Постанова

від 28.11.2024 по справі 912/2281/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 року м.Дніпро Справа № 912/2281/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.01.2024 (суддя Поліщук Г.Б.)

у справі № 912/2281/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрова біржа"

до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська"

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрова біржа" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Ясенівська" про стягнення 679 568,09 грн, з яких 613 800,00 грн основний борг, 42 763,20 грн інфляційні втрати, 23 000,89 грн 3% річних, з покладенням на відповідача судових витрат.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 23.01.2024 у справі №912/2281/23 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрова біржа" попередню оплату у розмірі 613 800,00 грн, 42 763,20 грн інфляційних втрат, 23 004,89 грн 3% річних, а також 10 193,53 грн судового збору.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, доручено здійснювати нарахування 3% річних на суму непогашеної заборгованості у розмірі 613 800,00 грн за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість; за кожен повний день прострочення, починаючи з 25.11.2023 і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Не погодившись з вказаним рішенням Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 23.01.2024 у справі № 912/2281/23 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції не взяв до уваги те, що Договір № 18/11 від 18.11.2022 року, який заключений між СТОВ «Агрофірма Ясенівська» (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦУКРОВА БІРЖА» (Покупець) станом на даний час договір діє - не змінений, не скасований та підприємство виконує умови Договору в частині відвантаження товару - цукор білий та не ухиляється від своїх зобов`язань. Доказів розірвання чи визнання недійсним договору, не надано;

- суд не дослідив, те що позивачем не додано жодних доказів про те, що підприємство СТОВ «Агрофірма Ясенівська» відмовило позивачеві ТОВ «Цукрова Біржа» у відвантаженні (передачі) у власність товар відповідно до предмету договору;

- судом не взято до уваги те, що листи, заяви про відмову від цукру від Покупця, позивача не надходило. Станом на 2024 рік письмових заявок від Покупця на відвантаження товару не надходило;

- судом першої інстанції не взято до уваги про те, що підприємство СТОВ «Агрофірма Ясенівська» виконує умови Договору в частині відвантаження товару - цукор білий та не ухиляється від своїх зобов`язань, про що свідчить, зокрема, лист від 30.03.2023 року вих. № 333-ю, за яким СТОВ «Агрофірма Ясенівська» повідомляло про відвантаження партій - цукор білий та пропонувало узгодити терміни відвантаження;

- суду було надано клопотання про приєднання до матеріалів справи договір зберігання № 285/2023 від 11.12.2023 р., що додатково підтверджується листом від 19.01.2023 р. № 38, що цукор в кількості 22 т. знаходиться на зберіганні та запланований на відвантаження позивачеві. Суд першої інстанції не надав правової оцінки та проігнорував вищевказаний договір та лист до нього;

- судом першої інстанції не взято до уваги те, що підприємство СТОВ «Агрофірма Ясенівська» не прострочило свої зобов`язання, щодо відвантаження товару та категорично не погоджувалося із штрафними санкціями в розмірі 65 768 грн. 09 коп., з яких 42 763,20 грн. - інфляційні втрати, 23 004,89 грн. - 3 % річних.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

29.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

10.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення.

25.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі, в якому він просив розглянути справу за відсутності його уповноваженого представника за наявними в матеріалах справи документами.

В судове засідання 28.11.2024 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої СТОВ «Агрофірма Ясенівська» апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву ТОВ «Цукрова Біржа» про розгляд справи без його участі, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без представників сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.11.2022 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цукрова біржа" (Покупець) укладено Договір № 18/11 (далі - Договір, т. 1 а.с. 8), за змістом якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця цукор білий у мішкотарі ДСТУ4623:2006 (надалі - товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар та здійснити його оплату за власні кошти на умовах даного Договору відповідно до рахунку-фактури, який виставляється на кожну партію товару (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару, що підлягає продажу за цим Договором, визначаються рахунками - фактурами та видатковими накладними.

Згідно з п. 3.1. Договору Продавець зобов`язується відвантажити партію товару на умовах франко-склад, за узгодженою адресою з Продавцем, вказаною у письмовій заявці Покупця.

Датою поставки є дата, вказана у видатковій накладній (п. 3.4 Договору).

Покупець здійснює 100% попередню оплату за кожну партію Товару згідно виставленого рахунку-фактури Продавця (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору передача (здача-приймання) товару здійснюється у місці, як воно визначене у п. 3.1 цього Договору.

Договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2023 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань по Договору. Якщо жодна зі сторін за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до настання зазначеного у п. 7.1 Договору терміну (або раніше) письмово не повідомить другу сторону про своє бажання припинити його дію у вказаний термін, цей Договір вважається продовженим (пролонгованим) на кожен наступний рік на визначених у Договорі умовах чи з внесенням до нього погоджених обома Сторонами змін, або доповнень (п. 7.1 Договору).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, позивач здійснив попередню оплату у наступних розмірах:

- платіжна інструкція №260 від 08.12.2022 на суму 613 800,00 грн з ПДВ (рахунок на оплату №3 від 08.12.2022);

- платіжна інструкція №8617 від 12.12.2022 на суму 613 800,00 грн з ПДВ (рахунок на оплату №9 від 12.12.2022).

Всього позивачем перераховано відповідачу попередню оплату в розмірі 1 227 600,00 грн з ПДВ.

До позовної заяви позивачем додано копії письмових заявок на відвантаження Товару з визначенням узгодженої адреси та дата відвантаження, а саме: заявка №4465 від 12.12.2022, заявка №00000000089 від 16.01.2023.

Однак, як стверджує позивач, відповідач в порушення своїх зобов`язань у погоджені в заявках дати не здійснив відвантаження товару, за який позивачем була здійснена передплата у розмірі 100%.

У зв`язку з не відвантаженням відповідачем у погоджені строки оплаченого товару позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу №10/03-01 від 10.03.2023 року про повернення коштів у розмірі 1 227 600,00 грн з ПДВ, яка залишена без відповіді та кошти повернуті не були.

Матеріали справи містять лист №333-Ю/23 від 30.03.2023 Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська", який було адресовано позивачу, за змістом якого було повідомлено останнього, що сплачені ним авансом кошти у розмірі 1 227 600,00 грн з ПДВ щодо відвантаження партій - цукру білого (товару) буде відвантажено підприємством та запропоновано узгодити додатково термін відвантаження товару.

05.05.2023 відповідачем відвантажено на адресу позивача товар на суму 613 800,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5 від 05.05.2023 та ТТН №5 від 05.05.2023.

В подальшому позивачем надіслано на адресу відповідача лист від 15.06.2023 №15/06-012 та вимогу від 21.11.2023 №21/11-01 про повернення коштів за непоставлений товар в сумі 613800,00грн.

В матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару на суму 613800,00грн. Вказана обставина не заперечується відповідачем, проте відповідач наголошує на готовності поставити вказаний товар за попереднім погодженням з позивачем.

Наведені обставини і стали причиною звернення до господарського суду з цим позовом.

За результатом розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення йому коштів попередньої оплати в сумі 613 800,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також, суд погодився з правильністю розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, відтак до стягнення підлягає 23 004,89 грн 3% річних, та 42 763,20 грн інфляційних втрат. Крім того, суд вважав обґрунтованим та можливим задовольнити вимогу позивача, заявлену в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, поклавши на орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, починаючи з 25.11.2023 обов`язок здійснювати нарахування 3 % на суму боргу в розмірі 613 800,00 грн - до моменту повного виконання рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрова біржа" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Ясенівська" про стягнення 679 568,09 грн, з яких 613 800,00 грн основний борг, 42 763,20 грн інфляційні втрати, 23 000,89 грн 3% річних, з покладенням на відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №18/11 від 18.11.2022 в частині відвантаження товару, за який позивачем було сплачено 100% попередню оплату. Позивач також просить суд у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України здійснювати нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" заперечило проти заявлених до нього вимог, надавши відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що дійсно між СТОВ "Агрофірма "Ясенівська" (Продавець) та ТОВ "Цукрова біржа" (Покупець) укладено договір №18/11 від 18.11.2022, предметом якого є передача у власність Покупцю цукру білого у мішкотарі ДСТУ 4623:2006, а не повернення коштів. Відповідач зазначає, що листи, заяви про відмову від цукру від Покупця не надходили та станом на 08.12.2023 додаткових письмових заявок від Покупця на відвантаження товару не надходило. Відповідач стверджує, що виконує умови Договору в частині відвантаження товару (цукру білого) та не ухиляється від своїх зобов`язань. Відповідачем також зазначено, що відповідно до листа від 30.03.2023 вих. №333-ю СТОВ "Агрофірма Ясенівська" повідомляло про відвантаження партій (цукру білого) з погодженням термінів відвантаження; письмових погоджень на відвантаження товару від Покупця не надходило. Станом на 08.12.2023 на підприємстві СТОВ "Агрофірма Ясенівська" зберігається не відвантажений цукор в кількості 22 тони, який не забраний Покупцем із незрозумілих обставин, вищевказаний цукор зберігається на підприємстві. Відповідач категорично не погоджується із штрафними санкціями в розмірі 65 768,09 грн, з яких 42 763,20 грн інфляційні втрати, 23 004,89 грн 3% річних, так як підприємство не прострочило свої зобов`язання щодо відвантаження товару.

