Постанова

від 02.12.2024 по справі 604/784/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/784/23Головуючий у 1-й інстанції Сташківа Н.Б. Провадження № 22-ц/817/956/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.,

за участю секретаря - Панькевич Т.І.

представника позивача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 604/784/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Скиба Віталій Михайлович на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року (ухвалене суддею Сташків Н.Б., дату складення повного рішення не зазначено) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Скалатської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 (до одруження ОСОБА_1) звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що з 2016 по 2018 роки перебувала у шлюбі з відповідачем, під час якого в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу відповідач перебував на роботі у Польщі і з того часу сімейні відносини між ними припинилися, подальше спільне життя стало неможливим, сім`я перестала існувати, у зв`язку із подружньою зрадою і наявністю у відповідача іншої жінки, з якою останній проживав спільно.

Також, позивачка зазначала, що з часу розірвання шлюбу відповідач жодного разу життям сина не цікавився, вихованням дитини не займався, матеріально не забезпечував. Аліменти відповідач платить не у повному обсязі, через що виникає заборгованість.

Наголошувала, що у листопаді 2022 року позивачка зверталася до суду першої інстанції з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Вказувала, що відповідача було попереджено про недопустимість такої поведінки відносно виховання сина та позбавлення його батьківських прав у разі не зміни відношення до виховання. Станом на час подачі даного позову, а саме на червень 2023 року, ОСОБА_2 належних висновків не зробив, поведінки та відношення до дитини не змінив.

За таких обставин просила задовольнити її позовні вимоги та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їхньої дитини.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно та помилково дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що ОСОБА_2 у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує покладених на нього батьківських обов`язків.

Вважає, що з поданої до суду першої інстанції довідки з Городницького дошкільного навчального закладу Скалатської міської ради Тернопільської області та акту обстеження житлових умов Скалатської міської ради Городницького Старостинського округу від 09 червня 2023 року можна зробити висновок, що в діях ОСОБА_2 є нехтування своїми батьківськими обов`язками та ухилення від їх виконання.

Також позивачка вказує, що єдиним доказом про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача є висновок органу опіки та піклування Скалатської міської ради. Даний доказ був прийнятий та затверджений з порушенням процедури, а також прийнятий судом з порушенням норм ЦПК України.

Звертає увагу, що судом безпідставно було відхилено клопотання позивачки та її представника про допит малолітньої дитини ОСОБА_3 . Також сторона посилається на правову позицію, що міститься в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі №465/6496/19, згідно якої думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з?ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків.

Наголошує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення помилково не взято до уваги розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, оскільки з нього вбачається, що матеріальне забезпечення прав та інтересів дитини також є одним з елементів утримання та турботи батьків відносно дитини.

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подав до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Скиба В.М. апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись на доводи викладені в ній.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 липня 2017 року (а.с. 16, т.1).

Рішенням Підволочиського районного суду від 05 листопада 2018 року в справі №604/1152/18 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відновлено дошлюбне прізвище позивачки на - " ОСОБА_5 " (а.с. 9-10, т.1).

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2018 року в справі №604/1239/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошові сумі у розмірі 1600 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 листопада 2018 року, і до досягнення повноліття (а.с. 11-12, т.1).

Рішенням Підволочиського районного суду від 01 грудня 2021 року в справі №604/1113/21 збільшено розмір стягнення аліментів з ОСОБА_2 до 2500 гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 7-8, т.1).

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Скалатської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Попереджено відповідача ОСОБА_2 про неприпустимість порушення батьківських обов`язків та наслідки у разі їх неналежного виконання, а саме позбавлення батьківських прав, покладено на відповідний орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (а.с. 22-25, т.1).

З довідки Городницького дошкільного навчального закладу Скалатської міської ради Тернопільської області вбачається, що ОСОБА_3 регулярно відвідує дитячий садок з вересня 2020 року. Дитина завжди охайна, доглянута. Матір дитини спілкується з працівниками садочку, цікавиться поведінкою, станом здоров`я дитини під час перебування в закладі. Дитина добре розвинена, комунікабельна, ввічлива, володіє навичками самообслуговування. Батько хлопчика контакту із садочком не підтримує, моральним та фізичним станом дитини не цікавиться, з працівниками садочку не спілкується, батьківські збори не відвідує, на випускному святі присутній не був (а.с. 20, т.1).

З довідки про склад сімї № 72 від 09.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 проживає з батьками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , братом ОСОБА_8 та сином ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 (а.с. 18, т.1).

Згідно акту обстеження житлових умов Скалатської міської ради Городницького Старостинського округу від 09.06.2023 року вбачається, що сторони по справі розлучені. Зі слів матері батько - ОСОБА_2 за всі роки від часу розлучення не виявляв жодної ініціативи щоб зустрітися із дитиною, не цікавився взагалі ні життям, ні здоров`ям сина. Після останнього судового засідання, яке відбулось 16 лютого 2023 року батько захотів зустрітись з сином. Зустріч відбулася через півтора тижні. Коли батько їхав до дитини, навіть не знав як дитина виглядає, жодного разу не бачив фото, при тому, що світлини є у вільному доступі у соціальних мережах. При зустрічі дитина не виявляла будь-якої цікавості до батька. Після зустрічі дитина плакала. Батько не хотів зустрітись із сином навіть коли той хворів, не цікавиться станом здоров`я дитини (а.с. 17, т.1).

З довідки некомерційного комунального підприємства "Скалатський медичний центр" від 14 червня 2023 року вбачається, що з січня 2023 року по червень 2023 року батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не був присутній при оглядах сімейним лікарем (а.с. 21, т.1).

З висновку органу опіки та піклування щодо участі батька у вихованні малолітньої дитини №164 від 02 листопада 2023 року вбачається, що виходячи з інтересів дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити ОСОБА_2 способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 та призначити наступний графік: І та ІІІ неділя місяця - з 12.00 до 16.00; друга субота місяця; в день народження батька; 20 днів в час літніх канікул; 3 дні в час зимових канікул; у будь-який інший день року за бажанням дитини та за домовленістю з матір`ю. При неможливості виконати графік батько завчасно повідомляє матір, а матір - батька дитини. Також батько інформує службу у справах дітей про зустрічі з сином (а.с. 71-73, т.1).

Згідно з резолютивної частини висновку служби у справах дітей Скалатської міської ради № 07-214/07-05 від 08 лютого 2024 року, дослідивши умови проживання та участь у вихованні відповідачем сина, служба у справах дітей Скалатської міської ради вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно його сина - ОСОБА_3 . Згідно даного висновку відповідач ОСОБА_2 відвідав ОСОБА_9 у школі, зустрівся з вчителькою, налагодив зв`язок із сімейним лікарем. Надані комісії фотографія про зустріч батька з сином, з яких убачається, що хлопчик виглядає радісним, щасливим (а.с. 116-120, т.1).

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час слухання справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 умисно не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а застосовані судом заходи попередження та впливу взялись до уваги відповідачем по справі.

Крім того непорозуміння між самими батьками не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосується дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно частини третьої статті 11 ЗУ «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

За змістом ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України», № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у відповідних постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 та багатьох інших. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц та постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 зазначено, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.»

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина 4 статті 19 СК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що в діях відповідача відсутнє ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Навпаки, судом було встановлено, що відповідач бажає спілкувати зі своїм сином і брати участь у його вихованні, що й знайшло своє підтвердження, зокрема, у висновку органу опіки та піклування щодо участі батька у вихованні малолітньої дитини, яким був визначений графік спілкування батька із сином.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що в діях ОСОБА_2 відсутнє свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Щодо посилання позивачки про те, що суд першої інстанції не заслухав думку дитини в судовому засіданні, а також дитину не було заслухано службою у справах дітей, то апеляційний суд вважає, що думка дитини відображається (висловлена) у психолого-педагогічній характеристиці, яка складена практичним психологом ОСОБА_10 , з якої зокрема вбачається, що "...З матір`ю у хлопчика низький рівень емоційних зв`язків, це може говорити про "дистанцію", яку дитина помічає в житті і виділяє її. Найбільш близькою людиною до дитини є батько. Дитина не спостерігає тісний психологічний контакт в житті між батьками...", а також у спільній психолого-педагогічній характеристиці за участю класного керівника та директора школи, що узгоджується з правовими позиціями, які містяться у постановах Верховного Суду, зокрема і в постанові від 16.02.2024 року №465/6496/19.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини», що у справі яка переглядається не встановлено.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи і прийшов до правильного переконання, що на даний час відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносного малолітнього сина ОСОБА_9 .

При вирішенні даного спору враховано висновок Служби у справах дітей Скалатської міської ради Тернопільської області від 08 лютого 2024 року, яким вирішено за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 .. Вказаний висновок суд першої інстанції оцінив у сукупності з іншими доказами з дотриманням передбачених статтею 89 ЦПК України критеріїв оцінки доказів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про умисне свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу як позбавлення батьківських прав.

Також, відповідач сплачує аліменти на утримання свого сина, що, у свою чергу, свідчить про те, що він намагається зберегти родинні зв`язки з дитиною, налагодити спілкування та мінімізувати конфліктні ситуації у родині. Наявність протягом певного строку заборгованості зі сплати аліментів не є підтвердженням його ухилення від виховання дитини і його винної поведінки.

Установивши, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з сином, врахувавши бажання батька спілкуватись із дитиною, а також те, що батько проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує й бажає брати участь у вихованні дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачкою необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого вона належно не аргументувала.

При цьому апеляційний суд вважає, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 ..

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2024 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.