Рішення

від 09.12.2024 по справі 914/1630/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2024 Справа № 914/1630/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ВОРЛД», м. Львів,

про стягнення заборгованості.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: І. П?ятковська,

від відповідача: М. Мотрук.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ВОРЛД» про стягнення 870'049,86 грн. заборгованості за договором поставки №01/09 від 01.09.2023, з яких 658'035,36 грн неустойка за непоставку товару та 212'014,50 грн вартість ремонту. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової допомоги у розмірі 87'000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 24.06.2024 позовну заяву передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою суду від 01.07.2024 суд залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав.

У підготовчому засіданні 21.10.2024 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Подальший хід розгляду справи викладено у відповідній ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Представник позивача у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.

Відповідач у судове засідання з`явився, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині порушення строків поставки товару, який був оплачений позивачем згідно п.3.2.1 договору. Також позивач у межах гарантійного терміну здійснив ремонт товару на суму 212?014,50 грн, витрати на які просить відшкодувати за рахунок відповідача.

Аргументи відповідача.

Відповідач вимоги позивача заперечив з підстав того, що поставка товару відбулася згідно умов договору, а саме: за юридичною адресою відповідача, проте позивач не забезпечував явки представника для підписання акту приймання-передачі товару. 12.01.2024 відповідач за власний рахунок транспортував товар у м.Київ і передав його позивачу, про що свідчить акт приймання передачі. Просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені. Вартість проведеного позивачем ремонту не є обгрунтованим, оскільки не доводить факту того, що такий ремонт підпадав під умови гарантії, позивач не повідомляв відповідача про несправність товару, акт сторонами не складався.

У судовому засіданні 09.12.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

01 вересня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ВОРЛД» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АДМ» (покупець) укладено договір №01/09 поставки товару з додатком (специфікацією), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити товар, а саме вживаний вантажний автомобіль MAN TGX 26.500 6x2, перша реєстрація 09/2019 зі встановленим мультиліфтом та краном-маніпулятором у кількості 1 комплект та передати покупцеві реєстраційні документи (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, реєстраційний номер) на даний товар згідно договору, а покупець зобов`язується своєчасно й належним чином у порядку та на умовах, визначених договором, прийняти й оплатити товар. Найменування, характеристики, що є предметом поставки за договором, визначаються в специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору (1.2 договору). За умовами п. 1.3 договору покупець інформований, що товар є вживаним.

Сторони погодили ціну товару у розділі 2 договору.

Згідно з п.3.2 договору визначено наступні умови оплати: передоплата у розмірі 50% від еквівалента ціни товару, що визначена в специфікації договору перераховується покупцем на розрахунковий рахунок постачальника декількома платежами протягом 2-х (двох) банківських днів з дати підписання даного договору (п.3.2.1). Кошти у розмірі 30% від еквівалента ціни товару, що визначена в специфікації договору, перераховується покупцем декількома платежами після огляду транспортного засобу на території України протягом 2-х банківських днів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.2.2). Решта коштів у розмірі 20% від еквівалента ціни товару, що визначена в специфікації договору, перераховується покупцем на розрахунковий рахунок постачальника декількома платежами, але останній платіж повинен бути здійснений не пізніше дня підписання Актів приймання - передачі на ТЗ (п.3.2.3 договору).

Відповідно до п.4.1 договору поставка здійснюється за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 115 б. Термін поставки товару становить 25 банківських днів з дня виконання покупцем умов п.3.2.1 цього договору. Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками обох сторін після огляду транспортного засобу та виправлення недоліків в порядку, передбаченому цим договором, про що підписується акт приймання-передачі товару у двох екземплярах. Товар переходить у власність покупця після повної оплати його вартості згідно договору та підписання обома сторонами актів приймання-передачі (п.4.2-4.4 договору).

Гарантія та якість обумовлені сторонами у розділі 5 договору. Так, п.5.2 та п.5.5 договору передбачено, що постачальник гарантує якість товару протягом б (шість) місяців із дня підписання акту приймання - передачі. Умови гарантії дійсні при умові чіткого і досконального виконання покупцем правил та умов експлуатації товару. У випадку виявлення протягом гарантійного строку недоліків, сторонами оформляється відповідний акт, який підписується уповноваженими представниками сторін з зазначенням строків усунення таких недоліків. Постачальник усуває недоліки у вказані строки та за власний рахунок.

За умовами п.6.1 договору у випадку порушення строків поставки товару, в обумовлені даним договором терміни, постачальник виплачує пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення від вартості не поставленого в термін товару.

Цей договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 30.12.2023 року. Якщо на момент закінчення строку дії договору зобов`язання будь-якої з сторін залишилися невиконаними, строк дії договору продовжується відповідно до виконання сторонами своїх зобов`язань (п.9.2 договору).

01.09.2023 сторонами підписано специфікацію та погоджено ціну договору у розмірі 3?463?344,00 грн (86400,00 Євро).

04.09.2023 на виконання умов 3.2.1 договору позивач здійснив 50% попередньої оплати вартості товару у розмірі 1?731?672,00 грн, про що свідчить банківська виписка контрагента.

03.01.2024 відповідач скеровував на адресу позивача гарантійний лист, у якому повідомив, що транспортний засіб буде переданий представнику ТОВ «АДМ» 05.01.2024.

12.01.2024 сторонами підписано видаткову накладну №ЛФ-0001 про передачу товару за договором №01/09 від 01.09.2023 та акт приймання-передачі вантажного автомобіля згідно договору №01/09 від 01.09.2023.

Позивач стверджує, що відповідачем не дотримано умов договору щодо поставки товару, оскільки повар передано лише 12.01.2024, про що свідчить відповідний акт. Позивач оплатив товар у повному обсязі, про що свідчить копія банківської виписки, долученої до матеріалів справи. За неналежне виконання договірних зобов?язань (порушення строків поставки) позивачем нараховано 658'035,36 грн пені, яку просить стягнути з відповідача. Також позивач за власний кошт здійснив ремонт ТЗ на суму 212?014,50 грн, про що долучив копії платіжних інструкцій (видаткових накладних) і дану суму також просить стягнути з відповідача.

Відповідач відзначив, що претензій щодо виявлених недоліків під час гарантійного строку позивач не заявляв.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору поставки №01/09 від 01.09.2023. Доказів розірвання договору або визнання його недійсним матеріали справи не містять.

Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання досягнутих домовленостей здійснив попередню оплату товару у розмірі 50% його вартості, однак відповідач передав товар у власність позивача із порушенням строків, обумовлених договором, а саме 12.01.2024. Вказане також підтвердив відповідач у письмовому поясненні від 16.09.2024. Твердження відповідача про те, що він намагався поставити товар вчасно, але позивач ухилявся від його прийняття не підтверджується матеріалами справи (відсутні докази будь-яких звернень відповідача до позивача про необхідність отримання товару). Навпаки, гарантійний лист відповідача від 03.01.2024 про те, що вантажний автомобіль буде переданий представнику ТОВ «АДМ» 05.01.2024, свідчить про порушення відповідачем строків поставки, і у даному листі нічого не вказано про ухилення позивача від прийняття товару. З огляду на долучені до матеріалів справи докази, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару, що не спростовано відповідачем.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У даній справі предметом позову є стягнення штрафних санкцій, нарахованих на підставі п.6.2 договору, з підстав невиконання відповідачем строків передачі товару покупцю за договором.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у випадку якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суд встановив, що такий поведено правильно, отже позовні вимоги про стягнення 658'035,36 грн підлягають до задоволення.

Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд відзначає таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

В обґрунтування заяви щодо зменшення заявлених до стягнення сум відповідач зазначає, що заявлений розмір штрафних санкцій є надмірно великим.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дослідивши зібрані у справі докази та встановивши відсутність обставин, які б мали істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій (докази скрутного фінансового становища відповідача (фінансові звіти та баланси, рахунки), обставин, які б перешкоджали відповідачу вчасно виконати свої зобов`язання тощо відсутні), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на ремонт товару, то суд погоджується з твердженнями відповідача, що такі не підтверджені належними доказами, адже матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача про виявлені упродовж гарантійного строку недоліки, відповідний акт сторонами не складався, як цього вимагає п.5.5 договору, а тому підстав для стягнення 212014,50 грн за ремонт ТЗ немає.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією № 58 від 22.05.2024 на суму 13?050,75 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, судовий збір покладається на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 221, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ВОРЛД» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115Б; ідентифікаційний код 44988096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 33; ідентифікаційний код 24594429) 658?035,36 грн. неустойки та 9?870,53 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 17.12.2024.

Суддя Б. Яворський.