Ухвала

від 16.12.2024 по справі 500/1486/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2024 року

м. Київ

справа №500/1486/24

адміністративне провадження № К/990/45392/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування наказів,

УСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ НП в Тернопільській області), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Тернопільській області № 62 о/с від 13.02.2024, на підставі якого визнано недійсним запис №6 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області С. Зюбаненка «По особовому складу» № 85 о/с від 27.02.2024, на підставі якого поліцейський - водій взводу № 1 (швидкого реагування) роти поліції особливого призначення ГУ НП в Тернопільській області ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Рішенням від 05.07.2024 Тернопільського окружного адміністративного суду у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постановою від 23.10.2024 Восьмого апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції від 05.07.2024 скасоване та прийнято нове, яким позовну заяву задоволено.

Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ГУ НП в Тернопільській області звернулася до Верховного Суду з цією касаційною скаргою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024 для розгляду цієї справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Єресько Л.О., судді - Губська О.А., Соколов В.М..

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11.12.2024 № 1401/0/78-24, здійснено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду заміну судді Губської О.А. на суддю Загороднюка А.Г..

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою від 20.03.2024 Тернопільського окружного адміністративного суду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу, та зазначає, оскільки питання права, яке стосується меж повноважень керівника щодо скасування власних наказів, є важливим для формування єдиної судової практики у сфері трудового права. Він зазначає, що законодавство не містить прямої заборони на скасування наказів керівником, що створює правову прогалину. Наводячи приклади судових рішень місцевих адміністративних судів, скаржник підкреслює непослідовність судової практики щодо цього питання. Крім того, він посилається на Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, Національної поліції та служби цивільного захисту, які підтверджують право керівників скасовувати видані ними накази. Скаржник вважає, що розгляд касаційної скарги допоможе уніфікувати підходи у правозастосуванні, чітко визначити межі повноважень керівників та забезпечити правову визначеність у трудових відносинах, що є необхідним для стабільності правової системи.

Так, скаржник зазначає, що існує низка рішень судів першої інстанції, з протилежними висновками, а саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 640/10908/22, Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі № 320/5422/22 та 13.07.2023 у справі № 320/5180/22.

Проаналізувавши такі доводи, колегія суддів звертає увагу на таке.

Скаржник викладає доводи щодо наявності у цій справі підпункти «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України з посиланням на рішення судів в інших справах, в яких, за твердженням відповідача, наявні різні підходи до вирішення спору у подібних правовідносинах, проте колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки скаржник посилається на справи за різними обставинами справи та дослідженими доказами на відміну від цієї справи, що своєю чергою не можна визнати належним обґрунтуванням виняткового випадку допуску цієї касаційної скарги у справі, яка розглянута судами в порядку спрощеного позовного провадження, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

У справі № 640/10908/22 позивач звернувся з позовом до ГУ НП у м. Києві, оскаржуючи наказ № 1029 о/с від 29.06.2022 про звільнення його з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції в період дії воєнного стану, посилаючись на порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності та неврахування пом`якшуючих обставин при застосуванні найсуворішого стягнення. Позивач просив визнати такий наказ протиправним і скасувати його, поновити на службі та стягнути середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Відповідач натомість вказував, що звільнення було реалізовано внаслідок самоусунення позивача від виконання обов`язків та захисту українського народу у період воєнного стану, а проведене службове розслідування підтвердило відсутність поважних причин для його тривалої неявки на службу. Суд, з`ясувавши всі обставини, не встановив підстав для скасування наказу про звільнення, враховуючи, що наказ про застосування дисциплінарного стягнення позивачем не оскаржувався, відтак у задоволенні позову було відмовлено повністю.

