Постанова

від 16.12.2024 по справі 640/18971/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18971/20 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-ГРУПП" до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТС-ГРУПП" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 12.08.2020 №1478 про проведення фактичної перевірки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної податкової служби у Волинській області прийнято наказ від 12.08.2020 №1478 "Про проведення фактичної перевірки" (а.с. 18), згідно з яким відповідно до пп.пп. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України вирішено провести фактичну перевірку ТОВ "СТС-ГРУПП" (місце зберігання оптових партій алкогольних напоїв, за адресою: м. Луцьк, вул. Вахтангова, буд. 10) з питань дотримання чинного ПК України, законів України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №408 "Порядок електронного адміністрування реалізації пального" та інших нормативно-правових актів, які регулюють ліцензування, виробництво, обіг, зберігання спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

Як зазначено у наказі, перевірку слід провести протягом 10 діб, починаючи з 12.08.2020; період діяльності, що перевіряється, визначений ст. 102 Податкового кодексу України.

На підставі оспорюваного наказу посадовими особами Головного управління ДПС у Волинській області здійснено виїзд для проведення фактичної перевірки позивача, у допуску яких до проведення перевірки було відмовлено з підстав невідповідності цього наказу вимогам податкового законодавства.

Згідно з листом Управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Волинській області від 14.12.2023 №2477/03-20-09-01-04 акт фактичної перевірки в межах реалізації наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 12.08.2020 №1478 "Про проведення фактичної перевірки" не складався та не приймалися рішення про застосування фінансових санкцій, оскільки представники позивача 12.08.2020 не допустили до проведення фактичної перевірки.

Не погоджуючись із вказаним наказом на проведення перевірки, товариство звернулося до суду з відповідним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з п. 80.2 ст. 80 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5).

Згідно з п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів (абз. 1):

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу (абз. 3).

Як встановлено судом, фактична перевірка позивача призначена відповідачем на підставі пп.пп. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, на які в оспорюваному наказі здійснено посилання.

В частині призначення фактичної перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України суд застосовує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.03.2024 справа №420/9909/23, в якому зазначено, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне посилання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Суд констатує наявність в оспорюваному наказі лише посилання на правову підставу призначення фактичної перевірки позивача, а саме на пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, що за висновком Верховного Суду можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України за умови наявності обґрунтованих підстав для призначення такої перевірки.

Відтак, доводи позивача щодо неповноти зазначення в оспорюваному наказі фактичних обставин, які стали підставою для призначення перевірки, а також доводи позивача про недостатність посилань в оспорюваному наказі лише на правову підставу призначення перевірки, не є переконливим аргументом протиправності оспорюваного наказу, позаяк суд вправі перевірити існування таких підстав (обставин).

Перевіряючи наявність обґрунтованої підстави для проведення фактичної перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, суд виходить з того, що інформацією, у зв`язку з якою прийнято оспорюваний наказ у цій частині, став лист Головного управління ДФС у Волинській області від 10.08.2020 №1233/10/03-97-03-06, копія якого надана відповідачем (а.с. 27).

У цьому листі зазначено таке: "В ході проведення заходів із посилення державного контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів і детінізацією вказаного ринку, управлінням оперативно-розшукової діяльності ГУ ДФС у Волинській області здобута інформація щодо реалізації підакцизних товарів з порушенням вимог діючого законодавства у наступному торгівельному об`єкті:

- Волинська область, м. Луцьк, вул. Вахтангова, 10, де здійснює господарську діяльність ТОВ "СТС Груп" (код ЄДРПОУ 42921807).".

Дослідивши цей лист, суд констатує відсутність у ньому жодної фактичної інформації про можливі порушення позивачем вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів. Суд звертає увагу, що у листі не вказано про наявність додатків до нього, які могли б розкрити сторонам і суду зміст такої інформації.

Відтак, суд погоджується з аргументами позивача, що наданий відповідачем доказ не свідчить про наявність обґрунтованої підстави для проведення фактичної перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Твердження відповідача про те, що контролюючий орган не може перевіряти інформацію, отриману від інших державних органів або органів місцевого самоврядування, адже саме для цього і призначається перевірка, є абстрактним та не впливає на оцінку судом наданого відповідачем доказу і зроблений судом висновок, оскільки у листі Головного управління ДФС у Волинській області від 10.08.2020 №1233/10/03-97-03-06 інформація про порушення позивачем вимог законодавства для перевірки відсутня взагалі.

За наведеного, суд дійшов висновку, що лист Головного управління ДФС у Волинській області від 10.08.2020 №1233/10/03-97-03-06 не доводить наявність обґрунтованої підстави для проведення фактичної перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду є підставою для висновку про протиправність оспорюваного наказу у цій частині.

Що стосується призначення фактичної перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України суд зазначає, що підставою для прийняття оспорюваного наказу у цій частині стало не наявність/отримання відповідачем певної інформації про можливі порушення позивачем вимог законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, а сам факт здійснення відповідачем контрольних функцій у цій сфері щодо позивача.

З аналізу підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України вбачається, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною підставою з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

В даному випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган функції здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин, зокрема і у сфері виробництва та обігу пального.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №160/2357/21.

Враховуючи вказану правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що факт здійснення відповідачем контрольних функцій щодо позивача у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів свідчить про наявність достатньої й обґрунтованої підстави для проведення фактичної перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

У постанові Верховного Суду від 28.05.2024 №280/1431/23 зазначено, що "У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.

Оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.".

В оспорюваному наказі поряд з посиланням на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України не зазначено одну з двох фактичних підстав для призначення перевірки, що за висновками Верховного Суду не відповідає критерію "мінімальної достатності" в розумінні абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки та вказує на оформлення оспорюваного наказу з істотним порушенням вимог чинного законодавства.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для призначення фактичної перевірки позивача відповідно до пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, втім оформлення оспорюваного наказу не відповідає вимогам абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України у частині зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду є підставою для висновку про протиправність оспорюваного наказу у цій частині.

Перевіряючи відповідність оспорюваного наказу вимогам абз. 3 п. 81.1. ст. 81 ПК України у частині зазначення періоду діяльності, який буде перевірятись, суд зазначає таке.

В оспорюваному наказі зазначено: "Період діяльності, що перевіряється, визначений ст. 102 ПК України". Інших відомостей про період діяльності позивача, який буде перевірятись, у наказі не зазначено.

Очевидно, таке формулювання не містить відомостей про конкретний період діяльності позивача, який буде перевірятись.

Стаття 102 ПК України врегульовує строки давності та їх застосування, зокрема й строк, протягом якого контролюючий орган має право провести перевірку платника податків. Норми цієї статті є загальними і не визначають конкретних періодів діяльності суб`єктів господарювання, що перевірятимуться, які, зрозуміло, мають перебувати в межах строків давності. Визначення конкретного періоду діяльності щодо певного суб`єкта господарювання, який буде перевірятись, у конкретній ситуації покладається на контролюючий орган, який вирішує питання про проведення перевірки.

Відтак, норма ст. 102 ПК України не звільняє відповідача від необхідності визначення конкретного періоду діяльності позивача, який буде перевірятись, і обов`язкового зазначення цього періоду в оспорюваному наказі, а тому посилання в наказі на ст. 102 ПК України є необґрунтованим і свідчить про його невідповідність вимогам абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України.

Заперечення відповідача про відсутність у нього інформації про подані позивачем декларації та/або проведені стосовно позивача перевірки, оскільки основним місцем податкового обліку позивача є Офіс великих платників податків ДПС, суд відхиляє, адже дані обставини не звільняють відповідача від необхідності додержання вимог абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України. Крім того, відповідач не спростував можливість отримання необхідної для цілей проведення податкової перевірки позивача податкової інформації від контролюючого органу за основним місцем.

Враховуючи, що всупереч вимогам абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України оспорюваний наказ не містить відомостей про конкретний період діяльності позивача, який буде перевірятись, чим позбавляє правової визначеності позивача щодо меж втручання у його господарську діяльність, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням вимог податкового законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя В.В.Файдюк