Постанова

від 11.12.2024 по справі 916/5376/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5376/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Алієва К.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача Дзюбенко С.М.,

від відповідача Панов О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс»

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024, ухвалене суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст рішення складено 12.08.2024

у справі № 916/5376/23

за позовом: Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс»

про: стягнення 85474,93 грн, розірвання договору та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (далі сільська рада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс» (далі ТОВ «Авторемсервіс»), в якому просила суд:

- стягнути з відповідача 85474,93 грн, з яких: 78083,91 грн основного боргу, 2003,11 грн 3% річних та 5387,91 грн інфляційних втрат;

- розірвати договір оренди землі, укладений 15.02.2006 між Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої є позивач, та ТОВ «Авторемсервіс», зареєстрований в реєстрі за № 455 (далі договір оренди)

- зобов`язати ТОВ «Авторемсервіс» повернути сільській раді земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5110300000:02:028:0066, розташовану за адресою: Одеська область, смт Затока міста Білгород-Дністровський, центральний район (далі земельна ділянка), в належному стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була отримана в оренду.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеними з сільською радою договором оренди, а саме систематичною несплатою орендних платежів за користування земельною ділянкою за грудень 2021 жовтень 2023 року, що є істотним порушенням умов цього договору, самостійною та достатньою підставою для його розірвання і, як наслідок, повернення земельної ділянки орендодавцю - сільській раді.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 у справі № 916/5376/23 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Авторемсервіс» на користь сільської ради 78083,91 грн основного боргу, 1995,39 грн 3% річних, 5267,05 грн інфляційних втрат, розірвано договір оренди землі та зобов`язано ТОВ «Авторемсервіс» повернути сільській раді земельну ділянку. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності. Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначив про його часткову помилковість та здійснив власний розрахунок.

Не погодившись з рішенням суду в частині задоволення позову, ТОВ «Авторемсервіс» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:

- суд надав оцінку лише доводам позивача, оскільки відповідач не приймав участь у справі, не отримував судову кореспонденцію, не був обізнаним про судовий процес та фактично був позбавлений права надати свої аргументи і заперечення щодо суті спору;

- відповідач не мав можливості скористатися і іншими процесуальними правами, оскільки внаслідок дії форс-мажорних обставин повністю припининена господарська діяльність бази відпочинку «Автотранспортник» з огляду на триваючі бойові дії;

- загальновідомим є той факт, що відносно орендованої земельної ділянки в силу введення воєнного стану запроваджено певні обмеження у використанні;

- вищенаведене підтверджує неможливість користування відповідачем орендованою земельною ділянкою та наявність у даному випадку підстав для застосування приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України - звільнення відповідача від сплати орендних платежів за спірний період;

- також суд не враховував, що відповідач є власником розташованих на земельній ділянці об`єктів нерухомості бази відпочинку «Автотранспортник», в той час як вимога розірвати договір оренди та повернути земельну ділянку призведе до хаосу, правової невизначеності та грубого порушення права власності відповідача на належне йому майно.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали цієї справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів до суду апеляційної інстанції.

12.09.2024 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 за апеляційною скаргою ТОВ «Авторемсервіс» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 у справі № 916/5376/23 відкрито апеляційне провадження, встановлено позивачу строк до 04.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення відповідачу), роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/5376/23 до розгляду на 22.10.2024 о 12:45 год.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

17.10.2024 від ТОВ «Авторемсервіс» надійшло клопотання про закриття провадження у справі та визнання нечинним рішення суду першої інстанції, в обґрунтування якого відповідач зазначає, що він повінстю виконав свої зобов`язання перед позивачем, на підтвердження чого надає платіжні інструкції загалом на суму 91784,72 грн.

У зв`язку з перебуванням 22.10.2024 головуючого судді Богацької Н.С. у відпустці, судове засідання, призначене на 22.10.2024 о 12:45 год. не відбулося. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 повідомлено учасників справи № 916/5376/23, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги ТОВ «Авторемсервіс» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 відбудеться 19.11.2024 о 12:30 год.

У зв`язку з перебуванням з 18.11.2024 по 19.11.2024 головуючого судді Богацької Н.С. у відрядженні, розгляд апеляційної скарги 19.11.2024 о 12:30 год. не відбувся, про що була складена відповідна довідка. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України, у розумний строк, повідомлено учасників справи № 916/5376/23, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги відбудеться 11.12.2024 о 14:45 год.

05.12.2024 від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшла заява (вх. № 4612/24) про участь його представника (адвоката Дзюбенко Сергія Михайловича) у судовому засіданні 11.12.2024 о 14:45 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 09.12.2024 задоволена.

10.12.2024 від позивача надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 11.12.2024 з`явились представники учасників справи.

Розглянувши клопотання ТОВ «Авторемсервіс» про закриття провадження у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, в обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що він повністю виконав свої зобов`язання перед позивачем, на підтвердження чого надає платіжні інструкції загалом на суму 91784,72 грн, а саме:

- від 16.10.2024 № 183 на суму 28083,91 грн;

- від 16.10.2024 № 186 на суму 6438,37 грн;

- від 16.10.2024 № 184 на суму 1995,39 грн;

- від 16.10.2024 № 185 на суму 5267,05 грн;

- від 16.10.2024 № 182 на суму 50000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи до ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

У даному випадку, рішення суду першої інстанції було ухвалено ще 05.08.2024, тоді надані скаржником документи (платіжні інструкції) датовані 16.10.2024.

На момент ухвалення оскаржуваного рішення предмет спору існував.

Крім того, відповідно до ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У даному випадку вищевказані платіжні інструкції не були та не могли бути надані до суду першої інстанції, оскільки дані докази, як і сам факт сплати заборгованості, виник вже після винесення оскаржуваного рішення, а тому не приймається колегією суддів.

Окремо колегія суддів звертає увагу скаржника, що предметом позову у даній справі, окрім вимоги про стягнення заборгованості, є ще вимоги про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для закриття провадження в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, як вже зазначалось, 10.12.2024 від позивача надійшли письмові пояснення, розглянувши які колегія суддів приходить до наступних висновків.

Вказані письмові пояснення за своїм змістом фактично є відзивом на апеляційну скаргу, оскільки в них наводяться обґрунтування заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги відповідача.

Відповідно, письмові пояснення подані позивачем після закінчення строку, встановленого судом ухвалою від 23.09.2024 про відкриття апеляційного провадження (а саме до 04.10.2024).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів залишає без розгляду письмові пояснення позивача в порядку ст. 118 ГПК України.

В судовому засіданні 11.12.2024 представник ТОВ «Авторемсервіс» просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 у даній справі в частині задоволення позову, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник сільської ради заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Враховуючи приписи вказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення суду першої інстанції у даній справі лише в частині задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 15.02.2006 між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та ТОВ «Авторемсервіс» (Орендар) укладено договір оренди, згідно з п. 1.1. якого Орендодавець надає, а Орендар приймає на підставі рішення ХХХVІ сесії ІV скликання Затоківської селищної рали від 16.08.2005 № 1561 у довгострокову оренду строком на 20 років земельну ділянку для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Автотранспортник», яка знаходиться за адресою: Одеська обл., смт Затока міста Білгород-Дністровського, Центральний район.

За умовами пунктів 2-5 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,215 га; на земельній ділянці розташована база відпочинку «Автотранспортник»; земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Автотранспортник»; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 66069,50 грн.

Відповідно до пунктів 8, 9 договору орендна плата вноситься Орендарем щомісяця у сумі 385,41 грн (без ПДВ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 10 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Пунктом 25 договору визначено, що Орендодавець має право, зокрема, на своєчасне внесення орендної плати.

Вказаному праву кореспондує відповідний обов`язок Орендаря сплачувати вартість орендної плати земельної ділянки в розмірах та в термін, що обумовлені цим договором (п. 28 договору).

Згідно з п. 35 договору його дія припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

15.02.2006 договір посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області та зареєстровано в реєстрі за № 455.

Так, відповідно до п. 42 договору його невід`ємною частиною є акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Вищевказаний акт в матеріалах цієї справи відсутній.

Водночас, як вбачається з матеріалів цієї справи, суд першої інстанції за клопотанням позивача витребував у відповідача належним чином засвідчену копію Акту приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди. Встановлено відповідачу строк для подання до суду витребуваного доказу до 22.01.2024 включно.

Втім, у встановлений строк відповідач суду витребуваний доказ не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, а також наявні в матеріалах цієї справи інші докази, зокрема, договір з додатками (ситуаційна схема земельної ділянки, акт встановлення (відновлення) меж земельної ділянки ТОВ «Авторемсервіс» для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Автотранспортник» від 17.11.2005 з додатком), рішення Затоківської селищної ради № 1561 від 16.08.2005 «Про розгляд листа ТОВ «Авторемсервіс», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони у своїй сукупності свідчать про факт передачі відповідачу земельної ділянки в оренду.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 № 623-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Одеської області» Затоківську селищну раду Білгород-Дністровської міської ради Одеської області було приєднано до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

12.06.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» № 720-р, відповідно до додатку якого до складу Кароліно-Бугазької територіальної громади входять території Кароліно-Бугазької та Затоківської (Білгород-Дністровський район) територіальних громад.

Згідно п. 2 рішення Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 27.11.2020 № 11-VIII «Про початок реорганізації Затоківської селищної ради шляхом приєднання до Кароліно-Бугазької сільської ради», Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.

За приписами статей 1, 3 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», закон регулює відносини, що виникають у процесі добровільного об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об`єднаних територіальних громад. Суб`єктами добровільного об`єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об`єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено селище, - селищною, центром якої визначено село, - сільською.

За приписами частин 3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Отже, платежі за землю надходять до бюджетів міських, селищних, сільських рад, на території яких знаходяться земельні ділянки, і відповідні кошти використовуються на цілі, що визначаються законодавством України.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, як правонаступник Затоківської селищної ради, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Як зазначає позивач, в період з грудня 2021 по жовтень 2023 включно відповідач не виконував належним чином свої зобов`язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 78083,91 грн.

Предметом позову є майнова вимога про стягнення з відповідача 78083,91 грн основного боргу, нарахованих на неї 2003,11 грн 3% річних та 5387,91 грн інфляційних втрат, а також про розірвання договору та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку.

Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з його обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Щодо стягнення заборгованості.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1, 7 ст. 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до приписів ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 ст. 762 ЦК України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України «Про оренду землі»).

Орендна плата за землю, як визначено ст. 21 Закону України «Про оренду землі», це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з п. 14.1.136 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Як слідує з довідки відділу фінансів Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 02.11.2023 № 01-35/235, заборгованість відповідача за договором станом на 01.11.2023 становить 78083,91 грн.

В свою чергу, відповідачем жодним чином не спростований факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди щодо повного та своєчасного внесення орендної плати за землю.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині (в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 78083,91 грн) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо наданих відповідачем платіжних інструкцій, колегія суддів знову ж таки зазначає, що вказані докази поли подані лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Окремо колегія суддів звертає увагу скаржника (відповідача) на те, що він не позбавлений права надати відповідні платіжні доручення у якості доказів погашення заборгованості на стадії виконання судового рішення.

Щодо доводів скаржника про неможливість користування орендованою земельною ділянкою колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 виклала наступні висновки щодо застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України: «Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.».

Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 зазначив, що для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Правова позиція стосовно застосування приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України є сталою і послідовною та викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/8040/20, № 616/41/20, № 910/14244/20, № 911/1064/21.

Разом з тим, доводи скаржника про неможливість користування орендованою земельною ділянкою жодними належними та допустимими доказами не підтверджені.

З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що відносно орендованої ним земельної ділянки в силу введення воєнного стану запроваджені певні обмеження у використанні, з метою посилення обороноздатності країни, що є, на думку скаржника, загальновідомим фактом.

Колегія суддів зауважує, що загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанова Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3946/16).

Натомість, обставини, на які посилається скаржник (про те, що саме відносно орендованої земельної ділянки запроваджені певні обмеження у використанні (перекриття, заборона проїзду тощо)), не є такими.

Щодо посилання скаржника на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), колегія суддів зазначає наступне.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК).

Приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5) (далі Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 Регламенту).

Проте, відповідний Сертифікат, виданий відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати України» та Регламенту, в матеріалах даної справи відсутній.

Колегія суддів враховує, що листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, розміщеному в мережі Інтернет, та адресованому «Всім кого це стосується», ТПП України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з тим, вказаний загальний офіційний лист ТПП України не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зокрема, укладеного між сторонами даної справи, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Лист, як вже зазначалось, фактично адресований «Всім кого це стосується».

Більш того, відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 встановлений принцип щодо повідомлення іншої сторони у разі порушення зобов`язання, відповідно до якої сторона, яка не виконує свого зобов`язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо не виконуючій свого зобов`язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.

Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА, UPICC в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Таким чином, можна зробити висновок, що чинне законодавство та звичаї ділового обороту звільняють від відповідальності за порушення зобов`язання лише в тому випадку, коли сторона порушник завчасно, в розумний строк повідомила іншу сторону про обставини, що впливають на неможливість виконання зобов`язання.

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх зобов`язань.

Водночас, відповідач таких дій не вчинив і жодного разу не повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором.

Крім того, предметом позову у даній справі в цій частині є стягнення заборгованості з орендної плати, а також нараховані на неї в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, а не стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань, в той час як наявність форс-мажорних обставин є підставою лише для не застосування до боржника заходів відповідальності, але не є підставою для звільнення від виконання ним основного зобов`язання.

Щодо посилання скаржника на те, що він не приймав участі у справі, не отримував судові виклики, що фактично позбавило його права надати свої аргументи, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів цієї справи вбачається, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд судом першої інстанції даної справи шляхом надсилання ухвал суду на його юридичну адресу (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Автомобільна, буд. 1).

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з ЄДР (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч. 1 ст. 10 Закону).

При цьому, цю ж саму адресу відповідач зазначає і в апеляційній скарзі.

Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками оператора поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Аналогічних висновків щодо належності повідомлення судом учасника справи, при умові повернення до суду поштового повідомлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання», дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2024 у справі № 910/8002/23.

Крім того, задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд вжив додаткові заходи шляхом публікацій ухвал суду на сайті Судової влади України. Також було неодноразово здійснено спроби залишити відповідачу телефонограми, проте, номер телефону +38(048)-493-56-64 відповідача, наявний в ЄДР, значиться як недійсний.

Отже судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, про можливість вчинення відповідних процесуальних дій, надано можливість викласти свої заперечення проти задоволення позовних вимог.

Жодних порушень норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Водночас, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, не забезпечив явку повноважного представника у судові засідання та не висловлював жодних заперечень проти позову під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Щодо розірвання договору та повернення майна.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату.

Відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 ст. 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

При цьому, сплата заборгованості з орендної плати та інших обов`язкових платежів як після відкриття провадження у справі, так і перед поданням позовної заяви не може виправдовувати бездіяльність відповідача, як господарюючого суб`єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів по договору, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що систематична несплата орендних платежів (у період з грудня 2021 по жовтень 2023) є істотними порушеннями відповідачем умов договору оренди, значною мірою позбавляють позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, відповідно, є достатніми правовими підставами для його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

За умовами п. 18 договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Отже наслідком розірвання договору оренди землі є обов`язок орендаря повернути земельну ділянку.

Вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі.

Щодо доводів скаржника про те, що він є власником розташованих на земельній ділянці об`єктів нерухомості (бази відпочинку «Автотранспортник»), в той час як вимога розірвати договір оренди та повернути земельну ділянку призведе до хаосу, правової невизначеності та грубого порушення права власності відповідача на належне йому майно, колегія суддів зазначає, що вирішення заявлених вимог, зокрема про повернення власникові спірної земельної ділянки, не є вирішенням питання про право власності на нерухомість, споруджену на цій ділянці. А тому немає підстав вважати, що повернення власникові спірної земельної ділянки унеможливить реалізацію особою її прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц (п. 61), від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункти 8.5, 8.18) від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 125.9), від 08.01.2023 у справі № 488/2807/17 (п. 108).

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 та ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі «Серявін та інші проти України», пункт 58).

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 у справі № 916/5376/23 - без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.12.2024 (у зв`язку з перебування головуючого судді Богацької Н.С. у відпустці відповідно до наказу в.о. голови суду від 16.12.2024 № 324-в).

Головуючий суддяН.С. Богацька

СуддіГ.І Діброва

Н.М. Принцевська