Ухвала

від 16.12.2024 по справі 160/27837/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2024 року

м. Київ

справа №160/27837/23

адміністративне провадження №К/990/42235/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,

перевіривши касаційну скаргу адвоката Кіптіли Марини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) щодо визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив розташування підрозділу або військову частину (накази від 24 липня 2022 року № 190, від 09 серпня 2022 року № 206, від 17 лютого 2023 року № 77);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 01 травня 2022 року по 23 липня 2022 року, з 26 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 12 вересня 2022 року по 05 жовтня 2022 року, з 13 жовтня 2022 року по 18 жовтня 2022 року, під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення під час проходження стаціонарного лікування після тяжкого поранення з 19 жовтня 2022 року по 26 листопада 2022 року, з 27 листопада 2022 року по 30 грудня 2022 року, з 16 травня 2023 року по 06 червня 2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення під час перебування у відпустці за станом здоров`я в період з 31 грудня 2022 року по 29 січня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 01 травня 2022 року по 23 липня 2022 року, з 26 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 12 вересня 2022 року по 05 жовтня 2022 року, з 13 жовтня 2022 року по 18 жовтня 2022 року під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення під час проходження стаціонарного лікування після тяжкого поранення з 19 жовтня 2022 року по 26 листопада 2022 року, з 27 листопада 2022 року по 30 грудня 2022 року, з 16 травня 2023 року по 06 червня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення під час перебування у відпустці за станом здоров`я на підставі довідки ВЛК від 30 грудня 2022 року № 1542 в період з 30 грудня 2022 року по 28 січня 2023 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення в період з 19 жовтня 2022 року по 26 листопада 2022 року, з 27 листопада 2022 року по 30 грудня 2022 року, з 16 травня 2023 року по 06 червня 2023 року та у відпустці за станом здоров`я в період з 31 грудня 2022 року по 29 січня 2023 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення за періоди з 19 жовтня 2022 року по 26 листопада 2022 року, з 27 листопада 2022 року по 30 грудня 2022 року, з 16 травня 2023 року по 06 червня 2023 року та у відпустці за станом здоров`я в період з 31 грудня 2022 року по 29 січня 2023 року..

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

04 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Кіптіли Марини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій представник скаржника просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, постановити нове рішення про задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу адвоката Кіптіли Марини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 160/27837/23 залишено без руху.

Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Також, роз`яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

02 грудня 2024 року на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху від адвоката Кіптіли Марини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга.

Під час перевірки матеріалів касаційної скарги встановлено, що касаційна скарга подана без додержання вимог частини другої статті 330 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

В уточненій касаційній скарзі представник скаржника вказує, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про те, що судами попередніх інстанції враховано позицію викладену Верховним Судом у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/3141/23, від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23:

- пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в контексті правовідносин, які виникають у зв`язку із невиплатою військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;

- пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в цілому Інструкцій (доручень) Міністра Оборони України від 07 березня 2022 року № 248/1217 , від 25 березня 2022 року № 248/1298 та від 18 квітня 2022 року № 248/1529 (діяли до 01 червня 2022 року), щодо порядку документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями, що проходять службу у частинах підпорядкованих Командування Сил логістики Збройних Сил та командуваннями військових частин (підрозділів) Оперативно тактичних-угрупованнь та Оперативно стратегічних- угруповань підпорядкованих ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із застосуванням положень зазначеної Інструкції для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно пункту 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 06 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку з обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 560/3141/23 за зміст довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам № 1, 2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 вищевказаного окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах.

Зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, засвідчена відповідними документами (пункт 43 постанови Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 560/3141/23).

За обставин цієї справи, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про відсутність підстав нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у спірні періоди, зокрема додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. за прийняття безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Оскільки відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 21 вересня 2022 року № 7632 та від 25 жовтня 2022 року № 10725 "Про результати службового розслідування" підтверджено факти самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 у період з 23 липня 2022 року по 25 липня 2022 року, з 08 серпня 2022 року по 15 серпня 2022 року, тобто фактично позивач був відсутній на військовій службі без поважних причин. Накази командира військової частини НОМЕР_1 від 24 липня 2022 року № 190 та від 09 серпня 2022 року №206 щодо визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив розташування підрозділу або військової частини не скасовані, а тому підлягали виконанню.

Постанова Верховного Суду у справі № 600/747/22-а представник скаржника вказав у контексті офіційного з`ясування обставин справи, а саме не дослідження документів (накази та розпорядження), які стали передумовою для відрядження військовослужбовця до військової частини для виконання відповідних завдань.

Однак основними питаннями, які аналізував Верховний Суд у справі № 600/747/22-а було визначення наявності умислу у платника податків щодо несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань з ПДВ та правомірності застосування штрафних санкцій за Податковим кодексом України.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в ухвалі Верховного Суду від 20 листопада 2024 року про залишення касаційної скарги без руху надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Однак при поданні цієї касаційної скарги представником скаржника не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Таким чином, в установлений строк недоліки, які стали підставою для залишення касаційної скарги без руху, скаржником не усунуто.

Враховуючи викладене, та в зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення усунення недоліків касаційної скарги, касаційна скарга підлягає поверненню.

Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу адвоката Кіптіли Марини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Л.О. Єресько ,

Судді Верховного Суду