Так, предметом доказування у даній справі є факт перерахування Позивачем оплати за товар, не поставка товару Відповідачем, обґрунтованість стягуваних сум.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Згідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як передбачено ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Крім того, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

В постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 зазначено, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця (п. 22 наведеної постанови).

Судом з`ясовано, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору (п. 3.1 договору) Продавець зобов`язується відвантажити партію товару на умовах франко-склад, за узгодженою адресою з Продавцем, вказаною у письмовій заявці Покупця.

08.12.2022 відповідач виставив позивачеві рахунок на оплату № 3 за цукор у кількості 22 т на загальну суму з ПДВ 613 800,00 грн (т. 1 а.с. 9).

09.12.2022 відповідач виставив позивачеві рахунок на оплату № 9 за цукор у кількості 22 т на загальну суму з ПДВ 613 800,00 грн (т. 1 а.с. 10).

Позивачем на виконання умов договору сплачено на користь відповідача попередню оплату у загальній сумі 1 227 600,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №260 від 08.12.2022 на суму 613 800,00 грн та №8617 від 12.12.2022 на суму 613 800,00 грн (т. 1 а.с. 11-12).

З наданої позивачем заявки № 465 від 12.12.2022 випливає, що 12.12.2022 позивач звернувся до відповідача з проханням про відвантаження 12.12.2022 року цукру білого кристалічного 2022 року виробництва у кількості 22,0 т, зі складу: вул. Заводська, 1, м. Глобине, Полтавська область, 39001. Місце розвантаження: 49021, м. Дніпро, вул. Берегова, б. 135 (т. 1 а.с. 13).

З наданої позивачем заявки № 00000000089 від 16.01.2023 випливає, що 16.01.2023 позивач звернувся до відповідача з проханням про відвантаження 17.01.2023 року цукру білого кристалічного 2022 року виробництва у кількості 22,0 т, зі складу: вул. Заводська, 1, м. Глобине, Полтавська область, 39001. Місце розвантаження: 49021, м. Дніпро, вул. Берегова, б. 135 (т. 1 а.с. 14).

Таким чином, строк поставки товару (цукру білого кристалічного) за заявкою №4465 від 12.12.2022 - 12.12.2022, за заявкою №00000000089 від 16.01.2023 - 17.01.2023.

Відповідач у відзиві на позов заперечив отримання від позивача заявок на відвантаження цукру. Як зазначається в апеляційній скарзі, судом не взято до уваги те, що листи, заяви про відмову від цукру від Покупця, позивача не надходило. Станом на 2024 рік письмових заявок від Покупця на відвантаження товару не надходило.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, відповідачем 05.05.2023 відвантажено на адресу позивача товар на суму 613 800,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5 від 05.05.2023 та ТТН №5 від 05.05.2023.

Представником відповідача в засіданні суду першої інстанції під час розгляду справи усно повідомлено, що відвантаження товару відбулось на виконання заявки, але номер та дату заявки представником суду не повідомлено. При цьому відповідачем не надано суду іншої заявки на відвантаження товару.

За наведених обставин господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що поставка товару була здійснена на виконання заявки позивача №4465 від 12.12.2022.

Щодо заявки позивача №00000000089 від 16.01.2023, то Відповідач, отримавши кошти в якості попередньої оплати 12.12.2022, на момент звернення позивача з даним позовом до суду, не здійснив відвантаження товару.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що обставини направлення заявок відповідачу радше мали місце, аніж протилежні твердження, обставини чого, з урахуванням встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, видаються менш вірогідними та непереконливими.

В свою чергу, як підтверджується матеріалами справи, Лист від 30.03.2023 з пропозицією узгодження строків відвантаження товару відповідачем направлено на адресу позивача вже після отримання відповідачем вимоги ТОВ "Цукрова біржа" від 10.03.2023 про повернення коштів.

За таких умов є безпідставними й посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не взято до уваги про те, що підприємство СТОВ «Агрофірма Ясенівська» виконує умови Договору в частині відвантаження товару - цукор білий та не ухиляється від своїх зобов`язань, про що свідчить, зокрема, лист від 30.03.2023 року вих. № 333-ю, за яким СТОВ «Агрофірма Ясенівська» повідомляло про відвантаження партій - цукор білий та пропонувало узгодити терміни відвантаження.

Судом встановлено, що на станом на момент звернення до суду, відповідачем товар на суму 613 800,00 грн з ПДВ по заявці №00000000089 від 16.01.2023 не відвантажено та кошти позивачу не повернуті.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Позивач надсилав на адресу відповідача лист від 15.06.2023 №15/06-01 та вимогу від 21.11.2023 №21/11-01 про повернення сплачених авансом коштів у розмірі 613 800,00 грн (т. 1 а.с. 18-19).

Вимоги позивача про повернення коштів за непоставлений товар залишені відповідачем без відповіді, сплачені кошти не повернуті позивачу.

Відповідачем під час розгляду даної справи не доведено факту передачі товару, погодженого сторонами в договорі.

За таких умов є необґрунтованими твердження апелянта про те, що суд не дослідив, те що позивачем не додано жодних доказів про те, що підприємство СТОВ «Агрофірма Ясенівська» відмовило позивачеві ТОВ «Цукрова Біржа» у відвантаженні (передачі) у власність товар відповідно до предмету договору, адже фактично не виконавши свої зобов`язання щодо поставлення товару в обумовлені сторонами строки, відповідачем було допущено порушення, внаслідок якого позивач втратив подальший інтерес до Договору.

Натомість скаржник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що Договір № 18/11 від 18.11.2022 року, який заключений між СТОВ «Агрофірма Ясенівська» (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦУКРОВА БІРЖА» (Покупець) станом на даний час договір діє - не змінений, не скасований та підприємство виконує умови Договору в частині відвантаження товару - цукор білий та не ухиляється від своїх зобов`язань. Доказів розірвання чи визнання недійсним договору, не надано.

Проте колегія суддів наголошує, що неотримавши від відповідача в обумовлені Договором строки частково товар, позивач, шляхом направлення вимоги про повернення суми попередньої оплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, фактично відмовився від договору в невиконаній частині.

В свою чергу, відповідачем подано до суду копії акту звіряння взаємних розрахунків за період 3 квартал 2023 року, який підписаний між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод", де відображена інформація про наявність грошових зобов`язань контрагента відповідача.

Водночас, за змістом ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Слід зазначити, що господарські відносини між відповідачем та його контрагентами жодним чином не стосується та не впливає на виконання зобов`язань відповідача перед позивачем по Договору №18/11.

Разом з тим в апеляційній скарзі зазначається, що суду було надано клопотання про приєднання до матеріалів справи договір зберігання № 285/2023 від 11.12.2023 р., що додатково підтверджується листом від 19.01.2023 р. № 38, що цукор в кількості 22 т. знаходиться на зберіганні та запланований на відвантаження позивачеві. Суд першої інстанції не надав правової оцінки та проігнорував вищевказаний договір та лист до нього.

Судом встановлено зміст листа № 38, в якому зазначається, що: «У відповідь на Ваш лист № 28-01/24-Ю від 17.01.2023 інформуємо Вас про те, що на нашому підприємстві ТОВ «ОЛЕКСАНРІЙСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ЗАВОД» знаходиться на зберіганні цукор ТОВ «Агрофірма Ясенівська» в кількості 22 тони згідно договору зберігання № 285/2023 від 11.12.2023».

З метою підтвердження вищевказаної інформації позивачем було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" лист від 27.12.2023 №2023/12-27 про підтвердження зберігання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" цукру у відповідних об`ємах.

Листом від 27.12.2023 №537 Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" проінформовано позивача про те, що цукор власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська", який підлягає відвантаженню на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрова біржа" не зберігається, що спростовує інформацію щодо зберігання цукру власності Відповідача, який підлягає відвантаженню на адресу Позивача.

Крім того, за твердженням відповідача, він зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 08.12.2022 №3 та від 12.12.2022 №4, що підтверджується квитанціями з автоматизованої системи Єдине вікно подання електронних документів, та відповідно вказує на факт реалізації товару.

Щодо цього апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до умов Договору №18/11 (п. 5.1) сторонами були погоджені умови оплати - передплата у розмірі 100% за кожну партію товару згідно виставленого рахунку-фактури Продавця.

Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Тобто, на дату отримання попередньої оплати у платника податку виникають податкові зобов`язання та обов`язок скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на повну суму такої попередньої оплати.

Одночасно з цим, платник ПДВ за датою настання "першої події" має скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) з дотриманням визначених ПК України термінів реєстрації.

Відповідно до п. 192.1 ст. 192 ПК України у разі якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в ЄРПН.

Таким чином, податкові накладні від 08.12.2022 №3 та від 12.12.2022 №4, які зареєстровані відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних, не є безумовними доказами щодо виконання відповідачем свого обов`язку здійснення господарської операції з поставки (відвантаження) товару та не підтверджують факту реального постачання (відвантаження) товару позивачу та його прийняття останнім.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88:

- первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції (абзац перший пункту 1.2);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.3);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (абзац перший пункту 2.4).

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).

Висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19, від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19, від 18.11.2020 у справі № 920/61/19.

З огляду на викладене, всі господарські операції повинні підтверджуватися первинними документами. Саме вказані документи розкривають внутрішню суть господарської операції, її справжність, економічну вигоду, ділову мету. Якщо таких документів немає у матеріалах справи, то тоді неможливо підтвердити реальність та товарність спірної господарської операції.

Податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За вказаних обставин, вимоги позивача про повернення йому коштів попередньої оплати в сумі 613 800,00 грн є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені господарським судом.

Також позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, просив стягнути 7 264,70 грн 3% річних, нарахованих за період з 13.12.2022 по 05.05.2023 на суму 613 800,00 грн, 15 740,19 грн 3% річних, нарахованих за період з 17.01.2023 по 24.11.2023 на суму 613 800,00 грн, та 24287,33 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 13.12.2022 по 05.05.2023 на суму 613800,00 грн, 18 475,87 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 17.01.2023 по 24.11.2023 на суму 613800,00 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 "… у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки…".

Судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, арифметичних чи методологічних помилок не встановлено, відтак до стягнення визначено 23 004,89 грн 3% річних, та 42 763,20 грн інфляційних втрат.

Апелянтом (відповідачем) не спростовано правильність здійснених нарахувань та періоду їх застосування.

Судом встановлено, що позивач також просив суд у відповідності до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України здійснювати нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Норма, встановлена ч. 10 ст. 238 ГПК України, введена в дію з 01 січня 2019 року та призвана убезпечити особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на викладене, застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати боргу, та позбавить позивача від необхідності повторного звернення до суду з позовом про стягнення додатково нарахованих процентів у випадку допущення відповідачем прострочення після ухвалення судового рішення.

Як зазначено в ч.ч. 11 та 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Як вже було зазначено, вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 613 800,00 грн та, зокрема, 3% у розмірі 18 475,87 грн (за період з 17.01.2023 по 24.11.2023), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналіз приписів статті 238 ГПК України свідчить про те, що суд може зазначити у рішенні лише про подальше (до виконання рішення) нарахування відсотків або пені, а тому орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, має здійснювати нарахування 3% річних починаючи з 25.11.2023 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) на суму основної заборгованості у розмірі 613 800,00 грн.

З огляду на викладене, судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача, заявлену в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, поклавши на орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, починаючи з 25.11.2023 обов`язок здійснювати нарахування 3 % на суму боргу в розмірі 613 800,00 грн - до моменту повного виконання рішення.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.01.2024 у справі № 912/2281/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.01.2024 у справі № 912/2281/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Кіровоградської області від 23.01.2024 у справі № 912/2281/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко