Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/3952/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа№ 910/3952/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Муковоз В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Сич Є.Ю.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 (повний текст складено 07.10.2024)

у справі №910/3952/24 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна"

про стягнення 5 921 678,80 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РТМ - Україна» про стягнення 5 921 678,80 грн., що складались із 2 668 384,89 грн основного боргу та 2 971 799,81 грн пені.

19.06.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача 3 253 293,91 грн, яка складається з основної суми боргу у розмірі 281 494,10 грн та пені за період з 01.01.2020 по 29.02.2024 у розмірі 2 971 799,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 34-рд від 27.10.2011.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/3952/24 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради заборгованість у сумі 281 494,10 грн, пеню у сумі 1 485 899,90 грн та судовий збір у сумі 21 208,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором у сумі 281 494,10 грн, а доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано.

Суд першої інстанції вказав про обґрунтований розрахунок пені у розмірі 2 971 799,81 грн, водночас дійшов до висновку про можливість його зменшення до 50 %.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3952/24 від 18.09.2024 змінити, позовні вимоги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд першої інстанції надав невірну оцінку співвідношенню розміру заявлених штрафних санкцій з розміром збитків заявлених до стягнення в судовому порядку;

- розмір пені визначено договором та не пов`язано у залежність до співвідношення із розміром збитків;

- відповідач усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність пов`язану з цим, протягом останніх 2 років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість;

- судом першої інстанції невірно розраховано суму судового збору, яка підлягала стягненню з відповідача;

- суд першої інстанції повинен був закрити провадження в частині стягнення 3 000 000,00 грн. основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та повернути позивачу надмірно сплачений до бюджету судовий збір у сумі 39 164,64 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3952/24 від 13.09.2024 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" пені, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції "Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради заборгованість у сумі 281 494,10 грн., пеню у сумі 148 590,00 та судовий збір у сумі 21 208,73 грн."

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- основна сума пені нарахована на заборгованість, яка виникла після повномасштабного вторгнення на територію України, що спричинило зупинення ринку рекламних послуг та відсутність зацікавленості клієнтів в розміщенні зовнішньої реклами;

- фактично, всі міські ради міст обласного значення, крім Одеської розуміючи, що ринок реклами у зв`язку з повномасштабним вторгненням повністю зупинився і операторам реклами немає можливості сплачувати в повній мірі плату за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, звільнили суб`єктів підприємницької діяльності на певний час від обов`язку сплати або зменшили такий обов`язок на 50 відсотків;

- відповідач, не зважаючи на об`єктивні обставини, які повністю зупинили ринок рекламних послуг та зацікавленість замовників в розміщенні реклами в місті Одеса, шукав можливості та здійснював оплати коштів за Договором, не отримуючи доходів за користування місцями для розташування рекламних засобів;

- відповідач не відмовлявся від сплати основної заборгованості та погасив її при першій можливості в повному розмірі не зважаючи на скрутне матеріальне становище;

- матеріали справи не містять доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків), внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/3952/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалами суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3952/24.

04.11.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 11.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/3952/24 та призначено справу до розгляду на 10.12.2024.

Ухвалою суду від 11.11.2024 апеляційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/3952/24 залишено без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 26 746,20 грн.

Ухвалою суду від 13.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/3952/24 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/3952/24 та призначено справу на 10.12.2024.

Ухвалою суду від 02.12.2024 призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи

26.11.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача та просив відмовити у її задоволенні.

27.11.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача та просив відмовити у її задоволенні.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання 10.12.2024 не з`явився ні в режимі відеоконференції, ні особисто до зали судового засідання, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 10.12.2024 за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

27.10.2011 між Комунальною установою "Одесреклама" Одеської міської ради (підприємство, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" (користувач, відповідач) укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 34-рд (далі - договір), відповідно до п.2.1. якого підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору (п. 2.2. договору).

У додатках №1, 2, 25 до цього договору, з урахуванням Додаткової угоди №1 від 26.02.2015, визначено адреси розташування рекламних засобів, розміри рекламних засобів.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 5.1. договору плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору.

У відповідності до п. 5.2. договору, у редакції Додаткової угоди № 1 від 26.02.2015, користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

У випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується (п. 5.3. договору).

Відповідно до п. 6.2. договору у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1. 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (п. п. 6.4., 6.5. договору).

Договір набирає чинності з моменту його укладення. Термін дії договору з 27.10.2011 по 26.10.2016, продовжено по 03.10.2019 (п.п. 8.1., 8.3. договору).

На підставі п. 29 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, позивач продовжив термін дії договору до 01.03.2024.

Позивачем було виставлено відповідачу на оплату рахунки за користування місцями для розміщення рекламних засобів.

У матеріалах справи наявна претензія позивача № 1144/01-27 від 24.12.2023, в якій останній повідомив відповідачу, що станом на 13.12.2023 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 5 515 121,92 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду позивач зазначив, що відповідач в порушення прийнятих на себе за договором зобов`язань не сплачував плату за користування місцями під рекламними засобами, у зв`язку з чим, розмір заборгованості відповідача, з урахуванням часткових оплат відповідачем та заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 281 494,10 грн. Також, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем нарахована пеня у сумі 2 971 799,81 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правовідносини, пов`язані з розміщенням зовнішньої реклами регулюються, зокрема аконом України "Про рекламу", Правилами розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затвердженими рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (зі змінами та доповненнями).

У відповідності до статті 1, частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Відповідно до п. 1.5 Правил № 434, договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів - двосторонній договір, укладений між розповсюджувачем зовнішньої реклами та КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, що визначає їх взаємні права та обов`язки щодо користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності.

Згідно п. 4.11. Правил № 434 розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторонами не заперечувався факт користування відповідачем з 01.01.2020 по 31.03.2024 місцями для розміщення рекламних засобів на підставі договору № 34-рд від 27.10.2011.

Позивачем були виставлені відповідачу на оплату рахунки-фактури, які відповідач сплачував з порушенням строків, встановлених у п. 5.2. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 14.1 Правил № 434, розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

З дати прийняття виконавчим органом рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами розмір плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, становить 100 відсотків, згідно із затвердженими базовими платами, та справляється з розповсюджувача зовнішньої реклами у встановленому порядку. Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5 цих Правил - п. 14.2 Правил № 434.

Відповідно до п. 5.1. договору плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору.

У відповідності до п. 5.2. договору, у редакції Додаткової угоди № 1 від 26.02.2015, користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

А тому, з огляду на встановлені договором сторки, є вірним висновок суду першої інстанції, що обов`язок відповідача з оплати послуг є таким, що настав.

За положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З цих підстав, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 281 494,10 грн. заборгованості, яка виникла у зв`язку із невиконанням останнім свого обов`язку з оплати наданих послуг.

Рішення суду першої інстанції в частині наявності у відповідача заборгованості у сумі 281 494,10 грн. ні позивачем, ні відповідачем по суті поданих апеляційних скарг не оспорюється.

Стосовно нарахованої суми пені колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати передбачена у пункті 6.2. договору № 34-рд, згідно із яким сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1. 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Поряд з тим, сторонами погоджено, що нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано (п. п. 6.4. договору).

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 2 971 799,81 грн пені за загальний період нарахування з 28.01.2020 по 31.03.2024, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його арифметичну вірність.

Водночас, у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої суми неустойки на 95% - до суми 148 590,00 грн.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, викладено правову позицію, відповідно до якої за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Судом першої інстанції вірно враховано, що в умовах воєнного стану було призупинено діяльність переважної більшості суб`єктів господарювання, які є замовниками розміщення зовнішньої реклами (розважальних і торгових центрів, спортивних центрів і клубів, магазинів, кінотеатрів, закладів громадського харчування тощо).

Як вбачається із наданих відповідачем рішень виконавчих комітетів міст обласного значення, зокрема Вінницької, Сумської, Житомирської, Рівненської, Черкаської, Харківської, Хмельницької, Київської міських рад, останніми було встановлено не нараховувати та можливість за певний період не сплачувати плату за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності для розміщення рекламоносіїв, або було зменшено відповідну плату до 50%.

В той же час, у межах даного спору позивачем у повному обсязі у період з 01.01.2020 по 31.03.2024 була нарахована плата за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів на підставі договору № 34-рд від 27.10.2011.

Судом першої інстанції також вірно враховані пояснення відповідача, які підтверджені матеріалами справи, що у березні 2022 року у ТОВ «РТМ-Україна» не було жодного комерційного замовлення на розміщення зовнішньої реклами на площинах в місті Одеса, при цьому відповідач оплатив 39 000,00 грн. платежів за укладеним договором позивачу, отримавши 0 грн. доходів у відповідному місяці.

Водночас, з березня по грудень 2022 року відповідач отримав коштів за розміщення комерційної реклами в місті Одеса в сумі 567 909,00 грн.

Більше того, колегією суддів враховується очевидна не співмірність заявлених до стягнення сум пені до суми основного боргу. Зокрема, у первісному позові позивачем було заявлено до стягнення 2 668 384,89 грн суми основного боргу та 2 971 799,81 грн пені, і після здійснення відповідачем оплат, сума основного боргу була зменшена позивачем до 281 494,10 грн.

Тобто, сума пені значно перевищувала суму основного боргу на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Колегією суддів також враховано, що відповідачем вживались заходи щодо виконання свого обов`язку з оплати отриманих послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями № 1887 від 30.05.2024 на суму 1 000 000,00 грн, № 1204 від 05.04.2024 на суму 500 000,00 грн та № 1191 від 04.04.2024 на суму 500 000,00 грн.

Колегія суддів також враховує, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства.

А тому, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум неустойки, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмеження судом першої інстанції розміру пені на 50% до 1 485 899,90 грн.

Колегія суддів зазначає, що зменшення розміру пені до 50 % є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для позивача та відповідача. При цьому, колегією суддів враховано відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану саме у зв`язку з порушенням останнім умов договору в частині строків оплати наданих послуг.

Слід також зазначити, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19).

При цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

А тому, з урахуванням зменшення сум неустойки, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 1 485 899,90 грн.

Стосовно доводів позивача щодо невірно стягнутих сум судового збору колегія суддів зазначає наступне.

Також, оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 21 208,73 грн. судового збору.

В мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначено, що оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Тобто, суд першої інстанції здійснив правомірний висновок, що судовий збір за подачу позову в частині стягнення пені підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого нормами законодавства.

Водночас, як у мотивувальній, так і у резолютивній частині рішення судом першої інстанції на відповідача покладено 21 208,73 грн. судового збору.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно приписів ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

А тому, з огляду на заявлену до стягнення суму позову - 3 253 293,91 грн, враховуючи подачу позовної заяви в електронній формі, арифметично вірним розміром судового збору, який підлягає стягненню з відповідача за подачу позову, є 39 039,53 грн.

Статтею 243 ГПК України регламентовано порядок виправлення описок, помилок у судовому рішенні.

Застосування статті 243 ГПК України у судовій практиці є сталим і послідовним.

Верховний Суд, в тому числі Велика Палата неодноразово викладала свої правові позиції щодо застосування статті 243 ГПК України, вказуючи, що суд може виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичну помилку.

Правила цієї статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. При цьому опискою визнається помилка, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, які мають вплив на зміст судового рішення та його виконання. Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо (пропуск літери, цифри, їх перестановка тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат і строків. Не є описками граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприймання. Аналогічний висновок викладено в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 904/10956/16, від 11.01.2022 у справі № 921/730/13-г/3.

Отже, помилка це очевидна арифметична помилка, зокрема, неточність / помилка у розмірі арифметичних розрахунків.

Тобто, з огляду на приписи статті 243 ГПК України, судом першої інстанції при обрахунку суми судового збору, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача, було здійснено технічну помилку у розмірі арифметичних розрахунків суми судового збору, оскільки суд у мотивувальній частині рішення виклав вірний висновок, що витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Така арифметична помилка, допущена у судовому рішенні, не вплинула на зміст та висновки, викладі у судовому рішенні, а тому згідно приписів ст. 243 ГПК України може бути виправлена судом першої інстанції з власної ініціативи або за клопотанням учасників справи.

Оскільки відповідна описка, здійснена судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, у розумінні приписів ст. 277 ГПК України не може вважатись порушенням норм матеріального чи процесуального права, а тому і підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.

Водночас, позивач не позбавлений права звернутись до суду першої інстанції із клопотанням про виправлення даної арифметичної описки згідно приписів ст. 243 ГПК України.

Стосовно доводів позивача, що суд першої інстанції повинен був закрити провадження в частині стягнення 3 000 000,00 грн. основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та повернути позивачу надмірно сплачений до бюджету судовий збір у сумі 39 164,64 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у позові позивач просив стягнути з відповідача 5 921 678,80 грн, що складались із 2 668 384,89 грн основного боргу та 2 971 799,81 грн пені.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 3 253 293,91 грн, яка складається з основною суми боргу у розмірі 281 494,10 грн та пені за період у розмірі 2 971 799,81 грн.

Згідно приписів ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Тобто, позивач скористався правом, наданим приписами ст. 46 ГПК України та зменшив розмір позовних вимог, і таке зменшення було прийнято судом першої інстанції до розгляду, а позовні вимоги розглядались у зменшеному розмірі позовних вимог.

Більше того, позивачем не обґрунтовано і того, чому суд першої інстанції мав закрити провадження у справі в частині стягнення 3 000 000,00 грн. основного боргу, оскільки у первісно поданому позові позивачем було заявлено лише 2 668 384,89 грн основного боргу.

А тому, у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі приписів п. 2 ч. 1 статті 231 ГПК України, оскільки позивач самостійно зменшив від частини заявлених позовних вимог.

Стосовно доводів позивача, що суд першої інстанції не повернув надмірно сплачену суму судового збору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Дійсно, позивач має право на повернення суми судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог на підставі заяви від 19.06.2024, яка була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Водночас, приписами ст. 7 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що повернення повернення сум судового збору здійснюється за окремим клопотанням сторони на підставі ухвали суду.

Матеріали справи не містять доказів того, а позивачем не доведено протилежного, що суд першої інстанції відмовив у поверненні надмірно сплачених сум судового збору у зв`язку із подачею позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог.

А тому, і підстав для скасування або зміни судового рішення в даній частині колегія суддів також не вбачає.

Водночас, колегія суддів звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернутися із відповідним клопотаннями до суду першої інстанції про повернення сум надмірно сплаченого судового збору.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/3952/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "РТМ-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/3952/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/3952/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи № 910/3952/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 16.12.2024

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко