Рішення

від 29.10.2024 по справі 910/6473/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2024Справа № 910/6473/24Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6473/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3»

про стягнення 5622451,60 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Крант В.М.

від відповідача: Калниш В.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» (далі - відповідач) про стягнення 5622451,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки зерна №53-х ЗМ від 01.12.2021 року не розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 3671266,60 грн, пеню у розмірі 400220,36 грн, 3% річних у розмірі 269269,51 грн та інфляційні втрати у розмірі 1281695,13 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 відкрито провадження у справі №910/6473/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

05.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що надані позивачем первинні документи в підтвердження факту здійснення між сторонами господарських операцій містять підпис начальника виробництва Кащевцової Ю.С. на підставі довіреності №77 від 01.12.2021, однак підпис на самій довіреності відрізняється від підпису генерального директора підприємства Проценко Є.І., яка є належним представником відповідача, а тому вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту отримання відповідачем товару по договору поставки зерна №53-х ЗМ від 01.12.2021. При цьому, у відзиві викладено клопотання про поновлення строку на його подання, з огляду на об`єктивну неможливість подання обґрунтованого відзиву у строк встановлений в ухвалі суду від 04.06.2024, через виконання об`ємних державних контрактів спрямованих на забезпечення Сил оборони України продуктами харчування.

У судовому засіданні 06.08.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку на подання відзиву, прийняття його до розгляду, встановлення сторонам строку на подачу заяв по суті спору, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 17.09.2024.

Так, за приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 строк для подання відповідачу відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення за заявою.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) «верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження».

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження відповідачу строку для подачі відзиву на позовну заяву до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.

12.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, та вказав, що довіреність № 77 від 01.12.2021 на підставі якої було отримано працівником відповідача товар за договором поставки № 53-х ЗМ від 01.12.2021 оформлена згідно Типової форми № М-2, яка була затверджена як додаток до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну від 16.05.1996 № 99. За вимогами вказаної інструкції довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства, водночас вимог до розшифрування прізвища та імені підписантів за довіреністю положення згаданої інструкції не містять, за таких обставин, виключно підприємство, яке прагне отримати цінності за довіреністю повинне відповідати за належність її оформлення. При цьому, постачальник позбавлений обов`язку та можливості встановлювати кому належать підписи осіб, що підписали довіреності крім встановлення особи, якій довірено отримати цінності за нею.

21.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» надійшло клопотання про продовження строку на подання заперечень на відповідь на відзив на 10 календарних днів.

11.09.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач заперечив проти доводів, наведених позивачем у заявах по суті спору, та зауважив, що нараховані 3% річних є значно завищеними та неспіввмірними, оскільки розраховані та заявлені у період воєнного стану, який, у свою чергу, є форс-мажором, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, а тому 3% річних підлягають зменшенню, в тому числі, на підставі висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а нараховані інфляційні втрати підлягають зменшенню на підставі положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що сторони віднесли обов`язок з повернення суми боргу з урахуванням індексу інфляції до розділу 5 договору «Відповідальність сторін», що дозволяє поширити на них положення законодавства про зменшення штрафних санкцій. Також відповідачем у запереченнях викладено клопотання про зменшення пені на 99%, з огляду на те, що відповідач безпосередньо залучений до виконання соціально-важливих завдань із забезпечення потреб населення, бюджетних установ, підрозділів ЗСУ та оскільки відповідач фактично є виконавцем мобілізаційних завдань, покладення на нього надмірного фінансового обов`язку у вигляді сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат може призвести до зупинки підприємства, яке віднесено до критичної інфраструктури в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні 17.09.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

23.10.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких відповідач просить суд зменшити заявлену до стягнення пеню, інфляційні втрати і 3% річних на 99% з підстав того, що у період до 24.02.2022 погашення наявної заборгованості було неможливе так як відповідач мав значну дебіторську заборгованість перед іншими контрагентами, при цьому невизначеність на ринку закупівлі природного газу ціни, несло пряму загрозу для сталої роботи підприємства, а тому погашення заборгованості в цей період могло спричинити негативний вплив на платоспроможність відповідача. До того ж, нарахування компенсаційних втрат та штрафних санкцій у період з 24.02.2022 підлягають зменшенню з огляду на запроваджений в країні воєнний стан, який є форс-мажорною обставиною, а відтак відповідач в силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань, оскільки обставини воєнного стану за своєю суттю є дією непереборної сили. Окрім того, відповідач наголосив на власній соціально-важливій діяльності в умовах дії правового режиму воєнного стану та забезпечення продуктами харчування підрозділи Сил оборони України.

