Ухвала

від 09.12.2024 по справі 442/7028/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/7028/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1144/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року про відмову в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, -

з участю прокурора ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_8

встановила:

ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенніклопотання засудженого ОСОБА_6 проумовно достроковезвільнення відвідбування покарання.

Мотивуючи своє рішення суд, зазначив, що засуджений ОСОБА_6 , перебуваючи в місцях позбавлення волі, своєю поведінкою не довів свого виправлення та що така поведінка може бути підставою для його умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання. Поряд з цим, як ствердив сам засуджений, - він лише став на шлях виправлення, що не є підставою для умовно-дострокового звільнення. Таким чином, засудженим не доведено і в судовому засіданні не встановлено, що за час відбуття покарання в особистості ОСОБА_6 відбувся процес позитивних змін, який створив у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. З огляду на наведене, беручи до уваги особу ОСОБА_6 , якого засуджено за тяжкий злочин, раніше неодноразово судимий зі встановленням іспитового строку, під час якого вчинив новий злочин, а відтак у суду відсутнє переконання про те, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, а тому клопотання задоволенню не підлягає. Доводи захисту про те, що засуджений ОСОБА_6 брав безпосередню участь в АТО, не спростовують вказаних висновків суду та не є підставою для його умовно-дострокового звільнення.

На цю ухвалу засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу просить змінити оскаржувану ухвалу та застосувати до нього умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

В обґрунтування вказує, що висновки суду є необґрунтованими та невмотивованими, оскільки судом не було враховано його характеристику з місць попереднього ув`язнення та позбавлення волі, згідно яких він протягом більше чотирьох років позбавлення волі порушень режиму тримання не допускав, дисциплінарним стягненням не підлягав, навчався і отримав освіту, зробив для себе правильні висновки та має позитивні плани на майбутнє.

Звертає увагу, що не працював та не залучався до суспільно корисних робіт внаслідок проблем зі здоров`ям.

Заслухавши доповідь судді, виступ засудженого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора про законність ухвали суду, дослідивши матеріали клопотання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м`яким» умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК України).

За змістом ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення засуджених від відбування покарання після фактичного відбуття певної частини строку покарання є правом, а не обов`язком суду.

Відмовляючи в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від покарання, суд першої інстанції врахував особу засудженого, його поведінку за весь час відбуття покарання, тяжкість вчиненого злочину й дійшов висновку про недоведеність виправлення засудженого та відсутність передбачених законом підстав для його умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Встановлено, що ОСОБА_6 засуджено:

17.03.2017 Волноваським районним судом за ч. 4 ст. 407 до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробовуванням та встановлено іспитовий строк терміном 2 роки;

12.04.2018 Бродівським районним судом Львівської області за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробовуванням та встановлено іспитовий строк терміном 2 роки;

30.01.2020 Бродівським районним судом Львівської області за ч. 2 ст. 125, ст. 71 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі.

Відповідно до вказаного вироку Бродівського районного суду Львівської області від 06.09.2019 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень штрафу; на підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання, призначене за вироком Бродівського районного суду Львівської області від 12.03.2018 за ч. 1 ст. 121 КК України у виді п`яти років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України і встановленням іспитового строку два роки та покарання, призначене за цим вироком у виді штрафу у розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень виконувати окремо.

Вироком Львівського апеляційного суду від 03.03.2020, яким вирок Бродівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного йому покарання; ухвалено в цій частині новий вирок, яким визнано винним ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді 160 годин громадських робіт; на підставі п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України 160 год. громадських робіт переведено у 20 днів позбавлення волі; на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання покарання за вироком Бродівського районного суду Львівської області від 12 березня 2019 року, визначено остаточне покарання ОСОБА_6 у виді 5 (п`яти) років 20 (двадцяти) днів позбавлення волі; початок строку відбуття покарання, рахувати з моменту виконання вироку; у решті вирок залишити без зміни.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.07.2020, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Львівського апеляційного суду від 03.03.2020, більш суворим покаранням, призначеним вироком Бродівського районного суду Львівської області від 30.01.2020, визначено ОСОБА_6 до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 3 (три) місяці.

Початок строку покарання 19.05.2020, кінець строку 19.08.2025.

Отже, ОСОБА_6 засуджено за вчинення ним тяжкого злочину, за який йому було призначено покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі, на даний час фактично відбув більш як дві третини строку покарання.

Суд першої інстанції заслухав засудженого, представника виправної установи, думку прокурора, ретельно дослідив усі обставини та матеріали особової справи ОСОБА_6 й на підставі усіх об`єктивно з`ясованих обставин та їх оцінки в сукупності дійшов правильних висновків, які виклав у судовому рішенні й з якими погоджується колегія суддів.

На переконання колегії суддів, процес виправлення ОСОБА_6 не досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим призначеного покарання у вигляді позбавлення волі перестає бути доцільним і подальше його виправлення можливе в інших умовах без ізоляції від суспільства.

Згідно характеристики, затвердженої 17.09.2024 начальником ДУ «ДВК-40» ОСОБА_9 , засуджений ОСОБА_6 з 19.05.2020 знаходиться в місцях позбавлення, а з 04.06.2020 відбуває покарання в ДУ ДВК-40. За час відбування покарання характеризується посередньо, не заохочувався жодного разу, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, не працевлаштований, навчався. Результати реалізації заходів індивідуальної програми виконані не повністю. Має позитивні плани на майбутнє, однак не знає як їх виконати. Оцінений як такий, що не довів свого виправлення. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик ймовірної небезпеки для суспільства середній.

Доводи засудженого ОСОБА_6 щодо неможливості за станом здоров`я працювати не знайшли свого підтвердження ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, з матеріалів справи такі не вбачаються.

Крім цього, як встановлено, судом першої інстанції, в ході розгляду справи, засуджений ОСОБА_6 участі в організації та проведенні виховних заходів передбачених ст. 123 КВК України, які проводяться в установі не приймає. Участі у реалізації програми диференційованого виховного впливу, не приймає. До підвищення загальноосвітнього рівня та вдосконалення професійно-технічних навичок, не прагне. Участі у роботі самодіяльних організацій, не бере.

Апеляційний суд звертає увагу, що належне виконання засудженим законних вимог представників адміністрації виправно-трудової установи під час відбуття покарання, його належна поведінка є для нього обов`язком впродовж всього строку відбуття покарання, відтак, не порушення засудженим ОСОБА_6 режиму відбування покарання, на що останній посилається в апеляційній скарзі, є недостатнім для його умовно-достроково звільнення від відбування покарання.

Таким чином, судовий розгляд зазначеного клопотання було здійснено та проведено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення і не вбачає підстав для його скасування з викладених в апеляційній скарзі мотивів.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, ст. 81 КК України,колегіясуддів,

постановила:

ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року, якою відмовлено в задоволенніклопотання засудженого ОСОБА_6 проумовно достроковезвільнення відвідбування покарання залишити без змін, апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4