування громадянина ОСОБА_2 в м. Київ в період з 13.09.2005 року по 15.01.2008 року.

Відповідно до п.18 Положення №396, громадянин подає до органів приватизації такі документи, зокрема довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі.

Згідно п.23 вказаного Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

При цьому, даним Положенням не передбачено надання документів на підтвердження реєстрації з попередніх місць проживання.

Зазначення ж відповідних вимог в Положенні про орган приватизації житлового фонду при квартирно-експлуатаційному відділі м. Дніпро, затвердженому наказом начальника КЕВ м. Дніпро від 01.02.2022 року за № 16, не може бути підставою для їх витребування у заявника, оскільки чинним законодавством таке не передбачено.

Щодо ненадання свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, п. 18 Положенням №396, надання свідоцтва про право власності на житло не передбачено. Надання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла необхідно лише громадянам, які проживають у гуртожитку.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу Міністра оборони України від 16.09.2011 року № 569 та від 02.02.2022 року № 31, актами приймання-передачі від 31.05.2023 року нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_11 , у тому числі буд. АДРЕСА_4 , передано зі сфери управління Мінборони у комунальну власність Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Таким чином, з урахуванням передачі майна у комунальну власність Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, вказаний будинок у якому знаходиться квартира та яку має намір приватизувати позивач, на час звернення позивача до суду вже не перебуває на балансі Дніпровського КЕУ.

Органом приватизації житлового фонду, який перебуває у комунальній власності Черкаської селищної територіальної громади рішенням Черкаської селищної ради від 20.09.2023 року № 424/34/VІІІ «Про затвердження Положень про орган приватизації житлового фонду та про порядок передачі квартир (будинків), що перебувають у комунальній власності Черкаської селищної територіальної громади, у власність громадян» визначено виконавчий комітет Черкаської селищної ради.

Позивач із заявою про передачу йому в приватну власність житлової площі, розташованої за адресою АДРЕСА_3 до органу приватизації в особі виконавчого комітету Черкаської селищної ради не звертався.

Таким чином, з урахуванням зміни правового статусу майна та його перехід у оперативне управління до Черкаської селищної ради, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Черкаською селищною радою та його органом приватизації виконавчим комітетом Черкаської селищної ради права позивача на приватизацію зазначеного житла не порушено, а тому підстави для їх зобов`язання прийняти рішення про передачу позивачу та членам його сім`ї спірного об`єкта безоплатно в приватну власність є безпідставним.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та внесення змін до рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року в адміністративній справі №160/31192/23 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року в адміністративній справі №160/31192/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак