Постанова

від 08.04.2025 по справі 914/1630/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Справа №914/1630/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Голубінка М.В.

за участю представників учасників процесу:

представник позивача Писаренко М.О.

представник відповідача Мотрук М.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАК-ВОРЛД від 03.01.2025 (вх. № 01-05/61/25 від 06.01.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 (суддя Б. Яворський, повний текст рішення складено та підписано 17.12.2024)

у справі № 914/1630/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АДМ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАК-ВОРЛД

про: стягнення 870 049, 86 грн. заборгованості за договором поставки №01/09 від 01.09.2023,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю АДМ ( далі ТОВ АДМ, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАК-ВОРЛД (далі ТОВ ТРАК-ВОРЛД, відповідач) про стягнення 870 049,86 грн, з яких: 658 035,36 грн - неустойка за порушення строків поставки товару та 212 014,50 грн - вартість ремонту поставленого товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №01/09 від 01.09.2023 щодо поставки товару у погоджений сторонами строк та належної якості.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у справі №914/1630/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ТРАК-ВОРЛД на користь ТОВ АДМ 658 035, 36 грн неустойки та 9 870, 53 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт поставки відповідачем товару позивачу з порушенням обумовлених у договорі строків, що є підставою для нарахування пені відповідно до п.6.2. договору. З огляду на наведене та перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 658 035,36 грн пені.

Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ТОВ ТРАК-ВОРЛД про зменшення розміру пені з огляд на те, що відповідачем не доведено наявності визначених ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивоване тим, що оскільки матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача про виявлення упродовж гарантійного строку недоліків товару та складання сторонами відповідного акта, як цього вимагає п.5.5 договору, підстави для стягнення з відповідача 212 014,50 грн вартості ремонту товару відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ ТРАК-ВОРЛД подало апеляційну скаргу від 03.01.2025, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у справі №914/1630/24 в частині задоволення позовних вимог ТОВ АДМ про стягнення з ТОВ ТРАК-ВОРЛД 658 035, 36 грн неустойки та відмовити у задоволенні позову повністю.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що ним не порушено договірних зобов`язань, оскільки здійснено поставку товару у визначені договором строк та місце ( м. Львів, вул. Зелена,115-б). Зважаючи на те, що позивач не направив своїх представників для отримання товару в місці поставки, 12.01.2024 відповідач за власний рахунок транспортував товар у м. Київ і передав його позивачу, про що свідчить акт приймання-передачі.

З огляду на наведені обставини та те, що позивачем не подано суду доказів вжиття заходів, спрямованих на отримання товару у місці поставки та ухиляння відповідача від передачі товару, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення пені з ТОВ ТРАК-ВОРЛД.

Разом з тим, апелянт вважає, що наявні підстави для застосування положень ст.233 ГК України та зменшення суми пені, яка становить майже 20% вартості товару, з огляду на принципи розумності, справедливості, пропорційності та те, що позивач не зазнав жодних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача штрафних санкцій повинно бути мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення позивача.

Окрім того, ТОВ ТРАК-ВОРЛД подало додаткові пояснення у справі від 06.04.2025, в яких зазначає, що оскільки вартість поставленого відповідачем товару склала 3 410 667, 57 грн ( відповідно до наявних в матеріалах справи видаткової накладної та платіжних інструкцій), розмір пені, нарахованої відповідно до п.6.1 договору, повинен становити 648 026,84 грн. Відтак, при проведенні розрахунку пені позивачем допущено помилку, на що не звернув уваги суд першої інстанції та безпідставно стягнув з відповідача 658 035, 36 грн неустойки.

ТОВ АДМ відзиву на апеляційну скаргу не подало.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у справі №914/1630/24 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 справу №914/1630/24 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 апеляційну скаргу ТОВ ТРАК-ВОРЛД залишено без руху з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ТРАК-ВОРЛД на рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у справі № 914/1630/24 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.02.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2025 задоволено заяву представника позивача адвоката Писаренка М. О. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 за клопотанням представника відповідача розгляд справи №914/1630/24 відкладено на 08.04.2025. Ухвалено судове засідання провести з представником позивача адвокатом Писаренком М. О. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.

У судовому засіданні 08.04.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

01.09.2023 між ТОВ ТРАК-ВОРЛД (далі - постачальник) та ТОВ АДМ (далі - покупець) укладено договір №01/09 поставки товару (далі Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити товар, а саме вживаний вантажний автомобіль MAN TGX 26.500 6x2, перша реєстрація 09/2019 зі встановленим мультиліфтом та краном-маніпулятором у кількості 1 комплект ( далі товар) та передати покупцеві реєстраційні документи (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, реєстраційний номер) на даний товар згідно Договору, а покупець зобов`язується своєчасно й належним чином у порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти й оплатити товар.

Відповідно до п.п.1.2.,1.3. Договору найменування, характеристики, що є предметом поставки за Договором, визначаються в специфікації, яка є невід`ємною частиною даного Договору. Покупець інформований, що товар є вживаним.

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. Договору постачальник приймає товар від покупця за ціною, що визначена в специфікації, яка є додатком до Договору та погоджена з покупцем. Враховуючи, що вартість товару містить в собі імпортну валютну складову, засновану на величині курсу євро, загальна сума Договору в гривнях в процесі його виконання розуміється, як величина динамічна і як постійна величина фіксується в день виконання остаточних розрахунків.

У п.3.2 Договору сторони погодили наступні умови оплати: передоплата у розмірі 50% від еквівалента ціни товару, що визначена в специфікації до Договору, перераховується покупцем на розрахунковий рахунок постачальника декількома платежами протягом 2-х (двох) банківських днів з дати підписання даного Договору (п.3.2.1). Кошти у розмірі 30% від еквівалента ціни товару, що визначена в специфікації до Договору, перераховується покупцем декількома платежами після огляду транспортного засобу на території України протягом 2-х банківських днів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.2.2). Решта коштів у розмірі 20% від еквівалента ціни товару, що визначена в специфікації до Договору, перераховується покупцем на розрахунковий рахунок постачальника декількома платежами, але останній платіж повинен бути здійснений не пізніше дня підписання актів приймання - передачі на ТЗ (п.3.2.3).

Відповідно до п.п.4.1. 4.4. Договору поставка здійснюється за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 115 б. Термін поставки товару становить 25 банківських днів з дня виконання покупцем умов п.3.2.1 цього Договору. Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками обох сторін після огляду транспортного засобу та виправлення недоліків в порядку, передбаченому цим Договором, про що підписується акт приймання-передачі товару у двох екземплярах. Товар переходить у власність покупця після повної оплати його вартості згідно Договору та підписання обома сторонами актів приймання-передачі.

Відповідно до п.5.2 та п.5.5 Договору постачальник гарантує якість товару протягом 6 місяців із дня підписання акту приймання - передачі. Умови гарантії дійсні при умові чіткого і досконального виконання покупцем правил та умов експлуатації товару. У випадку виявлення протягом гарантійного строку недоліків, сторонами оформляється відповідний акт, який підписується уповноваженими представниками сторін з зазначенням строків усунення таких недоліків. Постачальник усуває недоліки у вказані строки та за власний рахунок.

За умовами п.6.1 Договору у випадку порушення строків поставки товару в обумовлені даним Договором терміни, постачальник виплачує пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення від вартості не поставленого в термін товару.

Цей Договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 30.12.2023. Якщо на момент закінчення строку дії Договору зобов`язання будь-якої з сторін залишилися невиконаними, строк дії Договору продовжується до виконання сторонами своїх зобов`язань (п.9.2 Договору).

01.09.2023 сторонами підписано специфікацію та погоджено ціну товару у розмірі 3 463 344,00 грн (86 400,00 Євро).

На виконання умов п. 3.2.1 Договору 04.09.2023 позивач здійснив передоплату в розмірі 1 731 672,00 грн (50% вартості товару, визначеної у специфікації), що підтверджується платіжною інструкцією №3299 від 04.09.2023 та не заперечується відповідачем.

В подальшому на виконання умов Договору позивач оплатив відповідачу кошти в сумі 1 678 995,57 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 10.10.2023 № 3629 на суму 340 031,11 грн, №3628 на суму 340 100,37 грн, №3630 на суму 358 871,71 грн, №3631 на суму 400 047,90 грн, а також від 12.01.2024 №4628 на суму 239 944,48 грн.

03.01.2024 відповідач скеровував на адресу позивача гарантійний лист, у якому повідомив, що транспортний засіб буде переданий представнику ТОВ АДМ 05.01.2024.

12.01.2024 сторонами підписано видаткову накладну №ЛФ-0001 про передачу товару за договором №01/09 від 01.09.2023 вартістю 3 410 667,57 грн та акт приймання-передачі вантажного автомобіля.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у даній справі лише в частині стягнення з відповідача 658 035,36 грн пені. В решті рішення суду першої інстанції не оскаржується жодною зі сторін.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами Договору відповідач зобов`язався поставити товар протягом 25 банківських днів з дня перерахування позивачем передоплати у розмірі 50% ціни товару.

Оскільки позивач здійснив передоплату в розмірі 1 731 672,00 грн (50% обумовленої сторонами вартості товару) 04.09.2023, відповідач повинен був поставити товар до 09.10.2023.

Однак, відповідач передав товар позивачу 12.01.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не заперечується та не спростовується відповідачем.

Щодо покликання апелянта на поставку ним товару у визначені Договором строк та місце ( АДРЕСА_1 ), а також ухиляння позивача від отримання товару в місці поставки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поданими позивачем доказами (видатковою накладною та актом приймання-передачі) підтверджується, що відповідач передав товар у власність позивача із порушенням обумовлених у Договорі строків.

Водночас, відповідачем не подано суду жодних доказів, які б підтверджували факти поставки товару в обумовлені Договором строк та місце ( м. Львів, вул. Зелена,115-б), а також позивача відповідача від прийняття товару в місці поставки ( листи, звернення тощо).

Відтак, вказані доводи апелянта відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необгрунтовані.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст.231 ГК України).

Суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18).

За умовами п.6.1 Договору у випадку порушення строків поставки товару в обумовлені даним Договором терміни, постачальник виплачує пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення від вартості не поставленого в термін товару.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем нараховано пеню - 0,2% за кожен день прострочення відповідачем поставки товару від вартості товару, визначеного сторонами в специфікації , яка є додатком до Договору, а саме 3 463 344,00 грн (86 400,00 Євро).

Разом з тим, у п. 2.2. Договору сторони погодили, що оскільки вартість товару містить в собі імпортну валютну складову, засновану на величині курсу євро, загальна сума Договору в гривнях в процесі його виконання розуміється, як величина динамічна і як постійна величина фіксується в день виконання остаточних розрахунків.

12.01.2024 сторонами підписано видаткову накладну №ЛФ-0001 про передачу товару за Договором вартістю 3 410 667,57 грн. Саме вказану суму коштів позивач сплатив відповідачу за товар, шо підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій.

Здійснивши розрахунок пені з врахуванням п.6.1. Договору, періоду прострочення поставки та кінцевої вартості товару, колегія суддів зазначає, що розмір такої становить 648 026,84 грн.

Відтак, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини у даній справі та безпідставно задоволив позовну вимогу про стягнення 658 035,36 грн пені у повному обсязі.

Щодо покликання апелянта на наявність підстав для застосування ст. 233 ГК України та зменшення розміру пені колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач просив зменшити розмір пені з огляду на її неспівмірність, несправедливість та те, що позивачем не надано суду доказів понесених ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошового зобов`язання, а стягнення з відповідача штрафних санкцій повинно бути мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення позивача.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на відсутність доказів скрутного фінансового становища відповідача (фінансові звіти та баланси, рахунки), наявності обставин, які б перешкоджали відповідачу вчасно виконати свої зобов`язання тощо.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема, з таких підстав: якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК, ст.233 ГК), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20)).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Відповідно до висновку Верховного Суду , викладеного у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, категорії "значно" та "надмірно", що використовуються в ст.551 ЦК України та в ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

У даній справі ТОВ АДМ заявлено до стягнення з ТОВ ТРАК-ВОРЛД 658 035,36 грн неустойки за порушення строків поставки товару, тобто за порушення виконання негрошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що розмір такої становить 648 026,84 грн, тобто 19 % від вартості товару, поставленого з затримкою у 3 місяці.

Водночас, з матеріалів справи не вбачається, що прострочення відповідачем поставки товару завдало будь-яких збитків позивачу, а також, що позивач звертався до відповідача з метою отримання товару в обумовлених договором місці та строк поставки,пришвидшення отримання товару, з`ясування причин порушення зобов`язання тощо.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі №910/14264/23.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, дійшла висновку про можливість зменшення розміру пені на 50% ( до 324 013,42 грн), виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін. Таке зменшення штрафних санкцій не призведе до порушення принципу рівності сторін та не буде способом уникнення відповідальності відповідача за порушення ним зобов`язань за договором.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вказані обставини, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України, рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у справі №914/1630/24 підлягає скасуванню в частині стягнення з ТОВ ТРАК-ВОРЛД на користь ТОВ АДМ 334 021,94 грн неустойки з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у даній справі слід залишити без змін.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 9 720,40 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а з позивача на користь відповідача 225,20 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 9 495,20 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАК-ВОРЛД від 03.01.2025 (вх. № 01-05/61/25 від 06.01.2025) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у справі №914/1630/24 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАК-ВОРЛД на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АДМ 334 021,94 грн неустойки.

В цій частині у задоволенні позову відмовити.

3. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2024 у справі №914/1630/24 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАК-ВОРЛД (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115Б; ідентифікаційний код 44988096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АДМ (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 33; ідентифікаційний код 24594429) 324 013,42 грн неустойки та 9 495,20 грн судового збору.

5. На виконання постанови Господарському суду Львівської області видати наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

7. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 14.04.2025

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддя Орищин Г.В.