У справі №320/5422/22 позивач подала позов до ГУНП у Київській області з вимогою визнати протиправним та скасувати накази №97 від 23.05.2022 і №101 о/с від 03.06.2022 в частині її звільнення зі служби, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що дисциплінарне розслідування було неповним і необ`єктивним, а її відсутність на службі зумовлена погіршенням здоров`я та виїздом за кордон для лікування, про що керівництву було повідомлено. Відповідач же доводив, що позивачка без поважних причин не виходила на службу протягом 77 днів у період дії воєнного стану, порушуючи норми законодавства та дисциплінарні вимоги. Суд, оцінивши обставини, визнав дії керівництва правомірними, відмовив у задоволенні позову повністю, оскільки факт тривалої відсутності позивачки без належного підтвердження поважних причин було доведено, а застосоване дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби - є обґрунтованим та законним.

У справі № 320/5180/22 позивач оскаржувала накази ГУНП у м. Києві щодо її звільнення зі служби в поліції через застосування дисциплінарного стягнення. Позивачка стверджувала, що з початком воєнних дій, перебуваючи з дитиною у Львівській області, повідомляла керівництву про своє місцеперебування, відкривала лікарняні, надсилала рапорти щодо відпустки й відрядження, однак відповідач їх не врахував, а службове розслідування було поверхневим. Відповідач довів, що позивач без поважних причин не прибула 11.04.2022 до місця дислокації після закінчення лікарняного й не виходила на службу з 21.04.2022 по 30.04.2022 та з 02.05.2022 по 11.05.2022, порушивши дисципліну в умовах воєнного стану. Суд встановив, що дисциплінарне розслідування проведено належно, а докази підтверджують відсутність поважних причин для прогулів, тому у задоволенні позову відмовлено повністю.

Натомість у цій справі ОСОБА_1 оскаржує накази про скасування попереднього звільнення за власним бажанням та подальше звільнення за дисциплінарним стягненням, зокрема ставлячи під сумнів правомірність скасування уже виданого наказу про звільнення. У справах № 640/10908/22, № 320/5422/22 та № 320/5180/22 спір головним чином стосується застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за факти невиходу на службу, самоусунення від обов`язків або ігнорування вимог керівництва, без попередньо оскарженого звільнення за власним бажанням. Тобто, в наведених раніше справах позивачі оскаржували безпосередньо законність дисциплінарних звільнень, натомість у справі № 500/1486/24 першочерговим став саме факт скасування раніше виданого наказу про звільнення за власним бажанням, а тоді вже реалізація дисциплінарного стягнення. Відтак, обставини та юридична сутність справи № 500/1486/24 відрізняються від справ № 640/10908/22, № 320/5422/22 та № 320/5180/22, через що їх не можна вважати подібними.

Таким чином, приведені скаржником як приклад іншого правозастосування постанови апеляційних судів у справах №№ 640/10908/22, 320/5422/22 та 320/5180/22 ухвалені як за інших фактичних обставин, ніж у цій справі, так і з іншим мотивуванням судових рішень.

Вживання законодавцем у підпункті «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш істотними для такої практики та формування її однаковості. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.

У касаційній скарзі відсутнє обґрунтування, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

У касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність в судах першої та/або апеляційної інстанцій значної кількості справ з подібним предметом спору, які вирішені судами по-різному, що давало б підстави вважати наявною правову проблему у застосуванні норм права, яку міг би вирішити суд касаційної інстанції, переглянувши конкретно цю справу.

Здебільшого доводи ГУ НП в Тернопільській області обумовлені необхідністю касаційного перегляду конкретно цієї справи, адже суд апеляційної інстанції задовольнив позов, з чим категорично не погоджується відповідач. Однак, такі мотиви суперечать правовому змісту підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Скаржник посилався на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у яких роботодавець скасовує раніше виданий ним з дотриманням вимог трудового законодавства наказ відносно працівника.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Всупереч вимогам КАС України, скаржник не навів чіткого переліку норм, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах та який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі, у взаємозв`язку з посиланням на пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування без чіткої вказівки на норму права (пункт, частину, статтю), щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування наказів.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк