Постанова

від 05.12.2024 по справі 908/2972/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2972/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 (суддя Зінченко Н.Г.)

у справі № 908/2972/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-СЕРВІС»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 50 від 14.07.2023, (вх. № 3233/08-07/23 від 25.09.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю РД-СЕРВІС, смт. Бородянка Бородянського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ, м. Запоріжжя про стягнення 356 686,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-СЕРВІС», 356 686 (триста п`ятдесят шість тисяч шістсот вісімдесят шість) грн. 00 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди та 5 350 (п`ять тисяч триста п`ятдесят) грн. 29 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 у справі № 908/2972/23 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Відповідач вважає, що його має бути звільнено від відповідальності, посилався на лист Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1, відповідно до якого ТПП України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону: України «Про торгово-промислові палати в Україні» від (02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставині (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб: відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по Договору, окремим податковим та чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами Договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Саме внаслідок введення воєнного стану Відповідач об`єктивно був позбавлений можливості виконати своє зобов`язання перед Позивачем. Відтак, посилання відповідача на форс-мажорні обставини у вигляді воєнного стану, є обґрунтованими;

- Суд I інстанції мотивував своє рішення зазначивши, що відповідач належними та допустимими доказами, не довів відсутності своєї вини у спричиненні збитків позивачу у заявленому розмірі. Всі інші заперечення відповідача не спростовують викладених висновків суду за встановлених фактичних обставин. Проте такі висновки є помилковими, оскільки наявність форс-мажорних обставин, які підтверджені належним чином, можуть бути підставою для звільнення від відповідальності.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

31.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання 05.12.2024 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження здійснюється на підставі поданої відповідачем ТОВ «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ» апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без представників сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальність «РД-Сервіс» (сторона-1, продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Масляничні культури» (сторона 2, покупець, відповідач у справі) укладено попередній договір, за умовами якого сторони домовились укласти у письмовій нотаріально посвідченій формі Основний договір купівліпродажу нерухомого майна у строк до 01.05.2023 року на умовах визначених цим договором.

Згідно п. 2.1 Попереднього договору, предметом Основного договору визначено купівлю-продаж відповідачем Об`єкту нерухомості будівля складу металу (мобзапасу), літ.Д-6, загальною площею 537,4 кв.м, що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Фінальна б.1б, яка належить на праві власності ТОВ «РД-Сервіс».

Пунктом 2.4 попереднього договору сторонами визначена ціна продажу у розмірі 2502000,00 грн, в тому числі ПДВ, що на момент укладення цього договору є еквівалентом 90000 доларів США, які покупець зобов`язаний сплатити на момент підписання основного договору.

За змістом п. 3 Попереднього договору встановлений платіж за придбання об`єкта нерухомого майна у розмірі 278000 грн., що на момент укладення усього договору за середнім курсом продажу доларів США є еквівалентом 10 000 доларів США, які Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 до 02 квітня 2022 року. За домовленістю Сторін , Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 платіж за еквівалент 10 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на момент сплати платежу. Факт розрахунку за цим договором та відсутність претензій має бути підтверджено відповідним платіжним дорученням.

Відповідно до абз. 2 п. 4 попереднього договору передбачено що у разі якщо сторона-2 в односторонньому порядку відмовляється від укладення основного договору у строки, передбачені у п. 1 цього договору, вона зобов`язана повідомити про це сторону-1 у десятиденний термін у письмовій формі. При цьому платіж, сплачений за придбання об`єкта нерухомого майна, передбачений у п. 3 цього договору, залишається у сторони-1.

На порушення взятих на себе зобов`язань відповідач у передбачені строки не здійснив на користь позивача платіж, передбачений п. 3 Попереднього договору. У зв`язку з цим позивач 30.03.2023 за вих. № 22 звернувся до відповідача з вимогою про сплату платежу в сумі 356 686,00 грн., що є еквівалентом 10 000 дол. США. Вказана претензія одержана відповідачем 05.04.2023, про що свідчить його особистий підпис на претензії.

У відповідь на претензію відповідач листом від 10.04.2023 № 01 повідомив, що у зв`язку із початком воєнних дій на території України та безпосередньо Запорізької області, де знаходиться спірний об`єкт, відповідач припинив здійснення всіх видів господарської діяльності та втратив необхідність у придбанні об`єкту нерухомості, передбаченого попереднім договором. Повідомив, що у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин не має можливості виконувати зобов`язання, передбачені попереднім договором від 02.04.2021, та зауважив, що у зв`язку із тим, що по цей день сторони не вчиняли жодних дій спрямованих на укладення попереднього договору він підлягає припиненню з 01.05.2023р.

У зв`язку з чим, Позивач звернувся з цим позовом до суду на захист свого права на одержання прибутку у разі належного виконання зобов`язань передбачених попереднім договором та просить стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі еквівалентній 10 000 дол. США платіж, передбачений п. 3 Договору), а саме 356 686,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів відсутності своєї вини у спричиненні збитків позивачу у заявленому розмірі, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

25.09.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 50 від 14.07.2023, (вх. № 3233/08-07/23 від 25.09.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю РД-СЕРВІС, смт. Бородянка Бородянського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ, м. Запоріжжя про стягнення 356 686,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальність «РД-Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Масляничні культури» укладено попередній договір, за умовами якого сторони домовились укласти у письмовій нотаріально посвідченій формі Основний договір купівліпродажу нерухомого майна у строк до 01.05.2023 року на умовах визначених цим договором. Згідно з п.2.1 Попереднього договору, предметом Основного договору визначено купівлю-продаж відповідачем Об`єкту нерухомості будівля складу металу (мобзапасу), літ.Д-6, загальною площею 537,4 кв.м, що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Фінальна б.1б, яка належить на праві власності ТОВ «РД-Сервіс». Пунктом 3 Попереднього договору встановлений платіж за придбання об`єкта нерухомого майна у розмірі 278 000 грн., що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США є еквівалентом 10 000 доларів США, які Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 до 02 квітня 2022. За домовленістю Сторін, Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 платіж за еквівалент 10000 доларів США за офіційним курсом НБУ на момент сплати платежу. Факт розрахунку за цим договором та відсутність претензій має бути підтверджено відповідним платіжним дорученням. Відповідач у строки передбачені попереднім договором не сплатив визначений платіж, тому позивач звернувся до нього з претензією. Відповідач з посиланням на ч. 3 ст.635 ЦК України відмовився виконувати взяті на себе Попереднім договором зобов`язання та зазначив що з 01.05.2023 договір є припиненим. Отже, позивач вважає своє право на одержання доходу у разі належного виконання відповідачем зобов`язань, передбачених попереднім договором, порушеним. У зв`язку з чим, з посиланням на ст.ст. 611, 635 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, просить стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі еквівалентній 10 000 дол. США по курсу на 13.07.2023 (день розрахунку), а саме: 356 686,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, про що повідомив у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що позивачем не доведено підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 356 686,00 грн. З посиланням на ст.ст. 610,611,263 ЦК України, ст. 218 ГК України, лист ТПП України від 28.02.2022, зазначає, що у зв`язку із початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України, знаходженням спірного об`єкту на території Запорізької області, в районі ведення активних бойових дій, загрозою знищення цього об`єкту, відповідачем не було здійснено платіж, передбачений Попереднім договором. Однак, відповідач вважає, що його вина в порушенні зобов`язань відсутня у зв`язку з дією обставин непереборної сили. Вважає, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення необхідного для стягнення з відповідача збитків у заявленому розмірі. З урахуванням викладеної ним правової позиції просить в позові відмовити.

Слід зауважити, що за змістом ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статей 6 та 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно ст. 182 ГК України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 21.04.2021 у справі № 607/15301/18).

Судом встановлено та не спростовується апелянтом, що згідно п. 3 Попереднього договору встановлений платіж за придбання об`єкта нерухомого майна у розмірі 278 000 грн., що на момент укладення цього договору за середнім курсом продажу доларів США є еквівалентом 10 000 доларів США, які Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 до 02 квітня 2022 року. За домовленістю Сторін, Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 платіж за еквівалент 10 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на момент сплати платежу. Факт розрахунку за цим договором та відсутність претензій має бути підтверджено відповідним платіжним дорученням.

Відповідно до абз. 2 п. 4 попереднього договору передбачено що у разі якщо сторона-2 в односторонньому порядку відмовляється від укладення основного договору у строки, передбачені у п. 1 цього договору, вона зобов`язана повідомити про це сторону-1 у десятиденний термін у письмовій формі. При цьому платіж, сплачений за придбання об`єкта нерухомого майна, передбачений у п. 3 цього договору, залишається у сторони-1.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На порушення взятих на себе зобов`язань відповідач у передбачені строки не здійснив на користь позивача платіж, передбачений п.3 Попереднього договору.

У зв`язку з цим, позивач 30.03.2023 за вих. № 22 звернувся до відповідача з вимогою про сплату платежу в сумі 356 686,00 грн., що є еквівалентом 10 000 дол. США.

Вказана претензія одержана відповідачем 05.04.2023, про що свідчить його особистий підпис на претензії.

У відповідь на претензію відповідач листом від 10.04.2023 № 01 повідомив, що у зв`язку із початком воєнних дій на території України та безпосередньо Запорізької області, де знаходиться спірний об`єкт, відповідач припинив здійснення всіх видів господарської діяльності та втратив необхідність у придбанні об`єкту нерухомості, передбаченого попереднім договором. Повідомив, що у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин не має можливості виконувати зобов`язання, передбачені попереднім договором від 02.04.2021, та зауважив, що у зв`язку із тим, що по цей день сторони не вчиняли жодних дій спрямованих на укладення попереднього договору він підлягає припиненню з 01.05.2023р.

Зважаючи на те, що за умовами попереднього договору сторони домовились укласти у письмовій нотаріально посвідченій формі Основний договір купівліпродажу нерухомого майна у строк до 01.05.2023 року на умовах визначених цим договором, листом від 10.04.2023 № 01 відповідач фактично засвідчив свою відмову від укладення основного договору, чим порушив основне зобов`язання, визначене попереднім договором.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Як передбачено ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Цією нормою встановлено обов`язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Правовідносини щодо відшкодування збитків урегульовані положеннями глави 25 Відшкодування збитків у сфері господарювання Господарського кодексу України та глави 82 Відшкодування шкоди Розділу III Окремі види зобов`язань Книги п`ятої Зобов`язальне право Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. 147 ГК України передбачено, що збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Відтак, невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань взятих на себе п.3 Попереднього договору зі сплати коштів за придбання об`єкту нерухомого майна та подальша відмова від укладення основного договору, у строки визначені п.1 попереднього договору, позбавили позивача права на одержання доходів та спричинили останньому збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі платежу, передбаченого п. 3 попереднього договору в сумі еквівалентній 10 000 дол. США, а саме 356 686,00 грн, згідно розрахунку позивача, наведеного в позовній заяві.

Упущена вигода позивача знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку між протиправною поведінкою відповідача щодо невиконання свого зобов`язання передбаченого умовами попереднього договору.

Судом зауважується, що в ході судового розгляду справи відповідач належними доказами факт невиконання умов договору в частині внесення платежу у строки передбачені п.3 попереднього договору не спростував та підтвердив відсутність наміру на укладення основного договору.

Натомість зі змісту апеляційної скарги слідує, що відповідач вважає, що його має бути звільнено від відповідальності, посилався на лист Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1, відповідно до якого ТПП України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону: України «Про торгово-промислові палати в Україні» від (02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставині (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб: відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по Договору, окремим податковим та чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами Договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Саме внаслідок введення воєнного стану Відповідач об`єктивно був позбавлений можливості виконати своє зобов`язання перед Позивачем. Відтак, посилання відповідача на форс-мажорні обставини у вигляді воєнного стану, є обґрунтованими.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … (який триває станом на час прийняття процесуального рішення в цій справі по суті спору).

Рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.22 № 2024/02.0-7.1 на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України:

- засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … відповідно до Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні;

- підтверджено, що зазначені обставини з 24.02.22 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи ін. зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи ін. нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Як передбачено п. 9 Договору Сторони несуть цивільну відповідальність за порушення (невиконання чи неналежне виконання) умов цього договору. Сторона, яка порушила умови цього договору, повинна усунути їх відповідно до законодавства України. У разі порушення умов цього договору винна сторона зобов`язується відшкодувати іншій стороні збитки, завдані таким порушенням, відповідно до законодавства України. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно є наслідком дії обставин непереборної сили (пожежі, землетруси, паводки, затоплення) або іншої перешкоди, що є поза їх контролем (воєнні дії, страйки, громадські заворушення, не залежні від волі обох сторін, зміни у законодавстві тощо), яким навіть уважна сторона не могла запобігти та які виникли після укладення цього договору (форс-мажорні обставини) та діяли до укладення Основного договору.

Відповідач не надав доказів повідомлення позивача про неможливість виконання взятих на себе зобов`язань за Договором через настання форс-мажорних обставин.

В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання власне самого зобов`язання.

Поряд з цим, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст.ст. 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 наголосив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за попереднім договором від 02.04.2021, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Посилання апелянта на укладання сторонами договору у мирний час не відповідає дійсності, з огляду на те, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України), а обставини окупації та подальшої анексії РФ АР Крим та початок військових дій у Донецькій та Луганській областях, що розпочалась у лютому-березні 2014 є загальновідомими.

Твердження відповідача про припинення господарської діяльності після початку повномасштабного вторгнення після 24.02.2022 є бездоказовим та не підтверджене будь-якими належними доказами.

При цьому лише початок претензійної роботи позивача змусив відповідача розпочати комунікацію зі спірного питання до звернення позивача із претензією відповідач не повідомляв його про дію форс-мажорних обставин та не пропонував будь-якого врегулювання ситуації, що склалася адже позивач в результаті агресії РФ опинився у таких самих обставинах, що й відповідач.

Колегія зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Як передбачено ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, відповідно до умов Договору, відповідач був зобов`язаний повідомити Позивача про виникнення обставин, що унеможливили виконання ним своїх зобов`язань, однак цього не вчинив та не проінформував позивача належним чином про виникнення таких обставин, їх характер та можливі наслідки, як і не надав сертифікат (висновок) територіального органу Торгово-Промислової Палати України, який б засвідчував неможливість виконання ним договірних зобов`язань саме внаслідок збройної агресії, військових дій тощо.

Отже, відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Відтак, ТОВ «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ» наявність своєї вини в порушенні зобов`язань та спричиненні збитків позивачу у заявленому розмірі, як це вимагається ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, не спростовано, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 356 686,00 грн збитків у вигляді упущеної вигоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 у справі № 908/2972/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 у справі №908/2972/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Запорізької області від 14.02.2024 у справі № 908/2972/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.12.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко