Рішення

від 12.12.2024 по справі 914/2193/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 Справа № 914/2193/24

За заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім і Стиль», м. Тернопіль,

про прийняття додаткового рішення

у справі № 914/2193/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім і Стиль», м. Тернопіль,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Золотий Львів», м. Миколаїв Львівська область,

про стягнення 329 356, 44 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Амбіцької І.О.

Представники сторін: не з`явились.

На розгляді Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/2193/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім і Стиль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Золотий Львів» про стягнення 329 356, 44 грн.

18.11.2024 Господарським судом Львівської області у справі № 914/2193/24 прийнято рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Представник позивача через систему Електронний суд подав заяву про прийняття додаткового рішення у даній справі, у якій просить суд стягнути із відповідача на свою користь 33 600, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 05.12.2024 вказану заяву прийнято до розгляду та її розгляд призначено на 12.12.2024.

У судове засідання, 12.12.2024, представник позивача не з`явився, 12.12.2024 через Електронний суд подав клопотання про розгляд заяви без його участі, вимоги заяви підтримує у повному обсязі.

У судове засідання, 12.12.2024, представник відповідача не з`явився, причин неявки не повідомив, заперечень не подав.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення поняття договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, де зазначено що інші витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (п.2).

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У поданій заяві про ухвалення додаткового рішення позивач зазначає, що ним, згідно з приписами ст. 124 ГПК України, у позовній заяві було подано попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат у розмірі 40 000, 00 грн. Разом з тим заявлену попередню (орієнтовну) суму було зменшено до 33 600, 00 грн.

Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів заяви: договір про надання правничої допомоги від 26.08.2024 № 26/08, додаткову угоду № 2 від 15.11.2024, акт про надання правничої допомоги за договором від 20.11.2024 на суму 33 600, 00 грн.

Також відповідно до додаткової угоди № 2 від 15.11.2024 підписаної між позивачем та адвокатом, передбачено про сплату на користь адвоката в тому числі гонорару успіху у розмірі 20 000, 00 грн, що відповідає пункту 4.2 договору від 26.08.2024 № 26/08.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Суд зауважує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

В силу приписів ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, сторона може заявити клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в разі неспівмірності відповідних витрат. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, зважаючи на відсутність клопотання відповідача щодо неспівмірності нарахованих сум, суд дійшов висновку, що заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

При цьому, враховуючи, що позов у даній справі задоволено частково, виходячи із приписів п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 33 312, 64 грн, витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Оскільки в рішенні не було вирішено питання щодо розподілу вказаних витрат, керуючись статтею 244 ГПК України, суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення у справі № 914/2193/24.

Керуючись 129, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дім і Стиль задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Золотий Львів» (81600, Львівська область місто Миколаїв, площа Ринок, будинок 6-8, квартира 2; код ЄДРПОУ 44740930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім і Стиль» (46020, Тернопільська область, місто Тернопіль, вул. Коновальця, будинок 5, квартира 192, код ЄДРПОУ 43524558) суму в розмірі 33 312, 64 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

3. В задоволенні решти вимог заяви відмовити.

4. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

5. Додаткове рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Суддя Манюк П.Т.