У судовому засіданні 24.10.2024 суд, у відповідності до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 29.10.2024.

У судовому засіданні 29.10.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 29.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка» (далі - постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» (далі - відповідач) було укладеного договір поставки зерна №53-х ЗМ (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупцеві, а покупець прийняти у власність та оплатити зерно пшениці (іменований надалі - товар).

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент товару, кількість, місце поставки, термін поставки і порядок оплати товару визначається сторонами в специфікаціях на кожному окрему партію товару.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що поставлений товар повинен відповідати ДСТУ, за виключенням сміттєвої домішки, показники якої не повинні перевищувати 1% та вологості, показники якої не повинні перевищувати 13%. Додаткові вимоги до товару, що відрізняються від вимог ДСТУ, можуть бути обумовлені у специфікації.

Згідно пункту 3.1 та 3.2 договору поставка здійснюється окремими партіями в термін вказаний в специфікації на партію товару до даного договору. Умови поставки товару: вказані в специфікаціях до цього договору, відповідно до офіційних правил тлумачення міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010.

Умовами пункту 3.3 договору сторони погодили, що постачальник відпускає товар тільки особам, уповноваженим на те покупцем. Повноваження особи, яка отримує товар, повинні бути підтверджені довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. При отриманні товару уповноважена особа зобов`язана пред`явити документи, що засвідчує його особу. Постачальник має право відмовити у відпуску товару не уповноваженій на те особі. Відповідальність за правильність оформлення довіреності несе покупець.

Відповідно до пункту 3.4 договору при передачі товару постачальник зобов`язаний разом з товаром передати покупцеві наступні супровідні документи: товарну (видаткову/товарно-транспортну) накладну на товар, підписану уповноваженою особою та завірену печаткою постачальника; сертифікат походження товару; якісне посвідчення на товар. Постачальник зобов`язаний надавати покупцеві податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в електронній формі, зареєстровані в ЄРПН, в порядку і в строки, встановлені чинним законодавством України та з дотриманням умов пункту 8.8 справжньої угоди.

Загальна сума договору визначається за фактом поставки товару шляхом складання сум всіх накладних на товар, що поставлений на умовах і в період дії даного договору (пункт 4.1 договору).

Згідно пункту 4.2 договору розрахунок за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування суми, в термін згідно специфікації до даного договору на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата може здійснюватися частинами. Термін і порядок оплати може бути змінений шляхом підписання сторонами додаткових угод.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору.

Відповідно до пункту 5.4 договору у разі несвоєчасної оплати товару відповідно до умов цього договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі 0,1% загальної вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але в будь-якому випадку не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення. За прострочення термінів розрахунків більш ніж на 10 днів постачальник, також, набуває право вимагати від покупця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотків річних від простроченої суми.

Договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами всіх його частин, що містять суттєві умови, і вважається укладеним до 31.12.2021 р. але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань по договору (пункт 7.1 договору).

01.12.2021 року сторонами було підписано специфікацію №1 до договору поставки зерна від 01.12.2021 №53-х ЗМ (далі - специфікація), за умовами якої сторони затвердили перелік товарів, що поставляється за договором, а саме: 1) пшениця 2 клас - 275,00 (± 10%) тон, ціна за 1 тону - 9600,00 грн у тому числі ПДВ; 2) пшениця 3 клас - 115,00 ((± 10%) тон, ціна за 1 тону - 9550,00 грн у тому числі ПДВ, разом ціна товару з урахуванням ПДВ становить 3738250,00 грн.

Згідно пункту 2 специфікації умови поставки товару EXW - ДП «ДП Агросервіс 2000», за адресою: м. Запоріжжя, вул. Зачиняєва, 113, згідно офіційних правил тлумачення міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, шляхом переоформлення на складську картку/Покупця.

Пунктом 3 специфікації встановлено, що поставка товару здійснюється протягом 5-ти (п`яти) робочих днів, з моменту підписання цієї специфікації.

Розрахунок за товар, покупець здійснює шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: 86% - на протязі 3-х (трьох) календарних днів з моменту поставки товару; 14% - по факту проведення постачальником реєстрації податкової накладної в ЄРПН (пункт 4 специфікації).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивач на виконання умов даного договору поставив відповідачу обумовлений в специфікації товар, а саме: пшениця 2 класу в кількості 272,165 тон та пшениця 3 класу в кількості 110,836 тон, на загальну суму 3671266,60 грн у тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №48 від 01.12.2021, яка підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень.

У свою чергу, ДП «ДП Агросервіс 2000» на підставі листа позивача від 01.12.2021 №141 було видано складські квитанції на зерно (серії ББ №730164 та серії ББ №730165) №564 від 01.12.2021 та №565 від 01.12.2021, згідно яких зерно, а саме: пшениця 2 класу в кількості 272,165 тон та пшениця 3 класу в кількості 110,836 тон, переоформлено зі складської картки ТОВ «Агрофірма «Матвіївка» на складську картку ТДВ «Запорізький хлібозавод №3».

Згідно тристоронніх актів прийому-передачі від 01.12.2021, ТОВ «Агрофірма «Матвіївка» (як постачальник) передало ТДВ «Запорізький хлібозавод №3» (як покупцю) зерно: пшениця 2 класу в кількості 272,165 тон та пшениця 3 класу в кількості 110,836 тон, а ДП «ДП Агросервіс 2000» (як власник зернового складу) підтвердило надходження на ім`я ТДВ «Запорізький хлібозавод №3» зазначеного обсягу вказаного товару, вказані акти підписані сторонами без будь-яких зауважень та заперечень.

При цьому, позивачем на виконання умов пункту 3.4 договору було складено та зареєстровано податкову накладну №1 від 01.12.2021 на загальну суму 3671266,60 грн, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.12.2021 №9378027387.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки товару.

11.02.2022 року від ТДВ «Запорізький хлібозавод №3» на адресу ТОВ «Агрофірма «Матвіївка» надійшов лист №413, в якому відповідач наголосив на виконанні позивачем умов укладеного договору та поставки зерна, а саме: пшениці 2 та 3 класу в загальній кількості 383,001 тон на загальну суму 3671266,60 грн у тому числі з ПДВ. У той же час, відповідач вказав, що не в змозі виконати умови договору в частині оплати вартості поставленого товару, а тому просило постачальника підписати додаткову угоду про розірвання договору та документи на повернення товару.

Однак, позивач угоду про розірвання договору не підписав, у свою чергу, відповідач оплати за поставлений товар не здійснив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вищевказаної статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору визначено, що розрахунок за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування суми, в термін згідно специфікації до даного договору на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата може здійснюватися частинами. Термін і порядок оплати може бути змінений шляхом підписання сторонами додаткових угод.

Пунктом 4 специфікації узгоджено, що розрахунок за товар, покупець здійснює шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: 86% - на протязі 3-х (трьох) календарних днів з моменту поставки товару; 14% - по факту проведення постачальником реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати отриманого товару у встановлений пунктом 4.2 договору та пунктом 4 специфікації строк не здійснив.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 3671266,60 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги пропозицію відповідача про розірвання договору поставки зерна від 01.12.2021 №53-х ЗМ, як підставу для звільнення від виконання зобов`язань та/або відстрочення виконання такого зобов`язання, оскільки одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Зі змісту статті 193 Господарського кодексу України слідує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 19.12.2023 у справі №918/337/23, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.04.2018 у справі №914/1027/16, вказав, що: зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що всі зміни і доповнення до тексту цього договору дійсні в тому випадку, якщо вони вчинені в письмовій формі та підписані обома сторонами.

Водночас, пунктом 8.5 договору сторони передбачили, що при припиненні дії або розірвання договору, не виконані або неналежним чином виконані зобов`язання по ньому, зберігають свою силу до моменту їх повного і належного виконання.

Отже, пунктами 8.3 та 8.5 укладеного сторонами договору передбачено чіткий порядок його розірвання та виконання зобов`язань у разі його припинення. Ці положення зобов`язують сторони забезпечити дотримання встановленого механізму припинення договірних відносин, зокрема, шляхом укладення відповідної угоди про розірвання. Відповідно до загальних принципів договірного права, досягнення сторонами взаємної згоди є суттєвою умовою для правомірного припинення договору.

Матеріали справи ж не містять доказів, які б могли свідчити про укладення угоди чи надання сторонами додаткових заяв про припинення зобов`язань у спосіб, передбачений договором чи законом, а відтак сторони залишаються зобов`язаними і відповідач повинен виконати свої зобов`язання з оплати поставленого товару у розмірах, порядку та строки, визначені договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно частини першої статті 546 Цивільного кодексу України пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За визначенням частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Відповідно до пункту 5.4 договору у разі несвоєчасної оплати товару відповідно до умов цього договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі 0,1% загальної вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але в будь-якому випадку не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення. За прострочення термінів розрахунків більш ніж на 10 днів постачальник, також, набуває право вимагати від покупця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотків річних від простроченої суми.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару, позивачем на підставі пункту 5.4 договору нараховано на суму заборгованості, що дорівнює 86% за період з 05.12.2021 по 13.12.2021 та на суму заборгованості, що дорівнює 100% за період з 14.12.2021 по 12.06.2022 і заявлено до стягнення неустойку в розмірі 400220,36 грн, яка нарахована з урахуванням вимог статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 269269,51 грн та інфляційні втрати у розмірі 1281695,13 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, у визначений період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цих частинах, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як невраховано положення статей 253, 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, при цьому, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а відтак нарахування пені та 3% річних повинне здійснюватися з наступного дня за останнім (третім) днем встановленого договором строку, з урахуванням того, що такий день повинен бути робочим.

Крім того, умови договору про сплату пені за кожний день прострочення, не можуть розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Встановлений порядок розрахунку за поставлений товар у специфікації, шляхом почергової сплати 86% - на протязі 3-х (трьох) календарних днів з моменту поставки товару та 14% - по факту проведення постачальником реєстрації податкової накладної в ЄРПН, не може зумовлювати автоматичного збільшення строку нарахування пені передбаченого положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені слід здійснювати з моменту настання прострочення по відповідному платежу окремо та обмежувати строк нарахування відповідно до положень вищезгаданої статті.

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 375400,59 грн та 3% річних у розмірі 268708,25 грн, в інших частинах цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

У той же час, за розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за заявлений позивачем період є більшим ніж заявлено останнім, однак, враховуючи принцип диспозитивності господарського процесу та те, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, інфляційні втрати підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності прострочення сплати боргу перед позивачем.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про не підтвердження факту передачі позивачем обумовленого договором товару, з огляду на те, що особа, яка здійснювала приймання товару не мала на те відповідних повноважень, оскільки видана на неї довіреність містить підпис інакший аніж у директора підприємства, так як жодних доказів видання вказаної довіреності не уповноваженою особою чи підписання іншою, а ніж директор особою відповідачем не надано.

Водночас, відповідачем не заперечено того, що Товариство з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» зверталося до позивача з листом від 11.02.2022 №413, в якому відповідач визнав належне виконання позивачем умов договору в частині своєчасної та повної поставки обумовленого товару.

Відтак, враховуючи визнання відповідачем факту виконання умов договору поставки та отримання обумовленого товару, суд прийшов до висновку, що довіреність №77 від 01.12.2021 видана уповноваженою на це особою відповідача, у той час як заперечення щодо її невідповідності є проявом суперечливої поведінки відповідача.

Так, в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

При цьому, добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі 450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про неналежне його виконання.

Відхиляє суд і доводи відповідача про те, що своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкоджає введений в Україні режим воєнного стану, який згідно листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнається форс-мажорною обставиною.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Тоді як, у даному випадку, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань розпочалось до введення в Україні воєнного стану і відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити отриманий товар як до, так і після початку повномасштабної військової агресії проти України. Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі належним чином виконувати умови договору, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за спірним договором, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

Разом з цим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та компенсаційних втрат суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 року у справі № 914/891/16).

Тобто питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. При цьому, саме на відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Отже, вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначає відповідач, станом на момент настання розрахунку по спірному договору у нього була наявна значна кредиторська заборгованість перед АТ «Аграрний фонд» та ПАТ «КУА Славутич Інвест», несплата якої несла загрозу можливості подальшого продовження виробничої діяльності, а різке підвищення ціни на газ у грудні 2021 року та невизначеність перспектив придбання газу у 2022 року значної мірою вплинули на тодішнє фінансове становище.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Тобто, відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного договору.

При цьому, надані копії договорів поставки з АТ «Аграрний фонд» та ПАТ «КУА Славутич Інвест» без надання будь-якої первинної документації на здійснення господарських операцій по ним та виписок по рахунках відповідача за вказаний період, не можуть свідчити про наявність боргу чи скрутного фінансового становища, у зв`язку з їх виконанням.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Належне виконання договору є основним обов`язком сторін, передбаченим загальними принципами зобов`язального права.

При цьому, факт існування у відповідача потенційних чи реальних боргових зобов`язань перед іншими контрагентами не створює правових підстав для зменшення розміру компенсацій чи штрафних санкцій за порушення умов договору з позивачем, а тому такі обставини не є релевантними для цілей зменшення розміру зобов`язань чи звільнення відповідача від відповідальності.

Посилання ж відповідача на зростання цін на газ у грудні 2021 року та невизначеність вартості й можливості закупівлі газу у 2022 році, є абстрактними та такими, що підпадають під підприємницькі ризики. Згідно із загальновизнаними принципами здійснення підприємницької діяльності, зазначені ризики має нести сторона, що здійснює таку діяльність, і не можуть бути підставою для звільнення від виконання зобов`язань за укладеним договором.

Щодо безпосереднього залучення відповідача до виконання соціально-важливих завдань із забезпечення потреб населення, бюджетних установ, підрозділів ЗСУ, то суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що в умовах запровадження воєнного стану, обумовленого загрозою територіальній цілісності та суверенітету держави, на суб`єкти господарювання покладається особливий обов`язок сприяти забезпеченню суспільних інтересів, зокрема шляхом підтримки населення та Збройних Сил України. Цей обов`язок випливає не лише з принципів соціальної відповідальності бізнесу, а й з правових імперативів, що закріплюють необхідність пріоритету суспільного блага над приватними інтересами у надзвичайних обставинах.

На підтвердження виконання мобілізаційних функцій відповідач надає значну кількість договорів та державних контрактів на закупівлю товарів за державні кошти, вказані правочини є оплачуваними, а суми передбачені за їх повне виконання є значними та такими, що покривають у повній мірі боргові зобов`язання відповідача перед позивачем.

У ході судового розгляду представник відповідача акцентував увагу на значній кількості укладених договорів із державними замовниками, виконання яких, за його словами, відбулося у повному обсязі, включаючи здійснення розрахунків за поставлений товар. Такі обставини свідчать про фінансову спроможність відповідача виконувати свої договірні зобов`язання, що підтверджує відсутність об`єктивних причин для тривалого невиконання спірного договору, зокрема щодо сплати вартості поставленого товару.

Водночас, матеріали справи вказують на суттєвий строк прострочення виконання відповідачем свого обов`язку за спірним договором, який триває майже три роки, а тому заявлений розмір штрафних санкцій є співмірним характеру порушення та його тривалості.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем клопотання суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та винятковості даного випадку, а тому в частині зменшення розміру пені та компенсаційних втрат слід відмовити.

При цьому, суд зауважує, що у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%.

Тоді як, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено і відповідачем не доведено.

Водночас, суд зазначає, що за своєю суттю заявлені до стягнення інфляційні втрати є способом захисту майнових прав і інтересів кредитора, що полягає у відшкодуванні йому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів, і гарантують отримання компенсації від боржника за використання утримуваних ним грошових коштів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляційні втрати не є різновидом штрафних санкцій, оскільки їх нарахування на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, так як виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Віднесення права на отримання суми боргу з урахуванням індексу інфляції до розділу договору "відповідальність сторін", не може зумовлювати зміну правової природи такого виду відповідальності, тим більше, що таке право є абсолютним і не залежить від внесення його до умов договору.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

За таких обставин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка» до Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» про стягнення 5622451,60 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, буд. 11, літ. Б; ідентифікаційний код: 00378038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка» (70035, Запорізька обл., село Матвіївка, вул. Центральна, буд. 75 Б; ідентифікаційний код: 30700856) основний борг у розмірі 3671266 (три мільйона шістсот сімдесят одна тисяча двісті шістдесят шість) грн 60 коп., пеню у розмірі 375400 (триста сімдесят п`ять тисяч чотириста) грн 59 коп., 3% річних у розмірі 268708 (двісті шістдесят вісім тисяч сімсот вісім) грн 25 коп., інфляційні втрати у розмірі 1281695 (один мільйон двісті вісімдесят одна тисяча шістсот дев`яносто п`ять) грн 13 коп. та судовий збір у розмірі 67164 (шістдесят сім тисяч сто шістдесят чотири) грн 85 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.12.2024.

СуддяТ.В. Васильченко