Рішення

від 04.12.2024 по справі 363/1242/20

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

04.12.2024 Справа № 363/1242/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючогосудді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Пчолкіну М.В.,

за участі прокурора Кривошеї С.В.,

представника відповідача Васильченко Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

встановив:

керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області, як правонаступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області звернувся до суду з даним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №887 від 13.04.2012 року «Про затвердження проекту із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність 25 громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Пірнівської сільської ради (за межами населеного пункту) Вишгородського району Київської області» в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельних ділянок площею по 0,1 га кожному;

- усунути перешкоди у здійсненні Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом визнання недійсними державних актів, виданих: ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0206 серії ЯМ №?765747; ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0203 серії ЯМ №765745; ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0205 серії ЯМ №765742; ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0204 серії ЯМ №765741;

- усунути перешкоди у здійсненні Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом їх повернення на користь Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0206; ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0203; ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0205; ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0204;

- стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Свої вимоги мотивував тим, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 13.04.2012 №887 «Про затвердження проекту із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність 25 громадянам України (згідно з додатком) для ведення індивідуального садівництва на території Пірнівської сільської ради (за межами населеного пункту) Вишгородського району Київської області» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва на території Пірнівської сільської ради за межами населеного пункту 25 громадянам України, у тому числі ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0206, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0203, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0205, ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0204 за рахунок земель водного фонду, оскільки останні знаходяться в прибережній захисній смузі р. Десна, а саме в межах 100 метрової захисної смуги в порушення ст.ст. 5, 6, 88, 89 ВК України, ст.ст. 58, 59,60,61, 84 ЗК України.

Доводив, що згідно інформації Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 07.05.2019 року, водний об?єкт, розташований поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 3221886800:29:076:0206, 3221886800:29:076:0205, 3221886800:29:076:0204, 3221886800:29:076:0203 це природний водний об?єкт - річка Десна, яка має загальну площу водозбору 88900 км2, довжину 1130.

Крім того, аналізом схем накладення спірних земельних ділянок, виготовлених сертифікованим інженером-геодезистом Давиденком С.П. встановлено, що вказані земельні ділянки накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу р. Десна.

Отже, вказані земельні ділянки передані у приватну власність за рахунок земель водного фонду, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Представник відповідачів Чабанюк Н.І., Рябокінь Г.О. та Рябокінь В.Ю. подала відзив на уточнену позову заяву, в якому просила в задоволенні позову відмовити, оскільки прокурором не надано належних, допустимих та достатніх доказів для обґрунтування висунутих вимог. Зазначила, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0206 передана ОСОБА_1 в травні 2012 року, а позивач звернувся до суду у травні 2020 року, тобто через 5 років після закінчення строку, в межах якого він міг звернутися з вимогою про захист порушеного права.

Проте, позивач в жодному процесуальному документі не вказує причин пропуску строку позовної давності, між тим положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено обізнаність особи про стан її суб?єктивних прав.

Об?єктивна можливість дізнатися про те, що дана спірна ділянка вибула з володіння власника внаслідок незаконного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації, існувала з моменту прийняття такого рішення, тобто, з 13 квітня 2012 року.

Це рішення публічне та загальнодоступне і не має жодних обмежень у доступі.

Що стосується інформації Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 07.05.2019 року, на якій ґрунтується позовна заява, то спеціалісти Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського надаючи інформацію на запит прокурора, викладають своє вільне бачення положень ст. 79 ВК України. Отже, позивач посилається на інформацію, яка, фактично, не містить жодних даних, які можна застосувати в якості обґрунтування позовних вимог.

Також зазначила, що позивач посилається на схему накладення спірних ділянок, виготовлену сертифікованим інженером-геодезистом Давиденком С.П., згідно якої вказані земельні ділянки накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Десна.

Однак, згідно викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру №HB-3201340402023 від 24.11.2023 року спірні земельні ділянки знаходяться на достатній відстані від досить вузького водного об?єкту, який не визначений як річка Десна.

Крім того, при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Тобто, земельна ділянка може належати лише до однієї категорії земель. Спірні ділянки, на момент передачі їх у власність громадянам України, обліковувались в Державному земельному реєстрі як землі сільськогосподарського призначення. Цільове призначення спірних земельних ділянок відповідачі не змінювали.

Проте, зазначений факт позивачем не спростовано, також не надано належних та допустимих доказів того, що на момент винесення розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.04.2012 №887 про передачу відповідачам спірних земельних ділянок у власність, вони належали до земель водного фонду.

На підтвердження своїх заяв про перебування спірних ділянок в межах прибережної захисної смуги річки Десна позивачем додано до позовної заяви графічне зображення, виготовлене ФОП ОСОБА_5 та назване останнім як «Топографічна зйомка».

Однак, зазначене зображення не містить інформації щодо дати його виготовлення, дати визначення відстані від земельної ділянки до берегової лінії водного об?єкту, щодо самого водного об?єкту (назва, тип тощо).

Вважає, що на підставі такого доказу не можна дійти висновку про перебування спірних ділянок в межах прибережної захисної смути р. Десна, ані на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, ані на момент виготовлення вказаного зображення.

Про лист Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 17.11.2023 року №01-12/1483 зазначила, що даний документ, також, не може прийматися судом як доказ, оскільки, містить інформацію щодо статусу водного об?єкту, що знаходиться поряд із спірними земельними ділянками.

Просила звернути увагу суду на те, що даним листом, фактично підтверджується той факт, що спірні земельні ділянки знаходяться поряд із землями водного фонду, а не належать до них.

Доводила, що відповідачі для отримання у власність земельної ділянки державної чи комунальної власності, лише виконують приписи закону щодо проходження відповідної процедури, коли рішення про таку передачу приймає, виключно, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Тобто, відповідальність за незаконну передачу у власність земель державної чи комунальної власності несе орган, що прийняв рішення.

Отже, відповідач, який діяв добросовісно, виконував всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельної ділянки, не повинен нести відповідальність за помилки допущені органами державної влади, якщо такі були, при відведенні земельної ділянки.

Потреба виправити допущену помилку в минулому не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Як вже зазначалося, відведення спірних земельних ділянок відбулося на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.04.2012 №887. реєстрація права власності на спірні земельні ділянки відбувалось за участю державних органів, які, зокрема, здійснюють контроль за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування. Проект землеустрою досліджено та погоджено всіма уповноваженими на це інстанціями. Обмежень на використання спірних ділянок встановлено не було.

При цьому, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов?язків щодо усунення цих порушень. Питання про притягнення відповідних посадових осіб до відповідальності в судовому порядку не вирішувалось, тобто, вина таких осіб не встановлена.

З огляду на це, відповідачі не повинні відповідати за пред?явленим позовом, оскільки не порушували та не могли порушити права Київської обласної державної адміністрації, оскільки обов?язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - Вишгородській районній державній адміністрації.

За таких обставин вважала, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є неналежними відповідачами у справі та просила в задоволенні позову відмовити.

Представник Київської обласної державної адміністрації подав пояснення, в яких зазначив, що водні об?єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об?єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об?єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України є об?єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Зазначив, що земля, віднесена розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації до категорії земель із цільовим призначенням для ведення садівництва, належала до земель водного фонду, а тому фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до протиправного одержання вказаних земельних ділянок у власність.

Крім того, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об?єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг згідно ст. 88 ВК України.

Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом не передбачена.

Також зазначив, що на момент відведення у приватну власність громадян спірних земельних ділянок водного фонду, розпорядником даної категорії земель була Київська обласна державна адміністрація, а не Вишгородська районна державна адміністрація.

Крім того, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність зазначені земельні ділянки, які належать до земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

З огляду на викладене просив позовну заяву задовольнити.

За час розгляду цієї справи прокурором подано заяву, в якій зазначено, що з 15.03.2021 року місцеві прокуратури припинили свою діяльність та почали працювати окружні прокуратури, в зв`язку з чим просив залучити до участі у справі Вишгородську окружну прокуратуру, як правонаступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

В зв`язку з цим, 07 червня 2021 року ухвалою судового засідання Вишгородського районного суду Київської області, згідно ст. 55 ЦПК України, Києво-Святошинську місцеву прокуратуру замінено на її правонаступника Вишгородську окружну прокуратуру.

Також прокурором подано заяву про заміну Київської обласної державної адміністрації на процесуального правонаступника Пірнівську сільську раду Вишгородського району Київської області, в зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту в межах Пірнівської об`єднаної територіальної громади, а згідно п. 24 Перехідних положень ЗК України та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» № 715-р від 12.06.2020 року Пірнівська сільська рада на даний час є розпорядником вказаних земель водного фонду.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-1Х, який набрав чинності 27.05.2021 року змінено положення Земельного кодексу України щодо уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками.

Так, п. 24 Перехідних положень ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об?єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Згідно розпорядження Кабінету міністрів України від 12.06.2020 року №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» вирішено відповідно до абз. 1 п. 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначити адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Київської області згідно з додатком.

Згідно вказаного Додатку, територіальна громада с. Пірново увійшла до складу території Пірніської сільської територіальної громади.

В зв`язку з цим, 07 листопада 2023 року ухвалою судового засідання Вишгородського районного суду Київської області, згідно ст. 55 ЦПК України, Київську обласну державну адміністрацію замінено на її правонаступника Пірнівську сільську раду Вишгородського району Київської області.

Прокурор в суді просив позов задовольнити з викладених у ньому підставі. Зазначив, що спірні земельні ділянки знаходяться в безпосередній близькості в межах 100 метрової смуги біля водного об`єкту, який сполучено з р. Десною, і весь цей об`єм води стосується безпосередньо цієї річки, а відтак спірні земельні ділянки мають обмежений режим використання з метою охорони та збереження природного середовища від забруднення, де заборонено здійснювати будівництво. Водний об`єкт, в межах прибережної захисної смуги якого розташовано спірні земельні ділянки є заплавою, яка є сполученою та невід`ємною частиною р. Десна. Також зазначив, що згідно ст. 88 ВК України до водних об`єктів застосовується нормативно визначена 100 метрова захисна смуга, яка при відведенні спірних земельних ділянок не врахована. Також звернув увагу на те, що саме тільки зазначення в проекті землеустрою земельних ділянок, як земель сільськогосподарського призначення без урахування вказаних обставин не свідчить про дійсне віднесення спірних земельних ділянок саме до такої категорії. Крім того, доводи сторони відповідача ґрунтуються на даних ДЗК, які сформовано на підставі незаконно виданого розпорядження, а тому на даний час земельна ділянка обліковується, як земля сільськогосподарського призначення, а не водного фонду Також зазначив, що довідка 6зем це статистична звітність, яка не має прив`язки до картографічних матеріалів. Ствердив, що подані в обґрунтування позову докази є достатніми для висновку про віднесення спірних земельних ділянок до водоохоронної зони.

Представник відповідачів в суді просила застосувати у цій справі строк позовної давності, оскільки з часу видачі оскаржуваного розпорядження пройшло 12 років. Зазначила, що подані прокурором докази є недопустимими, позов подано щодо 4 земельних ділянок, а всього виділено 25 земельних ділянок, коли, відповідачі нічого не порушували і не повинні нести будь-яку відповідальність. Вважала, що докази накладання спірних земельних ділянок на земельні ділянки водного фонду відсутні, а сам водний об`єкт поряд з яким знаходяться спірні земельні ділянки є невизначеним, інформація в листах Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 07.05.2019 року та Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України №01-12/1483 від 17.11.2023 року про те, що спірні земельні ділянки знаходяться поряд з водним об`єктом є недостатньо визначеною та не доводить, що спірні земельні ділянки знаходяться в зоні прибережної захисної смуги. Вважала, що спірні земельні ділянки є земельними ділянками сільськогосподарського призначення, що підтверджується довідкою форми 6-зем від 21.03.2012 року, а проект землеустрою, розроблений ТОВ «Українські землі-2011, в установленому законом порядку не оскаржено, коли всі уповноважені на це державні органи погодили відведення земельних ділянок, які на даний час обліковуються, як землі для ведення індивідуального садівництва, а не землі водного фонду. В жодних документах під час погодження проекту землеустрою не встановлено наявності будь-яких обмежень, коли оригінал топографічної зйомки складено на незрозуміло на якій підставі.

Відповідач ОСОБА_2 до суду, будучи належним чином повідомленим, повторно не прибув, подав копії паспорту та довідки до акта огляду МСЕК серії ААА №132113 від 29 листопада 2010 року, з якої вбачається, що він є інвалідом ІІ групи довічно внаслідок роботи на ЧАЕС.

Заслухавши прокурора, представника відповідачів, дослідивши матеріали, суд дійшов наступного.

Встановлено, що розпорядженням Вишгородської міської ради «Про затвердження проекту із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність 25 громадянам України (згідно з додатком) для ведення індивідуального садівництва на території Пірнівської сільської ради (за межами населеного пункту) Вишгородського району Київської області» №887 від 13.04.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для введення індивідуального садівництва на території Пірнівської сільської ради за межами населеного пункту 25 громадянам, в тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У 2012 році ТОВ «Українські землі-2011» розроблено проект землеустрою щодо відведення 25-ти земельних ділянок у власність громадянам України згідно списку для ведення індивідуального садівництва, що розташовані на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Висновком Управління Деркомзему у Вишгородському районі Київської області «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 25-ом громадянам згідно списку» №3 від 20 січня 2020 року погоджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 25-ом громадянам згідно списку загальною площею 2,5000 га для введення індивідуального садівництва на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області, що надані на підстав розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №2641 від 23 грудня 2011 року.

На підставі вказаного розпорядження Вишгородської державної адміністрації 17.05.2012 року видано наступні державні акти:

- ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0206 серії ЯМ №765747;

- ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0203 серії ЯМ №765745;

- ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0205 серії ЯМ №765742;

- ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0204 серії ЯМ №765741.

Згідно листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 07.05.2019 року, водний об?єкт, розташований поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 3221886800:29:076:0206, 3221886800:29:076:0205, 3221886800:29:076:0204, 3221886800:29:076:0203 це озера та стариці природного походження, утворені в наслідок руслових процесів, які відбуваються в руслі та на заплаві річки Десна.

Річка Десна з заплавними озерами та старицями це природний водний об?єкт, має загальну площу водозбору 88900 км2, довжину 1130 км.

Згідно статті 79 ВК України р. Десна з заплавними озерами та старицями належить до великих річок. Згідно статті 88 навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м..

Аналізом схем накладення спірних земельних ділянок, виготовлених сертифікованим інженером-геодезистом Давиденком С.П. встановлено, що спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу р.Десна.

Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №991-002-1388/991-08 від 29.07.2021 року, існуюча мережа гідрологічних постів гідрометеорологічних організацій ДСНС України не дає змоги надати інформацію про меженні періоди водного об?єкту.

Найближчим постом до земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886800:29:076:0206, 3221886800:29:076:0205, 3221886800:29:076:0204, де проводяться систематичні спостереження за рівнем та стоком води є р. Десна - с. Літки, який розташований в 37 км від гирла р. Десна.

За узагальненими даними багаторічних спостережень, наведеними у довіднику «Багаторічні дані про режим та ресурси поверхневих вод суші» ч. 1, вип. 2. Київ. 2017) по посту р. Десна - с. Літки літня межень триває у середньому протягом липня - листопада, зимова - з листопада по лютий.

З листа Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України №01-12/1483 від 17.11.2023 року вбачається, що відповідно до наданих картографічних матеріалів поряд із земельними ділянками з кадастровими номерами 3221886800:29:076:0206, 3221886800:29:076:0205, 3221886800:29:076:0204, 3221886800:29:076:0203 знаходяться землі водного фонду р. Десна - ліва притока р. Дніпро за своїми гідрологічними характеристикам належить до категорії великих річок (ст. 79 Водний кодекс України) її нормативна прибережна захисна смуга становить 100 м (ст.60 Земельний кодекс України та ст. 88 Водний кодекс України).

Площа басейну р. Десна складає 88,9 тис. км2, площа водозбору на території України становить 33820 км2. Заплава заболочена, багато проток, стариць та озер.

Річище звивисте, завширшки до 450 м (пересічна ширина 200 м). Глибина річки 2-4 м (максимальна 17 м). Живлення даної водойми переважно снігове, навесні часті повені, влітку (в межень) рівень води спадає на 3-4 м. Швидкість течії у межах Київської області дуже висока як для рівнинної річки.

Із викопіювань з Публічної кадастрової карти України та схеми розташування земельної ділянки, погодженої начальником Держкомзему у Вишгородському районі також вбачається, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886800:29:076:0206, 3221886800:29:076:0205, 3221886800:29:076:0204, 3221886800:29:076:0203 накладаються на прибережну 100 метрову захисну смугу заплави р. Десна.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з статтями 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтями 13, 14, 19 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно ст. 1 ВК України, водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт).

Статтями 5, 6 ВК України встановлено, що до водних об`єктів загальнодержавного значення належать поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків. Води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Частиною 3 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відповідно до положень статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями60,62 ЗК України та статтями1,88,90 ВК України.

За змістом вимог ст. 79 ВК України, річка Десна з її затоками, протоками та старицями належить до великих річок.

Водоохоронні зони встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів (абзац перший пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів), для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку (частина перша статті 87 ВК України). У межах вказаних зон з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (частина перша статті 60 ЗК України, пункт 1 частини першої статті 81 використовує термін «створюються», частина перша статті 88 ВК України - термін «виділяються»).

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України,ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України,ст. 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установленихст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених уст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей83,84цьогоКодексу.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18; від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18; від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18.

Отже, таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб значної кількості людей.

Так, судом встановлено, що згідно даних листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/998 від 07.05.2019 року, листа Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України №01-12/1483 від 17.11.2023 року, схеми накладення спірних земельних ділянок, виготовленої сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_5 (оригінал яких досліджено та долучено до матеріалів справи), викопіювань з Публічної кадастрової карти України та схеми розташування земельної ділянки, погодженої начальником Держкомзему у Вишгородському районі, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886800:29:076:0206, 3221886800:29:076:0205, 3221886800:29:076:0204, 3221886800:29:076:0203 передано у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за рахунок земель водного фонду, оскільки ці ділянки розташовані в межах прибережної 100 метрової захисної смуги заплави, яку не можна розглядати як самостійний водний об`єкт, оскільки вона є сполученою з великою р. Десна та невід`ємною її частиною.

Отже, з огляду на зазначене суд погоджується з доводами позову про те, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.04.2012 №887 щодо передачі спірних земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийнято з порушенням вимог ст.ст. 5, 6, 88, 89 ВК України, ст.ст. 58, 59, 60, 61, 84 ЗК України за рахунок земель водного фонду.

Доводи сторони відповідача про те, що спірні земельні ділянки є земельними ділянками сільськогосподарського призначення згідно довідки форми 6-зем від 21.03.2012 року та даних Державного земельного кадастру, де спірні земельні ділянки мають саме таке цільове призначення, суд відкидає, оскільки такі дані, як і сам проект землеустрою, розроблений ТОВ «Українські землі-2011», сформовано без урахування того, що земельні ділянки знаходяться в межах 100 метрової прибережної захисної смуги р. Десна та на підставі незаконного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 13.04.2012 №887.

Сам тільки факт погодження проекту відведення земельних ділянок всіма уповноваженими державними органами та установами за вказаних обставин на законність виділення спірних земельних ділянок у приватну власність відповідачів вказувати не може.

При цьому для захисту порушених прав не потребується оскарження в судовому порядку зазначеного проекту відведення землеустрою, який затверджено розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 13.04.2012 №887, оскільки саме вказане рішення державного органу створює юридичні наслідки (відповідні права та обов`язки), які мають правове значення для виникнення правовідносин.

Відтак, доводи відповідачів про те, що відсутність факту оскарження проекту землеустрою та наданих у ньому погоджень, підставою для відмови в захисті порушених прав бути не може і про законність виділення спірних земельних ділянок не свідчить.

У постанові КЦС ВС від 27 листопада 2024 року у справі 753/10684/23 вказано, що ВП ВС у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19)).

Так, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).

За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Так, прокурор у своїй позовній заяві, з урахуванням уточненої позовної заяви, як на правову підставу позову посилався на положення статті 391 ЦК України, тобто прокурор заявив негаторний позов. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод Пірнівській територіальній громаді, яка не втратила володіння спірними земельними ділянками водного фонду, суд розглядає висунуту позовну вимогу прокурора як вимогу про повернення спірних земельних ділянок Пірнівській територіальній громаді в особі Пірнівської сільської ради за правилами негаторного позову, що підлягає задоволенню в цій частині з наведених вище підстав.

Щодо застосування строків позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц надана правова характеристика негаторному позову, зокрема: позовна давність до вимог за цим позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення.

Отже з наведених підстав суд відхиляє доводи відповідачів щодо застування строків позовної давності в цій справі.

Щодо визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №887 від 13.04.2012 року в частині відведення у приватну власність відповідачів спірних земельних ділянок.

Так, під способами захистусуб`єктивнихземельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 487/2593/20 (провадження № 61-7851св23).

У п. 109 постанови ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі 359/3373/16-ц зазначено, що ВП ВС звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена,. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Водночас, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

Відтак, установивши,що метапозову спрямованана усуненняперешкод Пірнівськійтериторіальній громадів правікористування тарозпорядження спірнимиземельними ділянкамиводного фонду, негаторний позов підлягає задоволенню, а порушене право захисту шляхом як повернення спірних земельних ділянок на користь Пірнівської сільської ради з незаконного володіння відповідачів, так і шляхом визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №887 від 13.04.2012 року в частині відведення у приватну власність відповідачів спірних земельних ділянок.

Щодо визнання недійсними державних актів про право власності на спірні земельні ділянки, то суд зазначає, що підставою набуття земельних ділянок у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, внаслідок чого в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Зазначене ґрунтується на правовій позиції ВП Верховного Суду викладеній у п. 91 постанови від 15.09.2020 року, справа №469/1044/17.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124)).

Суд звертаєувагу,що всилу об`єктивних, видимих природних властивостей розташованої в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки, відповідачі не могли не знати про фактичне місцезнаходження ділянок в акваторії великої р. Десна.

Під час отримання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спірних земельних ділянок, останні, проявивши розумну обачність, мали об`єктивну можливість переконатись, що ці ділянки розташовані в водоохоронній зоні акваторії великої р. Десна, в безпосередній близькості від заплави, яка сполучена та є невід`ємною частиною р. Десна, а відтак, про накладення спірних земельних ділянок на її захисну смугу.

При цьому, відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, як за фактичним їх розташуванням із накладенням на прибережну захисну смугу великого водного об`єкту, так і за офіційними даними Публічної кадастрової карти України, які є в загальному доступі, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям такої ділянки, ці фізичні особи-відповідачі могли та повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги р. Десна (близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 15 вересня 2020 року справа № 469/1044/17).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Усунення перешкод Пірнівській територіальній громаді у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки.

Зазначене ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2024 року справа № 753/10684/23 (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 108), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 115)).

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, а саме до прибережної захисної смуги.

Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту.

Отже, втручання у право мирно володіти відповідачами спірними земельними ділянками прибережної захисної смуги, здійснюється відповідно до закону, є пропорційним і необхідним у демократичному суспільстві.

За таких обставин звернення прокурора до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Беручи до уваги викладене, судом встановлено порушення прав позивача, які підлягають захистові, а позов про це частковому задоволенню.

Крім того, прокурором представлено документальне підтвердження понесених судових витрат, які слід стягнути з відповідачів.

При цьому встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи довічно внаслідок роботи на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії ААА №132113 від 29 листопада 2010 року.

Відповідно до п. 10 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», зокрема особи віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільненні від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

За таких обставин, судовий збір стягненню із ОСОБА_2 у цій справі не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено частково (1 вимогу майнового та 1 вимогу немайнового характеру), із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Київської обласної прокуратури слід стягнути судовий збір по 1 401 грн. 34 коп. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №887 від 13 квітня 2012 року «Про затвердження проекту із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність 25 громадянам України для ведення індивідуального садівництва на території Пірнівської сільської ради (за межами населеного пункту) Вишгородського району Київської області» в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельних ділянок площею по 0,1 га кожному.

Усунути перешкоди у здійсненні Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом їх повернення на користь Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області з незаконного володіння:

- ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0206;

- ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0203;

- ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0205;

- ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0204.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір по 1401 (одна тисяча чотириста одна) грн. 34 (тридцять чотири) коп. з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 16 грудня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивачі: Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області, знаходиться заадресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13.

Відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація, знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.

ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя