Рішення

від 13.12.2024 по справі 202/10636/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/10636/24

Провадження № 2/202/4713/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі судді Мариніна О.В.

за участі секретаря судового засідання ЖупійА.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 202/ 10636/24 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачки звернулися до суду із вказаним позовом, який мотивували тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 1994 року, виданого Житлово-комунальним відділом Авдіївського коксохімзавода згідно з рішенням комісії по приватизації Авдіївського коксохімзаводу № 78 від 17 січня 1994 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 45,60 кв.м, житловою площею - 31,30 кв.м, право власності на яку зареєстроване в Бюро технічної інвентаризації м. Донецька 03 лютого 1994 року та записане в реєстрову книгу під реєстровим № 4985. У зв`язку з військовою агресією рф проти України вони були змушені переміститись з місця свого проживання у Дніпропетровську область та на теперішній час відомо, що внаслідок воєнних дій їх квартира була пошкоджена. Для отримання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна отримувачу компенсації необхідно провести дії щодо державної реєстрації припинення такого права відповідно до Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» у зв`язку з чим позивачка звернулась із заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, однак, рішенням державного реєстратора від 09 липня 2024 року № 74021944 їй було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01 січня 2013 року. Зазначене рішення унеможливлює отримання в майбутньому Позивачами компенсації для відновлення своєї квартири, а також позбавляє іншим чином можливості розпоряджатися своїм майном. Враховуючи викладене, посилаючись на ст.392 ЦК України, позивачки просять визнати за ними право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею - 45,60 кв.м.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позов не подав.

Повідомлені про час та місце судового розгляду позивачі у судове засідання не з`явилися, їх представником подано заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача - Авдіївської міської ВЦА Покровського району Донецької області про час та місце судового розгляду повідомлений судовою повісткою, яка доставлена до його кабінету у системі «Електронний суд», надав заяву про розгляд справи без його участі. Проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Враховуючи викладенесуд вважаєза можливерозглянути справубез учасниківсправи,оскільки продату,час імісце розглядусправи їхбуло повідомлено належним чином (отримання судових повісток в підсистемі «Електронний суд», оголошення про виклик), причини неявки суду невідомі.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 1994 року, виданого Житлово-комунальним відділом Авдіївського коксохімзавода згідно з рішенням комісії по приватизації Авдіївського коксохімзаводу № 78 від 17 січня 1994 року, ОСОБА_1 (Позивач-1) та ОСОБА_4 (Позивач-2) є співвласниками в рівних частках квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 45,60 кв.м, житловою площею - 31,30 кв.м.

Право власності на вищевказану квартиру зареєстроване в Бюро технічної інвентаризації м. Донецька 03 лютого 1994 року та записане в реєстрову книгу під реєстровим № 4985.

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 14.09.2002 р., яке видано відділом реєстрації актів громадянського стану Авдіївського міського управління юстиції Донецької області, 14.09.2002 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклала шлюб з ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 189 від 14.09.2002 року.

Відповідно до відомостей з технічного паспорту вбачається, що квартира розташована на 1-му поверсі п`ятиповерхового будинку та складається з 2-х кімнат житловою площею 31,30 кв.м., в тому числі: 1-а кімната 16,80 кв.м, 2-а кімната 14,50 кв.м, кухні площею 5,70 кв.м, ванної кімнати 2,10 кв.м, вбиральні 1.00 кв.м, коридору 5.20 кв.м, вбудованої шафи 1,20 кв. м, загальна площа квартири - 45,60 кв.м.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв`язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Громадянин набував права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (частина друга статті 12 цього Закону)

Відповідно до ч.2 ст.15 ЗУ «Про власність» наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Крім того, за положеннями статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.

Приписами чинноїст.328Цивільного кодексуУкраїни визначено,що правовласності набуваєтьсяна підставах,що незаборонені законом,зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, 03 лютого 1994 року позивачки набули права власності на квартиру,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 , як у розумінні ЗУ «Про власність» (який діяв на момент виникнення правовідносин), так і у розумінні діючої ст.328 ЦК України.

Стаття 181 ЦК України визначає поняття нерухомої та рухомої речі. Зокрема, до рухомих речей відносяться речі, які можна вільно переміщувати у просторі; до нерухомих належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, на відміну від рухомих речей, підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Отже вирішуючи спір, що випливає з правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України та тривають до цього часу, суд, вирішуючи питання про набуття права власності на майно, відповідно до положень статті 5 цього Кодексу виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, встановлює час та підстави виникнення права власності, з`ясовує чи відноситься майно до нерухомих речей та чи підлягає воно реєстрації відповідно до законодавства, яке діяло на той час та на момент виникнення спору.

При цьому, встановлюючи правовий статус майна, суд, відповідно до статей 181, 188 ЦК України встановлює і вид цього майна (нерухоме майно, рухоме майно, зокрема гараж, будівельні матеріали, складна річ тощо).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України.

В період з 09.06.1998 по 06.08.2012 державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснювалась у відповідності до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 №121, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за №399/2839.

Відповідно доп.1.4-1.6вказаної Інструкціїдержавній реєстраціїв бюротехнічної інвентаризаціїпідлягають об`єктинерухомості,розташовані навсій територіїУкраїни (населених пунктах,військових містечках,військових частинах,аеропортах,річкових іморських портах,заповідниках,заказниках,на дорогах,полігонах іт.п.). Державнуреєстрацію прававласності наоб`єктинерухомого майназдійснюють державнікомунальні підприємства-бюро технічноїінвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набувши право власності на квартиру зареєстрували своє право власності у Бюро технічноїінвентаризації м.Донецька у порядку передбаченому на момент виникнення права (03.02.1994).

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб судом встановлено, що КП «БТІ м. Донецька» зареєстроване за адресою: м. Донецьк, вул. Кобозева, 66.

Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню у даній справі, є факт, що починаючи з 07.04.2014 м. Донецьк тимчасово окуповано, що також визначено у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.

Суду не надано доказів переміщення КП «БТІ м. Донецька» з м. Донецька, як не надано і доказів евакуації реєстраційних справ щодо нерухомого майна з м. Донецька.

Згідно відповіді Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області за вих. № 2135/01-26 від 08.07.2024 року на запит реєстратора зазначено, що архівні справи на паперових носіях щодо об`єктів нерухомого майна, розташованих у місті Авдіївка, зберігались в БТІ в місті Ясинувата Донецької області. Зазначений населений пункт знаходиться на тимчасово окупованій території України. Таким чином, на сьогоднішній день неможливо отримати від БТІ інформацію про зареєстровані права до 01 січня 2013 року на будь-який об`єкт нерухомого майна, розташований в місті Авдіївка, в тому числі і на об`єкт розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відтак, суд приходить до висновку, що станом на дату звернення до суду доступу до реєстраційних справ, які зберігаються у КП «БТІ м. Донецька», позивачі та державні реєстратори не мають.

03.08.2004 набув чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а з 01.01.2013 в Україні запроваджено систему державної реєстрації прав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів Українивід 6 червня 2018 р. № 484) затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами абз.1 п.3 ч.3 ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

У той же час судом встановлено, що рішенням державного реєстратора від 09 липня 2024 року № 74021944 позивачці було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01 січня 2013 року.

Частиною другоюстатті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або закономчи судом у визначенихзакономвипадках.

Предметом даної справи є визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_8 права власності на квартиру, оскільки це право не визнається іншими учасниками цивільних відносин.

Підставою позову є ст.392 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосуваннястатті 392 ЦКУкраїни є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками квартири, але не можуть належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з відсутністю відомостей про їх право власності у державному реєстрі речових на нерухоме майно та об`єктивною неможливістю внести вказані відомості до реєстру з зазначених вище причин.

При цьому суд зазначає, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відсутній інший, окрім звернення до суду, шлях для відновлення свого порушеного права власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_8 права власності на квартиру.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.4,10,12,76,141,263-265,280-281ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_9 (РНКОПП НОМЕР_3 ) право спільної сумісної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 31,30 кв.м., загальною площею квартири - 45,60 кв.м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. В. Маринін